Ухвала суду № 30839299, 15.04.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 827/275/13-а

15.04.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Цикуренка А.С. ,

Санакоєвої М.А.

секретар судового засідання Бондаренко К.С.

за участю сторін:

представник позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Омега Моторс"- Онущак Галина Миколаївна, довіреність № б/н від 03.01.13

представник відповідача, Державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя Державної податкової служби- Таточенко Інна Віталіївна, довіреність № 10/9/10-025 від 10.03.13

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь (суддя Кравченко М.М. ) від 21.02.13 у справі № 827/275/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Омега Моторс" (Комишеве шосе, 71, місто Севастополь, 99014)

до Державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя Державної податкової служби (вул. Пролетарська, 24, місто Севастополь, 99014)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 21.02.2013 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Омега Моторс" задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя Державної податкової служби від 14.11.2012 №0000380222, визнано протиправним та скасовано повністю податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя Державної податкової служби від 14.11.2012 №0000390222, вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з даним рішенням суду, Державна податкова інспекція у Гагарінському районі міста Севастополя Державної податкової служби звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 21.02.2013 скасувати у зв'язку з порушенням судом норм матеріального права та прийняти нове рішення по справі, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом міста Севастополя норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи Товариство з обмеженою відповідальністю "Омега Моторс" (далі-позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.11.2012: №0000380222, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 259251,00 грн., з яких 209400,00 грн. за основним платежем, 49851,00 грн. за штрафними санкціями, №0000390222, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 32463,50 грн., з яких 261750,00 грн. за основним платежем, 62313,50 грн. за штрафними санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що податкові повідомлення-рішення №0000380222 та №0000390222 прийняті з порушенням вимог чинного законодавства, є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме відповідач.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При апеляційному перегляді встановлено, що 14.11.2012 відповідачем прийняти податкові повідомлення-рішення: №0000380222, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 259251,00 грн., з яких 209400,00 грн. за основним платежем, 49851,00 грн. за штрафними санкціями, №0000390222, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 32463,50 грн., з яких 261750,00 грн. за основним платежем, 62313,50 грн. за штрафними санкціями.

Передумовою прийняття спірних повідомлень-рішень став акт 31.10.2012 №1272/22-212/35687877 документальної позапланової виїзної перевірки позивача відповідно до підпункту 78.1.1. пункту 78.1 статті 78 Податкового Кодексу України, яка здійснювалась Шаповаленко Ксенією Сергіївною - головним державним податковим ревізором-інспектором відділу планування, організації податкового контролю та аналітичної роботи управління податкового контролю відповідача, що діяла на підставі наказу про проведення документальної позапланової виїзної перевірки від №976 та направлення на перевірку від № 505/01-080.

Перевіркою встановлені порушення позивачем: частини п'ятої статті 203, частин першої, другої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем при придбанні товарів; підпунктів 7.4.1., 7.4.5. пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, абзацу ж) пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України. у результаті чого знижено податок на додану вартість у сумі 277 248,00 грн.; пункту 5.1, підпункту 5.2.1. пункту 5.2 статті 5 Закону України від «Про оподаткування прибутку підприємств» зі змінами та доповненнями, пункту 138.8 статті138 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 261 750,00 грн.

В акті перевірки факт невизнання податковим органом витрат позивача на оплату послуг в рамках господарських правовідносин з ПП «Скипер», ПП «Команд», ПП «Укрторгпартнер», Фірма «Капітель Плюс», ПП «Кримспецтехнолоджи» на підставі договорів про надання послуг, встановлено з огляду на те, що: рекламні послуги було надано по ланцюгу постачання, нібито, учасники якого, на думку відповідача, проводили транзитні фінансові потоки, спрямовані на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру (платник не знаходиться за місцезнаходженням та/або були зареєстровані на підставних осіб).

