Рішення № 30844274, 15.04.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.04.13 Справа № 914/455/13-г

за позовом Приватне підприємство «Комерційний центр Бізнес-Фінанс» в особі ліквідатора, арбітражного керуючого Чорній М.В.

відповідач 1: Товариство з обмеженою відповідальністю «Проектінвестбуд-КСД»

відповідач 2: Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛЬФА-МЕД-2006»

треті особи, на стороні Позивача, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

1.УПФУ в Пустомитівському районі Львівської області

2.ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області ДПС

суддя Фартушок Т.Б.

секретар Полюхович Х.М.

Представники:

від позивача: Чорній М.В.- арбітражний керуючий;

від відповідача 1 - І.П'ятковська, довіреність в матеріалах справи;

від відповідача 2: не з'явився;

треті особи 1, 2: не з'явився

Суть спору:

ПП «Комерційний центр Бізнес-Фінанс» в особі ліквідатора, арбітражного керуючого Чорній М.В. звернувся до господарського суду Львівської області з позовом до ТзОВ «Проектінвестбуд-КСД» та ТзОВ»АЛЬФА-МЕД-2006» за участю треті особи, на стороні Позивача, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору:1. УПФУ в Пустомитівському районі Львівської області, 2. ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області ДПС про визнання договорів недійсними.

Відповідно до позовної заяви, Позивач просить визнати недійсними договори про відступлення права вимоги №1 та №2 від 17.03.2011р., укладені між Відповідачем 1 та Відповідачем 2. При цьому, як підставу позовних вимог (позову) Позивачем зазначено, що правочини вчинено внаслідок злочинної домовленості представника однієї сторони з другою стороною (ст.232 ЦК України).

Ухвалою господарського суду Львівської області по даній справі від 04.02.2013р. порушено провадження у справі та розгляд справи призначено в судовому засіданні на 16год. 45хв. 19.02.2013р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі від 19.02.2013р., 05.03.2013р.; 19.03.2013р., 01.04.2013р.

Строк розгляду спору продовжено на 15 днів з причин та підстав, зазначених в ухвалі господарського суду Львівської області по даній справі від 01.04.2013р.

Ухвалами господарського суду Львівської області по даній справі від 04.02.2013р., 19.02.2013р. відстрочено сплату судового збору з причин та підстав, зазначених в ухвалах. Позивачем здійснено сплату судового збору.

Протягом розгляду справи представникам Учасників процесу по явці оголошено права та обов'язки, визначені ст.ст.20, 22, 27, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, в ухвала господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані чи оголошені Учасникам процесу (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах спарви повідомлення про вручення поштових відправлень та письмові повідомлення про відкладення розгляду справи та оголошення перерв), зазначалось, що права та обов'язки учасників визначені ст.ст.20, 22, 27, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надійшло.

Представник Позивача (Позивач) в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав повністю.

Протягом розгляду спарви Позивачем подано суду наступні документи: клопотання про відстрочення сплати судового збору від 19.02.2013р.; докази здійснення сплати судового збору з супровідним листом від 05.03.2013р.; додаткове обгрунтування від 05.03.2013р. з додатком згідно опису;

Представник Відповідача 1 в судове засідання з'явилась, проти позову заперечила повністю.

Протягом розгляду справи Відповідачем 1 подано суду наступні документи: відзив на позовну заяву з додатками згідно опису; повідомлення про відсутність обставин, передбачених п.2 ч.1 ст.62 ГПК України з додатками згідно опису від 19.02.2013р.; клопотання про відкладення розгляду справи та продовження строку розгляду спору від 01.04.2013р.; письмові заперечення на додаткові обгрунтування.

Крім того, в порядку ст.38 ГПК України ухвалою господарського суду Львівської області по даній справі від 04.02.2013р. витребувано у Відповідача 1 первинні документи ( договір, товарні накладні, чеки акти звірок тощо) на підставі яких виникла заборгованість ТзОВ «Проекінвестбуд-КСД» перед ПП «комерційний центр Бізнес-Фінанс» в розмірі 184014,41грн.; та у Відповідачів 1, 2 оригінали Договору про відступлення права вимоги від 17.03.2011р. за №1 та Договору про відступлення права вимоги від 17.03.2011 р. за №2.

