Постанова № 30875273, 15.04.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 квітня 2013 року письмове провадження № 826/3444/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О. розглянувши адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства "АіК" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва ДПС про скасування повідомлення - рішення №0007612220 від 12.12.2012

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0007612220 від 12.12.2012 прийнятого відповідачем.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм діючого податкового законодавства України, було прийняте протиправне податкове повідомлення-рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та застосовані штрафні (фінансові) санкції, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

Відповідач проти позову заперечував, вважаючи оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи зазначене, суд ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

За результатами розгляду документів і матеріалів поданих сторонами, пояснень їхніх представників, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив:

Відповідачем на підставі повідомлення від 16.11.2012р. №270/10/22-20-03 та наказу від 16.11.2012 №2451, згідно з п.п.75.1.2, п.75.1, ст..75, п.79.1, п.79.2, ст.79 Податкового кодексу України була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Ольвія-2003» (код ЄДРПОУ 32312358) за період з 01.02.2012 по 31.03.2013.

Перевіркою встановлено, що взаємовідносини позивача з ПП «ОЛЬВІЯ-2003»» ґрунтувалися на договорі поставки №010302 від 03.01.2012, за яким ПП «ОЛЬВІЯ-2003» (далі Продавець) зобов'язувалось поставляти ПП «А і К» (далі Покупцю), за заявкою останнього, непродовольчі товари, а Покупець зобов'язувався приймати Товар та своєчасно здійснювати його оплату. Найменування, кількість та ціна Товару вказувалась у рахунку чи накладній на поставку, що складалась за кожною заявкою Покупця. Заявка могла бути здійснена із застосуванням телефонного/факсимільного зв'язку, або через представника Покупця. Доставка Товару здійснювалась на умовах, які додатково визначались Сторонами за кожною заявкою Покупця.

На підтвердження виконання умов зазначених договорів, а також сплати податку на додану вартість за надання послуг, ПП «ОЛЬВІЯ-2003» були виписані позивачу податкові накладні ( том 1, а.с. 116-253).

Товар, який був поставлений ПП «Ольвія-2003» Позивачу у лютому, березні 2012 року, по договору № 010302 від 03.01.2012 року був проданий третім особам, на підтвердження чого ПП «АіК» до матеріалі справи надано відповідні видаткові накладні (том 2 а.с. 13-249, том 3 а.с. 1-86), звіт про використання реєстраторів розрахункових операцій та книг обліку розрахункових операцій за період лютий-березень 2012 року з квитанціями №2 (том 2 а.с.7-12), інформаційну довідку (том 2 а.с.6), оборотно-сальдову відомість по рахунку № 36.1 (том 2, а.с. 1-5).

На думку позивача, як це передбачено податковим законодавством, є документами, що дають йому право на податковий кредит.

В той же час, згідно акту ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС від 10.10.2012 № 785/22-06/32312358 про проведення невиїзної документальної перевірки з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) за період з 01.02.2012 по 31.03.2013, використаного відповідачем під час перевірки та складання акту перевірки позивача, в якому встановлено, що підприємство не знаходиться за юридичною адресою, відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, складські та торгівельні приміщення, транспорт та торгівельне обладнання, сировина та матеріали для здійснення основного виду діяльності, отже має ознаки "фіктивності".

Крім того, під час перевірки, відповідачем зазначено, що оскільки договори між підприємствами ПП «А і К» з ПП «ОЛЬВІЯ-2003» є фіктивними, то перевіркою не можуть бути прийняті до уваги податкові накладні, виписані від імені ПП»ОЛЬВІЯ-2003».

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 26.11.2012 р. № 526/1-22-20-24726351, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: п.198.1., п.198.6. ст.198, п.201.4. ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість з 01.02.2012 п 31.03.2012 на загальну суму 229670,00 грн., в тому числі по періодах : за січень 2012 р. на суму - 152976,00 грн., за березень 2012 року на суму - 76694,00 грн.

На підставі акта перевірки від 26.11.2012 р. № 526/1-22-20-24726351, відповідачем було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 12.12.2012р. №0007612220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 229 670,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 57 417,50 грн.

Зазначене податкове повідомлення-рішення, за правилами ст.56 Податкового кодексу України, було оскаржене позивачем в адміністративному порядку до ДПС у м. Києві та ДПС України, за результатами якого оскаржуване рішення було залишене без змін, а скарга - без задоволення.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про помилковість позиції відповідача та обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст.228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договору, на підставі якого виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентом, не відповідають дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків. Зазначена обставина відповідачем взагалі не досліджувалась, посадові особи сторін правочину з цього приводу навіть не опитувались. Отже, доводи відповідача щодо нікчемності правочину, укладеного між позивачем та контрагентом, судом до уваги не приймаються.

На момент укладання договору, на якому ґрунтувалися взаємовідносини позивача з контрагентом, а також під час здійснення господарських операцій, контрагент був зареєстрований в податкових органах як платник ПДВ.

Чинним законодавством України, відповідач не наділений повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) та застосування відповідних наслідків їх нікчемності (недійсності).

Підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Вказані ж в Акті висновки є суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, крім того, вони були зроблені за відсутності доказів які можливо врахувати під час судового розгляду з урахування вимог ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій.

Одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп. а п.198.1, п.198.2., п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні), оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (далі-Закон).

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. № 1379, визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п.6.2. зазначеного Порядку, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентом, який на момент здійснення господарських операцій був належним чином зареєстрований як платник податку на додану вартість, оформлені договором, який не був визнаний в судовому порядку недійсним, а також підтверджені виданими контрагентом відповідними первинними документами, зокрема, податковими накладними, отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на отримання податкового кредиту.

Суд критично сприймає доводи відповідача, сформовані на підставі акту ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС від 10.10.2012 № 785/22-06/32312358 про проведення невиїзної документальної перевірки ПП «ОЛЬВІЯ-2003» по взаємовідносинам з ТОВ «Прод Маркет» та ПП «Прилукихімснаб», оскільки інформація, викладена в зазначеному акті була фактично переписана відповідачем в акт перевірки позивача, без належного дослідження та надання оцінки первинним документам, як того вимагають норми діючого податкового законодавства України.

Окрім того, суд звертає увагу, що в матеріалах справи наявна довідка ДПІ у Оболонському районі м.Києва ДПС від 24.07.2012 №439-22-6-37859709 щодо підтвердження відомостей отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків: ТОВ «Скала УА»,ТОВ «Атор», ЗАТ «Інтер-Мед-Пром»», ТОВ «Расбек», ТОВ «Цаннер», ПАТ «НОВГОРОД-СІВЕРСЬКИЙ ЗАВОД БУДІВЕЛЬНИХ МАТЕРІАЛІВ", ТОВ «Диліжанс 2010», ПАТ «Макаронна фабрика», ПП «Алекс-П», ПП «АІК», ТОВ «Бест», ПАТ «Сімферопольська Макаронна фабрика» ,ТОВ «Променада-центр», ТОВ «Ріелті Сервіс», ТОВ «Груп1», ПСП«Колос», ТОВ «ДіТрейд», ТОВ «Віктор 2012», ТОВ «Агенція Груп-1», ТОВ "Л.К.О.", ТОВ'КОМПАНІЯ САНТЕКС", ТОВ "Ефектів Медіа Солюшнс", ТОВ «Сорек Груп Україна», ТОВ «КОМПАНІЯ ЕНЕРГОКОМПЛЕКТ», ТОВ "АВРОРА РК", ТОВ " Бі-фреш", ТОВ «Стиль Медіа Іновейшн», ТОВ «Агрохім -Захист», ТОВ "БЕСТЕР", ТОВ "НОРК", ТОВ «ДіТрейд» за період з 01.02.2012р. по 31.03.2012р. Згідно якої внаслідок перевірки відносин ПП «Ольвія-2003» з контрагентами, включаючи Позивача, за період з 01.02.2012 по 31.03.2012 року, не було встановлено порушень вимог законодавства щодо декларування податкових зобов'язань з ПДВ та формування податкового кредиту з ПДВ за грудень - березень 2012 року.

Згідно вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. В акті перевірки не допускається відображення необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновків про помилковість доводів відповідача щодо заниження позивачем сум податку на додану вартість та, відповідно, про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін по справі, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 69-71, 94, 122, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Приватного підприємства "А і К" задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0007612220 від 12.12.2012 p., винесене Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва ДПС.

Судові витрати в сумі 2294 грн. присудити на користь Приватного підприємства "А і К" за рахунок Державного бюджету України.

Покласти на відповідний підрозділ Держаної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва ДПС.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій