Постанова № 30883272, 16.04.2013, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2013 року Справа № 2а-18451/09/0370

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Лозовського О.А.,

при секретарі судового засідання Козак О.А.,

з участю представників позивача Гайдаєнко І.С., Мельника В.Л.,

представників відповідача Зімич Л.В., Костюка А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хан-Електробау Україна» до Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень №0000032301/0 46 від 15.01.2009 року, №0000202301/0-132 від 17.02.2009 року №0000362301/2 від 17.04.2009 року №0000652301/3 від 07.07.2009 року,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Хан-Електробау Україна» (далі - ТзОВ «Хан-Електробау Україна») звернулося в суд з позовом до Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції (далі - Нововолинська ОДПІ) про скасування податкових повідомлень - рішень №0000032301/0-46 від 15.01.2009 року, №0000202301/0-132 від 17.02.2009 року, №0000362301/2 від 17.04.2009 року, №0000652301/3 від 07.07.2009 року про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 1183751,00 грн.

22.09.2009 року позивач збільшив позовні вимоги, в яких, крім зазначених в позові податкових повідомлень-рішень, також просить скасувати податкове повідомлення-рішення №0000202301/1 від 23.03.2009 року, що прийняте за наслідками адміністративного оскарження.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Нововолинською ОДПІ проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2007 року по 30.06.2008 року. Результати перевірки відображені в акті №6/1/2301/32578653 від 12.01.2009 року. Позивач не погоджується із висновками акту перевірки щодо заниження підприємством валового доходу і не згідне з встановленим інспекцією порушенням підпунктів 1.20.1, 1.20.5-1 пункту 1.20 статті 1, пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» щодо завищення та заниження податку на прибуток та винесеними на підставі даного акту податковими повідомленнями-рішеннями з огляду на таке.

Зазначає, що згідно Контракту про співпрацю №4 від 01.01.2007 року ТзОВ "Хан«Хан-Електробау Україна» здійснює виробництво та пакування трансформаторів та інших електричних і електронних компонентів з матеріалу та фурнітури складових частин, які постачаються фірмою «Хан-Електробау Німеччина» на підставі замовлень. До кожного замовлення сторони підписують Додаток 1, який є невід'ємною частиною Контракту про співпрацю. Додаток №1 містить найменування готової продукції, її кількість, вартість послуг з виробництва одиниці продукції, загальну вартість послуг з виробництва партії продукції. Фірма «Хан-Електробау Німеччина» є єдиним замовником ТзОВ «Хан-Електробау Україна». Відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг) визначена сторонами договору, однак, податковим органом під час проведення перевірки були визначені звичайні ціни як сума обігів по Д-ту рахунку 23 «Виробництво», обігів Д-ту рахунку 92 «Адміністратвині витрати» та 15% прибутку. Не погоджується із таким визначенням звичайних цін, вважає їх помилковими та такими, що суперечить даному Закону.

Представники позивача в судовому засіданні адміністративний позов підтримали із підстав, викладених у позовній заяві, просили позов задовольнити.

Представники відповідача адміністративний позов в судовому засіданні та в наданих суду письмових запереченнях та додаткових запереченнях адміністративний позов не визнали мотивуючи наступним.

ТзОВ «Хан-Електробау Україна» у зв'язку з допущеними порушеннями податкового законодавства занижено та завищено податок на прибуток. Так, між ТзОВ «Хан-Електробау Україна» та фірмою «Хан-Електробау Німеччина» в особі ОСОБА_5 укладено договір №4 від 01.01.2007 року про співпрацю на переробку давальницької сировини. За договором та додатками нерезидент поставляє сировину та доручає ТзОВ «Хан-Електробау Україна» виконати роботи з обробки, переробки давальницької сировини - складових частин трансформаторів у готову продукцію, за що резидент отримує від нерезидента оплату за виконані роботи, за якими визначено, що ціна повинна покривати весь процес виробництва, тому вважають, що позивач не виконав умови договору. За результатами перевірки підтвердили, що в своїй діяльності позивач має єдиного поставщика і єдиного покупця, одну і ту ж саму фірму. Підприємство не мало права реалізовувати продукцію нижче собівартості, та не виконувати умови зазначені в контракті та додатку, бо це заборонено пов'язаним особам, якими є позивач та його засновник. Перевіркою було встановлено, що ТзОВ «Хан-Електробау Україна» при розрахунках з «Хан-Електробау Німеччина» застосувало ціни, які складалися лише з собівартості (рах 23) без врахування рах (92) «загальногосподарські витрати» та прибутку як передбачено в додатку №1 до Контракту про співпрацю від 01.01.2007 року №4, в результаті чого занижено валові доходи по цінах нижчих від «звичайної ціни» в сумі 1183751,00 грн., що є порушенням пункту 23 Положення бухгалтерського обліку. Також додали, що під час проведення перевірки Нововолинською ОДПІ було направлено ТзОВ «Хан-Електробау Україна» запит від 25.12.2008 року з проханням надати пояснення щодо формування договірної ціни на реалізовані фірмі «Хан-Електробау Німеччина» послуги по виготовленню на давальницьких умовах продукції за період з 01.04.2007 року по 30.06.2008 року, однак, на день підписання акту відповіді на даний запит податковою інспекцією отримано не було.

Також зазначили, що застосування податковим органом методу визначення звичайної ціни за підпунктом 1.20.5-1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» із застосуванням правил, визначених національними положеннями бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав є підставним та правомірним, оскільки звичайна ціна не могла бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту.

За таких обставин вважають, що прийняті на підставі акту податкові повідомлення рішення відповідають вимогам діючого законодавства, а тому в задоволенні позову просять відмовити.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно із частиною другою статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюються на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Судом встановлено, що Нововолинською ОДПІ проведено планову виїзну документальну перевірку ТзОВ «Хан-Електробау Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 року по 30.06.2008 року, за результатами якої складено акт №6/1/2301/32578653 від 12.01.2009 року.

Даним актом встановлено порушення підпунктів 1.20.1, 1.20.5-1 пункту 1.20 статті 1, пункту 4.1 статті 4, пункту 5.9 статті 5, підпункту 7.3.3 пункту 7.3, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: ТзОВ «Хан-Електробау Україна» занижено податок на прибуток в сумі 222379,00 грн. за третій і четвертий квартал 2007 року, за другий квартал 2008 року, завищено податок на прибуток в сумі 66837,00 грн. за 2 квартал 2007 року та перший квартал 2008 року.

Також встановлено порушення підпункту 6.1.1 пункту 6.1, підпункту 6.3.3. «а», підпункту 6.5.2 статті 6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», пункту 4 Порядку надання документів та їх склад при застосуванні податкової пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №2035 від 26.12.2003 року - занижено податок з доходів фізичних осіб за 2007-2008 роки в сумі 511,55 грн.

Крім цього, ТзОВ «Хан-Електробау Україна» порушено пункт 1 статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» №15-93 від 19.02.1993 року, статті 1 Указу Президента України від 18.06.1994 року №319/94 «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за межами України», а саме: порядок декларування валютних цінностей станом на 01.07.2007 року, 01.10.2007 року, 01.01.2008 року, 01.04.2008 року та 01.07.2008 року.

На підставі акту перевірки Нововолинською ОДПІ були прийняті податкові повідомлення-рішення №0000032301/0-46 від 15.01.2009 року, №0000202301/0-132 від 17.02.2009 року, №0000362301/2 від 17.04.2009 року, №0000652301/3 від 07.07.2009 року, №0000202301/1 від 23.03.2009 року, якими позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1183751,00 грн., які, як вбачається з матеріалів справи, оскаржувались позивачем до вищестоящих податкових органів, однак фактично залишені без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін.

Як слідує із матеріалів справи, 13.07.2009 року позивач звернувся до Волинського окружного адміністративного суду із позовом про скасування даних податкових повідомлень-рішень.

Постановою суду від 26.10.2009 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2010 року, в задоволенні адміністративного позову ТзОВ «Хан-Електробау Україна» відмовлено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду від 11.02.2013 року дані рішення судів скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

Судом касаційної інстанції зроблено висновок про те, що судами попередніх інстанції не досліджувалась неможливість застосування відповідачем інших методів визначення рівня звичайних цін, окрім методу «витрати плюс», крім того не було встановлено, що при визначенні рівня звичайної ціни за даним методом застосовується ціна, що складається із собівартості готової продукції (товарів, робіт, послуг), яку визначає продавець, і відповідної націнки, а також не досліджено правову природу націнки в розмірі 15%, яка включалась відповідачем до розрахунку ціни.

