Постанова № 30857185, 09.04.2013, Закарпатський окружний адміністративний суд

Cправа № 2a-0770/3013/11

Рядок статзвітності № 8.2.6

Код 05

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2013 року м. Ужгород

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гаврилка С.Є.

при секретарі судового засідання Петричкович К.І.

за участю сторін:

представника позивача - Січки Василя Васильовича;

представників відповідача - Ліуша Богдана Богдановича та Сенькович Ганни Іллічни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Закарпатського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою Виробничо-комерційної фірми у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Титан" до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до статті 160 частини 3 КАС України 09 квітня 2013 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови виготовлено та підписано 15 квітня 2013 року.

До Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою звернулася виробнича комерційна фірма у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Титан" (далі по тексту позивач) до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової служби України, якою після уточнення позовних вимог (а.с.а.с. 82, 223) просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Ужгородської МДПІ у Закарпатській від 26 серпня 2011 року за № 222/23-1/22104771/4259, № 223/23-1/22104771/4260, № 224/23-1/22104771/4261 та № 28/17-2/22104771.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним. Позивач вказує на те, що оскаржені податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем всупереч норм чинного законодавства України. Зокрема, підставою для необґрунтованого донарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток, податку доходи фізичних осіб та грошового зобов'язання з ПДВ стало зменшення валових витрат та податкового кредиту по ПДВ у зв'язку з нібито нікчемністю договорів, укладених позивачем з приватним підприємством "Дніпробізнесінвест 2000" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агросільпостач". Разом із тим, валові витрати підтверджені відповідними первинними документами (договорами, видатковими накладними, податковими накладними та товарно-транспортними накладними). Суму податкового кредиту по ПДВ сформовано в рамках укладених договорів, за якими був здійснений взаємний безгрошовий обмін на еквівалентній основі товару та була здійснена поставка продукції (щебеню, в скриши та гравійно-пісчаної суміші) на користь позивача, а сплачений ПДВ в межах виконання договорів в зв'язку з обміном та придбанням такої продукції відноситься до складу податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, згідно вимог статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"та розділу V Податкового Кодексу України. Позивач посилається на норми цивільного законодавства щодо недійсності угод, зазначаючи про помилковість висновку податкового органу щодо нікчемності укладених правочинів, оскільки підставою недійсності угод в силу закону (нікчемності) за актом перевірки щодо дотримання податкового законодавства є порушення цими правочинами публічного порядку та суперечність цих правочинів інтересам держави та суспільства. Однак відповідачем не доведено належними і допустимими доказами умисел будь якої із сторін правочину на незаконне заволодіння майном держави, порушення інтересів держави і суспільства, а також не доведено спеціальної мети, що суперечить інтересам держави (а отже не встановлено кваліфікуючих ознак нікчемності). Позивач вказує на те, що відповідачем також не враховано, що з 01 січня 2011 року такі правочини визначаються недійсними в судовому порядку. Крім того, позивач зазначає, що можливі порушення контрагентом позивача вимог податкового законодавства не впливають на права та обов'язки позивача та не можуть бути підставою для визначення податкових зобов'язань позивачеві. Вказує й на те, що відповідачем не доведено факту відсутності у контрагентів позивача найманих працівників, не проведено аналіз, яка кількість найманих працівників та які саме основні фонди необхідні контрагентам позивача для здійснення спірних господарських операцій. Наголошено, що договір міни від 01 лютого 2010 року № 01/02-10 та договір поставки від 01 жовтня 2010 року № 1-10, а також здійснені на їх виконання господарські операції, носили реальний товарний характер, відповідні товарно-матеріальні цінності (продукція) за цими договорами поставлені, а відповідні господарські операції належним чином відображені в обліку позивача. У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги за обставин, викладених у позовній заяві, підтримав повністю, дав аналогічні пояснення та просив суд задовольнити позов повністю.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав з мотивів, викладених у запереченнях проти позову та додаткових поясненнях. Вказав на правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень, що оскаржуються позивачем За наведених обставин представник відповідача просив відмовити в задоволені позову повністю.

З'ясувавши усі обставини у справі та перевіривши їх належними та допустимими доказами суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає до часткового задоволенню з огляду на наступне. Всудовому засіданні встановлено, що Ужгородською міжрайонною державною податковою інспекцією у Закарпатській області проведено планову документальну виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2009 року по 31 березня 2011 року.

За результатами перевірки 18 серпня 2011 року був складений акт за № 916/23-1/22104771 (а.с.а.с. 14-74). На підставі даного акту перевірки відповідачем були прийняті: податкове повідомлення-рішення від 26 серпня 2011 року № 222/23-1/22104771/4259, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток на загальну суму 93293 грн., у тому числі за основним платежем - 74634 грн., за штрафними санкціями - 18659 грн. (а.с. 10); податкове повідомлення-рішення від 26 серпня 2011 року № 223/23-1/22104771/4260, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 55395 грн., у тому числі за основним платежем - 44316 грн., за штрафними санкціями - 11079 грн. (а.с. 11); від 26 серпня 2011 року № 224/23-1/22104771/4261, яким зменшено суму від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 9667 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 1 грн. (а.с. 12); від 26 серпня 2011 року № 28/17-2/22104771, яким збільшено податок на доходи фізичних осіб - найманих працівників 6051.36 грн., у тому числі за основним платежем - 4841.09, за штрафними санкціями - 1210.27 грн. (а.с. 13).

Відповідно до статті 2 частини 1 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно зі статтею 2 частиною 3 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 19 частини 2 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Закріплений конституційно принцип законності також міститься і в статті 21 пункті 21.1 Податкового Кодексу України (далі - ПК України), згідно з яким, посадові особи контролюючих органів зобов'язані, зокрема, дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами. Як установлено під час судового розгляду та підтверджується матеріалами справи, зокрема, актом Ужгородської МДПІ № 916/23-1/22104771 від 12 серпня 2011 року підставою для донарахування позивачу спірних сум з податку на прибуток та з податку на додану вартість по взаємовідносинах з приватним підприємством "Дніпробізінвест -2000" та товариством з обмеженою відповідальністю "Агросільпостач" став висновок про те, що договори позивача з його контрагентами є нікчемними в силу статті 203 частини 3, статті 215 частини 2, статті 228 частини 2 ЦК України, як такі що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, порушують публічний порядок, інтереси держави та суспільства. Підставою для донарахування позивачу спірних сум з податку на прибуток та з податку на додану вартість по взаємовідносинах з контрагентами стало також те, що до перевірки не надано транспортні документи, які підтверджують факт переміщення товару, а також те, що у ПП "Дніпробізінвест -2000" та ТОВ "Агросільпостач" відсутні необхідні умови для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю основних засобів, трудових ресурсів, складських приміщень, тощо. Статтею 5 пунктом 5.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що діяв у період виникнення спірних правовідносин, встановлено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до статті 138 пункту 138.1. ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються зокрема із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу (стаття 138 пункт 138.6. ПК України).

Статтею 138 пунктом 138.2 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Судом належними та допустимими доказами встановлено, що 01 лютого 2010 року між позивачем та ПП "Дніпробізінвест - 2000" було укладено договір безгрошового обміну на еквівалентній основі, предметом якого є зобов'язання ПП "Дніпробізінвест - 2000" у строк до 26 лютого 2010 року передати у власність позивача бензин А-95 на загальну суму 265296 грн., в свою чергу позивач зобов'язаний надати ПП "Дніпробізінвест - 2000" у цей же строк бензин А-92 на загальну суму 258510 грн. (а.с.а.с. 119-121).

Позивач також уклав договір № 1-10 поставки товару від 01 жовтня 2010 року з ТОВ "Агросільпостач", предметом якого є зобов'язання ТОВ "Агросільпостач" поставити позивачу, як замовнику щебінь, вскришу та гравійно-пісчану суміш, а замовник зобов'язується прийняти товар згідно накладних та здійснити його оплату на умовах, обумовлених договором. (а.с.а.с. 115, 116). Реальний характер вказаних договорів підтверджується фактичним здійсненням господарських операцій по обміну та поставці товару, про що свідчать досліджені в судовому засіданні та наявні в матеріалах справи первинні документи, а саме видаткові накладні, податкові накладні та товарно-транспортні накладні, які підтверджують факт передачі внаслілок обміну та поставленої продукції від постачальника до покупця та оплату вартості указаної продукції.

Відповідно до статті 5 пункту 5.3 підпункту 5.3.9 абзацу 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що діяв у період виникнення спірних правовідносин, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Суд вважає, що за наявності всіх вищевказаних первинних документів, які підтверджують реальний характер спірних договорів, можливі порушення з боку ПП "Дніпробізінвест - 2000" та ТОВ "Агросільпостач" вимог податкового законодавства не є достатньою підставою для визначення спірних правочинів недійсними в силу закону, оскільки податковим законодавством, чинним на момент виникнення спірних правовідносин, встановлюється індивідуальний характер відповідальності платника податку за порушення ведення податкового обліку. Суд не приймає до уваги посилання відповідача в акті перевірки № 916/23-1/22104771 від 12 серпня 2011 року на те, що договір міни від 01 лютого 2010 року, укладений між позивачем та ПП "Дніпробізінвест - 2000" та договір № 1-10 поставки товару від 01 жовтня 2010 року, укладений позивачем з ТОВ "Агросільпостач" спрямовані на порушення конституційного ладу, суперечать моральним засадам та спрямовані на заволодіння майном держави, оскільки перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 частиною 1 ЦК України.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися спеціальна мета та вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушують публічний порядок, визначаються за загальними правилами (стаття 216 ЦК України). Як вбачається із змісту акту перевірки №916/23-1/22104771, висновок відповідача про нікчемність договору міни та договору поставки є необґрунтованим, оскільки ним не наведено жодної підстави та не надано належних доказів під час судового розгляду, на підставі яких можна вважати укладені позивачем договори з контрагентами нікчемними правочинами, оскільки ні в акті перевірки, ні іншими доказами не доведена ні спеціальна мета, ні вина сторін правочину (однієї з сторін правочину) в намірі порушити публічний порядок у вигляді порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина та/або знищити, пошкодити майно фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконно заволодіти ним. Стосовно позиції податкового органу про нікчемність даних договорів з тих підстав, що такі суперечить моральним засадам суспільства та вчинені без наміру настання правових наслідків, суд констатує наступне. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України в зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України" від 02 грудня 2010 року за № 2756-VI, статтю 228 ЦК України доповнено частиною третьою, згідно якої - у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (редакція діє з 01 січня 2011 року). Тобто, з 01 січня 2011 року діє норма закону, за якою правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства та його моральним засадам - визнаються недійсними в судовому порядку. Аналогічно правочин укладений без мети настання реальних правових наслідків в силу статті 234 Цивільного Кодексу України визнається судом недійсним. Виходячи з наведеного, посилання відповідача на нікчемність укладеного правочину з підстав його невідповідності моральним засадам суспільства є помилковим, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу вимог закону (та його визнання недійсним не здійснюється) на відміну від правочину, що суперечить інтересам держави і суспільства та його моральним засадам (який визнається недійсним в судовому порядку) - така позиція суперечить нормам діючого законодавства. Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність. Жодним нормативним актом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях. Крім того, відповідно до статті 207 частини 1 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності). За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У складі цивільного правопорушення, передбаченого статтею 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено під час судового розгляду порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та його контрагентами правочинів. Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування. Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства. Водночас, відносини у сфері оподаткування регулюються статтею 4 пунктом 4.1 підпунктом 4.1.4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків. Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідний податковий кредит вважається сформованим платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам. Суд констатує, що відповідачем під час судового розгляду належними та допустимими доказами не доведено факт невідповідності задекларованих наслідків спірних господарських операцій по поставці товару позивача у податковому обліку фактичним обставинам, в той час як стаття 71 КАС України обов'язок доведення цього покладає на податковий орган як суб'єкта владних повноважень. Крім того, посилання відповідача на відповідні норми ЦК України в якості обґрунтування нікчемності правочинів є безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку. Вказані висновки підтверджуються і статтею 20 ПК України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Відповідно до статті 7 пункту 7.4 підпункту 7.4.1 Закону України "Про податок на додану вартість" (яким здійснювалося правове регулювання порядку обчислення і сплати ПДВ до 31 грудня 2010 року) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до статті 198 пункту 198.3 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно зі статтею 198 пунктом 198.2 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше, зокрема дата отримання платником податку товарів-послуг, що підтверджено податковою накладною. Аналогічні положення були встановлені і статею 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

З огляду на те, що факт отримання позивачем товарів від контрагентів підтверджується відповідними належним чином оформленими податковими накладними, суд вважає правомірним включення позивачем суму ПДВ до податкового кредиту, сплачену ним при придбанні продукції. Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, належними та допустимими доказами в розумінні статтею 70 та 71 частини 2 КАС України не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 26 серпня 2011 року за № 222/23-1/22104771/4259 № 223/23-1/22104771/4260 та №224/23-1/22104771/4261.

Разом з тим, щодо правомірності податкового повідомлення-рішення від 26 серпня 2011 року № 28/17-2/22104771, яким позивачу збільшено податок на доходи фізичних осіб - найманих працівників 6051.36 грн., у тому числі за основним платежем - 4841.09, за штрафними санкціями - 1210.27 грн. суд констатує наступне.

В судовому засіданні встановлено та не заперечується сторонами, що для здійснення господарської діяльності позивачем з ЗФ АКБ "Національний кредит" 26 листопада 2007 року був укладений договір про відкриття кредитної лінії № 191/3-07. Відповідно до укладеного договору для позивача відкривається кредитна лінія у сумі, яка не може перевищувати 500000 грн.. Відсотки за користування кредитом нараховуються банком на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими кредитними коштами та сплачуються позивачем у розмірі 18% річних. Згідно договору відступлення права вимоги від 26 листопада 2008 року, що укладений між ЗФ АКБ "Національний кредит" та фізичною особою ОСОБА_5, первісний заставодержатель АКБ "Національний кредит" передає новому кредитору ОСОБА_5 борг, який виник в результаті укладеного договору між первісним кредитором та позивачем. Позивачем у IV-му кварталі 2009 року було нараховано та сплачено відсотки за користування коштами фізичній особі ОСОБА_5 у сумі 32272 грн.. Позивачем суму у розмірі 28625 (відсотки за користування кредитом) грн. було включено у валові витрати за IV-й квартал 2009 року.

Відповідно до статті 1 пунктів 1.1 та 1.15 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", що діяв на час виникнення спірних відносин, додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку (далі - інші виплати і винагороди). Виплата (надання) платнику податку додаткових благ третьою особою від імені та/або за дорученням працедавця (самозайнятої особи) за її рахунок прирівнюється до надання таких додаткових благ таким працедавцем (самозайнятою особою). Податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Відповідно до статті 8 пункту 8.1. підпункту 8.1.1. Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", що діяв на час виникнення спірних відносин, податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Ставка податку відповідно до статті 7 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", що діяв на час виникнення спірних відносин, ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування.

Отже виплачуючи фізичній особі ОСОБА_5 32272 грн., як проценти за користування кредитом, позивач, як податковий агент, зобов'язаний був утримати податок від суми доходу, отриманого фізичною особою.

Таким чином повідомлення-рішення від 26 серпня 2011 року № 28/17-2/22104771, яким позивачу збільшено податок на доходи фізичних осіб - найманих працівників у розмірі 6051.36 грн., у тому числі за основним платежем - 4841.09 та за штрафними санкціями - 1210.27 грн. є правомірним та у цій частині позивачеві слід відмовити в задоволенні позовної заяви.

Щодо позиції відповідача про безпідставного включення позивачем у валові витрати за IV-й квартал 2009 року виплачені відсотки за користування коштами у розмірі 28625 грн., суд констатує наступне.

Відповідно до статті 5 пункту 5.5 підпункту 5.5.1. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що діяв у період виникнення спірних правовідносин, до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Оскільки суть зобов'язання при відступленні права вимоги відповідно до договору від 26 листопада 2008 року, що укладений між ЗФ АКБ "Національний кредит" та фізичною особою ОСОБА_5 - не змінилася, то позивачем правомірно включено у валові витрати за IV-й квартал 2009 року виплачені відсотки за користування коштами.

За наведених обставин суд констатує, що права та інтереси позивача порушені та потребують судового захисту, а відтак податкові повідомлення-рішення від 26 серпня 2011 року за № 222/23-1/22104771/4259, № 223/23-1/22104771/4260 та № 224/23-1/22104771/4261 підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Керуючись статтями 9, 11, 70, 71, 86, 160-163 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Позовну заяву Виробничо-комерційної фірми у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Титан" задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 26 серпня 2011 року за №№ 222/23-1/22104771/4259, 223/23-1/22104771/4260 та 224/23-1/22104771/4261.

В задоволенні позовної заяви в частині решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається через Закарпатський окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням її копії до суду апеляційної інстанції. У випадках, встановлених статтею 167 частиною 4 цього Кодексу десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Головуючий Гаврилко С.Є.