Постанова № 30846830, 18.04.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2013 року 810/1311/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Лисенко В.І.,

за участю секретаря судового засідання Маковецької І.М.,

представника позивача - Нагайченко В.С.,

представника відповідача - Гайдай В.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Оцелот.»

до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Оцелот.» з позовом до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.02.2013 № 0000162201, № 0000152201, № 0000202201, якими позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 422565,00 грн., з податку на прибуток у розмірі 573765,00 грн. та зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 146363,00 грн.

В основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень покладено висновок податкового органу про фіктивність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Інжбуд Груп», ПП «Ольвія-2003». На думку відповідача, фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Оцелот.» та ТОВ «Інжбуд Груп», ПП «Ольвія-2003» є фіктивними, та такими, що не мали реального характеру і були вчинені без наміру створення правових наслідків, з метою отримання податкової вигоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає висновки податкового органу безпідставними, оскільки укладені договори мали реальний характер - товари поставлені контрагентами та оплачені позивачем. Ці факти підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у податковому обліку і податковій звітності. Позивач вважає висновки податкового органу неправомірними, а тому просив оскаржувані податкові повідомлення-рішення скасувати.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях,просив суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Оцелот.» є юридичною особою, що зареєстрована виконавчим комітетом Васильківської міської ради Київської області 16.03.2001. Взято на податковий облік в органах державної податкової служби 22.03.2001 за № 1894, перебуває на обліку Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області та є платником податку на додану вартість відповідно до Свідоцтва про платника податку на додану вартість від 25.04.2002 № 13659935.

01 червня 2011 року між позивачем та ТОВ «Інжбуд груп» був укладений договір поставки № 16, відповідно до умов якого постачальник (ТОВ «Інжбуд груп») брав на себе зобов'язання поставити і передати у власність покупця (позивача) лакофарбову продукцію та комплекти дорожнього обладнання.

На підтвердження факту поставки товарів позивач надав специфікації до договору від 01.06.2011 № 16, податкові накладні від 14.06.2011 № 12, від 19.08.2011 № 24, від 19.08.2011 № 23, від 16.11.2011 № 33, від 17.11.2011 № 37, від 18.11.2011 № 38, від 08.12.2011 № 28, видаткові накладні та товарно-транспортні накладні.

Позивач здійснив оплату за вказаним договором у розмірі 2290970,39 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками.

За результатами здійснення вищезазначеної господарської операції, позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у складі ціни поставлених контрагентом товарів у розмірі 381828,40 грн.

31 січня 2012 року між позивачем та ТОВ «Ольвія-2003» був укладений договір поставки № 28, відповідно до умов якого постачальник (ТОВ «Інжбуд груп») брав на себе зобов'язання поставити і передати у власність покупця (позивача) лакофарбову продукцію.

На підтвердження факту поставки товарів позивач надав специфікації до договору від 31.01.2012, податкову накладну від 07.02.2012 № 44 та видаткові накладні.

Позивач здійснив оплату за вказаним договором у розмірі 77000,61 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками.

За результатами здійснення вищезазначеної господарської операції, позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у складі ціни поставлених контрагентом товарів у розмірі 6416,80 грн.

У січні 2013 року, на підставі наказу Васильківської ОДПІ посадовими особами відповідача проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Інжбуд Груп» та ПП «Ольвія-2003», за результатами якої посадовими особами податкового органу був складений Акт від 30.01.2013 №227/22-01/31292535.

Перевіркою встановлено порушення пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, пунктів 138.1, 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем було занижено податок на прибуток розмірі 546805,00 грн. та податок на додану вартість у розмірі 338051,00 грн.

Висновки посадових осіб податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на припущені, що договори про поставку товарів, укладені між позивачем та ТОВ «Інжбуд Груп», ПП «Ольвія-2003» є нікчемними і такими, що суперечать інтересам держави і суспільства, оскільки вказані договори укладено за відсутності наміру дійсної поставки товарів, фактично ніякі товари не поставлялись, а договір укладено лише задля незаконного зменшення об'єктів оподаткування податком на додану вартість та податку на прибуток.

При перевірці позивача посадовими особами податкового органу взято до уваги Акт ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 10.10.2012 № 785/22-06/32312358 «Про проведення невиїзної документальної перевірки ПП «Ольвія-2003» по взаємовідносинам з ТОВ «Прод Маркет» та ПП «Прилукихімснаб», відповідно до якого встановлено, що у контрагентів ПП «Ольвія-2003» відсутні необхідні умови для здійснення господарської діяльності, а саме: відсутні трудові ресурси, основні фонди, складські приміщення, транспортні засоби, кількість працюючих на підприємстві - одна особа, а відтак, правочини укладені між ПП «Ольвія-2003» та ТОВ «Прод Маркет», ПП «Прилукихімснаб» є нікчемними. Згідно Актів обстеження місцезнаходження суб'єктів підприємницької діяльності від 20.11.2012, від 21.11.2012 встановлено, що ПП «Ольвія-2003», ТОВ «Прод Маркет» та ПП «Прилукихімснаб» не знаходяться за юридичною адресою.

Також, при перевірці позивача посадовими особами податкового органу взято до уваги Акт ДПІ у Подільському районі м. Києва від 15.11.2011 № 453/23-404/37334659 «Про проведення невиїзної документальної перевірки ТОВ «Інжбуд Груп» по взаємовідносинам з ТОВ «Декар Сервіс» відповідно до якого встановлено, що у контрагента ТОВ «Інжбуд Груп» відсутні необхідні умови для здійснення господарської діяльності, а саме: відсутні трудові ресурси, основні фонди, складські приміщення, транспортні засоби, кількість працюючих на підприємстві - одна особа, а відтак, правочини укладені між ТОВ «Інжбуд Груп» та ТОВ «Декар Сервіс» є нікчемними.

За результатами перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 26.02.2013 № 0000162201, № 0000152201, № 0000202201, якими позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 422565,00 грн., з податку на прибуток у розмірі 573765,00 грн. та зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 146363,00 грн.

Під час судового розгляду судом встановлено, що при дослідженні господарських взаємовідносин ТОВ «Оцелот.» з контрагентами, податковий орган помилково дійшов висновку, що позивачем задекларовано взаємовідносин з ПП «Ольвія-2003» на суму 513533,00 грн. Як пояснив у судовому засіданні представник позивача, вказана помилка могла виникнути внаслідок схожості індивідуальних податкових номерів ПП «Ольвія-2003» та ще одного контрагента позивача ПП «Стрім».

Так, у квітні та травні 2012 року позивачем по взаємовідносинам з ПП «Стрім» було задекларовано саме суму 513533,00 грн.

По взаємовідносинам з ПП «Ольвія-2003» позивачем було задекларовано суму у розмірі 38500,80 грн. Вказаний факт підтверджується бухгалтерською довідкою позивача від 15.03.2013 № 29-03 (а.с.83).

Вважаючи вказані податкові повідомленнями-рішеннями протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України, який визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 200.1, пункту 200.2, пункту 200.3 та пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, правомірність формування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість безпосередньо залежить від правомірності формування податкового кредиту.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (пункт 201.1 статті 201 Податкового кодексу України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (пункт 201.2 статті 201 Податкового кодексу України).

В силу пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За приписами підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Як зазначено у підпункті 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (надалі - Закон України від 16.07.1999 №996-ХІV) визначено, що цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою статті 9 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання, назву підприємства від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, право на формування податкового кредиту та включення до складу валових витрат певних сум виникає у платника податків у зв'язку із здійсненням ним господарських операцій, що підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами фінансової звітності.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що поставка товарів ТОВ «Інжбуд Груп», ПП «Ольвія-2003» та оплата їх вартості позивачем підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та у податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, банківськими виписками Господарські операції були фактично здійсненими, оскільки спричинили реальну зміну майнового стану платника податку: ТОВ «Оцелот.» понесло реальні витрати на оплату поставлених ТОВ «Інжбуд Груп», ПП «Ольвія-2003» товарів. Рух активів у процесі здійснення господарської діяльності підтверджується банківськими виписками та податковими накладними.

Щодо висновку податкового органу про нікчемність договорів про поставку товарів, укладених між позивачем та ТОВ «Інжбуд Груп», ПП «Ольвія-2003» суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність договорів між позивачем та ТОВ «Інжбуд Груп», ПП «Ольвія-2003» прямо законом не встановлена, а тому зазначені правочини відповідно до частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України є оспорюваними.

Водночас, відповідачем не надано суду доказів визнання недійсними у судовому порядку вищезазначених договорів.

При цьому, суд звертає увагу, що позивачем надано суду належним чином засвідчені копії первинних документів, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо поставки контрагентами товарів. Податковий орган ані в Акті перевірки, ані в ході судового розгляду не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

У ході судового розгляду справи судом встановлено та не заперечувалось представником відповідача, що на час укладання та виконання правочинів, контрагенти позивача були зареєстрованими юридичними особами та були платниками податку на додану вартість. Крім того, в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Інжбуд Груп», ПП «Ольвія-2003» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договору.

Також у матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ «Інжбуд Груп», ПП «Ольвія-2003».

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Таким чином, суд дійшов висновку, що з урахуванням наданих представником позивача та досліджених судом первинних документів, а саме: податкових накладних, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, банківських виписок, позивачем підтверджено реальність господарських операцій з ТОВ «Інжбуд Груп», ПП «Ольвія-2003».

А відтак, позивач правомірно сформував валові витрати та податковий кредит по взаємовідносинам з ТОВ «Інжбуд Груп», ПП «Ольвія-2003».

З огляду на той факт, що під час судового розгляду відповідачем не наведено обставини, які б спростовували факт здійснення позивачем господарських операцій, достовірності і повноти відображення та нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток за вказаними операціями, суд дійшов висновку про безпідставність тверджень податкового органу.

Це означає, що висновки податкового органу про порушення позивачем пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, пунктів 138.1, 138.2 статті 138 Податкового кодексу України є помилковими.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача від 26.02.2013 № 0000162201, № 0000152201, № 0000202201, якими позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 422565,00 грн., з податку на прибуток у розмірі 573765,00 грн. та зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 146363,00 грн., прийняті безпідставно, а тому підлягають скасуванню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, таким чином, судові витрати підлягають стягненню з Державного бюджету на користь позивача.

Керуючись вимогами статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області від 26.02.2013 № 0000162201, № 0000152201 та № 0000202201.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ «Оцелот.» сплачений судовий збір у розмірі 2294 (дві тисячі дев'яносто чотири) гривні 00 копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лисенко В.І.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 22 квітня 2013 р.