Постанова № 30867346, 19.03.2013, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2013 р. Справа №2а/0570/11627/2012

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Ушенка С.В.,

при секретарі - Ромашовій О.О.,

за участю

представників позивача - Чураєвої А.П., Голубєвої Н.В. (за довіреністю),

представників відповідача - Шинкарьової І.С., Завізної О.О. (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приазовської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області до Державної фінансової інспекції в Донецькій області про часткове скасування вимоги Маріупольської об'єднаної державної фінансової інспекції від 17.08.2012р. № 26-01-34/4371, -

ВСТАНОВИВ:

Приазовська виправна колонія управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Маріупольської об'єднаної державної фінансової інспекції в Донецькій області про часткове скасування вимоги від 17.08.2012р. № 26-01-34/4371.

Ухвалою суду від 06.09.2012р. адміністративний позов Приазовської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області до Маріупольської об'єднаної державної фінансової інспекції про визнання протиправними дій та часткове скасування вимоги Маріупольської об'єднаної державної фінансової інспекції від 17.08.2012р. № 26-01-34/4371 залишено без руху.

03.10.2012р. ухвалою суду позовну заяву повернуто позивачеві у зв'язку з не усуненням виявлених недоліків позовної заяви у встановлений строк.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного від 23.10.2012р. задоволено апеляційну скаргу Приазовської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 06.09.2012р., скасовано зазначену ухвалу та повернуто справу для продовження розгляду справи.

02.11.2012р. ухвалою Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу прийнято до провадження та призначено судове засідання на 15.11.2012р.

Ухвалою суду від 15.11.2012р. здійснено процесуальну заміну первинного відповідача - Маріупольської об'єднаної державної фінансової інспекції на належного відповідача - Державну фінансову інспекцію в Донецькій області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що згідно акту ревізії фінансово-господарської діяльності Приазовської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області (№ 107) за період з 01.01.2010р. по 30.04.2012р. № 05-860/027 від 13.07.2012р. встановлено фінансових порушень на загальну суму 1 105,71 тис. грн., з яких в ході ревізії усунуто на суму 987,82 тис. грн. 25.07.2012р. позивачем на адресу Державної фінансової інспекції в Донецькій області направлено заперечення до акту ревізії фінансово-господарської діяльності позивача. У зв'язку з тим, що виявлені порушення в сумі 117,89 тис. грн. позивачем не усунуті, Маріупольською об'єднаною державною фінансовою інспекцією направлено Вимогу щодо усунення виявлених ревізією порушень від 17.08.2012р. № 26-01-34/4371, яка частково оскаржується позивачем. Позивач зазначає, що ним визнаються та не оскаржуються пункти вимоги в частині нарахування відповідачем 11,54 тис. грн. за необґрунтовано списання паливно-мастильних матеріалів як порушення п. 1 Постанови КМУ «Про впорядкування використання легкових автомобілів бюджетними установами та організаціями» від 04.06.2003р. № 848, п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.15, 2.16 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку»; та 1,01 тис. грн. за списання бензину внаслідок покриття витрат сторонньої юридичної особи (на потреби ДП «Підприємство Приазовської виправної колонії № 107») в порушення приписів Бюджетного кодексу України, п. 48 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою КМУ від 28.02.2002р. № 228. Вимога в іншій частині, на думку позивача, є необґрунтованою, не підтвердженою документально, та такою, що не відповідає дійсним обставинам.

В судовому засіданні представники позивача надали пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві, просять суд задовольнити заявлені вимоги.

Представники відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували, зазначаючи, що вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень від 17.08.2012р. № 26-01-34/4371 є обґрунтованою, та не підлягає скасуванню з наступних підстав. Нарахування та виплата позивачем надбавок за безперервну роботу робітникам і службовцям установи, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу, здійснювалось на підставі наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань від 24.05.2000р. № 98 «Про затвердження інструкції про порядок виплати процентної надбавки за безперервну роботу робітникам і службовцям підприємств, установ, організацій та навчальних закладів кримінально-виконавчої системи», який не пройшов державну реєстрацію у Міністерстві юстиції України. Позивачем неправомірно встановлено робочий час провізора, внаслідок чого зайво виплачено заробітну плату за фактично невідпрацьований час, що призвело до зайвого нарахування та виплати допомоги з тимчасової втрати працездатності, компенсації за невикористану відпустку та перерахування соціальних внесків до державних цільових фондів. Стосовно розрахунків за електроенергію відповідач зазначає, що ДП «Підприємство Приазовської виправної колонії № 107» є юридичною особою, яка має власні розрахункові рахунки в установах банків, свою печатку, веде господарську діяльність та отримує доходи, що обумовлює її здатність самостійно сплачувати комунальні послуги а не утримуватись за рахунок бюджетної установи. З огляду на зазначене, просять у задоволенні позову відмовити повністю.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно, об'єктивно і всебічно дослідивши в судовому засіданні всі обставини справи і перевіривши їх наявними доказами, суд встановив наступне.

Приазовська виправна колонія управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області (ЄДРПОУ 14316907, 87519, Донецька область, м.Маріуполь, Іллічівський р-н, пров. Уральський, буд.61) зареєстровано 29.11.1999 року Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради Донецької області, що підтверджується довідкою з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України № АБ 453998. Згідно положення Приазовської ВК УДДУПВП в Донецькій області (№ 107), затвердженого Головою ДДУПВП, позивач є юридичною особою, заснованою на державній власності та підпорядкованою безпосередньо Управлінню державного департаменту України з питань виконання покарань в Донецькій області.

