Постанова № 30875686, 22.04.2013, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Вінниця

22 квітня 2013 р. Справа № 802/887/13-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Жданкіної Наталії Володимирівни,

за участю:

секретаря судового засідання: Дмитрука Віктора Володимировича

позивача: Іллініча М.О., Стукаленка О.Т.

відповідача: Гайдай А.В., Футоряк О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: приватного акціонерного товариства "Гніванський завод спецзалізобетону"

до: Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

про: скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулося приватне акціонерне товариство "Гніванський завод спецзалізобетону" з адміністративним позовом до Вінницької об"єданої державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за результатами планової виїзної перевірки приватного акціонерного товариства "Гніванський завод спецзалізобетону" відповідачем складено акт №3511/2204/00282435 від 28.12.2012р., яким зафіксовано завищення суми податкового кредиту і як наслідок заниження суми податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті, за період, який перевірявся. На підставі висновків, викладених в акті перевірки Вінницькою ОДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення. Позивач не погоджується із висновками, викладеними у акті перевірки та винесеним рішенням, вважає його протиправним та просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення.

Ухвалою суду від 14 березня 2013 року відкрито провадження у справі.

В судовому засіданні представники позивача надали пояснення, що відтворюють зміст позовної заяви. Позовні вимоги просили задовольнити повністю. Разом з тим, пояснила суду, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено на підставі декількох порушень, виявлених під час перевірки. Проте, позивач оскаржує висновки акту перевірки тільки щодо встановлення податковим органом безтоварності господарських операцій між позивачем та ТОВ ВКФ "ЛІ". Додаткового наголосили, що відповідач безпідставно дійшов висновків про порушення вимог податкового законодавства, а дані відображені в акті перевірки є необґрунтованими, ґрунтуються на суб'єктивних припущеннях перевіряючих та не мають належного підтвердження допустимими доказами. Крім того, на підтвердження формування податкового кредиту платником ПДВ надано під час проведення перевірки первинні документи, які свідчать про реальність господарських операцій з контрагентом.

Представники відповідачів заперечували щодо заявленого адміністративного позову, просили суд відмовити у його задоволенні. Заперечуючи проти позову, наголосили, що податковий орган діяв у межах та у спосіб визначений законодавством України, а відтак податкове повідомлення-рішення прийняте за результатами перевірки позивача є цілком правомірними та не підлягає скасуванню.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, Тиврівською районною державною адміністрацією 16.10.2001 р. зареєстровано приватне акціонерне товариство "Гніванський завод спецзалізобетону" та взято на податковий облік в органах державної податкової служби.

На підставі наказу №272122 від 26.10.2012 року та відповідно до плану - графіка проведення планових виїзних перевірок суб"єктів господарювання проведено планову виїзну перевірку приватного акціонерного товариства "Гніванський завод спецзалізобетону" з питань дотримання вимог податковог, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 30.09.2012 року.

За результатами перевірки складено акт №3511/2204/00282435 від 28.12.2012 року про результати планової виїзної перевірки приватного акціонерного товариства "Гніванський завод спецзалізобетону" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010р. по 30.09.2012р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 р. по 30.09.2012 року.

Як вбачається із зазначеного акту , під час проведення перевірки виявлено порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону Уркаїни "Про податок на додану вартість",п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п.198.2 п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.2, п. 201. 8 п. 201.10 ст. 201 ПК України, у зв'язку із чим збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 258323,00 грн.

В подальшому, відповідачем на підставі вищезазначеного акта було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000022201 від 21.01.2013 року, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 258323,00 грн., в тому числі за основним платежем 224599,00грн., штрафна санкція 33724 грн.

Позивач, не погоджуючись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням, подав скаргу до Державної податкової служби у Вінницькій області.

За результатами розгляду скарги позивача, відповідач 12.02.2013 року виніс рішення №2003/10/10-02-11, яким залишив без змін податкове повідомлення- рішення № 0000022201 від 21 січня 2013 р., а скаргу без задоволення.

Разом із тим, позивач не погоджуючись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням № 0000022201 від 21 січня 2013 р., звернувся до суду з його оскарженням.

Визначаючись щодо позовних вимог позивача, суд виходив з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема із акту перевірки, податковим органом були встановлені порушення п. 198.1, п.198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 ПК України , в результаті чого донараховано податок на додану вартість в сумі 32465,00 грн.

Так, на думку податкового органу, зазначені порушення виникли у зв'язку із тим, що господарські операції позивача з TOB ТВФ «ЛІ» не мають реального настання правових наслідків фінансово-господарських відносин.

