Рішення № 30884174, 24.04.2013, Заводський районний суд міста Луганська (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Луганська)

437/2757/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2013 року Ленінський районний суд міста Луганська у складі:

головуючого судді Золотарьова О.Ю.

при секретарі Красновській М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства «Луганські акумулятори» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку, відшкодування моральної шкоди -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду із позовом до відповідача, посилаючись на ту обставину, що з 02 березня 2011 року був прийнятий на посаду головного механіка ЗАТ «Луганські акумулятори».

26.10.2012 року позивача було звільнено за згодою сторін.

За час роботи позивача утворилася заборгованість по заробітній платі в розмірі 20385,90 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача. Крім того, посилаючись на положення ст. 117 КЗпП України, просив суд стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки заробітної плати в сумі 18093,60 грн.

Також, вказав, що незаконними діями відповідача йому було заподіяно моральну шкоду, яка полягає в заниженні самооцінки позивача, втраті інтересу до життя та звичній діяльності, втраті нормальних життєвих звязків, що потребує додаткових зусиль для організації життя.

Моральну шкоду позивач оцінив в 5000 грн., яку також просив стягнути з відповідача.

В судове засідання сторони не зявилися, позивач надав суду заяву в якій не заперечує проти винесення заочного рішення, просив справу розглядати у його відсутність, позов підтримав, просив його задовольнити.

Представник відповідача до суду не зявився, про місце та час розгляду справи повідомлений належним чином, надав заперечення проти позову, просив суд відмовити у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки просив розглядати з врахуванням фактично підтверджених сум заборгованості.

З врахуванням заяви позивача, оскільки у справі достатньо матеріалів про взаємовідносини сторін, зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.224 ЦПК України, на підставі наявних у справі доказів.

Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного висновку.

Згідно ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що позивач з 02.03.2011 року по 26.10.2012 року знаходився у трудових відносинах з ЗАТ «Луганські акумулятори», працюючи на посаді головного механіка (а.с. 5-8, 9).

При звільненні відповідачем не було виплачено належні кошти у сумі 20385,90 гривні згідно довідок (а.с. 11, 12). Аналогічні за змістом довідки надано представником відповідача разом з письмовими запереченнями.

У відповідності до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Суд вважає встановленим факт порушення відповідачем термінів виплати доходів (заробітної плати) позивачу, а тому з відповідача слід стягнути заборгованість по заробітній платі в сумі 20385,90 грн.

За статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 233 Кодексу працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

В ході розгляду справи встановлено, що остаточний розрахунок з позивачем не проведений.

Згідно рішення Конституційного суду України від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 2371 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

А тому вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати заборгованості із заробітної плати по день фактичного розрахунку задоволенню не підлягають.

Вивчивши доводи позивача про стягнення моральної шкоди, суд дійшов наступного.

Згідно з ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У статті 57 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які фактичні дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, інших представників допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно ст.237-1 КЗпП України відшкодування моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань.

Відповідно до розяснень, що містяться у постанові Пленуму Верховного суду України „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03. 1995р. № 4, з гідно з якими розмір відшкодування моральної шкоди визначається в межах заявлених позовних вимог, залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачу моральних та фізичних страждань з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин, зокрема враховується характер та тривалість страждань, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Будь-яка компенсація цієї шкоди не може бути адекватною справжнім стражданням, а тому будь-який розмір може мати лише умовний вираз. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Обґрунтовуючи свої вимоги в частині стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 5000 грн., позивач вказує, що дії відповідача викликали заниження самооцінки позивача, призвели до втрати інтересу до життя та звичної діяльності, до моральних страждань та втраті життєвих звязків та вимагають додаткових зусиль для організації життя.

Проте позивач не надав суду жодних доказів на підтвердження того, що він особисто зазнав незручностей матеріального характеру внаслідок невиплати заробітної плати, конкретних наслідків та яким чином вони повязані з невиплатою заробітної плати також не наведено та не доведено.

Також нічим не підтверджено обсяг додаткових зусиль, що необхідно було додати позивачеві для організації власного життя, не вказано, що це за зусилля та на підставі чого позивачем оцінено моральну шкоду саме у 5000 грн. Тож, виходячи з наведеного, суд прийшов до переконання про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Суд вважає, що з відповідача на користь держави підлягають стягненню судовий збір, оскільки позивач при подачі позову був звільнений від їх оплати.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 59, 60, 212-215 ЦПК України, ст. ст. 116, 117 КЗпП України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Луганські акумулятори» (№ 30877831) на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 20385,90 грн. (двадцять тисяч триста вісімдесят пять гривень 90 копійок).

Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Луганські акумулятори» (№ 30877831) на користь держави судовий збір в розмірі 214,60 грн. (двісті чотирнадцять гривень 60 копійок).

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до апеляційного суду Луганської області через Ленінський районний суд м. Луганська шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Головуючий: суддяО.Ю.Золотарьов