Відповідач, Державна фінансова інспекція в Донецькій області (далі за текстом - ДФІ в Донецькій області, відповідач), - є суб'єктом владних повноважень, згідно ст. 48 КАС України здатний особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки.

ДФІ в Донецькій області здійснює свою діяльність у відповідності до Положення про Державну фінансову інспекцію в Донецькій області, затвердженого Головою Державної фінансової інспекції в Донецькій області 07.12.2011 року.

Головними завданнями відповідно до ст. 2 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" є, зокрема, здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Державний фінансовий контроль реалізується через проведення державного фінансового аудита, перевірки державних закупівель та інспектування.

Інспектування здійснюється у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально-відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

В період з 21.05.2012р. по 12.07.2012р. відповідно до п.2.15 плану контрольно-ревізійної роботи Державної фінансової інспекції України на ІІ квартал 2012р., п. 1.1.6.1 плану контрольно-ревізійної роботи Державної фінансової інспекції в Донецькій області на ІІ квартал 2012р., п. 1.1.6.2 плану контрольно-ревізійної роботи Маріупольської об'єднаної державної фінансової інспекції на ІІ квартал 2012р. та на підставі направлень на проведення ревізії працівниками Маріупольської ОДФІ проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Приазовської виправної колонії Управління державного департаменту України з питань виконання покарань в Донецькій області (№ 107) за період з 01.01.2010р. по 30.04.2012р., за наслідками проведення якої складено акт № 05-860/027 від 13.07.2012р.

За результатами ревізії Маріупольською об'єднаною державною фінансовою інспекцією в Донецькій області встановлено наступний ряд порушень на загальну суму 1 105,71 тис. грн., з яких усунуто на суму 987,82 тис. грн. Не усунутими за наслідками ревізії залишились порушення:

- проведення завищених витрат на оплату праці внаслідок необґрунтованого нарахування на виплати надбавок за вислугу років вільнонайманим працівникам установи в порушення ст. 13 Закону України «Про оплату праці», п. 3 Постанови КМУ «Про оплату праці працівникам на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери», п. 3 Наказу від 11.11.2005р. №184 - на суму 10,96 тис. грн.;

- необґрунтоване нарахування та виплата надбавок за вислугу років вільнонайманим працівникам, лікарняних - на суму 0,92 тис. грн.;

- необґрунтоване нарахування та виплата заробітної плати працівникам, компенсацій та відпускних - на суму 0,28 тис. грн.;

- провізор медичної частини працював 36-годинний робочий час замість 40-годинного, внаслідок чого зайво нарахована заробітна плата за фактично невідпрацьований час в порушення ст. 94 КЗпП, ст. 1 Закону України «Про оплату праці», п. 1.3 Наказу Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження норм робочого часу для працівників закладів та установ охорони здоров'я» - на суму 2,65 тис. грн.;

- оплата праці трьом сумісникам за фактично не відпрацьований робочий час в результаті накладки робочого за сумісництвом та основним місцем роботи, що є порушенням п. 1 постанови КМУ «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій» - на суму 44,87 тис. грн.;

- сплата внесків до державних цільових фондів по незаконно сплачених сумах по оплаті праці, чим порушено п. 3 постанови КМУ «Про оплату праці», п. 1 постанови КМУ «Про роботу за сумісництвом», ст. 13, 19 Закону України «Про оплату праці» - на суму 21,47 тис. грн.;

- покриття за рахунок коштів державного бюджету витрат сторонніх юридичних осіб (оплата за електроенергію) в порушення п. 4 ст. 16, п. 3 ст. 21, п. 3 ст. 48, п.2 ст. 51 Бюджетного кодексу України, п. 46, 48 «Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ», затверджених постановою КМУ від 28.02.2002р. № 228 - на суму 13,39 тис. грн.;

- завищення норм витрат продуктів на порцію (зайве списання картоплі у кількості 5 375,50 кг), чим порушено п. 2.15 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, п. 56 «Інструкції з обліку запасів бюджетних установ», додатку 1 п. 4.1 «Положення про організацію харчування осіб, які тримаються в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби», затверджених наказом ДДУПВП № 126 від 30.06.2004р. - на суму 8,95 тис. грн.;

- виявлені випадки списання туш свиней в обліку більшому, ніж зазначено в актах забою, списання м'яса від падіння тварин без наявності відповідних актів, що є порушенням п. 2.15 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88 - на суму 1,84 тис. грн.

Пунктом 7 ст. 10 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" встановлено право органів контрольно-ревізійної служби пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження та використання державної власності та фінансів.

Крім того, відповідно до п. 46 Порядку проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006р. №550 (далі - Порядок № 550), якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, органом служби у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

У зв'язку з неусуненням зазначених порушень контролюючим органом висунуто вимогу від 17.08.2012р. № 26-01-34/4371, якою позивача зобов'язано відшкодувати зайво нараховану та виплачену заробітну плату працівникам установи шляхом утримання із заробітної плати робітників або внесенням коштів до каси установи та перерахувати в дохід державного бюджету; відшкодувати зайво перераховані кошти до державних цільових фондів по незаконно виплаченій заробітній платі, шляхом коригування сум внесків, перерахованих до державних соціальних фондів; відобразити дебіторську заборгованість за Підприємством ПВК-107 щодо якої здійснено безпідставні витрати, провести претензійно-позовну роботу з Підприємством ПВК-107 щодо повного відшкодування коштів. Про вжиття заходів надати інформацію до Маріупольської об'єднаної державної фінансової інспекції в строк до 15.09.2012р.

