Постанова № 30848439, 14.03.2013, Чернігівський окружний адміністративний суд

Справа № 825/805/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2013 р. м. Чернігів

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Соломко І.І.,

суддів Д'якова В.І., Зайця О.В.,

при секретарі Розмовенко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернігові справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної виконавчої служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії , -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кушнір Людмили Володимирівни (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії щодо винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження № 36460565 від 08.02.2013 року;

- зобов'язати відповідача відкрити виконавче провадження № 36460565 на підставі виконавчого листа, виданого 31.05.2010 р. про стягнення на користь ОСОБА_1 з Державної судової адміністрації України суми в розмірі 9423,60 грн.

- допустити до негайного виконання рішення суду із збереженням черговості по виконанню виконавчого листа, яка існувала до безпідставного повернення виконавчого листа.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України. Посилання відповідача на інший порядок виконання рішення суду є незаконним, оскільки рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.03.2009 року визначено, що стягнення повинно проводитись з Державної судової адміністрації України шляхом списання коштів з відкритого розрахункового рахунку у Головному управлінні Державного казначейства України. Крім того, відповідач у постанові від 29.12.2012 року про повернення виконавчого документа зазначав, що Законом України «Про Державний бюджет України» за бюджетною програмою КПКВ 0501150 «Виконання рішень на користь суддів» передбачались відповідні кошти. Головним розпорядником коштів Державного бюджету щодо виконання зазначеної бюджетної програми є Державна судова адміністрація України. Отже, виконання рішень судів вказаної категорії має здійснюватись за рахунок бюджетних асигнувань, передбачених в Державному бюджеті головному розпоряднику бюджетних коштів - Державній судовій адміністрації України в порядку встановленому постановою КМ України від 03.08.2011 року № 845. Відповідно до статті 21 Закону України «Про виконавче провадження» саме на відділ примусового виконання рішень покладено виконання даного рішення, а не на казначейство. Також, даний виконавчий лист перебував на виконанні у відповідача на протязі трьох років і у відповідача не виникало питань щодо органу який повинен здійснювати виконання рішення суду. Тому позивач вважає, що дії відповідача щодо винесення постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження від 08.02.2013 року є протиправними.

Ухвалою суду від 11.03.2013 року здійснено заміну неналежного відповідача - старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кушнір Людмили Володимирівни на належного - Державну виконавчу службу України.

Позивач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, просив проводити розгляд справи без його участі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що державний виконавець при винесенні оскаржуваної постанови діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Також зазначив, що боржником є державний орган, а кошти стягуються з державного бюджету, тому виконавчий лист від 31.05.2010 року підлягає виконанню органами казначейської служби.

Вислухавши пояснення представника відповідача, розглянувши подані документи і матеріали, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, судом встановлено.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.03.2009 року по адміністративній справі № 2а-3667/09/2570 за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України суд постановив стягнути з Державної судової адміністрації України шляхом списання коштів з відкритого розрахункового рахунку у Головному управлінні Державного казначейства України № 35213015004024, МФО 820172, ОПЕРУ управління НБУ в м. Києві з урахуванням індексації на користь позивача - 9423,60 грн.

На підставі даної постанови суду 31.05.2010 року виданий виконавчий лист і направлений на виконання до відповідача.

По виконанню виконавчого листа відповідачем відкрито виконавче провадження і з 2010 року виконавчий лист знаходиться на виконанні у відповідача, що не заперечується сторонами.

29.12.2012 року державним виконавцем винесена постанова про повернення виконавчого документа ( а.с.9).

28.01.2013 року позивачем повторно направлено на виконання виконавчий лист від 31.05.2010 року, але постановою від 08.02.2013 року відповідач відмовив у відкритті виконавчого провадження, посилаючись на пункт 4 частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження»(а.с.25).

Спірні правовідносини даного адміністративного позову регулюються нормами Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року № 606.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року № 606-XIV.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до пункту першого та другого статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».

Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені в порядку, встановленому цим Законом.

Права та обов'язки державного виконавця визначені статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження», якою, крім іншого, передбачено, що державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Наведені норми свідчать, що державний виконавець зобов'язаний забезпечити реальне виконання виконавчого документа шляхом своєчасного і в повному обсязі виконання виконавчих дій при цьому не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Що стосується позовних вимог про визнання протиправними дій щодо винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження № 36460565 від 08.02.2013 року, то суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 26 Закону України «Про виконавче провадження» визначений чіткий перелік підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження.

Так, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі, зокрема, пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення.

Частиною 1 статті 20 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 21 Закону України «Про виконавче провадження» на відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України покладається виконання рішень, за якими: боржниками є також інші органи державної влади та їх посадові особи.

Як вбачається з постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 08.02.2013 року, боржником є Державна судова адміністрація України, місцезнаходження якої є місто Київ.

Відповідно до Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого рішенням Ради суддів України від 22.10.2010 року № 12, Державна судова адміністрація є органом в системі судової влади, отже в розумінні статті 21 Закону України «Про виконавче провадження» підпадає під визначення інших органів влади.

Державний виконавець також в постанові про відмову у відкритті виконавчого провадження від 08.02.2013 року вказує на те, що Державна судова адміністрація є державним органом.

Оскільки боржником по виконавчому документу № 2а-3667/09/2570 є Державна судова адміністрація України, яка є державним органом і знаходиться в м. Києві, то виконання останнього покладається на Державну виконавчу службу України.

Тому суд не приймає твердження відповідача, що виконавчий лист № 2а-3667/09/2570 від 31.05.2010 року не підлягає виконанню Державною виконавчою службою України, оскільки підстави на які посилається державний виконавець в постанові про відмову у відкритті провадження від 08.02.2013 року спростовуються фактичними обставинами справи.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що державний виконавець при винесенні постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 08.02.2013 року по виконанню виконавчого листа № 2а-3667/09/2570 діяв не на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, не пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Також, відповідно до частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Тому суд вважає за необхідне, з метою захисту прав позивача, скасувати постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження № 36460565 від 08.02.2013 року.

Разом з тим, позовні вимоги про зобов'язання відповідача відкрити виконавче провадження № 36460565 на підставі виконавчого листа, виданого 31.05.2010 р. про стягнення на користь ОСОБА_1 з Державної судової адміністрації України суми в розмірі 9423,60 грн. задоволенню не підлягають, оскільки суд не може підміняти державний орган, зобов'язуючи його вчиняти дії та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

Що стосується вимоги про допуск до негайного виконання рішення суду із збереженням черговості по виконанню виконавчого листа, яка існувала до безпідставного повернення виконавчого листа, то суд також не вбачає підстав для її задоволення, оскільки статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України визначений чіткий перелік постанов, які виконуються негайно. Такі, як визнання протиправними дій державного виконавця та скасування постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження вказаним переліком не визначено.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В той же час, згідно з частиною 2 статті 71 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1, підлягають задоволенню частково.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 11, 69, 70, 71, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1, - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кушнір Людмили Володимирівни щодо винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження № 36460565 від 08.02.2013 року та скасувати її.

В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Постанова набирає законної сили та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені статтями 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча суддя Соломко І.І. Судді Д'яков В.І.

Заяць О.В.