Постанова № 30871610, 17.04.2013, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2013 року м. Львів № 813/493/13-а

16 год.23 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сподарик Н.І., за участі секретаря судового засідання Задорожної М.М., представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_3 (далі- СПД ФО ОСОБА_3.) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у Жовківському районі Львівської області ДПС). З урахуванням уточнених позовних вимоги, просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000041700/351/НОМЕР_1 від 14.01.2013 року, в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 76471,00 грн. основного платежу та застосованої штрафної санкції в розмірі 19117,75 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всі операції позивача з контрагентами є реальними, товарними. Зокрема, зазначив, що господарські операції по придбанню СПД ФО ОСОБА_3 товарно-матеріальних цінностей не відбулися. Доводи акта перевірки не ґрунтуються на фактичних обставинах господарської діяльності позивача, придбані товари поставлені позивачу, що підтверджено належними доказами та первинними документами, використані ним в господарській діяльності для виготовлення керамічних виробів, які в подальшому реалізовані споживачам. Щодо доводів про нікчемність правочинів на підставі ст.228 ЦК України, то такі суперечать порядку застосування вказаної норми законодавства, а правові наслідки нікчемного правочину пов'язані з його недійсністю, про які вказує ст.216 ЦК України застосовуються виключно судом. Тому, органи державної податкової служби не уповноважені на жодні самостійні висновки щодо встановлення факту нікчемності правочинів, а тим більше застосування правових наслідків у вигляді зменшення (збільшення) податкових зобов'язань на підставі таких висновків, які не підтверджені судовим рішенням. На підтвердження реальності господарських операцій представник позивача надав усі первинні документи, копії яких долучено до матеріалів справи. Відтак, оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню. Представники позивача позовні вимоги підтримали, просять суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач перечив позовні вимоги з підстав викладених у письмових запереченнях поданих у судовому засіданні 04.03.2013 року. Зазначив, що господарські операції позивача з ПП «Львівкомфортгруг-К» на суму ПДВ 44478,33 грн., з ТзОВ «Віктор Ко» на суму ПДВ 26390 грн. та з ТзОВ «Екопласт-Львів» на суму ПДВ 5603 грн. не могли відбутись з огляду на те, що вказані контрагенти не здійснювали господарської діяльності. Даний факт підтверджується постановою Сихівського районного суду м.Львова від 29.12.2011 року у справі № 1-104/11, якою посадових осіб вказаних підприємств звільнено від покарання на підставі Закону України «Про амністію». Під час перевірки СПД ФО ОСОБА_3 було використано акти перевірок ПП «Львівконфортбуд» від 16.02.2012 року, ТзОВ «Віктор і Ко» від 30.12.2010 року, ТзОВ «Екопласт-Львів» від 30.12.2010 року., у яких зазначено про те, що дані контрагенти не мають матеріально-технічної бази та трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності, тому всі укладені з ними правочини не мали на меті настання правових наслідків та спрямовані на надання податкової вигоди третім особам. На основі таких висновків відповідач вирішив, що оскільки господарських операцій насправді не було, то й правових наслідків такі взаємовідносини позивача з ПП «Львівкомфортбуд», ТзОВ «Віктор Ко», ТзОВ «Екопласт-Львів» не спричинили. Тому первинні документи, про які зазначив позивач, не мають доказового значення і не можуть бути підставою для формування показників податкового обліку. Отже, в порушення вимог п. 198.1, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України СПД ФО ОСОБА_3 завищило податковий кредит на загальну суму 77786,00 грн. Зважаючи на наведені обставини відповідач вважає, що підстав для задоволення позову немає.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи докази, оцінивши їх в сукупності та встановив наступні фактичні обставини справи:

СПД ФО ОСОБА_3 зареєстрований як суб'єкт господарювання 24.02.2004 року. Позивач перебуває на податковому обліку з 07.03.2004 року в ДПІ у Жовківському районі Львівської області ДПС. ( том І, а.с. 20-21). У відповідності до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців позивач здійснює виробництво інших виробів із бетону гіпсу та цементу, виробництво господарських і декоративних керамічних виробів, виробництво керамічних плиток і плит.

ДПІ у Жовківському районі Львівської області ДПС проведено планову документальну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства СПД ФО ОСОБА_3 за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року. За результатами перевірки складено Акт № 1062/17-20/НОМЕР_1 від 27.12.2012 року, на підставі якого відповідачем видано та вручено позивачу податкове повідомлення-рішення № 0000041700/351/НОМЕР_1 від 14.01.2013 року, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на 77786 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 19446,50 грн.

Підставою для збільшення грошового зобов'язання стали висновки акта перевірки про завищення податковго кредиту внаслідок відображення у його складі ПДВ за операціями з ПП «Львівкомфортгруг-К» на суму ПДВ 44478,33 грн., з ТзОВ «Віктор Ко» на суму ПДВ 26390 грн. та з ТзОВ «Екопласт-Львів» на суму ПДВ 5603 грн.

Із акта перевірки вбачається, що до висновків про заниження грошових зобов'язань відповідач дійшов за результатами аналізу актів інших органів державної податкової служби, які, на думку відповідача вказують, що вказані контрагенти не могли здійснювати господарську діяльність у зв'язку із відсутністю умов для такої, а отже всі господарські операції між позивачем і ПП «Львівкомфортгруг-К», ТзОВ «Віктор Ко» та ТзОВ «Екопласт-Львів» є нікчемними в силу ст.228 ЦК України, оскільки порушують публічний порядок, і з огляду на ст.216 України, не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Тому первинні документи видані за господарськими операціями, в яких позивач виступав покупцем, не дають йому права на формування податкового кредиту.

З огляду на наведене в акті, позивачем порушено вимоги п.п.3.1..1 п.3.1 ст.3, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а також ст.185, ст.187, п.198.3, п.198,6 ст.198, п.201.1 ст.201 ПК України, внаслідок включення до податкового кредиту з ПДВ сум 76471,33 грн. за податковими накладними виписаними ПП «Львівкомфортгруг-К», ТзОВ «Віктор Ко» та ТзОВ «Екопласт-Львів».

Позивач не погоджуючись з висновками посадових осіб державної податкової служби та з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, оскаржив останнє в судовому порядку.

Оцінюючи встановлені обставини та доводи сторін, суд керується наступними положеннями чинного законодавства:

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту, згідно з п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 даного Закону, суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У відповідності до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 згаданого Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (набув чинності з 1.01.2011 року) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.1 ст. 198 ПК України).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198 ПК України). Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (п. 198.4. ст. 198 ПК України). Якщо у подальшому такі товари/послуги фактично використовуються в операціях, які не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування відповідно до цього розділу (за винятком випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу), чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів або встановлено факти недостачі (крадіжки), то з метою оподаткування такі товари/послуги, основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає таке використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження), у тому випадку, якщо платник податку скористався правом на податковий кредит за цими товарами/послугами. (п. 198.5 ст. 198 ПК України). Датою використання товарів/послуг вважається дата визнання витрат відповідно до розділу ІІІ цього Кодексу.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна, згідно з п. 201.6. ст. 206 ПК України, є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Відповідно до п. 201.7. та п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Беручи до уваги наведені вище норми закону, необхідною умовою для віднесення платником ПДВ до податкового кредиту звітного періоду сум ПДВ, включених в ціну придбаних товарів (послуг), є факт придбання таких товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника. Закон не ставить у залежність необхідність попередньої сплати ПДВ до бюджету кінцевим споживачем чи первісним постачальником як умову для формування податкового кредиту платника податку. Аналіз господарської діяльності платника податку повинен здійснюватися на підставі даних його податкового, бухгалтерського обліку та відповідності їх дійсному економічному змісту операцій.

Вищий адміністративний суд України в листі №1112/11/13-10 від 20.07.2010 року. «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» роз'яснив, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. З огляду на це, і відповідно до статті 61 Конституції України, виконання одним платником податків своїх зобов'язань перед бюджетом не ставиться у залежність від виконання зазначених зобов'язань будь-яким іншим платником податків.

21.12.2009 року позивачем укладено договір купівлі-продажу з ПП «Львівкомфортгруп-К», предметом якого є придбання позивачем плитки керамічної, гіпсу будівельного керамічної маси, поливи та пігментів до кераміки за замовленнями позивача. Як вбачається із видаткових накладних, податкових накладних, товарно-транспортних накладних, протягом грудня 2009 року - квітня 2010 року позивачем отримано від ПП «Львівкомфортгруп-К» сировину та обладнання для виготовлення і зберігання керамічних виробів на суму ПДВ 44478,33 грн. ( том І, а.с.48-68). Факт отримання позивачем від ПП «Львівкомфортгруп-К» зазначених товарів підтверджується видатковим накладними, факт доставки товарів підтверджуються товарно-транспортними накладними. Зазначені товари позивачем оплачені, про що до матеріалів справи долучено копії відповідних платіжних документів (том І, а.с. 79, 98-119). За даними операціями ПП «Львівкомфортгруп-К» позивачу виписано податкові накладні, висновків щодо порушення порядку заповнення яких акт перевірки не містить.

01.05.2010 року позивачем укладено договір купівлі-продажу з ТзОВ «Екопласт-Львів», предметом якого є придбання позивачем плитки керамічної, гіпсу будівельного керамічної маси, поливи та пігментів до кераміки за замовленнями позивача. Як вбачається із видаткових накладних, податкових накладних, товарно-транспортних накладних ( том І, а.с. 73-78), протягом травня-червня 2010 року позивачем отримано від ТзОВ «Екопласт-Львів» сировину та обладнання для виготовлення і зберігання керамічних виробів на суму 5603 грн. Факт отримання позивачем зазначених товарів від ТзОВ «Екопласт-Львів» підтверджується видатковим накладними, факт доставки товарів підтверджуються товарно-транспортними накладними. Зазначені товари позивачем оплачені, про що до матеріалів справи долучено копії відповідних платіжних документів ( том І, а.с. 95-97). За даними операціями ТзОВ «Екопласт-Львів» позивачу виписано податкові накладні, висновків щодо порушення порядку заповнення яких акт перевірки не містить.

Що стосується господарських операцій позивача з ТзОВ «Віктор і Ко» 01.07.2010 року СПД ФО ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу з останнім, предметом якого є придбання позивачем плитки керамічної, гіпсу будівельного керамічної маси, поливи та пігментів до кераміки за замовленнями позивача. Протягом липня 2010 року позивачем отримано від ТзОВ «Віктор Ко» сировину та обладнання для виготовлення і зберігання керамічних виробів на суму ПДВ 26390 грн. що підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними. Зазначені товари позивачем оплачені, про що до матеріалів справи долучено копії відповідних платіжних документів ( том І, а.с. 80-94).

На час вчинення господарських операцій, про які згадано вище, позивач, ПП «Львівкомфортгруг-К», ТзОВ «Віктор і Ко» та ТзОВ «Екопласт-Львів» були зареєстровані як суб'єкти господарювання та були платниками податку на додану вартість.

Для забезпечення потреб господарської діяльності позивач використовує виробниче приміщення, що підтверджується договором оренди. Під час судового розгляду справи представник позивача надав суду фотознімки вказаного приміщення, на яких зображено майстерню для виробництва керамічних виробів, продукцію, яка виготовляється позивачем (том ІІ , а.с.68-71).

Перелічені вище первинні документи були надані відповідачеві при проведені перевірки. Судом встановлено та актом перевірки ДПІ у Жовківському районі Львівської області ДПС від № 1062/17-20/НОМЕР_1 від 27.12.2012 року підтверджено, що дані податкові накладні не мали недоліків та, порядок їх заповнення, відповідав встановленому чинним законодавством.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Із положень ч. 1, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Стосовно твердження відповідача про те, що діяльність контрагентів позивача спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням податкової вигоди і відповідно це призводить до висновку про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та контрагентами ПП «Львівкомфортгруп-К», ТзОВ «Віктор і Ко», ТзОВ «Екопласт-Львів» суд зазначає наступне.

У п. 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984 передбачено, що у висновку акта документальної перевірки зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень. Відповідно до п. 6 розділу ІІ цього Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно до ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація;. експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Верховний Суд України у Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» (далі - Постанова Пленуму від 06.11.2009 р. № 9) розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ), (п. 7 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9, щоб вважати правочин нікчемним необхідні виключно законом передбачені для цього підстави, але встановлення цього факту не входить до компетенції органу ДПС.