Як вбачається із акту перевірки, підставою для висновків податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток стало заниження валового доходу в сумі 1183751,00 грн. за рахунок реалізації послуг пов'язаній особі фірмі «Хан Електробау Німеччина», засновником якої є один із засновників ТзОВ «Хан Електробау Україна», пан ОСОБА_5, по цінах нижчих від звичайних цін, що є порушенням підпункту 1.20.1, підпункту 1.20.5-1 пункту 1.20 статті 1, пункту 4.1. статті 4, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Судом встановлено, що між позивачем та фірмою «Хан-Електробау Німеччина» (замовник) в особі ОСОБА_5 та ТзОВ «Хан-Електробау Україна» (виконавець) укладено договір №4 від 01.01.2007 року про співпрацю на переробку давальницької сировини. Згідно зазначеного договору замовник поставляє сировину та доручає ТзОВ «Хан-Електробау Україна» виконати роботи з обробки, переробки давальницької сировини - складових частин трансформаторів у готову продукцію, за що виконавець отримує від замовника оплату за виконані роботи. Вартість сировини становить не менше, ніж 20% вартості готової продукції.

В додатку до Контракту про співпрацю від 01.01.2007 року №4, який складається до кожного замовлення, вказано, що вартість затрат на виготовлення трансформаторів визначається згідно витраченого часу на виробництво одиниці продукції. Вартість трансформаторів розподіляється наступним чином: 60% заробітна плата, 25% виробничі та невиробничі витрати, 15% прибуток.

На підставі даного контракту та додатку до нього податковим органом були визначені звичайні ціни як сума обігів по Д-ту рахунку 23 «Виробництво», обігів по Д-ту рахунку 92 «Адміністративні витрати» та 15% прибутку.

ТзОВ «Хан-Електробау Україна» та фірма «Хан-Електробау Німеччина» є пов'язаними особами у розумінні пункту 1.26 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Пунктом 1.26 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що пов'язана особа - це особа, що відповідає будь-якій з наведених нижче ознак: юридична особа, яка здійснює контроль над платником податку, або контролюється таким платником податку, або перебуває під спільним контролем з таким платником податку; фізична особа або члени сім'ї фізичної особи, які здійснюють контроль над платником податку. Членами сім'ї фізичної особи вважаються її чоловік або дружина, прямі родичі (діти або батьки) як фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, а також чоловік або дружина будь-якого прямого родича фізичної особи або її чоловіка (дружини); посадова особа платника податку, уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або зупинення правових відносин, а також члени її сім'ї.

Під здійсненням контролю слід розуміти володіння безпосередньо або через більшу кількість пов'язаних фізичних чи юридичних осіб найбільшою часткою (паєм, пакетом акцій) статутного фонду платника податку або управління найбільшою кількістю голосів у керівному органі такого платника податку або володіння часткою (паєм, пакетом акцій), не меншою 20 відсотків від статутного фонду платника податку.

Згідно підпунктів 7.4.1 та 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»дохід отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається, виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу, а витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи, визначаються виходячи із договірних цін, але не більших за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання.

Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна дорівнює рівню ринкових справедливих цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику, за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

В підпункті 1.20.8 пункту 1.20. статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. Крім того, Відповідно до підпункту 1.20.2 цієї статті для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.

Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, відповідно до підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», покладається на податковий орган. Під час проведення перевірки податковий орган має право надати запит, а керівник підприємства зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін. Згідно з підпунктом 1.20.10 пункту 1.20 статті 1 вищенаведеного Закону, донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом.

Як слідує із матеріалів справи, 25.12.2008 року відповідачем було направлено запит позивачу для надання пояснення щодо формування договірної ціни на реалізовані фірмі «Хан електробау Німеччина» послуги по виготовленню на давальницьких умовах продукції за період з 01.04.2007 року по 30.06.2008 року. Однак, на день підписання акту перевірки відповідь на вищевказаний запит позивачем податковому органу надано не було.

При цьому, як встановлено судом, узгоджену сторонами вартість послуг щодо кожного замовлення містить додаток №1 до Контракту про співпрацю №4 від 01.01.2007 року. Розподілення вартості виготовлення трансформаторів наступним чином: 60% - заробітна плата, 25% - виробничі та невиробничі витрати, 15% - прибуток не має відношення до встановлення вартості послуг ТзОВ «Хан Електробау Україна». Дана обставина підтверджується Угодою від 29.01.2007 року про тлумачення Контракту про співпрацю №4 від 01.01.2007 року, з якої слідує, що наведена планова структура вартості послуг не підлягає використанню в процесі встановлення цін на послуги з виготовлення продукції. Разом з тим, вказана Угода позивачем додавалась до скарги на податкове повідомлення-рішення №0000032301/0 46 від 15.01.2009 року, однак, відповідачем безпідставно до уваги взята не була.

Разом з тим, як зазначає Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 11.02.2013 року, націнка в розмірі 15%, яка включалась відповідачем до розрахунку ціни, є плановою калькуляцією собівартості послуг з виробництва трансформаторів з давальницької сировини.

Згідно з підпунктом 1.20.10 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом.

В усіх інших випадках суб'єкт господарювання, встановлюючи договірну ціну, має враховувати рівень звичайних цін, визначений відповідно (але не виключно) до методу співставлення цін, який міститься в пп.1.20.2 зазначеного Закону.

Для визначення звичайної ціни товарів (робіт, послуг) на підставі методу співставлення цін використовується інформація про укладені підприємством на момент продажу такого товару договори з ідентичними або однорідними товарами у співставлених умовах.

При цьому умови договорів на ринку ідентичних (а в разі їх відсутності однорідних) товарів визначаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну або може бути економічно обґрунтована.

Методологічні засади формування інформації про операції пов'язаних сторін та її розкриття у фінансовій звітності визначено Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 23 «Розкриття інформації щодо пов'язаних сторін», затвердженого наказом Міністерства фінансів України №303 від 18.06.2001 року, зареєстрованим в Мін'юсті 23.06.2001 року за №539/5730, відповідно до якого за методом порівняльної неконтрольованої ціни застосовується ціна, яка визначається за ціною на аналогічну продукцію (товари, роботи, послуги) що реалізована не пов'язаному з продавцем покупцеві за звичайних умов діяльності.

Відповідно до підпункту 1.20.5-1 цієї статті якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни «справедлива вартість», «ринкова вартість»та «чиста вартість реалізації», які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну «звичайна ціна», визначеного цим Законом.

Згідно з пунктом 6 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 23 «Розкриття інформації щодо пов'язаних сторін», затвердженого наказом Міністерства фінансів України 18.06.2001 №303, оцінка активів або зобов'язань в операціях пов'язаних сторін здійснюється, зокрема, такими методами: порівнюваної неконтрольованої ціни; ціни перепродажу; «витрати плюс»; балансової вартості.

За методом порівнюваної неконтрольованої ціни застосовується ціна, яка визначається за ціною на аналогічну готову продукцію (товари, роботи, послуги), що реалізується не пов'язаному з продавцем покупцеві за звичайних умов діяльності.

За методом ціни перепродажу застосовується ціна готової продукції (товарів, робіт, послуг) за вирахуванням відповідної націнки.

За методом «витрати плюс» застосовується ціна, що складається з собівартості готової продукції (товарів, робіт, послуг), яку визначає продавець, і відповідної націнки.

За методом балансової вартості оцінка активів або зобов'язань здійснюється за балансовою вартістю, що визначається згідно з відповідним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку.

Як вбачається із матеріалів справи, податковим органом під час проведення перевірки та визначення рівня звичайної ціни за методом «витрати плюс» не встановлювалась можливість застосування інших методів.

Разом з тим, згідно з підпунктом 4.3.1 пункту 4.3 статті 4 закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначення суми податкового зобов'язання за непрямими методами можливе: якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків згідно з підпунктом «а» підпункту 4.2.2 статті 4 цього Закону у зв'язку з невстановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з неведенням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів, сума податкових зобов'язань платника податків може бути визначена за непрямим методом. Цей метод може застосовуватися також у випадках, коли декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством.

Проаналізувавши наведену норму, суд вважає, що непрямі методи визначення сум податкових зобов'язань щодо конкретного податку (збору) платника податків можуть бути застосовані виключно за наявності підстав, встановлених підпунктом 4.3.1 пункту 4.3 статті 4 даного Закону.

Як свідчать матеріали справи, таких підстав у податкової інспекції не було, тому застосування відповідачем непрямого методу, на думку суду, є безпідставним.

За таких обставин, суд не погоджується із твердженнями податкового органу про необхідність застосування при донарахуванні податкових зобов'язань платнику податків внаслідок визначення звичайних цін непрямими методами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та фактичного застосування останніх за відсутності на те правових підстав, оскільки податковим органом взагалі не були засновані непрямі методи.

Як встановлено судом, на підставі контракту №4 від 01.01.2007 року та додатку до нього податковим органом були визначені звичайні ціни як сума обігів по Д-ту рахунку 23 «Виробництво», обігів по Д-ту рахунку 92 «Адміністративні витрати» та 15% прибутку.

Відповідно до пункту 11 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з: виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), реалізованої протягом звітного періоду; нерозподілених постійних загальновиробничих витрат; наднормативних виробничих витрат.

У свою чергу, виробнича собівартість включає витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції, зумовлені технологією та організацією виробництва (прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати), а також змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Загальновиробничі витрати включають до собівартості реалізованої продукції після їх розподілу, порядок якого наведено в Додатку 1 до П(С)БО 16. Так, постійні загальновиробничі витрати розподіляють виходячи з нормальної потужності. При цьому нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включають у собівартість реалізованої продукції в періоді їх виникнення. Змінні розподіляють на кожен об'єкт витрат виходячи з фактичної потужності з використанням обраної бази розподілу (зарплата, обсяг діяльності тощо).

Що стосується наднормативних виробничих витрат, у собівартість реалізації потрапляють наднормативні витрати, не пов'язані з нестачами, порчею, нетехнологічним використанням та порушенням правил зберігання. Тобто, поняття собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) ширше, ніж поняття виробничої собівартості, оскільки включає не лише виробничу собівартість виготовленої та реалізованої продукції (робіт, послуг), а й інші визначені витрати.

Не включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати. Вони окремо обліковуються на рахунках 92, 93, 94 і списуються на фінансові результати наприкінці звітного періоду.

Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) відображається за дебетом відповідних субрахунків активного рахунку 90 «Собівартість реалізації». За кредитом таку собівартість списують на субрахунок 791 «Результати операційної діяльності».

При визначені звичайної ціни за методом «витрати плюс» застосовується ціна, що складається з собівартості готової продукції (товарів, робіт, послуг), яку визначає продавець, і відповідної націнки.

За таких обставин суд вважає , що відповідачем при розрахунку собівартості за методом «витрати плюс» неправомірно було включено суми обігів по Д-ту 92 «Адміністративні витрати».

Такої ж позиції притримується і Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 11.02.2013 року, в якій зазначається про невідповідність визначеного відповідачем рівня звичайних цін за методом «витрати плюс» у зв'язку з включенням ним суми обігів по Д-ту рахунку 92 «Адміністративні витрати».

Відповідно до статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідачем не доведено правомірності винесення податкових повідомлень-рішень №0000032301/0 46 від 15.01.2009 року, №0000202301/0-132 від 17.02.2009 року, №0000202301/1 від 23.03.2009 року, №0000362301/2 від 17.04.2009 року, №0000652301/3 від 07.07.2009 року, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Приймаючи рішення у даній справі, суд виходить із повноважень, визначених суду частиною 2 статті 162 КАС України, а саме: у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про скасування рішення суб'єкта владних повноважень, попередньо визнавши його протиправним. Тому, адміністративний позов підлягає задоволенню шляхом визнання протиправним і скасування даних податкових повідомлень-рішень.

Керуючись статтями 11, 17, 158, частиною третьою статті 160, статтями 162, 163, 186 КАС України, на підставі Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції №0000032301/0 46 від 15.01.2009 року, №0000202301/0-132 від 17.02.2009 року, №0000202301/1 від 23.03.2009 року, №0000362301/2 від 17.04.2009 року, №0000652301/3 від 07.07.2009 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, повний текст якої буде виготовлено 22 квітня 2013 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Головуючий О.А.Лозовський