Рішення № 30839806, 17.04.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"17" квітня 2013 р. Справа № 905/1868/13

Господарський суд Донецької області у складі судді Зекунова Е.В., при секретарі Павленко М.С., розглянув справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» в особі відокремленого підрозділу «Харцизькі електричні мережі» ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго» про визнання недійсної угоди, стягнення збитків та моральної шкоди, -

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1

представник відповідача - Позняр С.В.

від НКРЕ - Гаврилов Є.В.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Донецької області звернулась Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі ФОП ОСОБА_1) із позовом до Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» в особі відокремленого підрозділу «Харцизькі електричні мережі» ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго». Просив визнати недійсною угоду по видачі технічних умов № 35 від 06.02.2013р. на електропостачання офісного приміщення, розташованого за адресою АДРЕСА_1, видане ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго» ВП «Харцизькі електричні мережі»; стягнути з відповідача збиток в розмірі 1699,50 грн. та моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на приписи ст. 1,3 Закону України «Про електроенергетику», п. 1.2, 1.3, 2.1, 2.7 Правил приєднання електроустановок до електричних мереж, що затверджені Постановою НКРЕ України від 14.12.2005 N 1137, ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, а також на надані суду документи, що наявні в матеріалах справи. У позовній заяві ФОП ОСОБА_1 зазначає, що 21.11.2012 на підставі договору купівлі-продажу він придбав нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_1. 06 лютого 2013 року йому було видано технічні умови № 35 на електропостачання офісного приміщення, за які їм було сплачено 1699,50 грн. Вважає, що технічні умови и оплата технічних умов відповідно до рахунку № 96/8 від 01.02.2013р. на суму 1699,50 грн. на момент здійснення угоди не були передбачені жодним нормативно-правовим актом та відповідно повинні підпадати під недійсність угоди. Вважає, що своїми діями відповідач причинив йому моральної шкоди, оскільки він є інвалідом 2 групи по загальному захворюванню, яку він оцінює у 5000 грн.

Позивач у судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним у позові. Просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні надала відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що вартість видачі технічних умов визначена на підставі калькуляцій, погоджених в територіальному представництві Національної комісії регулювання електроенергетики України. Просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

В порядку ст.30 ГПК України, ухвалою суду від 04.04.2013р. до суду було викликано представника Національної комісії, що здійснює регулювання у сфері енергетики для дачі пояснень щодо спірних правовідносин.

У судовому засіданні представник НКРЕ пояснив, що відповідно до положень ст.ст.29, 30 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» основним складовими вихідних даних для проектування містобудування є, зокрема і технічні умови. Ставки плати за стандартне приєднання були затверджені постановою НКРЕ від 25.12.2012 року № 1695 та вступили у силу з 25.01.2013 року. Додатково зазначив, що ч. 6 ст. 9 Закону України «Про електроенергетику» встановлено, що державна інспекція з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії за письмовим зверненням заявника надає висновок щодо технічної обґрунтованості вимог технічних умов на приєднання.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про наступне.

Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу нежитлового (вбудованого) приміщення при приватизації шляхом викупу від 21.11.2012р. фізична особа-підприємець ОСОБА_1 придбав нежитлове (вбудоване) приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.8-9).

10 січня 2013 року внесено запис про державну реєстрацію права власності за наступним параметрами: власник - ОСОБА_1, об'єкт нерухомого майна; нежитлове (вбудоване) приміщення при приватизації шляхом викупу; адреса: АДРЕСА_1, що підтверджується витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.10).

Згідно довідки відповідача від 25.01.2013 року, станом на 25.01.2013р. в Харцизьких ЕМ ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго» договір на постачання електричної енергії на об'єкт, розташований за адресою АДРЕСА_1 не укладався (а.с.27).

01 лютого 2013 року ОСОБА_1 звернувся до головного інженера Харцизьких ЕМ ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго» із заявою про видачу технічних умов на електропостачання придбаного приміщення, яку підписав власноруч та заповнив опитувальний лист для юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.25-26).

На запит «про надання інформації» від 22.02.2013р. (а.с. 50) ВП «Харцизькі електричні мережі» ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго» направило ФОП ОСОБА_1 розрахунок вартості розробки технічних умов на електропостачання електрообладнання споживачів прогнозуємої приєднаної потужності 4 кВт станом на 01.02.2013р. (а.с.28).

Позивач, відповідно до рахунку № 96/8 від 01.02.2013 року (а.с.12) сплатив вартість технічних умов у розмірі 1699,50 грн., що підтверджується квитанцією № 15660.182.4 (а.с.13) та 06.02.2013 отримав технічні умови № 35 на електропостачання офісу, розташованого за адресою АДРЕСА_1, про що свідчить його підпис на зразку тех.умов відповідача (а.с.23-24).

Не погоджуючись з рахунком на оплату технічних умов та вважаючи що обов'язковість проведення такого дослідження невизначена нормативно, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами у справі регулюються Законом України «Про електроенергетику», Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» та нормами Цивільного та Господарського кодексів України.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним правочину по видаче технічних умов, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 180 ГК України встановлено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (Інформаційний лист ВГСУ № 01-8/211 від 07.04.2008р.). Зазначені умови містяться у заяві та опитуваному листі та заяві, що узгоджено сторонами, тобто сторони досягли згоди щодо усіх його істотних умов.

Якщо вирішуючи господарський спір господарський суд встановить, що зміст договору суперечить чинному законодавству, він, керуючись частиною першою статті 83 Господарського процесуального кодексу України, повинен за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині.

При вирішенні питання про визнання договору неукладеним в судовому порядку, слід виходити з того, що визнання договору неукладеним є застосуванням одного зі способів захисту прав, не передбачених законом, а тому не відповідає приписам статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України. Тому, суд має зазначити у мотивувальній частині рішення про визнання договору неукладеним як про обставину справи, встановлену господарським судом (Лист, Вищий господарський суд, від 20.10.2006, № 01-8/2351).

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У статті 203 ЦК України зазначається, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Таким чином, в даній статті мова йде про відповідність закону саме змісту правочину, а не його форми.

В цивільному праві діє презумпція правомірності правочину. Відповідно до положень ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Зміст правочину становлять права та обов'язки, про набуття, зміну або припинення яких учасники правочину домовилися. Зміст договору чи іншого правочину закріплюється у його статтях (пунктах).

Правочин - правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту.

Презумпція правомірності правочину закріплена у ст. 204 ЦК та може бути спростована насамперед нормою закону, яка містить відповідну заборону або судом. (Лист ВСУ від 24.11.08 р.).

Відповідно до Постанови Вищого Господарського суду України № 21/122 від 12.11.09 р. зобов'язання можуть виникати на підставі положень ст. 11 ЦК України, що породжують для сторін цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення прав та обов'язків є юридичні факти.

Враховуючи, що відповідачем робота з видання технічних умов була проведена на підставі письмової заяви позивача та проведеної оплати суд вважає, що сторонами було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов цього правочину та за відсутності законних підстав визнання недійсності цього правочину суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в цій частині.

У судовому засіданні встановлено, що ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго» отримало ліцензії та відповідно здійснює ліцензовану діяльність з постачання електричної енергії за регульованими тарифами; з виробництва електричної енергії; та з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами.

Частиною 1 статті 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів, укладених сторонами за взаємною згодою із визначенням в них істотних умов.

Відповідно до п.1, 2, 5 ст. 26. Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» забудова територій здійснюється шляхом розміщення об'єктів будівництва. Суб'єкти містобудування зобов'язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об'єктів. Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:

1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних;

2) розроблення проектної документації

3) затвердження проектної документації;

4) виконання підготовчих та будівельних робіт;

5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів;

6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.

Відповідно до положень ст. 29 зазначеного Закону основним складовими вихідних даних для проектування об'єктів містобудування є:

1) містобудівні умови та обмеження;

2)технічні умови;

3) завдання на проектування.

Поняття технічних умов викладено у ст. 30 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Технічні умови це комплекс умов та вимог до інженерного забезпечення об'єкта будівництва, які повинні відповідати його розрахунковим параметрам, зокрема щодо водо-, тепло-, енерго- і газопостачання, каналізації, радіофікації, зовнішнього освітлення, відведення зливових вод, телефонізації, телекомунікації, диспетчеризації, пожежної та техногенної безпеки.

Технічні умови надаються протягом 15 робочих днів з дня реєстрації відповідної заяви та протягом 30 робочих днів у разі необхідності їх узгодження з власником (користувачем) магістральних інженерних мереж.

Склад, зміст, порядок надання технічних умов та порядок визначення вартості послуг з їх надання визначаються відповідними центральними органами виконавчої влади.

Відповідно до пунктів 5, 6 ст. 24 Закону України «Про електроенергетику» Енергопостачальники зобов'язані забезпечувати належний технічний стан та організацію експлуатації об'єктів електроенергетики відповідно до вимог нормативно-правових актів, нормативних документів з питань технічної експлуатації електричних станцій і мереж та енергетичного обладнання, надійне та якісне постачання (транспортування) енергії згідно з умовами ліцензій та договорів.

Електропередавальна організація, що здійснює передачу електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами, не має права відмовити замовнику, який має намір приєднати електроустановки до цих мереж, у наданні послуг з приєднання. Електропередавальна організація, що здійснює передачу електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами, не має права самостійно змінювати видані технічні умови на приєднання або скасовувати їх з підстав, які не передбачені договором про приєднання.

Частинами 2 ст. 18 цього Закону фінансування капітального будівництва, реконструкції та обслуговування об'єктів, призначених для спільних потреб підприємств електроенергетики та підприємств інших галузей, провадиться за рахунок замовників (власників) та користувачів цих об'єктів.

Відповідно до п. 1.5, 1.6 Методики розрахунку вартості робіт з підключення електроустановок споживачів до електричних мереж ліцензіата та інших додаткових робіт і послуг, пов'язаних із ліцензованою діяльністю, затвердженої постановою НКРЕ від 25.12.2008 № 1522 (далі - Методика), перелік додаткових робіт (послуг) наведений в додатку 1 до цієї Методики, де зазначено видача технічних умов (ТУ) та погодження проектної документації на відповідність наданим технічним умовам та чинним нормативно-правовим актам.

Вартість додаткових робіт (послуг) не включається до складу витрат на передачу електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами та постачання електричної енергії за регульованим тарифом і обліковується окремо від витрат з ліцензованої діяльності у випадку виконання зазначених робіт (послуг) виконавцем.

Ставки плати за стандартне приєднання електроустановок затверджені Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики № 1695 від 25.12.2012 «Про затвердження ставок плати за стандартне приєднання електроустановок для Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя на 2013 рік», зареєстровано в Міністерстві юстиції України 8 січня 2013 р. за № 65/22597, яка набрала чинності з 25.01.2013р.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку що проведення обстеження та видача технічних умов проведено відповідачем на підставі норма вищезазначених законів, а вартість видачі технічних умов правомірно визначена на основі калькуляцій, погоджених в територіальному представництві НКРЕ.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення збитків суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Для застосування відповідальності у вигляді стягнення збитків необхідною є наявність об'єктивної сторони господарського правопорушення, яку складають: наявність збитків у майновій сфері кредитора; протиправні дії, які виражені у невиконанні або неналежному виконанні боржником взятого на себе зобов'язання; причинний зв'язок між протиправними діями боржника та збитками.

Притягнення до цивільно-правової відповідальності можливе лише при наявності передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який є підставою цивільно-правової відповідальності. Склад цивільного правопорушення, визначений законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, утворюють наступні елементи: суб'єкт, об'єкт, об'єктивна та суб'єктивна сторона.

Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Оскільки судом встановлено правомірність проведення обстеження та видачі технічних умов, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.

Відповідно до довідки управління Пенсійного фонду України в м.Харцизьку позивач ОСОБА_1 є інвалідом 2 групи за загальним захворюванням та отримує пенсію по інвалідності з 28.08.2012р. по 31.08.2013р. (а.с.14).

Згідно до ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Статтею 1167 ЦК України, передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до визначення підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. При цьому, суду слід з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Позивач у позовні заяві зазначає, що своїми діями відповідач спричинив йому моральну шкоду, яка полягає у тому, що йому, як інваліду 2 групи були спричинені стреси, хвилювання та нервові розлади, які можуть визвати рецидив захворювання та у подальшому довготривале стаціонарне лікування. Розмір моральної шкоди їм було оцінено у 5000 грн.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Системний аналіз статей 23 та 1167 ЦК України, змісту постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.95 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» і роз'яснення Вищого господарського суду України від 29.02.96 року № 02-5/95 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди» дають підстави зробити висновок, що відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку із неправомірними, на думку позивача, діями відповідача, має здійснюватися за загальними правилами відшкодування шкоди - тобто, у разі наявності шкоди, вини певної особи та причинно-наслідкового зв'язку між означеними категоріями.

Втім суд зазначає, що дії відповідача не визнані незаконними, угода не визнана недійсною, отже позивач не довів суду незаконних дій відповідача та їх негативних наслідків.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін. За змістом статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Позивач, при зверненні з позовом, не виконав покладений на нього нормами ст.ст.32, 33ГПК України обов'язок щодо доведення належними та допустимими доказами у справі наявності підстав для визнання угоди недійсною, стягнення моральної та матеріальної шкоди.

Враховуючи викладене господарський суд вважає, що позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати по справі покладаються на державу, оскільки позивача, відповідно до п.9 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнено.

Керуючись статтями 4-2, 4-3, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» в особі відокремленого підрозділу «Харцизькі електричні мережі» про визнання недійсної угоди, стягнення збитків та моральної шкоди - відмовити.

Рішення прийняте у нарадчій кімнаті, його вступну та резолютивну частини проголошено у судовому засіданні 17 квітня 2013 року.

Повний текст рішення складено та підписано 22 квітня 2013 року.

Рішення господарського суду Донецької області набирає законної сили за правилами, встановленими частиною 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому розділом ХІІ Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Е.В. Зекунов