Посилання відповідача в акті перевірки від 27.12.2012 року на безтоварність операцій позивача з контрагентами взято фактично з актів від 16.02.2012 року № 115/23-209/35383018, від 30.12.2010 року № 3282/23-2/20799703, від 30.12.2010 року 3315823-2/33196220 без врахування обставин їх складання.

Проаналізувавши положення Податкового кодексу України, суд приходить до переконання, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

В ході судового розгляду судом в якості свідка допитано ОСОБА_3. Свідок, зокрема, показав, що ним у 2010 році із зазначеними контрагентами укладено договори купівлі-продажу товарів, які були йому необхідні для здійснення діяльності з виготовлення керамічних виробів, а саме: керамічна маса, глазур, гофрокоробки, шамотний порошок тощо. За умовами договорів, доставка товарів здійснювалась продавцями. За фактами поставки товарів позивачу надано видаткові накладні, податкові накладні, рахунки, товарно-транспортні накладні. Товари придбані ним оплачені та використані в господарській діяльності, виготовлені вироби реалізовані покупцям, а операції від продажу належним чином відображені в податковому обліку.

В ході судового розгляду справи податковим органом не було надано належних доказів, які б підтвердили вину позивача, яка полягає в намірі порушити публічний порядок. Відтак, правочин, укладений позивачем не є нікчемним, тобто його нікчемність законом не встановлена

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте, доказів правомірності, законності та обґрунтованості відповідачем прийнятого податкового повідомлення-рішення суду не надано.

Щодо посилання відповідача на постанову Сихівського районного суду м.Львова від 29.11.2011 р. в кримінальній справі № 1-104/11, то вказане судове рішення є рішенням про звільнення підсудних від кримінальної відповідальності у зв'язку із застосуванням амністії та закриття кримінальної справи. Однак, наведена постанова не містять покликання на розглядувані господарські операції між позивачем та ТзОВ «Віктор і Ко», ТзОВ «Екопласт-Львів» і ПП «Львівкомфортгруп-К». В свою чергу, в силу приписів ч.4 ст. 72 КАС України обов'язковими для суду є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, обов'язковість таких стосується лише питань, чи мало місце певне діяння та чи вчинено воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок чи прийнято постанову

Суд констатує, що доводи відповідача на обґрунтування висновків про заниження податку на додану вартість в контексті правовідносин позивача з контрагентами зводяться до суб'єктивного твердження про економічну недоцільність укладення договорів. Будь-яких доказів, які б свідчили про необґрунтованість формування податкового кредиту за охоплений перевіркою період по відносинах з ПП «Львівкомфортгруп-К», ТзОВ «Віктор і Ко», ТзОВ «Екопласт-Львів» відповідач не надав і не назвав.

Суд взяв до уваги висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 31.01.2011 року в справі № 21-47а10 наступного змісту. Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Висновки податкового органу прямо суперечать не лише нормам Податкового кодексу України, а й практиці Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується національними судами як джерело права. Так, Європейський Суд у рішенні від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Тому, податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області ДПС від 14 січня 2013 року № 000041700/351/286540396 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 76471,00 грн. основного платежу та застосованої штрафної санкції в розмірі 19117,75 грн. не відповідає критеріям, визначеним ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки прийнято необґрунтовано, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). В той же час позивач довів обґрунтованість позовних вимог належними та допустимими доказами. Виходячи з положень п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України суд приходить до висновку, що таке податкове повідомлення-рішення слід скасувати як протиправне.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають відшкодуванню з державного бюджету України понесені позивачем судові витрати у виді судового збору.

Керуючись ст.ст. 17-19, 71, 72, 94, 160-163, 167 КАС України, суд -

постановив:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.01.2013 року № 000041700/351/286540396 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 76471,00 грн. основного платежу та застосованої штрафної санкції в розмірі 19117,75 грн.

Стягнути з державного бюджету на користь суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) 972,33 грн. судового збору.

Апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, виготовленої в повному обсязі. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 22 квітня 2013 року.

Суддя Сподарик Н.І.