Свої доводи відповідач обґрунтовує тим, що підставою визнання господарських операцій сумнівними є висновки позапланової виїзної перевірки контрагента позивача - ТОВ ТВФ "ЛІ" з питань достовірноті та повноти нарахування податку на додану вартість по взаєморозрахунках з ТОВ "Українська будівельна компанія №2" та з ТОВ КП "Будтехніка". Зазначена перевірка була проведена Вінницької ОДПІ, про що було складено акт №1958/22/13328937 від 29.08.2012 року,

Так, на підставі зазначеного акту було встановлено, що господарські операції між ТОВ ТВФ "Лі" та ТОВ "Українька будівельна компанія №2", ТОВ КП "Будтехніка" не здійснювалися. Податковий орган вихордив з того, що факт здійснення операцій з придбання ТОВ ТВФ "Лі" товарно-матеріальних цінностей у ТОВ "Українська будівельна компанія №2" та ТОВ КП "Будтехніка", не знайшов свого підтвердження, а тому вони по своїй суті є безтоварними. Таким чином, по ланцюгу, відносини приватного акціонерного товариства "Гніванський завод спецзалізобетону" з ТОВ ТВФ "Лі" також не мають реального настання правових наслідків фінансово-господарських відносин.

Такі дії позивача, на думку податкового органу, були спрямовані на формування штучного податкового кредиту.

Суд не погоджується із такими висновками податкового органу з огляду на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, між приватним акціонерним товариством "Гніванський завод спецзалізобетону" та ТОВ ТВФ "ЛІ" було укладено договора №226-Мп від 01.09.2011р., №43-М від 03.02.2011р., №207-Мп від 15.07.2011р., №209-Мп від 20.07.2011р., №183-М від 02.06.2011р., №188-Мп від 17.06.2011р., № 64-Мп від 14.03.2011р., №48-Мп від 12.02.2011р., № 40-М від 02.02.2011р., №19-Мп від 21.01.2011р. про поставку запчастин автомобільним транспортом. Зазначені договори є типовими. Разом з договорами позивач надав суду відповідні видаткові та податкові накладні, інвентаризаційні описи товарно-матеріальних цінностей, а також товарно-транспортні накладні.

У судовому засіданні представник позивача пояснив суду, що під час перевірки ревізорам-інспекторам були надані всі вищезазначені первинні бухгалтерські документи, проте до матеріалів справи вони просять долучити належним чином завірені їх копії, таку як оригінали після проведення перевірки, були вилучені на підставі ухвали Вінницького міського суду у рамках проведення досудового розслідування кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 32013010000000027 від 29.01.2013 року. Представник відповідача проти долучення таких документів як доказів до матералів справи, не заперечували. Разом з тим, представник податкового органу Футоряк О.В. , яка безпосередньо здійснювала перевірку, заявила суду, що під час перевірки вона дійсно досліджувала оригінали зазначених документів і у неї не було зауважень щодо їх повноти та правильності їх оформлення.

Разом із тим, у акті перевірки перевіряючий посилається на акт позапланової виїзної перевірки №1958/22/13328937 від 29.08.2012 року Вінницької ОДПІ щодо ТОВ ТВФ "ЛІ" з питань достовірноті та повноти нарахування податку на додану вартість по взаєморозрахунках з ТОВ "Українська будівельна компанія №2" та з ТОВ КП "Будтехніка". Як вбачається із даного акта, була проведена перевірка контрагента позивача- ТОВ ТВФ "ЛІ" податковим органом, яким встановлено на підставі актів перевірок ТОВ "Українська будівельна компанія №2" та ТОВ КП "Будтехніка" факт про їх відсутність реального здійснення господарських операцій; відсутність у ТОВ "Українська будівельна компанія №2" та ТОВ КП "Будтехніка" трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортних засобів та торгівельного обладнання, відсутність у підприємств необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей. Проте, суд зазначає, що у даному випадку зазначені обставини ніяким чином не пов'язаний із господарською діяльністю позивача.

В подальшому, податковий орган робить висновок, що фінансові-господарські операції між ТОВ ТВФ "ЛІ" та позивачем не мають реального товарного характеру.

У судовому засіданні представник податкового органу, яка безпосередньо здійснювала перевірку, пояснила суду, що свої висновки вона робила виключно виходячи із обставин, які були встановлені у акті позапланової виїзної перевірки №1958/22/13328937 від 29.08.2012 року Вінницької ОДПІ щодо ТОВ ТВФ "ЛІ" з питань достовірноті та повноти нарахування податку на додану вартість по взаєморозрахунках з ТОВ "Українська будівельна компанія №2" та з ТОВ КП "Будтехніка".

Таким чином, зазначене є порушенням п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 року № 984, згідно якого факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Так, констатація фактів порушень законодавства, що ґрунтується лише на сумнівах та припущеннях, є неприпустимою при складанні офіційного документу органу державної податкової служби (акту перевірки).

В контексті даної спірної ситуації акт не містить будь-якого документального підтвердження стосовно не виконання фінансово-господарських взаємовідносин позивача по взаєморозрахунках з контрагентом, а викладені в ньому висновки не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Разом з тим, згідно з п.п.14.1.181 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В результаті проведених операцій, згідно вищезазначених вимог Податкового кодексу України, позивачем віднесено до складу податкового кредиту нараховані суми податку на додану вартість.

Як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010р. № 1112/11/13-10 (далі-Інформаційний лист), у разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Разом з тим, в даному Інформаційному листі зазначено, що в постанові Верховного Суду України від 08 вересня 2009 року останній вказує на те, що відповідно до частини другої статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Здійснення поставки товару на будь-яких умовах поставки не звільняє учасників господарської операції від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік.

Крім цього, з врахуванням правової позиції Верховного Суду України, ВАСУ зазначає, що одним із етапів встановлення судом обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, є встановлення факту-здійснення господарської операції шляхом дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договорів, актів виконаних робіт, документів про перевезення, зберігання товарів тощо. Відсутність належних первинних документів може свідчити про нездійснення самих господарських операцій. Крім того, дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та або бюджетне відшкодування.

З врахуванням викладеного слід зазначити, що документами, які підтверджують факт поставки позивачу товарів та реальність здійснення операцій, є договори купівлі-продажу товару, податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, виписки по особовому рахунку позивача.

Отже, господарські операції, фактично здійснювані позивачем, підтверджуються оформленими належним чином документами.

За відсутності в цих документах недоліків, які згідно ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, що спричиняють втрату первинними документами юридичної сили та доказовості - в такому випадку немає правових підстав для неврахування цих документів як доказів дійсності укладання та виконання угод.

Як було вже зазначено вище, у судовому засіданні представник податкового органу, яка безпосередньо здійснювала перевірку, заявила суду, що під час перевірки нею не було виявлено недоліків у веденні бухгалтерського обліку по опраціях із контрагентов позивача - ТОВ ВКФ "ЛІ".

За змістом наведених норм, наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), які в подальшому використовуються у межах господарської діяльності платника податку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та валових витрат.

У судовому засіданні представник позивача крім вищезазначених первинних документів, надав суду документи складського обліку, які підтверджують факт отримання товару на склад та його подальший рух по підприємству, зокрема використання цих товарів у господарській діяльності підприємства.

Крім того, представник відповідача, яка безпосередньо здійснювала перевірку, заявила суду, що під час перевірки нею було досліджено операціїї щодо руху товару по складу і встановлено, що дійсно такий товар на склад надходив та в подальшому був використаний у відповідних цехах виробництва. Також зазначила, що зауважень щодо кількості та номенклатури товару, яка була оприбуткована на складі від даного контрагента, у неї не було.

Таким чином, судом не вбачається порушення позивачем норм Податкового кодексу України, оскільки вчинення господарських операцій із контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових та податкових накладних та інших первинних документів, які не суперечать нормам Законів.

Дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

Враховуючи викладене суд прийшов до висновку, що висновки акту перевірки є не обґрунтованими, суперечать законодавству з питань оподаткування та фактичним обставинам справи, а тому податкові повідомлення-рішення прийняті на його основі є протиправними та підлягають скасуванню.

Крім того, слід зазначити, що суд приймаючи рішення про скасування податкового повідомлення- рішення в цілому, виходив з того, що за наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення відповідача вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, якщо цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та без неї оспорюваний акт в іншій частині не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину, пункт, речення рішення або рішення в частині нарахування певної суми окремого виду податку чи збору, накладення штрафних (фінансових) санкцій в якійсь сумі. У даному випадку, констатуючи протиправне донарахування податку на додану вартість та застосування штрафних фівнансових санкцій, суд не може визнати протиправним рішення податкового органу в якійсь сумі.

Крім того, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

Відповідно до вимог частини 3 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Мотивація та докази, на які посилається відповідач заперечуючи проти позову, не дають суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували доводи позивача, а встановлені у справі обставини не підтверджують позиції відповідача покладеної в основу оскаржуваних рішень.

За наведених обставин позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Згідно частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Позивачем, сплачено 2246,41 грн. судового збору, а тому дана сума має бути стягнута на його користь.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби № 00000022201 від 21.01.2013 року.

Стягнути на користь приватного акціонерного товариства "Гніванський завод спецзалізобетону" судові витрати у розмірі 2246,41 грн. шляхом їх безспірного списання органами Державної казначейської служби з рахунків Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна