Рішення № 30861470, 08.04.2013, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 2609/25238/12

№ 2-196/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2013 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді Бурлаки О.В.,

за участю секретарів Сіроштан О.В., Продан М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» про захист прав споживача, визнання кредитного договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину, -

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2012 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що відповідно до укладеного договору № б/н від 05.04.2006 року ОСОБА_2 05.04.2006 року отримав кредит у розмірі 250,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Зазначає, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписав заяву разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, складений між ним та Банком Договір, підтверджується підписом у заяві.

При укладанні Договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України. Згідно цієї статті ЦК договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за погодженням сторін (ст. 259 ЦК України).

Враховуючи вищевикладене, сторони досягли згоди та уклали Договір, в якому передбачили, що позовна давність, встановлена законом, збільшена за домовленістю сторін.

У порушення норм закону та умов договору Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором утворилась заборгованість, яка станом на 31.07.2012 року становить - 26390, 45 грн., яка складається з наступного: 10670,43 грн. - заборгованість за кредитом; 8105,74 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 5881,40 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 0,00 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором;

- а також штрафи відповідно до пункту 8.6. Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 1232,88 грн. - штраф (процентна складова).

Враховуючи викладене, просив позов задовольнити та стягнути з відповідача на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість у розмірі 26390,45 грн. за кредитним договором № б/н від 05.04.2006 року. Також просив стягнути з відповідача суму сплаченого судового збору у розмірі 263,90 грн.

Відповідач, не погоджуючись з вимогами ПАТ КБ «Приватбанк», у свою чергу 23.01.2013 року звернувся до суду із зустрічним позовом про захист прав споживача, визнання кредитного договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину, який був прийнятий судом відповідно до ухвали Солом'янського районного суду м. Києва від 06.03.2013 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що 05.04.2013 року між ним та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено кредитний договір, який складається з його заяви № б/н від 05.04.2006 року, Умов надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою.

Вважає, що зазначений правочин, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ним від 05.04.2006 року у формі підписання заяви на видачу кредитної картки, а також викладений в Умовах надання банківських послуг, Правилах користування платіжною карткою, Тарифах банку та Пам'ятці клієнта, є недійсним правочином на підставі закону, тобто є нікчемним правочином, за наступних підстав.

Зазначає, що заборона нечесної підприємницької практики, ознаки такої підприємницької практики та правові наслідки її використання під час вчинення правочинів між юридичними та фізичними особами (споживачами) закріплені у ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Вказує, що з 01.03.2007 року він влаштувався працювати кредитним інспектором у ТОВ «Українське фінансове Агенство «VERUS». Обов'язковою умовою працевлаштування та отримання заробітної плати у даній установі було оформлення банківської картки ПАТ Комерційний банк «ПриватБанк» (мотивували корпоративною етикою). Відмова від оформлення в ПАТ Комерційний банк «ПриватБанк» карткового рахунку для отримання заробітної плати автоматично було умовою відмови у прийнятті на роботу або звільнення з роботи.

Наскільки йому було відомо, дана фінансова установа була створена та виконувала завдання ПАТ Комерційний банк «ПриватБанк» зі сприяння виконання своїх обов'язків клієнтами останнього за кредитними договорами.

Під час видачі йому карткового рахунку (платіжної картки) для отримання заробітної плати, йому працівником ПАТ Комерційний банк «ПриватБанк» було повідомлено, що обов'язковою умовою оформлення та видачі платіжної картки для отримання (виплати) заробітної плати є отримання кредитної картки (вона входить в один пакет надання послуг з видачі платіжної картки для отримання заробітної плати). В іншому випадку йомуі не видадуть РІN-коду до його платіжної картки для отримання заробітної плати № НОМЕР_2 (номер зазначено у заяві - підтверджує факт її отримання у той же проміжок часу, коли підписано заяву (так би мовити кредитний договір)). При цьому йому повідомили, що він має для цього підписати наданий працівником банку бланк заяви, і йому встановлять мінімальний кредитний ліміт на платіжну картку у розмірі 250 грн. Крім того, його запевнили, що це жодним чином ні до чого не зобов'язує.