Відповідач 2 явку повноважного представника в жодне з судових засідань не забезпечив був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судових засідань, вимог ухвал господарського суду Львівської області по даній справі, в тому числі щодо подання документів, не виконав, про причини неявки суду не повідомив.

Суд зазначає, що конверти з ухвалами господарського суду Львівської області про даній справі, скеровані Відповідачу 2 за адресою: 61111, м.Харків, просп.П'ятдесятиріччя ВЛКСМ, 65/248, зазначеною у позовній заяві, повертались із зазначенням у поштовій довідці: «за закінченням терміну зберігання». Крім того, наведена адреса є поштовою адресою Відповідача, зазначеною у спірних договорах та інших документах у справі. З врахуванням вищенаведеного, в тому числі вимог ч.1 ст.64 ГПК України, суд зазначає, що Відповідач 2 належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судових засідань.

Представник Третьої особи 1 в судове засідання не з'явився, проте, протягом розгляду справи надав пояснення, яким погодився з висновками позовної заяви.

Протягом розгляду справи Третьою особою 2 подано суду заяву від 19.02.2013р. та копії довіреностей на право здійснення представництва.

Представник Третьої особи 2 в судове засідання не з'явилась, проте, протягом розгляду справи надала пояснення, яким погодилась з висновками позовної заяви.

Крім того, протягом розгляду справи Третьою особою 1 подано суду наступні документи: копію довіреності на право здійснення представництва; заяву щодо позову з додатком згідно опису.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, Відповідача зобов'язувалось надати всі докази в обгрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обгрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому суд зазначає, що враховуючи вимоги ч.ч.1, 3 ст.69 Господарського процесуального кодексу України, в суда відсутня правова підстава для подальшого відкладення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.05.2011р. порушено провадження у справі №5015/2890/11 про банкрутство ПП «Комерційний центр Бізнес- Фінанс». Постановою суду Господарського Львівської області від 09.08.2011р. у справі №5015/2890/11 визнано банкрутом ПП «Комерційний центр Бізнес-Фінанс» та відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором у справі призначено арбітражного керуючого Чорнія Мар'яна Володимировича.

У відповідності до ст. 25 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи - банкрута; ліквідатор з дня свого призначення приймає майно до свого відання, вживає заходів по забезпеченню його збереження, вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб, пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту, подає до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника тощо.

Відповідно до договору про відступлення права вимоги №1 від 17.03.2011р. (далі - Договір 1), Позивач передав Відповідачу 2 право вимоги до Відповідача 1 за договором №4/08-Т від 18.04.2008р. на суму 78757,61грн.

Крім того, згідно договору про відступлення права вимоги №2 від 17.03.2011р. (далі - Договір 2), Позивач передав Відповідачу 2 право вимоги до Відповідача 1 за договором №2/09-ПР від 09.02.2009р. на суму 105256,80грн.

Зазначені Договори 1, 2 укладені від імені Позивача директором Стефанів І.І., право на вчинення яким правочинів Позивачем не оспорюється.

Згідно п.п.1.1 зазначених Договорів 1, 2, Первісний кредитор передає належні йому права вимоги за Договором з постачання продукції №4/08-Т від 18.04.2008р. (Основний договір) на суму 78757,61грн. та Договором на виконання ремонтно-будівельних робіт №2/09-ПР від 09.02.2009р. (Основний договір) на суму 105256,80грн. до Боржника, а Новий кредитор приймає право вимоги, що належне Первісному кредитору за Основними договорами. Відповідно до п.п.2.1 зазначених Договорів 1, 2, відступлення права вимоги за Основними договорами є безоплатним.

Згідно доводів Позивача, Договори 1, 2 є вчиненими внаслідок зловмисної домовленості керівника ПП «Комерційний центр Бізнес-Фінанс», та сторін спірних Договорів, а тому наявні підстави для визнання зазначених договорів недійсними.

Відтак, підставою позовних (позову) вимог Позивач зазначає вчинення Договорів 1, 2 внаслідок зловмисної домовленості керівника, при цьому посилається на ст.232 ЦК України.

Наведене Позивач обґрунтовує фінансовим становищем, в якому перебув Позивач на день укладення Договорів 1, 2, зокрема, порушеної справи про банкрутство №31/197-2010, численними кредиторськими заборгованостями та заборгованістю з виплати заробітної плати, існуванням мораторію на час укладення спірних Договорів 1, 2; існування обтяження активів Позивача (податкова застава) станом на час укладення оспорюваних Договорів 1, 2.

Відповідно до ч.1 ст.232 ЦК України (Правові наслідки правочину, який вчинено у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною), правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція відображена у п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 N9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", для визнання правочину недійсним на підставі ст.232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя; при цьому, не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Аналогічна позиція відображена і у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику про визнання угод недійсними" від 28.04.1978р. N3, ч.ч.3, 7 п.13 Роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" від 12.03.1999р. N 02-5/111.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що необхідним є доведення умислу в діях представника, що Позивачем жодним чином не доведено.

Крім того, Позивачем не наведено жодних доводів та не представлено доказів домовленості представника Позивача з іншою стороною при укладенні оспорюваних Договорів 1, 2.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень (ч. 1 ст. 33 ГПК України). Згідно ч. 2 ст. 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що Позивачем не доведено, що спірні Договори 1, 2 укладались внаслідок злочинної домовленості представника, в тому числі умислу в діях представника Позивача, домовленості представника з іншою особою.

Щодо доводів Позивача про те, що саме внаслідок укладення спірних Договорів 1, 2 спричинено повторне банктурство Позивача суд зазначає, що такі не знаходять свого підтвердження з огляду на встановлені постановою від 09.08.2011р. у справі №5015/2890/11 факти (в силу вимог ч.2 ст.35 ГПК України не потребують доведення), а саме, існування заборгованості у Позивач, в тому числі перед зазначеними Позивачем Третіми особами 1, 2, вже на момент укладення спірних договорів, Крім того, існування заборгованості перед Третіми особами 1, 2 та з виплати заробітної плати станом на час (до моменту) укладення спірних Договорів 1, 2 підтверджується і заявами Третьої особи 1 від 19.02.2013р. №1919/06-17 та Третьої особи 2 від 19.03.2013р. №3626/9/10-009. Інших доказів в обгрунтування зазначених доводів Позивачем не надано. Недоведеність Позивачем у встановлений спосіб зазначених доводів також і унеможливлює винесення судом повідомлення в порядку ст.90 ГПК України, оскільки судом такі факти чи обставини не встановлені, проте, не позбавляє Позивача права звернення у відповідні органи з встановленою компетенцією щодо повідомлення зазначених обставин.

Також суд зазначає, що Вищий господарський суд України у постанові від 26.04.2011р. у справі №7/133, вирішуючи спір про визнання недійсним договору поруки з підстав, передбачених ч. 1 ст. 232 ЦК України, вказав, що з'ясовуючи, чи вчинено спірний правочин внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, слід дослідити наступне; представник має діяти в інтересах особи, яку він представляє; тому якщо він вступив у зловмисну домовленість з другою стороною і діяв при цьому у власних інтересах, нехтуючи інтересами особи, яку він представляв, і це доведено належними засобами доказування, то такий правочин має визнаватися судом недійсним. При цьому, представник, вчиняючи правочин, не виражає власну волю. Його завдання полягає в тому, щоб реалізувати волю особи, яку він представляє.

З огляду на викладене вище, Позивачем належними та допустимими доказами, в розумінні ст.ст.32, 33, 34 ГПК України, не доведено і того, що представник первісного кредитора (Позивача) на момент укладення оспорюваних Договорів 1, 2 діяв у власних інтересах.

При цьому суд зазначає, що в силу вимог КК України, належним та допустимим доказом в підтвердження зловмисної домовленості представника Позивача з контрагентами в момент укладення спірних Договорів 1, 2 може бути виключно обвинувальний вирок суду у кримінальній справі, що набув законної сили; проте, згідно доводів представників Сторін, кримінальне провадження з даного питання не проводилось, слідство не здійснювалось.

Також, щодо доводів Позивача про існування мораторію на момент укладення оспорюваних Договорів 1, 2 суд зазначає наступне.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 18.11.2010р. у справі №31/197-2010 порушено провадження у справі про банкрутство Позивача та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до ст.1, ч.4 ст.12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію; під грошовим зобов'язанням слід розуміти зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України; мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: - забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; - не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Виходячи з визначення поняття мораторію суд зазначає, що на спірні правовідносини мораторій не поширюється, оскільки з суті останніх вбачається, що до боржника (Позивача) жодні грошові вимоги кредиторів (Відповідачів 1, 2) не виникли; навіть при виникненні таких, то для того, щоб на них поширив свою дію введений судом 18.11.2010р. мораторій, термін виконання Позивачем цих зобов'язань мав наступити ще до моменту введення цього мораторію, що Позивачем не доведено та не відповідає матеріалам справи. Наведене відповідає роз'ясненням, викладеними у абз. 4 п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009р. №15 «Про судову практику в справах про банкрутство». Крім того, як зазначено у п.43 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009р. №15 «Про судову практику в справах про банкрутство», дія мораторію поширюється виключно на вимоги виконавчих документів, що одержані кредиторами за їх позовами або безспірними вимогами зобов'язально-правового характеру на всі види забезпечення виконання зобов'язань неплатоспроможного боржника.

Суд також зазначає, що предметом правового регулювання ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, є забезпечення вимог кредиторів і мораторій на задоволення вимог кредиторів; закон чітко розмежовує поняття заходів щодо забезпечення вимог кредиторів і поняття мораторію на задоволення вимог кредиторів. Так, ч.1 ст.12 Закону передбачено, що господарськийсуд має право за клопотанням сторін або учасників провадження у справі про банкрутство чи за своєю ініціативою вживати заходів щодо забезпечення вимог кредиторів; господарський суд за клопотанням розпорядника майна, кредиторів або з власної ініціативиможе заборонити укладати без згоди арбітражного керуючого угоди, а також зобов'язати боржника передати цінні папери, валютні цінності, інше майно на зберігання третім особам або вжити інших заходів для збереження майна, про що виноситься ухвала. Згідно ч.3 ст.12 Закону, господарський суд також має право скасувати або змінити заходи щодо забезпечення вимог кредиторів до настання вищезазначених обставин, про що виноситься ухвала, яка може бути оскаржена в установленому порядку. З ухвал у справі №31/107-2010 про банкрутство Позивача вбачається, що судом не було вжито передбачених вище заходів щодо заборони боржнику укладати без згоди арбітражного керуючого угоди.

Відтак, доводи Позивача щодо укладення спірних Договорів 1, 2 під час дії мораторію не є доказами вчинення таких внаслідок злочинної домовленості та порушення встановленого мораторію загалом.

З приводу доводів Позивача щодо обтяження активів Позивача станом на час укладення оспрюваних Договорів 1, 2 суд зазначає наступне.

Так, відповідно до Витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, 15.10.2010р. (запис №10368023, №9568600) ДПІ у Миколаївському районі обтяжено усі активи Позивача. З врахуванням наведеного, у додатковому обґрунтуванні від 05.03.2013р. Позивач, посилаючись на п.88.1 Податкового кодексу України, зазначає про відсутність у нього прав на відчуження майна, яке перебувало в податковій заставі.

Проте, підставою для такого обтяження були положення абз. 2 п.п. 8.2.1. п. 8.2. ст. 8 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Положення абзацу другого підпункту 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 втратило чинність 24.03.2005р., як таке, що визнане неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду №2-рп/2005 від 24.03.2005р. Крім цього, 24.03.2005р. також втратило чинність положення підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 в частині поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків без врахування суми його податкового боргу, як таке, що визнане неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду №2-рп/2005 від 24.03.2005).

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що посилання Позивача на поширення податкової застави на активи Позивача, що стали об'єктом оспорюваних Договорів 1, 2 не відповідає вимогам законодавства.

Крім того, щодо доводів Позивача та Третіх осіб 1, 2 щодо настання несприятливих наслідків для Третіх осіб 1, 2 вчиненням оспорюваних правочинів (Договорів 1, 2) суд зазначає, що, згідно наведеного вище п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 N9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", Позивачу належало довести спричинення таких наслідків саме для довірителя, тобто для Позивача, а спричинення таких наслідків для третіх осіб не є підставою для визнання правочинів недійсними в порядку ст.232 ЦК України.

При цьому суд наголошує, що як на підставу позовних вимог Позивач посилався на вчинення правочинів (Договорів 1, 2) внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони (Позивача) з другою стороною (Відповідачами) (ст.232 ЦК України).

Крім того, Позивачем не наведено та не доведено у встановлений законом спосіб і наявності обставин, передбачених ч.ч.1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України, які могли б бути, в силу ч.1 ст.215 ЦК України, підставами для визнання недійсними Договорів 1, 2.

Враховуючи вищенаведене, в суда відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог Позивача щодо визнання недійсними договори про відступлення права вимоги №1 та №2 від 17.03.2011р., укладеними між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 з підстав укладення таких внаслідок злочинної домовленості представника однієї сторони з другою стороною (ст.232 ЦК України) за недоведеністю.

Відповідно до вимог ст.4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

15.04.2013року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 22.04.2013року.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Позивача.

Як вбачається з прохальної частини позовної заяви, Позивач окремо просить визнати недійсними два окремі договори про відступлення права вимоги №1 та №2 від 17.03.2011р., укладені між Відповідачем 1 та Відповідачем 2, відтак, вимоги стосуються різних договорів. З наведеного вбачається, що Позивачем заявлено дві окремі вимоги немайнового характеру.

Відповідно до платіжного доручення з відміткою банку про сплату №47 від 27.02.2013р., Позивачем здійснено сплату судового зборру в розмірі 1147грн.

Згідно п.п.2.2 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру сплачується судовий збір в розмірі 1 мінімальної заробітної плати.

При цьому суд бере до уваги, що як зазначено в абзаці 1 п.2.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог.

Відтак, Позивачем не в повному розмірі сплачено судовий збір.

Як зазначено у п.п.2.23, 3.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», якщо факт недоплати судового збору з'ясовано господарським судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд у залежності від конкретних обставин справи може у разі неподання доказів оплати - стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої-четвертої статті 49 ГПК; якщо строк (строки), на який (які) судом було відстрочено або розстрочено сплату судового збору, закінчився, а таку сплату не здійснено, господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи може стягнути несплачену суму судового збору у прийнятті судового рішення.

При цьому суд бере до уваги викладене в ухвалах суду по даній справі від 04.02.2013р. та від 19.02.2013р., в тому числі щодо встановлення судом нездійснення оплати судового збору та зобов'язання Позивача здійснити таку оплату.

Суд також зазначає про відсутність правових підстав для покладення судового збору на Відповідачів в порядку ч.2 ст.49 ГПК України, оскільки спір, згідно доводів Позивача, виник саме внаслідок неправильних дій його представника.

З врахуванням вищенаведеного, в тому числі результатів розгляду спору, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з Позивача на користь спеціального фонду Державного бюджету України 1147грн. судового збору.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4-7, 33, 34, 43, 49, 82-87 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. В позові відмовити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Комерційний центр Бізнес-Фінанс» (81164, Львівська обл., Пустомитівський р.-н, с.Раковець, ідентифікаційний номер 22364205) на користь спеціального фонду Державного бюджету України 1147грн. судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т.Б.