Постанова № 30883331, 19.04.2013, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2013 року м. ПолтаваСправа № 816/1654/13-а

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Молодецького Р.І.,

при секретарі - Лі Н. А.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Гаспарян С. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасувння податкового повідомленя - рішення, -

В С Т А Н О В И В:

01 квітня 2013 року фізична особа - підприємець ОСОБА_3 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасувння податкового повідомленя - рішення від 21 березня 2013 року № 0000361703.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що висновки Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби в акті перевірки № 1195/17-2/НОМЕР_2 від 27 лютого 2013 року, що стали підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, є безпідставними та такими, що винесені з порушенням норм чинного законодавства України, оскільки позивач вважає, що проведені господарські операції з контрагентом є реальними, товарними, такими, що відповідають нормам чинного законодавства, крім належним чином оформлених податкових накладних, факт проведення операцій з придбання товарів ФОП ОСОБА_3 підтверджується первинними бухгалтерськими документами. Тому, податкове повідомлення - рішення від 21 березня 2013 року № 0000361703 винесено з порушенням податкового та цивільного законодавства, є протиправним та підлягає скасуванню в повному обсязі.

Представник позивача вимоги позовної заяви підтримав, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти позовних вимог, просив суд у їх задоволенні відмовити, посилаючись на те, що підставою встановлених за актом перевірки порушень стало віднесення платником до складу податкового кредиту за період, що перевірявся, сум ПДВ по операціям з ТОВ "Матадор", перевіркою останнього було встановлено відсутність виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту та торгівельного обладнання, сировини, матеріалів для здійснення основного виду діяльності. З огляду на викладене, відповідач зробив висновок, що всі операції купівлі - продажу з ТОВ "Матадор" не спричиняють реального настання правових наслідків, а контрагенти зазначеного підприємства здійснюють діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди для третіх осіб. Також, відповідач стверджує, що операції з поставки по ланцюгу ТОВ "Матадор" - ФОП ОСОБА_3 не підтверджено позивачем відповідними документами, передбаченими законодавством. В акті перевірки відповідач робить висновок, що правочин, укладений між позивачем та ТОВ "Матадор", відповідно до частин 1, 5 статті 203, пунктів 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України, має ознаки нікчемності та є нікчемним в силу припису закону, порушує публічний порядок, суперечить інтересам держави та суспільства, вчинений удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, заслухавши представників позивача та відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 зареєстрований як фізична особа - підприємець 12 березня 2004 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця серія НОМЕР_3 / а. с. 10/. Позивач перебуває на обліку в ДПІ у м. Полтаві та є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва № НОМЕР_4 від 05 лютого 2009 року /а. с. 11/.

На підставі наказу ДПІ у м. Полтаві від 15 лютого 2013 року за № 443 у період з 20 лютого по 26 лютого 2013 року посадовими особами податкового органу було проведено документальну невиїзну позапланову перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання ФОП ОСОБА_3 вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Матадор" за період з 01 вересня 2011 року по 30 квітня 2012 року.

За наслідками перевірки ДПІ у м. Полтаві складено Акт перевірки № 1195/17-2/НОМЕР_2 від 27 лютого 2013 року "Про результати документальної невиїзної позапланової перевірки з питань правомірності декларування показників податкових зобов'язань та податкового кредиту ФОП ОСОБА_3 по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ "Матадор" за період з 01 вересня 2011 року по 30 квітня 2012 року" / а. с. 13-21/, згідно із висновками якого встановлено, порушення позивачем вимог:

- пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового Кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість за період з 01 вересня 2011 року по 30 квітня 2012 року на загальну суму 19 741 грн.

- відповідно до частин 1, 5 статті 203, пунктів 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України, зазначені правочини мають ознаки нікчемного ті та є нікчемними - в силу припису закону. Правочини, укладені з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб.

Не погодившись із зазначеними висновками акту перевірки, позивач подав заперечення на акт перевірки № 1195/17-2/НОМЕР_2 від 27 лютого 2013 року.

За результатом розгляду заперечень позивача на акт перевірки ДПІ у м. Полтаві винесено рішення від 14 березня 2013 року за № 2015/Б/17.2-21 про результати розгляду заперечень, яким порушення викладені в акті перевірки № 1195/17-2/НОМЕР_2 від 27 лютого 2013 року залишено без змін, а заперечення позивача - без задоволення.

На підставі висновків Акту перевірки № 1195/17-2/НОМЕР_2 від 27 лютого 2013 року, відповідачем 21 березня 2013 року прийнято податкове повідомлення-рішення від 21 березня 2013 року № 0000361703, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 24 673 грн. 25 коп., у тому числі 19 741 грн. за основним платежем та 4 932 грн. 25 коп. штрафних (фінансових) санкцій /а. с. 22/.

Не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням - рішенням, позивач оскаржив його до суду.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку податковому повідомленню - рішенню від 21 березня 2013 року № 0000361703 суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового Кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Як вбачається з матеріалів справи між позивачем (Покупець) та ТОВ "Матадор" (Продавець) був укладений: договір № 260811 від 26 серпня 2011 року, за умовами якого продавець зобов'язаний передати у власність покупцю належний продавцю товар, а покупець зобов'язаний його прийняти та оплатити /а. с. 23/. Вид транспорту та базис передання - автомобільний, само вивіз або транспорт постачальника (пункт 2 Договору)

Позивачем на підтвердження виконання умов зазначеного Договору надані рахунки - фактури, видаткові накладні, податкові накладні, квитанції до прибуткового касового ордеру /а. с. 24-25, 27-32, 34-37, 39-45/.

Ані позивачем, ані відповідачем не спростовано та не ставились під сумнів висновки акту перевірки щодо сплати позивачем коштів за товарно-матеріальні цінності в повному обсязі.

Як зазначено позивачем в наданих суду поясненнях, транспортування товару від постачальника ТОВ "Матадор" на адресу ФОП ОСОБА_3 здійснювалося власним транспортом позивача.

Відповідно до наданих позивачем доказів, на праві власності та в оренді позивача перебувають транспортні засоби, що підтверджується свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів та договорами оренди, копії яких наявні в матеріалах справи /а. с. 120-125/.

Поставка товару здійснювалось позивачем шляхом самовивозу, що підтверджується товарно-транспортними накладними, копії яких наявні в матеріалах справи /а. с. 26, 33, 38/.

У своїх поясненнях позивач зазначив, що придбані товари в подальшому були реалізовані, на підтвердження чого позивачем надано накладні, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, податкові накладні /а. с. 55-107/.

Таким чином, наявні у справі докази в їх сукупності, надають підстави для висновку про реальність господарських взаємовідносин між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ "Матадор" з придбання товарів.

Відповідачем, відповідно до акту перевірки та письмових заперечень, реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ "Матадор" заперечується виключно з тих підстав, що відповідно до акту документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Матадор" від 21 грудня 2012 року № 7200/224/31820299, встановлено порушення остатнім вимог статті 185 Податкового кодексу України в частині оподаткування податком на додану вартість безтоварних операцій по ланцюгу постачання товару, робіт/послуг з контрагентами постачальниками та контрагентами покупцями, тому податковим органом зроблено висновок про те, що відповідно до частин 1, 5 статті 203, пунктів 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України, правочини з контрагентом ТОВ "Матадор" мають ознаки нікчемного та є нікчемними - в силу припису закону. Правочини, укладені з контрагентом порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб.

З цього приводу суд відзначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Між тим, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Також, слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оскаржуваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оскаржуваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ "Матадор" правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявність мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

При цьому, суд зауважує, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в яких викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, позаяк ані акт перевірки, ані довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

При цьому, суд зауважує, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в яких викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, позаяк ані акт перевірки, ані довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Закону України "Про податок на додану вартість", Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Наведений висновок підтверджується правозастосовчою практикою Європейського Суду з прав людини (рішення від 22.01.2009р. у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), а також правозастосовчою практикою Верховного Суду України (постанова від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010р. у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень), врахування якої при відправленні правосуддя є обов'язковим в силу приписів ст.244-2 КАС України.

При цьому слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Ні відповідачем, ні позивачем не заперечується той факт, що на момент здійснення господарських операцій позивача з ТОВ "Матадор", вказане підприємство було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та було платником податку на додану вартість /а. с. 46-48/.

З огляду на викладене, суд вважає висновки відповідача щодо нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість на підставі податкового повідомлення - рішення від 21 березня 2013 року № 0000361703 не обґрунтованими та не підтвердженими матеріалами справи.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення покладено на податковий орган.

У даному випадку відповідач не довів правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби від 21 березня 2013 року № 0000361703 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до положень частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 10, 11, 71, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасувння податкового повідомленя - рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби від 21 березня 2013 року № 0000361703.

Стягнути з Державного бюджету на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) витрати зі справи судового збору у розмірі 246 (двісті сорок шість) гривень 73 копійки.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 24 квітня 2013 року.

Суддя Р.І. Молодецький