Відповідно до пункту 4.3 Положення про державні фінансові інспекції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 1236 від 03.10.2011р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.10.2011р. за № 1212/19950, Держфінінспекція вживає в установленому порядку заходів щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших службових осіб підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства.

Підставою прийняття вимоги у частині, що оскаржується, є встановлені актом ревізії порушення ст. 13, 19 Закону України «Про оплату праці», п. 3 Постанови КМУ «Про оплату праці працівникам на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери», ст. 94 КЗпП, ст. 1 Закону України «Про оплату праці», п. 1.3 Наказу Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження норм робочого часу для працівників закладів та установ охорони здоров'я», п. 1 постанови КМУ «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій», п. 3 ст. 21, п. 2 ст. 51 Бюджетного кодексу України, п. 46, 48 «Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ», затверджених постановою КМУ від 28.02.2002р. № 228, п. 56 «Інструкції з обліку запасів бюджетних установ», додатку 1 п. 4.1 «Положення про організацію харчування осіб, які тримаються в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби», затверджених наказом ДДУПВП № 126 від 30.06.2004р., п. 2.15 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88.

Згідно ст. 15 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу" вимоги службових осіб державної контрольно-ревізійної служби є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що ревізуються.

Прийняття вимоги органом державної фінансової інспекції є засобом реалізації наданих суб'єкту владних повноважень функцій, що застосовується у разі виявлення порушення вимог чинного законодавства об'єктом контролю.

Як встановлено в судовому засіданні та не заперечувалося представниками сторін, при нарахуванні та виплаті працівникам підприємства надбавок за безперервну роботу в сумі 10,96 тис. грн. та здійснення внаслідок цього нарахування та виплати лікарняних в сумі 0,92 тис. грн., здійснення внаслідок цього відрахувань до державних цільових фондів в сумі 3 979,74 грн. позивач керувався Інструкцією про порядок виплати процентної надбавки за безперервну роботу робітникам і службовцям підприємств, установ, організацій та навчальних закладів кримінально-виконавчої системи, затвердженою наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 24 травня 2000 року № 98. Зазначеною Інструкцією встановлено виплату робітникам та службовцям підприємств, установ, організацій та навчальних закладів кримінально-виконавчої системи надбавки за безперервну роботу у розмірі 5-25 відсотків тарифної ставки (посадового окладу) по основній посаді.

Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження в період, що перевірявся, були визначені Законом України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України". Згідно статті 3 цього Закону правовою основою діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України є Конституція України, цей та інші закони України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань.

Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань зі спеціальним статусом, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств, установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України (частина 1 статті 6 Закону України "Про державну кримінально-виконавчу службу України"). Особливості діяльності підприємств, установ виконання покарань визначені статтею 13 цього Закону.

Як вбачається з положення Приазовської виправної колонії управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Донецькій області №107 колонія заснована на державній власності і входить до сфери управління Державного департаменту України з питань виконання покарань, який є її засновником. Установа підпорядкована Держдепартаменту України, який здійснює управління ним безпосередньо або через Державний департамент України з питань виконання покарань в Донецькій області.

Пунктом 6.6 положення позивача передбачено, що трудовий колектив колонії складають особи рядового і начальницького складу, а також працівники колонії.

Таким чином, враховуючи наведене, суд дійшов висновку про обов'язковість до виконання позивачем наказів Департаменту, у тому числі наказу № 98 від 24 травня 2000 року, яким було передбачено виплату надбавок за безперервний стаж роботи.

Суд зазначає, що зазначений наказ не зареєстрований в Міністерстві юстиції України та не є нормативним актом у розумінні приписів чинного законодавства України, проте при вирішенні питання щодо допущення позивачем порушень чинного законодавства при виплаті доплати на підставі цього наказу суд виходить з наступного.

Виходячи з приписів частини 1 статті 6 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу» підприємство позивача входить до системи державної кримінально-виконавчої служби України.

Згідно частини 8 статті 14 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу» трудові відносини працівників кримінально-виконавчої служби регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На спеціалістів Державної кримінально-виконавчої служби України, які не мають спеціальних звань, поширюється дія Закону України "Про державну службу". Віднесення посад цих спеціалістів до відповідних категорій посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України.

Згідно статті 4 Кодексу законів про працю України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, сфери державного і договірного регулювання оплати праці визначені розділом 7 Кодексу законів про працю України та Законом України "Про оплату праці".

Згідно статті 8 Закону України "Про оплату праці" державне регулювання оплати праці обмежено встановленням розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

Згідно частини 2 статті 97 Кодексу законів про працю України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.

Положення аналогічного змісту міститься в статті 15 Закону України "Про оплату праці", згідно якої вирішення наведеного вище переліку питань віднесено законодавцем також до сфери договірного регулювання оплати праці.

Згідно статті 9 Закону України "Про колективні договори та угоди" положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов'язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства.

Колективний договір, угода набирають чинності з дня їх підписання представниками сторін або з дня, зазначеного у колективному договорі, угоді. Колективні договори реєструються місцевими органами державної виконавчої влади.

Згідно статті 98 Кодексу законів про працю України оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів. Статтею 16 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що на підприємствах і в організаціях, які знаходяться на госпрозрахунку і отримують дотації з бюджету, організація оплати праці здійснюється відповідно до статті 15 цього Закону, але в межах, визначених для них у встановленому порядку сум дотацій та власних доходів з урахуванням умов, встановлених Кабінетом Міністрів України.

05 березня 2008 року між трудовим колективом в особі голови профкому та адміністрацією в особі начальника Приазовської виправної колонії №107 укладено Колективний договір, який зареєстрований в УПСЗН Іллічівського району м.Маріуполя 19 березня 2008 року за №48. Згідно додатку до колективного договору, ним передбачалось виплату надбавок за вислугу років вільнонайманим працівникам на підставі наказу №98 від 24 травня 2000 року.

Отже, наведене вище свідчить, що питання встановлення виплати надбавок, доплат, компенсаційних і гарантійних виплат до заробітної плати підприємствами всіх форм власності, окрім тих, що дотуються з бюджету, віднесено приписами чинного законодавства до компетенції підприємства. Крім іншого, правомірність виплати позивачем надбавки за безперервну службу підтверджено тим, що її виплату також передбачено умовами колективного договору, укладеного у передбаченому законодавством порядку, підстави для невиконання якого у позивача відсутні.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що виплату надбавок за безперервну роботу не передбачено наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань №184 від 11 січня 2005 року (зареєстрований в Міністерстві юстиції 16 листопада 2005 року за №1380/11660), з огляду на те, що постанова Кабінету Міністрів України №1298 регулює умови праці працівників підприємств, установ, організацій бюджетної сфери, до яких не відноситься позивач. В судовому засіданні відповідачем не було наведено інших нормативно-правових актів, положення яких були порушені позивачем при виплаті зазначеної доплати. Отже, відповідачем в судовому засіданні не було доведено в наведеній частині вчинення порушення позивачем, що є передумовою для прийняття вимоги як засобу реагування на виявлене в ході проведеної ревізії порушення. Висновки відповідача в частині виявлення порушення у вигляді зайвої сплати коштів у вигляді доплати за безперервну роботу та відповідної сплати внесків до державних цільових фондів здійснені відповідачем без врахування приписів законодавства про працю України, яким встановлено можливість врегулювання такого роду питань шляхом укладення колективного договору.

Як зазначили представники позивача, виплата надбавки за безперервну роботу працівникам позивача, які не мають спеціальних звань, здійснювалась виключно у межах бюджетних асигнувань. Таким чином, обраний відповідачем у спірній вимозі спосіб усунення виявленого ним, на його думку, порушення в цій частині щодо відшкодування зайво нарахованої та виплаченої заробітної плати робітників шляхом перерахування в дохід державного бюджету є необґрунтованим і безпідставним.

Як встановлено в судовому засіданні наказ № 98 від 24 травня 2000 року скасовано Державним департаментом України з питань виконання покарань наказом від 25 травня 2010 року №175 і з моменту його скасування виплати зазначеної надбавки вільнонайманим працівникам позивачем припинені. Отже, висновки робітників контрольно-ревізійного відділу, що викладені в акті ревізії про незаконність здійсненої позивачем виплати надбавки працівникам за безперервний стаж роботи в сумі 10,96 тис. грн. та здійснення внаслідок цього нарахування та виплати лікарняних в сумі 0,92 тис. грн., здійснення внаслідок цього відрахувань до державних цільових фондів в сумі 3 979,74 грн. не відповідають вимогам чинного законодавства, що підтверджує правомірність заявлених позивачем вимог в цій частині.

Щодо вимоги в частині здійснення позивачем зайвого нарахування заробітної плати за фактично невідпрацьований час провізором медичної частини та здійснення внаслідок цього зайвого нарахування та виплати компенсації відпускних, зайвого перерахування страхових внесків до державних соціальних фондів, що, на думку відповідача, спричинило збитки у сумі 2,65 тис. грн., 0,28 тис. грн. та 1 207,57 грн. відповідно, судом встановлено наступне.

Ревізією встановлено і не заперечувалось представниками сторін у судовому засіданні, що провізор медичної частини працював 36-годинний робочий тиждень при відсутності в установі атестації робочого місця, та фактично не працював зі шкідливими умовами праці, що не передбачає скороченого робочого тижня, що призвело до зайвого нарахування та виплати заробітної плати за фактично невідпрацьований час на загальну суму 2,65 тис. грн. (КПК 6071030 КЕКВ 1111, за 2010р. - 1 909,12 грн., з 01.03.2011р. по 31.08.2011р. - 739,14 грн.).

Позивач при нарахування та виплаті заробітної плати провізору медичної частини керувався ст. 96 Кодексу законів про працю, якою встановлено, що основою організації оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.

Формування тарифної сітки (схеми посадових окладів) провадиться на основі тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, та міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).

Віднесення виконуваних робіт до певних тарифних розрядів і присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам провадиться власником або уповноваженим ним органом згідно з тарифно-кваліфікаційним довідником за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником).

Кваліфікаційні розряди підвищуються насамперед робітникам, які успішно виконують встановлені норми праці і сумлінно ставляться до своїх трудових обов'язків. Право на підвищення розряду мають робітники, які успішно виконують роботи більш високого розряду не менш як три місяці і склали кваліфікаційний екзамен. За грубе порушення технологічної дисципліни та інші серйозні порушення, які спричинили погіршення якості продукції, робітникові може бути знижено кваліфікацію на один розряд. Поновлення розряду провадиться в загальному порядку, але не раніше ніж через три місяці після його зниження.

Посадові оклади службовцям установлює власник або уповноважений ним орган відповідно до посади і кваліфікації працівника. За результатами атестації власник або уповноважений ним орган має право змінювати посадові оклади службовцям у межах затверджених у встановленому порядку мінімальних і максимальних розмірів окладів на відповідній посаді.

На думку відповідача зазначене є порушенням ст. 94 КЗпП України, ст. 1 Закону України «Про оплату праці», п. 1.5 Наказу «Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населення» від 05.10.2005р. № 308/519, п. 1.3. Наказу Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження норм робочого часу для працівників закладів та установ охорони здоров'я» від 25.05.2006р. № 319, п. 2.1, 2.15 Положення від 24.05.1995р.№ 88.

Способом усунення цих порушень відповідач визначив відшкодування зайво нарахованої та виплаченої заробітної плати працівникам установи шляхом утримання із заробітної плати робітників або внесенням коштів до каси установи та перерахування в дохід державного бюджету. В іншому випадку стягнення з осіб, винних у проведенні зайвих виплат, шкоди у порядку та розмірі, встановленому ст.ст. 130-136 Кодексу законів про працю України. Відшкодування зайво перерахованих коштів до державних цільових фондів по незаконно виплаченій заробітній платі шляхом здійснення коригування сум внесків, перерахованих до державних цільових фондів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці», ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Як зазначено в п 1.5. Наказу «Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населення» від 05.10.2005р. №308/519, розміри посадових окладів (тарифних ставок) визначаються за тарифними розрядами Єдиної тарифної сітки, які встановлюються професіоналам, фахівцям залежно від наявної кваліфікаційної категорії, робітникам - кваліфікаційного розряду у межах діапазону, визначеного для цих посад (професій) Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників, і відображаються у тарифікаційному списку.

Оплата праці працівників здійснюється за фактично відпрацьований час, виходячи з посадового окладу (тарифної ставки), або в залежності від виконання норм виробітку і відрядних розцінок з урахуванням підвищень, доплат та надбавок, передбачених діючим законодавством. Заробітна плата працівника граничними розмірами не обмежується.

Як вбачається з п. 1.3. Наказу Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження норм робочого часу для працівників закладів та установ охорони здоров'я» від 25.05.2006р. № 319 40-годинний робочий тиждень встановлюється:

- для керівників закладів та установ охорони здоров'я, їх заступників, головних бухгалтерів та їх заступників, керівників відділів, служб та інших підрозділів (за винятком лікарів та фахівців з базовою та неповною вищою медичною освітою - керівників структурних підрозділів та закладів охорони здоров'я, у тому числі амбулаторно-поліклінічних), головних фахівців (головних медичних сестер, головних фельдшерів, головних інженерів, головних енергетиків, головних технологів тощо), фахівців, технічних службовців та робітників (за винятком тих, хто працює у шкідливих умовах праці);

- для провізорів, фармацевтів аптек, зайнятих тільки відпусканням ліків та інших товарів аптечного асортименту;

- для молодших медичних сестер, молодших медичних сестер з догляду за хворими, сестер-господарок (за винятком тих, хто працює із шкідливими умовами праці).

У відповідності до п. 5 зазначеного наказу для працівників, які працюють у закладах (структурних підрозділах) і на посадах у шкідливих умовах праці, установлюється скорочена тривалість робочого тижня відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року N 163 "Про затвердження Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня", на підставі результатів атестації робочих місць, порядок проведення якої затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 року N 442 "Про Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці".

З акту проведеної ревізії та з пояснень представників позивача в судовому засіданні встановлено, що посадовою інструкцією провізора медичної частини не передбачено роботу у шкідливих умовах, що, зокрема, не обумовлює встановлення йому 36-годинного робочого тижня, та, як наслідок, мало місце зайве нарахування йому заробітної плати за фактично невідпрацьований робочий час.

Таким чином, позовні вимоги в частині здійснення позивачем зайвого нарахування заробітної плати за фактично невідпрацьований час провізором медичної частини та здійснення внаслідок цього зайвого нарахування та виплати компенсації відпускних, зайвого перерахування страхових внесків до державних соціальних фондів, що, на думку відповідача, спричинило збитки у сумі 2,65 тис. грн., 0,28 тис. грн. та 1 207,57 грн. відповідно є необгрунтованими та не підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимоги в частині оплати праці 3 сумісникам за фактично невідпрацьований час в результаті накладки робочого часу за сумісництвом та за основним місцем роботи, наслідком якої є зайве перерахування до державних цільових фондів нарахувань на заробітну плату, що, на думку відповідача, призвело до збитків установи на суму 44,87 тис. грн. та 16 288,10 грн. відповідно, суд зазначає наступне.

Ревізією за період з 01.01.2012р. по 30.04.2012р. дотримання законодавства при здійсненні операцій з оплати праці зовнішніх сумісників проведеної шляхом співставлення графіків та табелів обліку робочого часу за основним місцем роботи, які надані на запит Маріупольської ОДФІ (№ 26-01-34/3325 від 15.06.2012р., відповідь від 21.06.2012р. № 86, № 26-01-34/3241 від 11.06.2012, відповідь № 611 від 13.06.2012р.) з графіками роботи та табелями за сумісництвом встановлені накладки робочого часу, що призвело до зайвої виплати заробітної плати за фактично не відпрацьований час. Внаслідок цього в установі проведені витрати на оплату праці медичним працівникам за невідпрацьований час на загальну суму 44 870,81 грн. та зайво перераховані до державних цільових фондів нарахування на заробітну плату в сумі 16 288,10 грн.

На думку відповідача зазначене є порушенням п. 1 Постанови КМУ «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій» від 03.04.1993р. № 245 та ст. 19 Закону України «Про оплату праці».

Способом усунення цих порушень відповідач визначив відшкодування зайво нарахованої та виплаченої заробітної плати працівникам установи шляхом утримання із заробітної плати робітників або внесенням коштів до каси установи та перерахування в дохід державного бюджету. В іншому випадку стягнення з осіб, винних у проведенні зайвих виплат, шкоди у порядку та розмірі, встановленому ст.ст. 130-136 Кодексу законів про працю України. Відшкодування зайво перерахованих коштів до державних цільових фондів по незаконно виплаченій заробітній платі шляхом здійснення коригування сум внесків, перерахованих до державних цільових фондів.