Таким чином його право на працю та її оплату прямо залежало від ПАТ Комерційний Банк «ПриватБанк».

Оскільки на той час у нього не було засобів для існування та він боявся втратити роботу, на яку влаштувався в Українському фінансовому Агенстві «VERUS», то був змушений погодитися на їх так би мовити обов'язкові умови видачі платіжної картки для отримання заробітної платні та РІN-коду до неї, а саме отримання кредитної картки.

Таким чином, як зазначає позивач, фінансова послуга з видачі кредитної картки була йому нав'язана ПАТ Комерційний банк «ПриватБанк» з використанням нечесної підприємницької практики останнім, яка полягає, зокрема у введенні в оману споживачів шляхом повідомлення того, що оформлення кредитної картки входить в комплекс послуг з оформлення та видачі платіжної картки для отримання заробітної плати та є обов'язковою (тобто відмовитися від неї не можна), та агресивності, яка полягала в тому, що працівник банку добре розумів, що йому потрібна робота і він буде змушений погодитися отримати кредитну картку (підписати фактично кредитний договір не будучи ознайомленим з усіма його умовами), щоб мати змогу працювати в Українському фінансовому Агенстві «VERUS».

Дані факти (нечесної підприємницької діяльності) підтверджуються і тією обставиною, що фактично кредитна картка була йому видана на початку 2007 року, а в заяві (в якій вказано, що він працює в Українському фінансовому Агенстві «VERUS» (працював з 01.03.2007 року по 29.05.2009 року) зазначено, що вона оформлена 05.04.2006 року.

Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Суб'єкти господарювання, їх працівники несуть відповідальність за нечесну підприємницьку практику згідно із законодавством (ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Позивач вказує, що наведені обставини свідчать про те, що відповідно до ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» та ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України, правочин, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ним від 05.04.2006 року у формі підписання заяви на видачу кредитної картки, є нікчемним.

Також зазначає, що фінансова послуга (оформлення кредиту) йому була нав'язана всупереч його волі та підписання Заяви на отримання кредитної картки не відповідало його внутрішній волі. Крім того, звернув увагу суду на ту обставину, що під час підписання зазначеної заяви про видачу йому кредитної картки жодних інших документів, які є додатком чи доповненням (зокрема Умови надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою та Пам'ятка клієнта, які нібито є додатковими умовами кредитного договору) до зазначеної заяви для ознайомлення та підписання йому не надавалося, і як наслідок з викладеними в них умовами кредитного договору він не погоджувався та взагалі не був обізнаний.

Одночасно позивач, посилаючись на норми ст.ст. 203 (ч. 4), 215, 1055 ЦК України, зазначає, що, враховуючи той факт, що він не підписував та не погоджувався з умовами кредитного договору, які викладено в Умовах надання банківських послуг, Правилах користування платіжною карткою, Тарифах банку та Пам'ятці клієнта, й викладених в них договірних зобов'язаннях на себе він не брав, то в даній частині, як і в цілому, правочин, укладений між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» від 05.04.2006 року у формі підписання заяви на видачу кредитної картки, є нікчемним.

Оскільки він з умовами (у т.ч. відповідними обов'язками) кредитного договору, які викладені в Умовах надання банківських послуг, Правилах користування платіжною карткою, Тарифах банку та Пам'ятці клієнта, не погоджувався, тому і підстав для їх виконання у нього не виникало.

Позивач вважає, що факт не ознайомлення його відповідачем з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, Тарифами банку та Пам'яткою клієнта свідчить про умисел відповідача щодо не ознайомлення позивача з істинними умовами оформлення кредитної картки (кредитного договору) та настанням відповідних негативних для останнього правових наслідків за користування нею.

Таким чином, на підставі викладеного та з урахуванням поданої уточненої позовної заяви (а.с. 197-198) просив встановити, що кредитний договір № б/н від 05.04.2006 року, який оформлений у вигляді заяви від 05.04.2006 року, який укладений між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_2, складається лише з заяви від 05.04.2006 року на видачу кредитної картки; визнати незаконними дії Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» щодо застосування нечесної підприємницької практики при вчиненні правочину, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 від 05.04.2006 року у формі підписання заяви на видачу кредитної картки; встановити, що умови правочину, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 від 05.04.2006 року у формі підписання заяви на видачу кредитної картки, в частині договірних зобов'язань, викладених в Умовах надання банківських послуг, Правилах користування платіжною карткою, Тарифах банку та Пам'ятці клієнта є недійсними на підставі закону (нікчемними); встановити, що правочин, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 від 05.04.2006 року у формі підписання заяви на видачу кредитної картки, є недійсним на підставі закону (нікчемним); у відповідності до приписів ст. 216 ЦК України стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 всі грошові кошти, які одержані Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» від ОСОБА_2 та/або з його карткових рахунків (платіжних карток) на виконання: недійсного (нікчемного) правочину, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 від 05.04.2006 року у формі підписання заяви на видачу кредитної картки, та зобов'язань за недійсним (нікчемним) правочином, викладених в Умовах надання банківських послуг, Правилах користування платіжною карткою, Тарифах банку та Пам'ятці клієнта.

В судовому засіданні представник позивача за первісним позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» (відповідач за зустрічним позовом) первісний позов підтримала в повному обсязі та просила задовольнити, посилаючись на підстави та обставини, викладені в позовній заяві. В задоволенні зустрічного позову про захист прав споживача, визнання кредитного договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину просила відмовити, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість, вказавши, що банком при укладенні даного кредитного договору було дотримано всіх вимог чинного на той час законодавства, як з питань захисту прав споживачів, так і з питань валютного кредитування, надала суду письмові заперечення (а.с. 170-172). Крім того, просила застосувати строки позовної давності, про що надала відповідну заяву (а.с. 207-208). В наступне судове засідання представник позивача не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить відповідна розписка, яка міститься в матеріалах справи (а.с. 205). Проте, 08.04.2013 року через канцелярію суду надійшла заява, відповідно до якої представник позивача за первісним позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» первісний позов підтримала в повному обсязі та просила задовольнити, в задоволенні зустрічного позову просила відмовити, та розгляд справи провести без їх участі (а.с. 214).

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 (позивач за зустрічним позовом) в судовому засіданні зустрічну позовну заяву про захист прав споживача, визнання кредитного договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину підтримав в повному обсязі з підстав, наведених у ній, проти задоволення первісного позову про стягнення заборгованості за кредитним договором заперечував. Надав суду письмові заперечення (а.с. 95-102). Також надав суду заяву про застосування строків позовної давності (а.с. 143). В наступне судове засідання відповідач (позивач за зустрічним позовом) не з'явився. Про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить відповідна розписка, яка міститься в матеріалах справи (а.с. 205), про поважність причин неявки суд не повідомив.

Суд, вислухавши пояснення сторін, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зібрані в справі докази, приходить до висновку про задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічного позову з таких підстав.

Судом встановлено, що 05.04.2006 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № б/н від 05.04.2006 року, згідно з умовами якого ОСОБА_2 05.04.2006 року отримав кредит у розмірі 250,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с. 15-23).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач (за первісним позовом) підтвердив свою згоду на те, що підписав заяву разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, складений між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві (а.с. 15-16).

При укладанні Договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України.

Вимогами ч. 1 ст. 634 ЦК визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Враховуючи те, що 05.04.2006 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № б/н, суд приходить до висновку, що сторони дійшли згоди щодо істотних умов договору та взяли на себе зобов'язання щодо виконання даного договору.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 549, ч. 1 ст. 550, ст. 551, ст. 552 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Плата (передання) неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) взятих на себе обов'язків за кредитним договором утворилась заборгованість, яка станом на 31.07.2012 року становить - 26390, 45 грн., яка складається з: 10670,43 грн. - заборгованість за кредитом; 8105,74 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 5881,40 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 0,00 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафів відповідно до пункту 8.6. Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 1232,88 грн. - штраф (процентна складова).

Наявність заборгованості підтверджується даними розрахунків заборгованості по кредиту, наданими позивачем (відповідачем за зустрічним позовом) (а.с. 7-14, 173-178).

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач (позивач за зустрічним позовом) не виконав взятих на себе зобов'язань із повного погашення всієї суми заборгованості за кредитним договором, чим порушив умови договору щодо строків повернення кредиту, а також сплати відсотків, що призвело до утворення заборгованості.

Банк свої зобов'язання по договору щодо надання кредиту виконав.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, аналізуючи надані докази та даючи їм правову оцінку, враховуючи встановлені судом і наведені вище обставини, підтверджені доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що первісні позовні вимоги є законними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Обговорюючи законність та обґрунтованість зустрічних позовних вимог про захист прав споживача, визнання кредитного договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину, суд приходить до такого висновку.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином Цивільним кодексом України встановлений перелік вимог, недодержання яких у момент вчинення правочину, є підставою для визнання його недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до п. 5 ст. 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Як встановлено з матеріалів справи, а також пояснень позивача (відповідача за первісним позовом), наданих в судовому засіданні, письмових доказів, долучених до матеріалів справи, кредитний договір № б/н від 05.04.2006 року не суперечить цивільному законодавству та іншим правовим актам, а також моральним засадам суспільства, особи, які їх вчинили мали необхідний обсяг цивільної дієздатності та їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, вказаний правочин вчинений у формі, встановленій законом, і спрямований на настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним.

Судом також встановлено, що умови укладеного договору сторонами визнавались та виконувались відповідно до порядку встановленого такими договорами, жодних вимог щодо зміни окремих положень даних договорів сторонами не вимагалось, що підтверджує вільне волевиявлення сторін при укладанні такого договору, повне розуміння сторонами змісту таких договорів та наслідки їх укладання.

Також судом встановлено, що відповідач (позивач за зустрічним позовом) в заяві про відкриття карткового рахунку від 05.04.2006 року своїм підписом підтвердив те, що він ознайомився з Умовами і правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку та ПриватБанку. Крім того, відповідач (позивач за зустрічним позовом) погодився, що заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку становить між ним та Банком договір про надання банківських послуг.

Згідно положень Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом із нарахованими відсотками. Отже сторонами даного правочину є кредитодавець (банк або інша фінансова установа) та позичальник (споживач) (п. 1. ст. 1054 ЦК України).

Банківський кредит - це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованості суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Основними ознаками кредиту є строковість, платність і зворотність. Відповідно до вимог ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини Банку з клієнтом регулюються законодавством України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Згідно із ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Кредитний договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами за всіма істотними умовами.

Крім того, вимогами ст. 1069 ЦК України визначено, що якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу.

Права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього Кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами. Будучи пов'язаними саме взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), які є чітко прописаними в Кредитному договорі, сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятись від виконання зобов'язання або змінювати його умови.

Оскільки договір є обов'язковим для виконання сторонами, відповідач зобов'язаний виконувати взяті на себе зобов'язання за всіма існуючими умовами Кредитного договору № б/н від 05.04.2006 року та виконувати їх належним чином у встановлений строк.

Також слід звернути увагу на той факт, що відповідачу ОСОБА_2 були повністю відомі істотні умови Кредитного договору, так як Позичальник жодного разу не звернувся до кредитора за роз'ясненням положень договору, які були йому не зрозумілі, тим самим погоджуючись із всіма умовами кредитного договору. Умови договору передбачають двостороннє встановлення прав та обов'язків як Позичальника, так і Кредитора, передбачених ст. 1054 ЦК України, а саме: за кредитним договором Банк або інша фінансова установа (Кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та умовах, встановлених договором, а позичальник повернути кредит та сплатити проценти, та умов самого договору. Укладаючи Кредитний договір, сторони дійшли згоди щодо встановлення прав та обов'язків кожної сторони.

Розділ 5 Правил користування платіжною карткою визначає порядок нарахування і оплати відсотків, а також порядок виконання боргових зобов'язань.

Відповідно до п. 5.3 Умов та правил надання банківських послуг Банк має право проводити зміни тарифів, а також інших умов обслуговування рахунків. При цьому, Банк, за винятком випадків зміни розмірів наданого кредиту (кредитного ліміту), зобов'язаний проінформувати клієнта.

Одним із загальних принципів цивільного законодавства, який знайшов своє втілення у ст.ст. 3, 627 ЦК України, є принцип свободи договору, що у собі розуміє вільний вибір контрагента та вільне визначення сторонами умов договору, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників, з урахуванням вимог діючого кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При укладенні договору, ОСОБА_2 як споживач не скористався своїм правом передбаченим ч. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно з якою мав право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин, а навпаки користувався кредитними коштами, чим фактично визнав умови кредитного договору.

Крім того, отримуючи кредитні кошти, позивач за зустрічним позовом визнав умови кредитного договору, про що свідчить його власноручний підпис на заяві-анкеті на відкриття карткового рахунку та оформлення картки. Також не пред'являв вимог щодо його недійсності, погодився з умовами договору та прийняв їх. Умови кредитного договору є суттєвими і оговорені в самому договорі, а його форма та зміст відповідають положенням ст. 203 ЦК України, а тому підстав для визнання недійсним договору судом не вбачається.

З наведених вище письмових доказів вбачається, що укладений між сторонами Кредитний договір № б/з від 05.04.2006 року повністю відповідає вимогам діючого законодавства, підтвердженням чого є також згода на укладення даного правочину та його підписання з боку позичальника.

Отже твердження відповідача ОСОБА_2 є такими, що не відповідають вимогам закону.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, суд не погоджується з доводами відповідача за первісним позовом про те що, кредитний договір за своїм змістом і текстом не відповідає законодавству України та суперечить його вимогам, інтересам та волі позивача, порушує його права та законні інтереси, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

Отже, при укладенні та виконанні кредитного договору не було порушено чинне законодавство, зокрема загальні засади цивільного законодавства, визначені ст. 3 ЦК України, положення спеціального законодавства щодо валютних операцій, та твердження відповідача за первісним позовом щодо невідповідності умов кредитного договору законодавству України є цілком безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.

Виходячи з обставин, на які посилається ОСОБА_2 як на підставу позовних вимог, суд приходить до висновку, що позивачем за зустрічним позовом не доведено перед судом їх переконливості та обґрунтованості, не надано жодних достатніх доказів на підтвердження позовних вимог, натомість доводи позивача за зустрічним позовом спростовуються матеріалами справи, а отже в задоволенні зустрічного позову про захист прав споживача, визнання кредитного договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину, - слід відмовити повністю.

Одночасно, суд звертає увагу на те, що заяви про застосування строків позовної давності, подані сторонами, задоволенню не підлягають на підставі вищевикладеного обґрунтування рішення суду, оскільки ч. 1 ст. 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Окрім того, пункт 9.12 Умов та правил надання банківських послуг визначає строк дії договору протягом 12 місяців. Якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії Договору, він продовжується на такий же строк. Оскільки заява про припинення дії договору від відповідача (за первісним позовом) не надходила, Договір на даний момент діє, а отже строки позовної давності не сплили.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На підставі вищевикладеного та керуючись Конституцією України, Законом України «Про захист прав споживача», статтями 3, 10, 11, 15, 27, 31, 57-60, 88, 208-209, 212-215, 218, 223, 294 ЦПК України, на підставі статей 3, 13, 16, 202, 203, 215-217, 236, 509, 525, 526, 530, 533, 536, 548, 549-552, 599, 610-612, 625-627, 629, 638, 1050, 1054, 1069 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк», рах. № 29092829003111, код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, місцезнаходження якого за адресою: 49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50 заборгованість за кредитним договором в сумі 26390 (двісті шістдесят три тисячі дев'яносто) грн. 45 коп.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк», рах. № 64993919400001, код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, місцезнаходження якого за адресою: 49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50 витрати по оплаті судового збору в сумі 263 (двісті шістдесят три) грн. 90 коп.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» про захист прав споживача, визнання кредитного договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Солом'янський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя