Ухвала суду № 30862598, 13.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" березня 2013 р. м. Київ К/9991/7653/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Островича С.Е.розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялта

на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 15.06.2011

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2011

у справі № 2а-16099/10/11/0170

за позовом Дочірнього підприємства «Санаторій «Лівадія»Закритого акціонерного товариства Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»

до Державної податкової інспекції у м. Ялта

про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Дочірнє підприємство «Санаторій «Лівадія»Закритого акціонерного товариства Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»(надалі -позивач, ДП «Санаторій «Лівадія» ЗАТ Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця») звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Ялта (надалі -відповідач, ДПІ у м. Ялта, ДПІ), у якому просило, з урахуванням уточнення позовних вимог, визнати нечинним податкове повідомлення-рішення № 0003612301/0.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 15.06.2011, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2011 адміністративний позов ДП «Санаторій «Лівадія»ЗАТ Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»до ДПІ у м. Ялта задоволено у повному обсязі: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Ялта № 0003612301/0 від 26.11.2010 у частині визначення Дочірньому підприємству «Санаторій «Лівадія»Закритого акціонерного товариства Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 331 093,00грн., у тому числі за основним платежем 224 563,00 грн. та за штрафними санкціями у сумі 106 530,00 грн.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ДП «Санаторій «Лівадія»ЗАТ Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»відмовити повністю.

Згідно наданих до Вищого адміністративного суду України письмових заперечень на касаційну скаргу, позивач проти заявлених вимог відповідача заперечує з мотивів їх необґрунтованості та просить скаргу відхилити.

Частиною першою статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі, зокрема, неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, представниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку Дочірнього підприємства «Санаторій «Лівадія»Закритого акціонерного товариства Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 по 30.06.2010, за результатами якої 15.11.2010 складений акт №3970/23-1/02650788/279 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів пункту 3.1 статті 3, підпункту 5.2.5 пункту 5.2, підпункту 5.4.6 пункту 5.4 статті 5 Закону України від 22.05.1997 № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(надалі -Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), у результаті чого встановлено заниження податку на прибуток у загальній сумі 225 437,00 грн., у тому числі: за І квартал 2009 року у сумі 239 грн., за півріччя 2009 року у сумі 56 877,00 грн., за три квартали 2009 року у сумі 160 707,00 грн., за 2009 рік у сумі 56 877,00 грн., за півріччя 2010 року у сумі 24 396,00 грн., із врахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування у розмірі 28 768,00 грн.

На підставі акта відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.11.2010 № 0003612301/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем «податок на прибуток»у загальній сумі 332 515,00 грн., з яких 225 437,00 грн. за основним платежем та 107 078,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його до суду.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»не ставить у залежність право платника податків на віднесення до валових видатків витрат по страхуванню ризиків ні від типу ризику, ні від настання страхового випадку, ні від одержання страхового відшкодування.

Суд апеляційної інстанції погодився з вказаним висновком суду першої інстанції посилаючись на те, що під час вирішення справи судом не було допущено порушень норм матеріального та процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з підпунктом 5.4.6 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до валових витрат включаються будь-які витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб. Якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку - страхувальника, застраховані збитки, понесені таким платником податку, відносяться до його валових витрат у податковий період їх понесення, а суми страхового відшкодування таких збитків включаються до валових доходів такого платника податку у податковий період їх отримання.

При цьому пунктом 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»забороняється встановлення додаткових обмежень по віднесенню витрат до складу валових видатків, крім тих, які зазначені в Законі.

Згідно з статтею 4 Закону України «Про страхування»предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності). Страхування фінансових ризиків - один з видів майнового страхування (стаття 6 вказаного Закону).

Як підтверджується матеріалами справи ДП «Санаторій «Лівадія»ЗАТ Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»та Виконавчою дирекцією Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності було укладено Договір від 18.12.2008 № 159/06/08, Додатковий договір від 27.03.2009 №1 до Договору від 18.12.2008 № 159/06/08, Додатковий договір від 09.06.2009 № 3 до Договору від 18.12.2008 № 159/06/08; укладено договори із Закритим акціонерним товариством «Страхова компанія Атланта»від 02.01.2009 № ФР-09/01-00009, від 01.04.2009 № ФР-09/04-00037, від 01.07.2009 № ФР-09/07-00006, Адендум від 27.05.2009 № 1 до Договору від 01.04.2009 № ФР-09/04-00037, Адендум від 23.12.2009 № 1 до Договору від 01.07.2009 № ФР-09/07-00006. Жодних доказів на підтвердження того, що укладені ДП «Санаторій «Лівадія»договори страхування суперечать чинному законодавству відповідачем до суду надано не було.

До матеріалів справи позивачем долучено платіжні доручення, за якими всі страхові платежі -проведено.

Крім того, судами попередніх інстанцій було встановлено, що укладення договорів страхування є обов'язковою умовою здійснення позивачем господарської діяльності - продажу послуг санаторію на санаторно-курортне лікування.

Із наведеного вище колегія суддів зазначає, що оскільки укладення договорів страхування було обов'язковою умовою продажу послуг санаторію на санаторно-курортне лікування та враховуючи те, що такі договори були укладені з дотриманням законодавчо встановлених вимог, та виходячи із наведених вище положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що позивач мав право на віднесення до валових витрат, витрати по страхуванню.

Також, Вищий адміністративний суд України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про те, що підпунктом 5.4.6 пункту 5.4. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для віднесення витрат із страхування до валових витрат не вимагається оцінка реальності настання або не настання таких ризиків у майбутньому, та не ставить у залежність право платника податків на включення сум до складу валових витрат від імовірності настання страхового випадку.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку визнавши протиправним та скасувавши податкове повідомлення-рішення від 26.11.2010 № 0003612301/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем «податок на прибуток»у загальній сумі 332 515,00 грн., з яких 225 437,00 грн. за основним платежем та 107 078,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Оскільки суди попередніх інстанцій під час розгляду справи повно і правильно встановили обставини справи, та при ухваленні судового рішення не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, то зазначена обставина відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень -без змін.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялта залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 15.06.2011 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2011 у справі № 2а-16099/10/11/0170 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 -238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис) Острович С.Е.