Рішення № 30857608, 18.04.2013, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.04.2013 р. Справа №917/235/13-г

За позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", вул. Б.Хмельницького, 6, м. Київ, 01001

до Публічного акціонерного товариства "Гадячгаз", вул. Будька, 26, а, м. Гадяч, Гадяцький район, Полтавська область, 37300

про стягнення грошових коштів у сумі 253230,91 грн.

Суддя Мацко О.С.

Представники:

від позивача: Мельник В.В., довіреність №14-327 від 16.03.2012 р.;

від відповідача: Січкар О.С., довіреність №171/81 від 07.02.2013 р.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення згідно ст.85 ГПК України та повідомлено дату складання повного тексту рішення ( 23.04.2013 р.).

СУТЬ СПРАВИ: Розглядається позовна заява про стягнення 253230,91 грн. пені, річних та інфляційних, нарахованих внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань, що виникли з договору купівлі - продажу природного газу №14/2097/11 від 30.09.2011 р. (далі - договір), з яких: 20 182,04 грн.- сума, на яку змінилась сума боргу внаслідок інфляційних процесів, 47542,70 грн .- 3% річних від простроченої суми та 185 506,17 грн. пені.

Представник позивача на задоволені позовних вимог наполягає з мотивів, зазначених у позовній заяві, зокрема посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо строків оплати газу по договору купівлі-продажу природного газу №14/2097/11 від 30.09.2011 року.

У відзиві на позовну заяву відповідач проти задоволення позову в частині стягнення пені та інфляційних заперечує. Зокрема посилається на те, що за змістом ч.2 ст.625 ЦК України вимога позивача повинна стосуватися сплати основного боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції, а вимога сплати виключно інфляційних втрат не є згідно ст.625 ЦК України предметом самостійної позовної вимоги. Також відповідач вказує, що позивачем пеню обчислено всупереч п.7.2 договору, яким встановлено, що неустойка нараховується продавцем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом. На думку відповідача нарахування пені повинно провадитися в межах періоду з 29 липня 2012 року по 29 січня 2013 року; також відповідач просить максимально зменшити розмір пені, нарахованої позивачем.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, дослідивши та оцінивши подані сторонами докази, суд встановив:

30.09.2011 р. між сторонами було укладено договір №14/2097/11 на купівлю-продаж природного газу (далі -Договір), відповідно до якого позивач зобов'язався передати у власність відповідачу у ІV кварталі 2011 року та у 2012 році природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах цього договору (п.1.1 Договору, арк. справи - 13-17). Крім того, сторони підписали Додаткову угоду №1 від 30.09.2011 р. та Додаткову угоду № 2 від 31.01.2012 р.

При цьому сторони узгодили наступне:

- газ, що продається за цим договором, використовується відповідачем виключно для подальшої реалізації населенню, далі - споживачам покупцям (п.1.2 Договору);

- оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки (п.6.1 Договору);

- остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 10-го числа наступного за місяцем поставки газу з поточних рахунків відповідача (п. 6.2 Договору);

- у разі невиконання покупцем умов пунктів 6.1 та 6.2 цього Договору відповідач зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Неустойка нараховується продавцем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом (п. 7.2 Договору);

- цей договір набуває чинності з дати його укладення і діє в частині реалізації газу з 01 жовтня 2011 року до 31 грудня 2012 року, а в частині проведення розрахунків за газ - до повного погашення заборгованості (п. 11.1 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов'язання згідно даного договору виконав, поставив відповідачу протягом жовтня 2011 року - березня 2012 року природний газ в обсязі 5501,569 тис. куб. метрів, що підтверджується актами прийому-передачі газу на загальну суму 216915132,47 грн. (акти в матеріалах справи, арк.спр. - 20-25). Зазначені акти підписані сторонами та скріплені їх печатками; оригінали актів оглянуті у судовому засіданні. Факт прийняття газу на зазначену суму відповідач не заперечує.

Відповідач, в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним договором, оплатив поставлений природний газ з порушенням строків оплати, який встановлений у п. 6.2 договору. Даний факт підтверджується відповідачем.

За прострочення оплати природного газу позивач нарахував відповідачу та заявив до стягнення 185506,17 грн. пені, 47542,70 грн. - 3% річних, 20182,04 грн. інфляційних (розрахунок в матеріалах справи, арк. спр. - 9-12).

При прийнятті рішення суд виходить з наступного.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно до ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог , що звичайно ставляться.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідач не виконав належним чином грошові зобов'язання за договором № 14/2097/11 від 30.09.2011 р. щодо оплати позивачу вартості проданого ним природного газу в установлений п.6.2 договору строк, тому позивач вправі вимагати стягнення з відповідача за час прострочення ним оплати природного газу передбаченої цим договором пені, а також ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційних нарахувань та трьох процентів річних.

Згідно частини 2 статті 193, частини 1 статті 216 Господарського кодексу України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських правовідносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми (ст. 625 ЦК України).

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.97 р. N 62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості.

Якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з урахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується [див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011 N 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97 N 62-97р].

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 20182,04 грн. за період 16.10.2011 р. по 15.09.2012 р. ,заявлені позивачем, підлягають частковому задоволенню, оскільки позивачем при розрахунках інфляційних втрат (заборгованість по Акту від 30.06.2012 р. за період з 16.03.2012 р. по 15.09.2012 р. ) не були застосовані встановлені індекси інфляції, показник яких був менше 100 % (у травні 2012 р., червні 2012 р., липні 2012 р. та серпні 2012 р. на рівні 99,7 %, 99,7 %, 99,8 % та 99,7 % відповідно).

Судом здійснено перерахунок інфляційних втрат за вказаний у позові період та усуното вказані неточності, у результаті чого за вказаний позивачем період існування заборгованості розмір інфляційних втрат, що підлягає стягненню, становить 603,71 грн.

Заперечення відповідача щодо того, що вимога про сплату виключно інфляційних втрат не є згідно ст.625 ЦК України предметом самостійної позовної вимоги судом до уваги не приймається, оскільки ґрунтується на вільному помилковому тлумаченні відповідачем приписів вказаної норми.

Виходячи із положень ст.625 ЦК, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Про можливість нарахування інфляційних окремо за весь час прострочення та звернення з такими вимогами до суду вказує і Верховний Суд України у постанові від 04.07.2011 року № 13/210/10.

Крім того, на підставі ст. 625 ЦК України позивачем обґрунтовано заявлено до стягнення 47542,70 грн. - 3 % річних (правильність розрахунку перевірено судом). Щодо річних відповідач не заперечує вірність розрахунку позивача.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст.547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст.551 ЦК України).

З огляду на ч.6 ст.232 Господарського кодексу, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як зазначалося вище, п.7.2 договору сторонами погоджено, що у разі невиконання покупцем умов пунктів 6.1 та 6.2 цього договору відповідач зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Неустойка нараховується продавцем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відтак, частиною шостою статті 232 ГК України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України

Стаття 259 Цивільного кодексу України надає сторонам право за взаємною домовленістю збільшувати позовну давність, яка встановлена законом, а не визначати початок перебігу позовної давності, що врегульовано ст. 261 Цивільного кодексу України. Статтею 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. При цьому, частиною 2 ст. 260 Цивільного кодексу України закріплено імперативну норму, відповідно до якої порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Зі змісту зазначеної норми слідує, що сторонам за договором надається право змінити лише строк, протягом якого управненна сторона може нарахувати штрафні санкції, тоді як момент виникнення права на нарахування відповідних штрафних санкцій є незмінним та пов'язується законом з днем, коли зобов'язання мало бути виконане, що відповідно, кореспондується з положеннями ст.ст. 260, 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності за вказаними вимогами з урахуванням імперативу встановленого ч.2 ст. 260 ЦК України щодо заборони зміни порядку обчислення позовної давності.

Така ж правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 04.12.2012р. справа № 17/034-11 за позовом ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" до КП "Фастівтепломережа" про стягнення коштів, а також у постановах Верховного Суду України від 11.12.2012 № 10/065-11, від 11.12.2012 №15/046-11, прийнятих на підставі п.1 ч.1 ст. 11116 ГПК України за результатом перегляду судових рішень з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах. Зазначена правова позиція також доведена до господарських судів Інформаційним листом Вищого господарського суду України від 22.01.2013р. № 01-06/85/2013.

Відповідно до ст.11128 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

У ч. 3 ст. 82 ГПК України зазначено, що обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірних правовідносин, господарський суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, які викладені у рішеннях, прийнятих за результатом розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 11116 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 217 Цивільного кодексу України, встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до п. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Здійснивши правовий аналіз п.7.2 договору, суд дійшов висновку про його невідповідність вимогам статей 260, 261 ЦК України та положенням частини шостої статті 232 ГК України щодо строків нарахування неустойки, що відповідно до приписів п.1 ч.1 ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України є підставою для визнання зазначеного пункту договору (його частини) недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи та розрахунку пені, наданого позивачем, останнім здійснено нарахування пені із дотриманням наведених вище положень законодавства, а не на підставі п.7.2 договору. За даних обставин, позовні вимоги про стягнення 185506,17 грн. є правомірними та підлягають задоволенню, а заперечення відповідача в цій частині не є обґрунтованими.

У відзиві на позов відповідач зазначає, що відповідно до п. З ст. 233 ГПК України , ч.З ст.551 ЦК України господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Суд має врахувати ступінь виконання зобов'язання, незначність прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідність розміру пені наслідкам порушення і ін.

Так, дійсно, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Відповідно до абз. 1 п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідач посилається, що його основним контрагентом та боржником за спожитий природний газ є населення, яке в зв'язку з скрутним матеріальним становищем вкрай незадовільно здійснює розрахунки за газопостачання, що перешкоджає своєчасному розрахунку ПАТ "Гадячгаз" перед НАК "Нафтогаз". Однак, при цьому відповідачем не надано суду жодних доказів вжиття заходів щодо стягнення зазначеної суми заборгованості з метою виконання зобов'язань перед позивачем, так само не надано доказів існування такої заборгованості, не зазначено її розміру, тощо.

Суд також зауважує, що саме по собі посилання на тяжкий фінансовий стан відповідача (до того ж без подання жодних доказів у його обгрунтування - балансу підприємства, фанансового звіту, тощо) не є підставою для зменшення неустойки.

Позивач проти зменшення розміру штрафних санкцій категорично заперечує. Судом взято до уваги, що найбільший розмір пені нараховано за зобов"язаннями березня 2012р. (139 764,43 грн.), враховуючи те, що остаточний розрахунок за газ, спожитий у березні, здійснено аж у грудні 2012р., тобто, термін прострочення у даному випадку є досить значним.

У даному випадку, враховуючи усі обставини справи у їх сукупності, врахувавши інтереси обох сторін суд не вбачає підстав для зменшення пені.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За викладеного, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з'ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спору, господарський суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати, понесені позивачем, відповідно до ст.49 ГПК України підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі матеріалів справи та керуючись ст.ст.33,43,49,82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Визнати недійсним положення п. 7.2 Договору № 14/2097/11 від 30.09.2011 р., укладеного між НАК «Нафтогаз України» та ПАТ по газопостачанню та газифікації "Гадячгаз", а саме: "Неустойка нараховується Продавцем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом".

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Гадячгаз" (37300, м. Гадяч, Полтавської обл., вул. Будька, 26а, код ЄДРПОУ 05524660, інші реквізити невідомі) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б.Хмельницького, буд. 6, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 20077720, інші реквізити невідомі) 185506,17 грн. пені, 47542,70 грн. 3% річних, 603,71 грн. інфляційних втрат та 4 673,05 гривень судового збору.

4.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. В іншій частині позову - відмовити.

Повне рішення складено 23.04.2013 року

Суддя О.С. Мацко