Постанова № 30881008, 17.04.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" квітня 2013 р. Справа№ 5011-39/12567-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Лобаня О.І.

суддів: Майданевича А.Г.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 17.04.2013 року,

розглянувши апеляційну скаргу Державної установи «Національний науковий центр радіаційної медицини Академії медичних наук України» на рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2012 року

у справі № 5011-39/12567-2012 (суддя Гумега О.В.)

за позовом публічного акціонерного товариства «Київенерго»

до Державної установи «Національний науковий центр радіаційної

медицини Академії медичних наук України»

про стягнення 1202316,96 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.12.2012 року по справі № 5011-39/12567-2012 з урахуванням зави про уточнення позовних вимог, задоволено позов публічного акціонерного товариства «Київенерго» до Державної установи «Національний науковий центр радіаційної медицини Академії медичних наук України» про стягнення заборгованості по договору постачання теплової енергії у гарячій воді. Стягнуто з Державної установи «Національний науковий центр радіаційної медицини Академії медичних наук України» на користь публічного акціонерного товариства «Київенерго» 24750,72 грн. основного боргу, 3961,04 грн. інфляційних втрат, 22694,00 грн. трьох відсотків річних, 101356,43 грн. пені, 24046,34 грн. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 17.12.2012 року відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2012 року по справі № 5011-39/12567-2012 скасувати та прийняти нове рішення суду яким, відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.01.2013 року апеляційну скаргу Державної установи «Національний науковий центр радіаційної медицини Академії медичних наук України» на рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2012 року повернуто скаржнику на підставі п.п.2,3 ч.1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України.

Так, усунувши обставини, зазначені в ухвалі від 28.01.2013 року Державна установа «Національний науковий центр радіаційної медицини Академії медичних наук України» звернулась до суду апеляційної інстанції з вказаною вище апеляційною скаргою. Крім того, скаржник просив відновити процесуальний строк на подання апеляційної скарги.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 15.03.2013 року відновлено скаржнику строк на апеляційне оскарження, скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У судових засіданнях 10.04.2013 року та 17.04.2013 року представник Державної установи «Національний науковий центр радіаційної медицини Академії медичних наук України», надав суду свої пояснення по справі в яких, подану апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі з доводами викладеними в ній та просив задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення суду яким, відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представники публічного акціонерного товариства «Київенерго» у судових засіданнях 10.04.2013 року та 17.04.2013 року також, надали суду свої пояснення по справі в яких, заперечили проти задоволення апеляційної скарги вважають її необґрунтованою та безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Представники позивача просили апеляційний господарський суд залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 17.12.2012 року, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

01.10.1999 року між публічним акціонерним товариством «Київенерго» (в минулому акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго») (далі -постачальник) та Державною установою «Національний науковий центр радіаційної медицини Академії медичних наук України» (в минулому Державна установа «Науковий центр радіаційної медицини Академії медичних наук України» (далі - споживачем) укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1410292 (далі - договір). Предметом даного договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах передбачених цим договором (п.1.1 договору).

За умовами п. 2.2.1, 2.3.1 договору позивач, як енергопостачальна організація, зобов'язаний постачати теплової енергії у вигляді гарячої води здійснюється на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з додатком № 1 до цього договору, яку відповідач, зобов'язаний оплачувати щомісяця своєчасно та в повному обсязі.

Пунктом 2 додатку 4 до договору передбачено, що відповідач зобов'язаний щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у міжрайонному відділенні із збуту теплової енергії №4 за адресою: вул. Строкача, буд. 9 розрахункова група, тел. 40720-19, табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки відповідач повертає МВРТ-4), та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду. Пунктом 3 додатку №4 передбачено, що сплату за вказаними в п. 2 цього додатку документами, відповідач виконує не пізніше 25 числа поточного місяця.

Відповідно до п 3.5 додатку №4 передбачено, що у випадку несплати теплової енергії до кінця розрахункового періоду (п. 3 цього додатку), позивач нараховує відповідачу пеню на суму фактичного боргу в розмірі 0,5 % за кожний день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 09.02.2012 року на виконання вимог Закону України «Про здійснення державних закупівель» сторони уклали договір про закупівлю послуг (теплова енергія у гарячій воді/парі) за державні кошти № 1420292 (надалі - договір № 1420292 від 09.02.2012 року), який домовились вважати новою редакцією договору № 1420292 від 01.10.1999 року, а додаток № 1 «Обсяги постачання теплової енергії замовнику», додаток № 3 «Тарифи на теплову енергію» та додаткову угоду до договору про застосування факсимільного підпису сторони домовились вважати невід'ємною частиною даного договору. Додаток № 4 сторонами не переукладався, на даний час є чинним, докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до пункту 10.1 договір № 1420292 від 09.02.2012 року набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2012 року, а в частині здійснення розрахунків до повного їх виконання.

Позивач зазначає, що ним належним чином виконувалися зобов'язання за договором та у період з період з 01.11.2011 року по 01.08.2012 року ПАТ «Київенерго» надало відповідачу послуг на загальну суму 1074305,49 грн., тоді як відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконав внаслідок чого у нього виникла заборгованість за використану теплову енергію, у сумі 1074305,49 грн. Позивач вказав, що надання послуг на суму 1074305,49 грн. та зазначена заборгованість відповідача підтверджується відомостями обліку споживання теплової енергії, обліковими картками (табуляграмами) за спірний період та довідкою позивача про надходження коштів за спожиту відповідачем теплову енергію за період з листопада 2011 року по липень 2012 року.

З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду даної справи у суді першої інстанції, позивач повідомив суд, що протягом серпня-листопада 2012 року відповідачем сплачено 1049554,77 грн. в погашення основного боргу, у зв'язку з чим позивач подав суду заяву про уточнення позовних вимог, зокрема, в частині суми основного боргу просив стягнути з відповідача 24750,72 грн. за період з 01.11.2011 року по 01.08.2012 року (1074305,49 грн. - 1049554,77 грн. = 24750,72 грн.). Заява позивача була прийнята судом до розгляду, новою ціною позову було визначено 152762,19 грн., з яких: 24750,72 грн. основного боргу, 101356,43 грн. пені, 3961,04 грн. інфляційної складової боргу, 22694,00 грн. 3% річних.

Так, як зазначалося вище рішенням господарського суду міста Києва від 17.12.2012 року по справі № 5011-39/12567-2012 з урахуванням зави про уточнення позовних вимог, позов ПАТ «Київенерго» задоволено. Стягнуто з Державної установи «Національний науковий центр радіаційної медицини Академії медичних наук України» на користь публічного акціонерного товариства «Київенерго» 24750,72 грн. основного боргу, 3961,04 грн. інфляційних втрат, 22694,00 грн. трьох відсотків річних, 101356,43 грн. пені, 24046,34 грн. судового збору.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи та докази, подані до апеляційної інстанції, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга Державної установи «Національний науковий центр радіаційної медицини Академії медичних наук України» підлягає задоволенню частково, а рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2012 року по справі № 5011-39/12567-2012 частковому скасуванню в частині стягнення 3961,04 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 275 ГК України за договором енергопостачання, до яких відноситься спірний договір, підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається (ч. 2 цієї статті).

Згідно частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України (надалі -ЦК України), за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Відповідно до п. 4 Правил користування тепловою енергією, користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією, крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 цієї статті).

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтями 11, 509 ЦК України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Відповідно до п. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною 1 ст. 510 ЦК України визначено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Згідно з ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Частинами 6, 7 статті 276 ГК України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 20 Закону України «Про теплопостачання» тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії; тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.

Згідно ч. 3 ст. 20 Закону України «Про теплопостачання» (у редакції Закону України від 09.07.2010 року № 2479-VI) тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, крім тарифів на виробництво теплової енергії для суб'єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.

Таким чином, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що у даному випадку, за умовами договору № 1420292 від 01.10.1999 року боржником є саме відповідач і саме він зобов'язаний забезпечити щомісячно оплату коштів своєчасно та в повному обсязі.

Судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що заборгованість відповідача перед позивачем за договором за період з 01.11.2011 року по 01.08.2012 року у сумі 24750,72 грн. відповідає фактичним обставинам та підтверджується відомостями обліку споживання теплової енергії, обліковими картками (табуляграмами), а також довідкою про надходження коштів за спожиту відповідачем теплову енергію, а отже підлягає стягненню.

Доводи скаржника про те, що відповідачем було сплачено 24750,72 грн. основного боргу під час розгляду справи у суді першої інстанції, судова колегія вважає безпідставними та необґрунтованими, оскільки, як вбачається з платіжного дорученням № 1010 від 26.11.2012 року, відповідач здійснив перерахування коштів в сумі 24750,72 грн. в рахунок погашення заборгованості за договором № 1420292 від 09.02.2012 року. Судом першої інстанції вірно було встановлено, що наведені кошти сплачені відповідачем в рахунок погашення боргу за період з 01.08.2012 року по 01.12.2012 року, тоді як періодом стягнення основного боргу, який є предметом розгляду даної справи, є період з 01.11.2011 року по 01.08.2012 року. Зазначене підтверджується відомостями, які зазначені у «Призначенні платежу» платіжного доручення № 1010 від 26.11.2012 року, зокрема, щодо акту звірки № 10 від 31.10.2012 року, та наявною в матеріалах справи довідкою про надходження коштів за спожиту відповідачем теплоенергію за період з серпня 2012 року по листопад 2012 року.

Судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що ні під час розгляду даної справи у суді першої інстанції, ні під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції відповідач не надав суду докази про те, що він звертався до позивача з пропозицією зарахувати зазначену суму основного боргу сплачену платіжним дорученням № 1010 від 26.11.2012 року за спірний період з 01.11.2011 року по 01.08.2012 року.

Крім основного боргу, позивач також просить суд стягнути з відповідача 101356,43 грн. пені, 3961,04 грн. інфляційних втрат та 22694 грн. 3% річних у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного Банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч.6 ст.231 ГК України).

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки. Згідно із положень статей 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є пеня. Відповідно до частини 1 статті 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Так, як вбачається з п. 3.5 додатка № 4 до договору, у випадку несплати теплової енергії до кінця розрахункового періоду (п. 3 цього договору), «Енергопостачальна організація» нараховує «Абоненту» пеню на суму фактичного боргу в розмірі 0,5% за кожний день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, здійснивши перевірку правильності нарахування та розрахунку пені, судова колегія апеляційного господарського погоджується з висновками суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 101356,43 грн.

Що стосується доводів скаржника про зменшення розміру пені, у зв'язку з тим, що відповідач є державним підприємством, судова колегія вважає необґрунтованим та безпідставним, оскільки обставини, на які послався скаржник, не являються підставами для зменшення розміру пені.

Відповідно до п.п. 3.17.4 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Як вірно вказав суд першої інстанції, відповідно до умов договору № 1420292 від 01.10.1999 року та договору № 1420292 від 09.02.2012 року, на підставі яких виникла спірна заборгованість, саме на відповідача був покладений обов'язок виконати умови та порядок оплати в обсягах і терміни, які передбачені в додатку № 4 до договору, при цьому наведені договори не містять умов, які б ставили своєчасну та повну оплату за поставлену відповідачу теплову енергію у гарячій воді в залежність від бюджетного фінансування відповідача. Як свідчать матеріали справи, відповідач лише після звернення позивача з позовом до суду сплатив більшу частину спірної заборгованості (879094,43 грн.). Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що прострочення виконання спірного грошового зобов'язання, зокрема за листопад 2011 року, розпочалося з 26 грудня 2011 року, що є значним терміном прострочення. В січні та лютому 2012 року відповідачем взагалі не здійснювались оплати за договором. Розмір нарахованої пені є співрозмірним із розміром основної заборгованості про стягнення якої просив позивач звертаючись до суду у вересні 2012 року. Крім того, неналежним виконанням спірного зобов'язання, відповідач порушує майнові права позивача, інтереси якого, суд також має враховувати при вирішенні справи.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову відповідачу у задоволенні клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки обставини, на які послався скаржник, не являються підставами для зменшення розміру пені.

Що стосується стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судова колегія зазначає, що частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника. Неможливість виконання боржником грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Таким чином, здійснивши перевірку правильності нарахування та розрахунку 3% річних, судова колегія апеляційного господарського суду вважає його арифметично вірним та обґрунтованим. У зв'язку з чим за період з грудня 2011 року по липень 2012 року з відповідача підлягає стягненню 3% у сумі 22694,00 грн.

Однак, що стосується висновків суду першої інстанції в частині розрахунку інфляційних втрат та стягнення з відповідача 3961,04 грн. інфляційних втрат, судова колегія погодитися не може виходячи з наступного.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому ж місяці був погашений - підстави відсутні.

При розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», згідно з якими при застосуванні індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця червня.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Так, як вбачається з матеріалів справи, позивач при подачі позову здійснив розрахунок інфляційних втрат за період з грудня 2011 року по квітень 2012 року та просив стягнути з відповідача 3961,04 грн. При цьому, позивачем при розрахунку інфляційних втрат та місцевим господарським судом під час винесення рішення у справі помилково не було взято в розрахунковий період травень 2012 року - липень 2012 року в який мала місце не інфляція, а дефляція.

Судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися виходячи з індексу інфляції за кожний місяць прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці.

Таким чином, здійснивши перевірку правильності нарахування та розрахунку інфляційних втрат за період з грудня 2011 року по - липень 2012 року, тобто за весь період прострочення виконання зобов'язань за спірним договором, судова колегія апеляційного господарського суду зазначає, що за вказаний період прострочення відповідачем свого зобов'язання по договору відбулась дефляція.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку по справі щодо стягнення основної суми боргу, пені та 3% річних. При цьому за розрахунком апеляційного господарського суду інфляційних втрат мала місце не інфляція, а дефляція. Суд першої інстанції помилково розрахував інфляційні втрати без врахування періоду в який мала місце не інфляція, а дефляція. Судова колегія вважає що у стягненні 3961,04 грн. інфляційних втрат необхідно відмовити, оскільки заявлені необґрунтовано.

Відповідно до ч.1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Отже, виходячи з вищевикладеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу Державної установи «Національний науковий центр радіаційної медицини Академії медичних наук України» на рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2012 року у справі № 5011-39/12567-2012 слід задовольнити частково. Рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2012 року у справі № 5011-39/12567-2012 скасувати частково в частині стягнення з Державної установи «Національний науковий центр радіаційної медицини Академії медичних наук України» 3961,04 грн. інфляційних втрат. В цій частині прийняти нове рішення суду, яким позов публічного акціонерного товариства «Київенерго» до Державної установи «Національний науковий центр радіаційної медицини Академії медичних наук України» про стягнення 152762,19 грн. задовольнити частково. В частині стягнення з Державної установи «Національний науковий центр радіаційної медицини Академії медичних наук України» 3961,04 грн. інфляційних втрат у задоволенні позову - відмовити. В частині стягнення з Державної установи «Національний науковий центр радіаційної медицини Академії медичних наук України» на користь публічного акціонерного товариства «Київенерго» 24750,72 грн. основного боргу, пені у сумі 101356,43 грн. та трьох відсотків річних у сумі 22694 грн. рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2012 року у справі № 5011-39/12567-2012 - залишити без змін.

Судові витрати розподілити відповідно до ст. 49 ГПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки під час розгляду даної справи у суді першої інстанції позивач уточнив свої позовні вимоги та зменшив позовні вимоги, то у відповідності до ст. 7 Закону України «Про судовий збір» судовий збір що був сплачений позивачем у більшому розмірі належить повернути позивачу з Державного Бюджету України, як зайво сплачений.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 49, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної установи «Національний науковий центр радіаційної медицини Академії медичних наук України» на рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2012 року у справі № 5011-39/12567-2012 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2012 року у справі № 5011-39/12567-2012 скасувати частково в частині стягнення з Державної установи «Національний науковий центр радіаційної медицини Академії медичних наук України» 3961,04 грн. інфляційних втрат.

В цій частині прийняти нове рішення суду, яким позов публічного акціонерного товариства «Київенерго» до Державної установи «Національний науковий центр радіаційної медицини Академії медичних наук України» про стягнення 152762,19 грн. задовольнити частково.

В частині стягнення з Державної установи «Національний науковий центр радіаційної медицини Академії медичних наук України» 3961,04 грн. інфляційних втрат у задоволенні позову - відмовити.

В частині стягнення з Державної установи «Національний науковий центр радіаційної медицини Академії медичних наук України» на користь публічного акціонерного товариства «Київенерго» 24750,72 грн. основного боргу, пені у сумі 101356,43 грн. та трьох відсотків річних у сумі 22694 грн. рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2012 року у справі № 5011-39/12567-2012 - залишити без змін.

3. Стягнути з Державної установи «Національний науковий центр радіаційної медицини Академії медичних наук України» (04050, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 53; ідентифікаційний код 04837835) на користь публічного акціонерного товариства «Київенерго» (01001, м. Київ, пл. Івана Франка, буд. 5, код ЄДРПОУ 00131305) 2976,01 грн. судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції.

4. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Київенерго» (01001, м. Київ, пл. Івана Франка, буд. 5, код ЄДРПОУ 00131305) на користь Державної установи «Національний науковий центр радіаційної медицини Академії медичних наук України» (04050, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 53; ідентифікаційний код 04837835) 39,62 грн. судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

5. Повернути з Державного Бюджету України на користь публічного акціонерного товариства «Київенерго» (01001, м. Київ, пл. Івана Франка, буд. 5, код ЄДРПОУ 00131305) 20991,10 грн. судового збору, сплаченого відповідно до платіжного доручення № 3685 від 04.09.2012 року

6. Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

7. Матеріали справи № 5011-39/12567-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Лобань О.І.

Судді Майданевич А.Г.

Федорчук Р.В.

Дата підписання 22.04.2013 року