Ухвала суду № 30881946, 12.02.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

УХВАЛА

12.02.13 Справа№ 15/233

За скаргою Фермерського господарства „Нагорянка", с. Нагоряни

на дії Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області, м. Львів

у справі за позовом: Публічного акціонерного товариства Акціонерно-комерційний банк „Львів", м. Львів

до відповідача: Фермерського господарства „Нагорянка", с. Нагоряни

про: розірвання договору та стягнення 4 521 886 грн. 84 коп.

Суддя Гоменюк З.П.

Секретар судового засідання Юрків М.Г.

Представники:

від скаржника: не з'явився

від позивача: Вертас М.М.

від ДВС: не з'явився

Суть спору: На розгляд господарського суду Львівської області Фермерським господарством „Нагорянка" подано скаргу на дії Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області щодо визнання протиправною та скасування постанови Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області від 10.08.2011р. про стягнення з боржника виконавчого збору у ВП №16961461; визнання протиправною та скасування постанови від 10.08.2011р. про накладення арешту на майно боржника у ВП №16961461 та постанови від 10.08.2011р. про накладення арешту на кошти боржника у ВП №16961461.

В обгрунтування поданої скарги скаржник покликається на те, що у зв'язку із поверненням 10.05.2012р. наказу господарського суду Львівської області від 11.01.2010р. у справі №15/233 стягувачеві, виконавче провадження завершено, однак арешт з майна і коштів боржника не знято. Також покликається на те, що відповідно до ч.8 ст. 54 Закону України „Про виконавче провадження" примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України „Про іпотеку".

Стверджує, що згідно із положеннями ст. 41 Закону України „Про іпотеку" реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України „Про виконавче провадження".

Таким чином, на думку скаржника, боржник був позбавлений можливості самостійно виконати у добровільному порядку рішення суду, оскільки воно могло бути виконане лише в чіткому порядку, що визначений Законами України „Про виконавче провадження" та „Про іпотеку".

Ухвалою суду від 22.11.2012р. вказану скаргу прийнято до розгляду та призначено її розгляд в судовому засіданні на 03.12.2012р. Ухвалою суду від 03.12.2012р. в зв'язку з неявкою представника ДВС, розгляд скарги відкладено на 11.12.2012р. За клопотанням представника скаржника та в зв'язку з повторною неявкою представника ДВС в судове засідання, ухвалою суду від 11.12.2012р. відкладено розгляд скарги на 15.01.2013р. Ухвалою суду від 15.01.2013р. розгляд скарги відкладено на 12.02.2013р.

В судове засідання 12.02.2013р. представник скаржника не з'явився, причин неявки суду не повідомив.

Підрозділ примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки та невиконання вимог ухвал суду від 22.11.2012р. про прийняття скарги до розгляду та від 03.12.2012р. та 11.12.2012р. не повідомив, причин неявки та невиконання ухвал суду не повідомив, матеріалів виконавчого провадження та письмового пояснення на скаргу не подав.

Представник позивача в судових засіданнях проти заявленої скарги заперечив, покликаючись на те, що посилання скаржника на положення ст. 50 Закону України „Про виконавче провадження" є безпідставним, оскільки вказаною статтею визначено наслідки завершення виконавчого провадження, а не повернення виконавчого документу стягувачу, наслідки повернення виконавчого документа стягувачеві передбачені ст. 47 Закону України „Про виконавче провадження" і не передбачають таких правових наслідків, як зняття арештів та скасування інших вжитих державним виконавцем заходів примусового виконання рішення, як це передбачено при завершенні виконавчого провадження.

Відповідно до ч.2 ст.121-2 ГПК України неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.

Розглянувши матеріали скарги, суд встановив наступне:

Рішенням господарського суду Львівської області від 22.12.2009р. задоволено позовні вимоги та стягнуто з фермерського господарства "Нагорянка" (81131, Львівська область, Пустомитівський район, с.Нагоряни, код ЄДРПОУ 22418674) на користь публічного акціонерного товариства акціонерно-комерційного банку "Львів" (79008, м.Львів, вул.Сербська, 1, код ЄДРПОУ 098015460) 4 673 186, 66 грн. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до договору іпотеки від 08.05.2007 року, що посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Тертичною Е.В. та зареєстрований за № 4436 та договору іпотеки від 12.03.2008 року, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Тертичною Е.В. та зареєстрований за № 2943, а саме: земельну ділянку площею 3, 000 га, кадастровий номер 4623610100:01:005:0002, що знаходиться за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, м. Пустомити, вул. Садова шляхом проведення прилюдних торгів.

11.01.2010р. на виконання вказаного рішення господарським судом Львівської області видано наказ.

10.05.2012р. постановою Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області повернуто виконавчий документ стягувачу та зазначено, що виконавчий документ може бути пред"явлений до виконання в межах строків, визначених ст. 22 Закону України „Про виконавче провадження".

Відповідно до ч.1 ст. 50 Закону України „Про виконавче провадження", у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст.4-5 ГПК України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов"язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Частина 3 названої статті містить вимогу щодо форми судових рішень. Усі судові рішення (рішення, постанови, ухвали) господарський суд виносить в письмовій формі.

Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.

Судове рішення містить державно-владний та індивідуально конкретний припис і грунтується на нормі права, що застосована судом.

Судове рішення містить остаточний висновок відносно прав і обов"язків сторін, приписує їм певну поведінку на майбутнє. Окрім того, судове рішення є імперативним велінням, яке адресується не тільки учасникам процесу, а й органам державної влади, до сфери компетенції яких входить виконання судових рішень.

Стаття 115 ГПК України встановлює обов"язковість рішень, ухвал, постанов господарського суду, що набрали законної сили -обов"язковість судових рішень. Судові рішення є обов"язковими на всій території України.

Рішення, ухвали, постанови господарського суду (судові рішення), що набрали законної сили, виконуються в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" від 21.04.99 р ( з наступними змінами і доповненнями), який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів ( посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх в добровільному порядку.

Відповідно до ст.7 Закону України "Про виконавче провадження" - державний виконавець зобов"язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Відповідно до ст.11 Закону України "Про виконавче провадження":

Державний виконавець зобов"язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі -виконавчий документ) у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до ч.5 ст.124 Конституції України судові рішення є обов"язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.

В силу положень Закону України "Про виконавче провадження", сторони виконавчого провадження мають право, між іншим, оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця з питань виконавчого провадження у порядку, встановленому цим Законом.

Враховуючи, що примусове виконання судових рішень, постановлених господарськими судами, згідно зі ст.2 Закону України "Про виконавче провадження" здійснюють державні виконавці, скарги на дії чи бездіяльність останніх розглядаються господарськими судами за правилами ст.121-2 ГПК.

Відповідно до ст.121-2 ГПК України, скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Скарга розглядається судом в межах вимог, встановлених ст.121-2 ГПК України.

За результатами розгляду скарги, суд прийшов до висновку відмовити в її задоволенні.

Відповідно до ст. 32 Закону України „Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.

Відповідно до ст. 11 Закону України „Про виконавче провадження", державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до пункту 2.1. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. № 512/5 державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов'язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення своєчасного і повного виконання рішення.

Відповідно до ст. 52 Закону України „Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються. На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Отже, боржнику був наданий час для добровільного виконання рішення суду в який він міг виконати рішення суду шляхом сплати відповідних коштів, а стягувач не може бути позбавлений гарантованого Конституцією України, Господарським процесууальним кодексом України права та законами України права на виконання рішення суду.

Частиною 1 статті 6 Закону України „Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

За результатами розгляду скарги господарський суд постановляє ухвалу, яка має відповідати вимогам ст.ст. 121-2,86 ГПК України.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.86, 121-2 ГПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Відмовити в задоволенні скарги Фермерського господарства „Нагорянка".

Суддя Гоменюк З.П.