Представники позивача, в обґрунтування своїх позовних вимог зазначили, що зовнішні сумісники працюють на умовах затвердженого в установі графіка роботи, який складений з урахуванням робочого часу за основним місцем роботи кожного. Прийом засуджених та надання їм необхідної медичної допомоги здійснюється у будь-який час, незалежно від перебування на роботі інших працівників колонії. Всі лікарі мають постійні перепустки на право входу на територію режимного об'єкта. Факт відпрацювання робочого часу зовнішніми сумісниками, зі слів представників позивача, підтверджується табелями робочого часу.

Пунктом 1 Постанови КМУ «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій» від 03.04.1993р. № 245 установлено, що робітники, спеціалісти і службовці державних підприємств, установ і організацій мають право працювати за сумісництвом, тобто виконувати, крім своєї основної, іншу роботу на умовах трудового договору. На умовах сумісництва працівники можуть працювати на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина у вільний від основної роботи час.

Статтею 19 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що працівники, які працюють за сумісництвом одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.

На підставі отриманих відповідей № 26-01-34/3325 від 15.06.2012р., від 21.06.2012р. № 86, № 26-01-34/3241 від 11.06.2012, № 611 від 13.06.2012р. на запити Маріупольської ОДФІ до комунального закладу «Стоматологічна поліклініка № 1» та комунального закладу «Маріупольська міська лікарня № 2», які наявні в матеріалах справи, та згідно співставлення табелів робочого часу за основним місцем роботи зовнішніх сумісників та по установі відповідачем встановлено накладку робочого часу зовнішніх сумісників.

В обґрунтування зазначеного порушення і у відповідності до усної ухвали суду про надання документів позивачем не надано до суду доказів в підтвердження факту відпрацювання зазначеного в табелі робочого часу зовнішніми сумісниками, тобто журналу з контрольно-пропускного пункту установи, в якому було б зазначено дату, час та прізвище особи, яка проходить до режимного об'єкту установи, або інших документів.

Таким чином, висновки позивача щодо незаконності висунутої відповідачем вимоги в зазначеній частині є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Стосовно вимоги в частині списання туш свиней в обліку, більшому, ніж зазначено в актах забою, списання м'яса від падіння тварин без наявності відповідних актів, судом встановлено наступне.

Згідно акту ревізії за період з 01.01.2010р. по 30.04.2012р. встановлені випадки списання туш свиней в обліку, більшому, ніж зазначено в актах забою, або списання м'яса від падіння тварин без наявності відповідних актів на загальну суму 1 841,54 тис. грн., що призвело до завищення касових та фактичних витрат по КПКВ 6071020 КЕКВ 1133 за 2010р. - 422,15 грн., за 2011р. - 1 419,39 грн.

Представники позивача в судовому засіданні пояснили даний факт тим, що первинні документи разом зі звітом щодо роботи підсобного господарства до відділу бухгалтерії не надходили, проте зазначили, що відсутність первинних документів не обумовлює відсутність м'яса, яке, зі слів представників позивача, реалізовано на харчування засуджених, що підтверджується накладними, меню-розкладками та книгою складського обліку.

Даний факт, на думку відповідача, є порушенням п. 2.15 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88.

Як вбачається з п. 3.1 - 3.3 правил передзабійного ветеринарного огляду тварин і ветеринарно-санітарної експертизи м'яса та м'ясних продуктів, затверджених наказом Держдепартаменту ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України від 07.06.202р. № 28, усі види забійних тварин і птиці перед забоєм підлягають ветеринарному огляду з вибірковою чи поголовною термометрією (на розсуд спеціаліста ветеринарної медицини), а м'ясо та інші продукти забою - ветеринарно-санітарній експертизі, в ході якої повинні бути визначені якість та безпека продукції тваринного походження, що призначена для харчування людей, годівлі тварин і подальшої переробки.

Реалізація і використання м'яса та інших продуктів забою тварин (птиці), що не пройшли ветеринарно-санітарної експертизи та отриманих від тварин, що не піддані передзабійному огляду в установленому порядку, забороняється.

Передзабійний ветеринарний огляд тварин (птиці) і ветеринарно-санітарну експертизу м'яса та м'ясопродуктів здійснюють спеціалісти державних установ ветеринарної медицини, а також спеціалісти підрозділів ветеринарної медицини міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів тощо, які пройшли спеціальну підготовку та атестовані у встановленому порядку.

Після здійснення ветеринарно-санітарної експертизи м'яса та м'ясопродуктів спеціалісти ветеринарної медицини проводять клеймування, а також видають відповідні ветеринарні документи (ветеринарне свідоцтво, ветеринарна довідка) щодо подальшого їх використання.

У відповідності до п. 4.9 зазначених правил кожна партія тварин, що направляється на забій, повинна супроводжуватись ветеринарним свідоцтвом форми N 1 (у межах району - ветеринарна довідка) з обов'язковим зазначенням даних, передбачених формою свідоцтва (довідки), у тому числі про планові діагностичні дослідження, благополуччя тварин щодо заразних хвороб, а також останні терміни застосування антибіотиків, стимулювальних препаратів тощо.

В судовому засіданні представниками позивача доказів, а саме актів забою тварин, щомісячних звітів відділу інтендантського та комунально-побутового забезпечення щодо утримання підсобного господарства, доказів списання та реалізації м'яса з підсобного господарства на харчування засуджених, в обґрунтування своїх позовних вимог в зазначеній частині до суду не надано.

Таким чином, висновки відповідача в зазначеній частині позовних вимог є правомірними та обгрунтованими.

З приводу порушення в частині завищення норм витрачання продуктів на порцію понаднормово списаних продуктів харчування, з акту ревізії вбачається, що ревізією правильності списання продуктів харчування на виготовлення страв, а саме картоплі - на виготовлення перших та других блюд, м'яса свиней - на виготовлення тушкованого м'яса, круп'яних каш та страв із макаронних виробів, курей - на виготовлення страв курки тушкованої встановлено наступне порушення.

Позивачем в період з 01.01.2010р. по 30.06.2011р. завищено норму витрачання картоплі на вихід однієї страви з 362г брутто до 420г брутто, що призвело до зайвого витрачання картоплі у кількості 5 375,50 кг на суму 8 951,75 грн., що в свою чергу стало приводом для завищення касових та фактичних видатків по КПКВ 6071020 КЕКВ 1133 за 2010р. - 6 359,47 грн., за 2011р. - 2 592,28 грн.

Відповідачем зазначено, що це є порушенням п.2.15 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, п. 56 «Інструкції з обліку запасів бюджетних установ», додатку 1 п. 4.1 «Положення про організацію харчування осіб, які тримаються в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби», затверджених наказом ДДУПВП № 126 від 30.06.2004р.

Для усунення зазначеного порушення відповідачем запропоновано відшкодувати необгрунтовано списані продукти харчування шляхом утримання із заробітної плати робітників або внесення коштів до каси установи. В іншому випадку - стягнути з осіб, винних у проведенні зайвих витрат, шкоду у розмірі та порядку, встановленому ст.ст. 130-136 КЗпП України.

Додатком 3 до п. 4.3. «Положення про організацію харчування осіб, які тримаються в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби», затверджених наказом ДДУПВП № 126 від 30.06.2004р., чинного у зазначеному періоді, встановлено рекомендовану рецептуру для приготування страв (у грамах на одну особу), якою визначено норму витрачання картоплі на приготування перших та других страв.

У додатку 17 до п. 8.1 зазначеного положення встановлені середні норми відходів при обробці продуктів, виходів напівфабрикатів та готових порцій у їдальнях, згідно яких норми відходів картоплі становлять 20-40г на 100г продукту.

Як зазначено в п. 56 «Інструкції з обліку запасів бюджетних установ» видача запасів з місць відповідального зберігання (знаходження) проводиться за документами встановленої форми, що затверджуються керівником установи. Для бюджетних установ, поряд з формами, встановленими наказом Міністерства статистики України від 21.06.96 N193 "Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку сировини та матеріалів", застосовуються наступні форми:

1) накладна (вимога), що призначена для оформлення надходження запасів на склад та видачі запасів зі складу. Може застосовуватись при переміщенні запасів в установі. Накладна (вимога) виписується в двох примірниках;

2) меню-вимога на видачу продуктів харчування, яка призначена для видачі продуктів харчування зі складу. Меню-вимога складається щодня на підставі даних про кількість людей, що харчуються, та натуральних норм розкладки продуктів харчування. Меню-вимога з підписом осіб про видачу і одержання продуктів харчування передається в бухгалтерію в строки, встановлені графіком документообігу, але не рідше як п'ять раз на місяць. Приймаючи меню-вимогу бухгалтерія обов'язково проводить звірку кількості осіб, що харчувались згідно даних меню-вимоги, з фактичною наявністю на певну дату осіб, яким призначене харчування;

3) забірна картка призначена для оформлення матеріальних цінностей, що видаються систематично протягом місяця.

Забірна картка виписується на кожного одержувача на декілька найменувань цінностей. Ця картка виписується в двох примірниках, один з яких з розпискою одержувача зберігається на складі, другий - в одержувача. При щоденному відпуску запасів забірна картка виписується строком на 15 днів, а при періодичному відпуску - строком на місяць.

У межах установленого ліміту запаси видаються при пред'явленні одержувачем свого примірника забірної картки. Відпуск запасів понад установлений ліміт здійснюється за накладною (вимогою).

Отже, виходячи з вищезазначеного, списання картоплі на харчування засуджених зі складу установи до їдальні здійснюється на підставі накладних, меню-розкладок, затверджених начальником установи, та записів в брокеражному журналі. Норми картоплі, затверджені наказом від 30.06.2004р., є обов'язковими, оскільки позивач є підпорядкованою установою, їх зменшення чи збільшення здійснюється лише на підставі наказу або розпорядження Держдепартаменту України з питань виконання покарань, або Управління ДДУПВП в Донецькій області.

В огрунтування позовних вимог в зазначеній частині представниками позивача до суду не надані докази правомірності завищення норм витрат картоплі на харчування засуджених, а саме наказу або розпорядження Управління ДДУПВП в Донецькій області, або Держдепартаменту України з питань виконання покарань щодо понадмірного витрачання картоплі.

Таким чином, на підставі вищезазначеного, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню, оскільки є безпідставними та не підтвердженими документально.

Щодо вимоги в частині відображення дебіторської заборгованості за Підприємством Приазовської виправної колонії №107, щодо якого здійснено витрати. Проведення претензійно-правової роботи з Підприємством Приазовської виправної колонії №107 щодо повного відшкодування коштів суд зазначає наступне.

Як вбачається з акту ревізії, ревізією оплати комунальних послуг за період з 01.01.2010р. по 30.04.2012р. встановлено, що позивачем віднесено до складу комунальних послуг витрати по оплаті електроенергії Підприємства ПВК №107 на загальну суму 13 392 грн., в тому числі за період з 01.07.2010р. по 31.12.2010р. в сумі 2 592,00 грн., за 2011 рік в сумі 6 768,00 грн., за період з 01.01.2012р. по 30.04.2012р. в сумі 4 032,00 грн.

На думку відповідача це є порушенням п. 4 ст. 16, п. 3 ст. 21, п. 3 ст. 48, п. 2 ст. 51 Бюджетного кодексу України, п. 46, 48 «Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ», затверджених постановою КМУ від 28.02.2002р. № 228, оскільки така діяльність розцінюється ним як покриття за рахунок коштів державного бюджету витрат сторонніх юридичних осіб та спричинило збитки у сумі 13,39 тис. грн.

Способом усунення цих порушень відповідач визначив відображення дебіторської заборгованості за Підприємством Приазовської виправної колонії №107, щодо якого здійснено витрати, проведення претензійно-правової роботи з Підприємством Приазовської виправної колонії №107 щодо повного відшкодування витрат.

Представники позивача в судовому засіданні надали пояснення, згідно яких зазначили, що посадові особи, які утримуються за рахунок державного бюджету, і працівники, що утримуються за рахунок власного виробництва, становлять єдиний трудовий колектив, відображений в Штаті Приазовської виправної колонії УДДУПВП в Донецькій області (№ 107), затвердженому наказом Держдепартаменту України з питань виконання покарань від 23.03.2010р. № 100.

Статутом ДП "Підприємство Приазовської виправної колонії №107", в редакції 2010-2012р.р., визначено, що підприємство засноване на державній власності і входить до сфери управління ДДУПВП, який є його засновником, є юридичною особою, права і обов'язки юридичної особи воно набуває з дня державної реєстрації. Підприємство проводить свою діяльність відповідно до законодавства України, Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених кримінально-виконавчим законодавством України, та цього Статуту, а також виконує рішення Держдепартаменту. Фінансово-господарська діяльність підприємства здійснюється відповідно до фінансового плану, який затверджується Держдепартаментом. Підприємство визначає свою структуру, управління і штати у порядку, встановленому Держдепартаментом.

Отже, виходячи з вищезазначеного, судом встановлено, що обидві структури мають єдиного засновника, власника і розпорядника в особі Держдепартаменту України з питань виконання покарань, який є центральним органом виконавчої влади.

Крім того, як встановлено в судовому засіданні і підтверджується матеріалами справи, працівники установи (позивача) та склад працівників підприємства Приазовської ВК № 107 входять до штату позивача і знаходяться в одному приміщенні адміністративної будівлі, у зв'язку з чим, на думку суду, розділення показників споживання електроенергії окремо по установі та окремо по підприємству є неможливим і економічно необгрунтованим.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, з боку позивача, на думку суду, не допущено порушень, на які посилається відповідач в акті ревізії в цій частині.

Згідно ч. 1 ст. 69 КАС України, - доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно ст. 86 КАС України, - суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно ч.4 ст. 70 КАС України, - обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку суду відповідач частково не довів правомірності спірного рішення в оскаржуваній частині.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що викладені в позовній заяві вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, оскільки судом частково задоволено позовні вимоги позивача, а відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, звільнений від сплати судових витрат, судові витрати, у тому числі судовий збір та витрати на проведення судової експертизи, підлягають стягненню із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень - відповідача, як зазначено Вищим адміністративним судом України у листі від 21.11.2011р. №2135/11/13-11 "Щодо стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ".

Відповідно до ст.94 КАСУ, суд присуджує з Державного бюджету України на користь позивача документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору відповідно до задоволених вимог.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 121-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Приазовської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області до Державної фінансової інспекції в Донецькій області про часткове скасування вимоги Маріупольської об'єднаної державної фінансової інспекції від 17.08.2012р. № 26-01-34/4371 - задовольнити частково.

Скасувати пп. «а» пп. 3.1. п. 3 вимоги Маріупольської об'єднаної державної фінансової інспекції від 17.08.2012р. № 26-01-34/4371 в частині:

- 10,96 тис. грн. проведення завищених витрат на оплату праці внаслідок необґрунтованого нарахування та виплати надбавок за вислугу років вільнонайманим працівникам установи в порушення ст. 13 Закону України «Про оплату праці» та недотримання вимог п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери, п. 3 Наказу від 11.11.2005р. № 184;

- 0,92 тис. грн. внаслідок необґрунтованого нарахування та виплати надбавок за вислугу років вільнонайманим працівникам зайво нараховано та виплачено лікарняних.

Скасувати пп. «в» пп. 3.1. п. 3 вимоги Маріупольської об'єднаної державної фінансової інспекції від 17.08.2012р. № 26-01-34/4371 в частині:

- 3979,74 грн. сплата внесків до державних цільових фондів по незаконно сплачених сумах по оплаті праці щодо проведення завищених витрат на оплату праці внаслідок необґрунтованого нарахування та виплати надбавок за вислугу років вільнонайманим працівникам установи.

Скасувати пп. «г» пп. 3.1. п. 3 вимоги Маріупольської об'єднаної державної фінансової інспекції від 17.08.2012р. № 26-01-34/4371 в частині:

- 13,39 тис. грн. покриття за рахунок коштів державного бюджету витрат сторонніх юридичних осіб.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Присудити з Державного бюджету України на користь Приазовської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області понесені витрати у вигляді сплати судового збору в сумі 10 (десять) грн. 00 коп.

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частину 19 березня 2013 року.

Постанова виготовлена у повному обсязі 25 березня 2013 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої ст.160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У випадку подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Ушенко С. В.