Відповідно до статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що 03.01.2010 між позивачем та і ПП «Укрторгпартнер» був укладений договір про рекламне обслуговування на телебаченні №53, згідно з яким ПП «Укрторгпартнер» зобов'язується виконати розміщення реклами позивача на телебаченні, відповідно до затвердженого додатку до нього, згідно з яким ПП «Укрторгпартнер» надавав позивачу послуги з розміщення реклами останнього з січня по грудень 2010 року. За вказаним договором 30.12.2010 сторонами був складений акт здачі-приймання робіт за 2010 рік.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що внаслідок проведення господарських операцій за вказаним договором, ПП «Укрторгпартнер» була складена та передана позивачу податкова накладна №2459 від 30.12.2010 на суму податку на додану вартість 19 400,00 грн., на підставі якої було сформовано податковий кредит, який було включено до декларації з податку на додану вартість.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що 03.01.2010 між позивача і Фірмою «Капітель Плюс» був укладений договір про рекламне обслуговування №67, відповідно до умов якого Фірма «Капітель Плюс» зобов'язується виконати розміщення реклами позивача на плазмових екранах відеороликів в супермаркетах, відповідно до затвердженого додатку №1 до нього, згідно з яким Фірма «Капітель Плюс» надавала позивачу послуги з розміщення реклами останнього з 01.01.2010 по 31.03.2010 та з 01.07.2010 по 30.09.2010. За вказаним договором 30.12.2010 сторонами був складений акт здачі-приймання робіт за 2010 рік.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що внаслідок проведення господарських операцій за вказаним договором, Фірмою «Капітель Плюс» була складена та передана позивачу податкова накладна №2655 від 30.12.2010 на суму податку на додану вартість, на підставі якої було сформовано податковий кредит, який було включено до декларації з податку на додану вартість.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що 04.01.2010 між позивачем та ПП «Кримспецтехнолоджи» був укладений договір про рекламне обслуговування №55, відповідно до умов якого ПП «Кримспецтехнолоджи» зобов'язується провести рекламну компанію позивача і виконати роботи по виготовленню та розміщенню рекламних зображень останнього на рекламних щитах, відповідно до додатків №1 і №2 та затвердженої адресної програми, згідно з якими ПП «Кримспецтехнолоджи» надавав позивачу послуги з розміщення реклами останнього з січня по грудень 2010-року. Також підтвердженням виконання робіт ПП «Кримспецтехнолоджи» за договором є фотозвіт рекламних щитів ТОВ «ОМЕГА МОТОРС», що є додатком до договору. За вказаним договором 30.12.2010 сторонами був складений акт здачі-приймання робіт за 2010 рік.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що внаслідок проведення господарських операцій за вказаним договором, ПП «Кримспецтехнолоджи» була складена та передана позивачу податкова накладна № 2107 від 30.12.2010 на суму податку на додану вартість 116 000,00 грн., на підставі якої було сформовано податковий кредит, який було включено до декларації з податку на додану вартість.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що 04.01.2010 між позивачем та ПП «Комманд» був укладений договір про рекламне обслуговування на радіо №71, відповідно до якого ПП «Комманд» зобов'язується виконати розміщення реклами позивача на радіо, відповідно до затверджених медіа - планів до нього, згідно з якими ПП «Комманд» надавав позивачу послуги з розміщення реклами останнього з січня по грудень 2010 року. За вказаним договором 30.12.2010 р. сторонами був складений акт здачі-приймання робіт за 2010 рік.

Внаслідок проведення господарських операцій за вказаним договором, ПП «Комманд» була складена та передана позивачу податкова накладна № 2047 від 30.12.2010 на суму податку на додану вартість 20 000,00 грн., на підставі якої було сформовано податковий кредит, який було включено до декларації з податку на додану вартість.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що 10.01.2011 між позивачем та ПП «Комманд» був укладений договір про надання послуг з підготовки та розміщення реклами на радіо №146, відповідно до якого ПП «Комманд» зобов'язується виконати в період з 10.01.2011 по 31.12.2011 розміщення реклами позивача на радіо, відповідно до графіку розміщення рекламного матеріалу в ефірі. За вказаним договором 31.03.2011 сторонами був складений акт здачі-приймання робіт (надання послуг) за 2011 рік.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що внаслідок проведення господарських операцій за вказаним договором, ПП «Комманд» була складена та передана позивачу податкова накладна №283 від 31.03.2011 на суму податку на додану вартість 3 333,33 грн., на підставі якої було сформовано податковий кредит, який було включено до декларації з податку на додану вартість.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що 10.01.2011 між позивачем та ПП «Скипер» був укладений договір про надання послуг з розміщення зовнішньої реклами на бігбордах на території Автономної Республіки Крим №18, відповідно до умов якого ПП «Скипер» зобов'язується виконати роботи з розміщення реклами позивача на бігбордах на території Автономної Республіки Крим. За вказаним договором 14.04.2011 сторонами був складений акт здачі-приймання робіт за березень 2011 року.

Внаслідок проведення господарських операцій за вказаним договором, ПП «Скипер» була складена та передана позивачу податкова накладна №12 від 31.03.2011 на суму податку на додану вартість 6 666,67 грн., на підставі якої було сформовано податковий кредит, який було включено до декларації з податку на додану вартість.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що документи створені у ході виконання укладених між позивачем та контрагентами договорів, які вказані вище, в силу норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Судом першої інстанції безспірно встановлено наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, які є єдиними документами, на підставі яких платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що документи, що долучені до матеріалів справи, мають реквізити, необхідні для підтвердження здійснення господарської операції по оприбуткуванню, та ведення бухгалтерського обліку і є первинними документами.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що Податковий кодекс України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від виконання його постачальниками вимог податкового законодавства щодо відображення своїх податкових зобов'язань у своїй податковій звітності, а також від наявності в них будь-яких виробничих або трудових ресурсів. Право на податковий кредит обумовлено тільки двома законодавчими вимогами: зв'язок придбання товарів з господарською діяльністю платника та наявність належно оформлених податкових накладних (ВМД або чеків).

За умови недоведеності відповідачем наявності замкнутої схеми руху грошових коштів між усіма підприємствами-контрагентами позивача по ланцюгу та інших обставин, які б свідчили про узгодженість їх дій для отримання позивачем безпідставної податкової економії, реєстрація цих підприємств на фіктивних осіб не може бути підставою для позбавлення позивача права на податковий кредит (аналогічна думка викладена у рішенні Вищого адміністративного суду України від 17.10.2012 у справі МК/9991/69286/11: "... необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного здійснення господарських операцій (їх реальності), здійсненням операції без ділової мети, обліком операцій безвідносно до їх дійсного економічного змісту, необережністю та необачливістю при вчиненні правочинів з контрагентами, що не виконують своїх податкових зобов'язань, укладенням нетипових та разових угод, використанням нетрадиційних форм розрахунків"), що відповідачем при проведенні перевірки не досліджувалось та доведено не було.

Слід зазначити, що позивач і його контрагенти мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України.

Статут позивача не містить будь-яких обмежень чи заборони керівництву підприємства на укладання зазначених угод. Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Отже, первинні документи, є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та названими контрагентами та є достатніми, в силу закону, для виникнення права на формування матеріальних витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що з метою встановлення фактичного здійснення господарських операції, наявності підстав для формування податкового кредиту з податку на додану вартість для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість відповідачем, згідно акту перевірки, не були з'ясовані таки обставини, як рух активів у процесі здійснення господарської операції, постановка на облік, експлуатація устаткування, використання матеріалів в господарський діяльності позивача, тобто, такі фактичні дані, які підтверджують господарські операції.

Слід також вказати, що відповідно до норм діючого законодавства не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом і не мають причинного зв'язку.

Судова колегія звертає увагу на те, що на час розгляду справи суду не наданий вирок суду по вказаній кримінальній справі, отже, обставини встановлені у ході досудового слідства судом не можуть бути прийняті в якості доказів, оскільки згідно до приписів частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що відповідачем не надано доказів підтверджуючих те, що вказані підприємства на момент укладення угод були виключені з ЄДРПОУ, у зв'язку з чим були не наділені цивільною дієздатністю та правоздатністю. Більш того акт перевірки не містить посилань на таки факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Будь-яких доказів недобросовісності позивача, як платника податку на додану вартість, податковим органом не подано.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про відсутність здійснення реального виконання господарських операцій, оскільки зміст правочинів з контрагентами позивача не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства, договори укладені за вільним волевиявленням його учасників, у формі, встановленій законом, та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаними господарськими операціями свідчать про реальне виконання вказаного правочинів.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 Цивільного кодексу України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу- землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Слід зазначити, що згідно листа Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011 № 7319, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані в актах недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочинів.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а 10, від 09.09.2008 у справі № 08/158, від 01.06.2010 у справі № 21-573воЮ, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 20.10.2011 у справі № К-39661/09, від 13.10.2011 у справі № К-32409/09, від 15.12.2011 у справі № К/9991/59716/11, від 08.12.2011 у справі № К/9991/50633/11, у постанові Вищого адміністративного суду України від 23.09.2008 у справі № К-19900/07.

До того ж, як зазначено в оглядовому листі Вищого адміністративного суду України «Про деякі питання практики вирішення справ за участю органів державної податкової служби» (за матеріалами справ, розглянутих Вищим адміністративним судом України у касаційному порядку) від 06.07.2009 № 982/13/13-09, правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг/товарів, що повністю узгоджується з встановленими судом першої інстанції обставинами справи.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що акт перевірки не містить посилань на такі факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договорів із контрагентом суду не надано. Будь-яких доказів недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано. У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди. Відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про визнання судом недійсним (нікчемним) правочинів, вчинених між позивачем та його конртагентами.

В порушенні вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженому наказом Державної податкової служби України від 22.12.2010 №984, акт перевірки не містить оцінки конкретних господарських операцій вчинених між позивачем та контрагентами з посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів, що вказує на необґрунтованість зроблених висновків, а також вказують на формальний підхід відповідача до проведення перевірки.

Враховуючи викладене, судова колегія зауважує, що висновки податкового органу щодо не встановлення факту реального здійснення правочинів, відсутність мети настання реальних наслідків, а відтак нікчемність укладених між позивачем та контрагентами правочинів не відповідають дійсності, суперечать правозастосовній практиці Вищого адміністративного та Верховного Суду України та спростовуються відповідними доказами.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Оцінюючи дії Державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя Державної податкової служби, суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб"означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, при прийнятті податкових повідомлень-рішень від 14.11.2012: №0000380222, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 259251,00 грн., з яких 209400,00 грн. за основним платежем, 49851,00 грн. за штрафними санкціями, №0000390222, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 32463,50 грн., з яких 261750,00 грн. за основним платежем, 62313,50 грн. за штрафними санкціями, діяв не в порядку статті 19 Конституції України, тобто, не на підставі діючого законодавства України.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Враховуючи те, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судом першої інстанції повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, яке належним чином мотивовано і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення - без змін.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 21.02.2013 у справі № 827/275/13-а залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 22 квітня 2013 р.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис А.С. Цикуренко

підпис М.А.Санакоєва

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко