Постанова № 30837471, 17.04.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2013 року Справа № 5023/3981/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: Кравчука Г.А.

суддів: Мачульського Г.М., Полянського А.Г.

розглянувши

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю

"НОВААГРО Україна"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10.01.2013 року

у справі № 5023/3981/12 господарського суду Харківської області

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю

"НОВААГРО"

до фізичної особи-підприємця

ОСОБА_1

про стягнення 43 257,32 грн.

за участю представників сторін:

позивача - Білоголовська Л.А. дов. від 11.10.2011 р.,

відповідача - не з'явились,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 22.10.2012 р. (суддя - Сальнікова Г.І.) позов задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Новаагро Україна" суму основної заборгованості в розмірі 42 800 грн. та 1 609,50 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою від 10.01.2013 р. Харківського апеляційного господарського суду (судді - Шевель О.В., Афанасьєв В.В., Гребенюк Н.В.) рішення господарського суду Харківської області від 22 жовтня 2012 року по справі № 5023/3981/12 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову позивачу відмовлено.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю "НОВААГРО Україна" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню в повному обсязі, виходячи із наступного.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні або постанові господарських судів.

Як вбачається матеріалів справи, між СТВО Агрофірма "Україна Нова" (первісний кредитор) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (ОСОБА_1, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 727692 від 15.02.09 р. та свідоцтва про шлюб серії 1-ВЛ № 104237 від 07.02.09 р.), було досягнуто згоди щодо поставки будівельних матеріалів.

СТОВ Агрофірма "Україна Нова" на підставі рахунку № 7 від 25.07.2008 р. здійснило перерахування грошових коштів в якості оплати за будівельні матеріали, що підтверджується наявними в матеріалах справи, належним чином засвідченими копіями банківських виписок по особовому рахунку № 260085115, а саме: 12.08.2008 р. перераховано 11 600 грн., 10.10.2008 р. перераховано 15 000 грн., 24.10.2008 р. перераховано 10 000 грн., 05.12.2008 р. перераховано 5 000 грн., 08.12.2008 р. перераховано 1200 грн., в призначеннях платежу вказаних витягів зазначено: "Оплата за будівельні матеріали згідно рахунку № 7 від 25.07.2008 р.".

01 жовтня 2011 року між СТОВ Агрофірма "Україна Нова" (первісний кредитор) та ТОВ "НОВААГРО Україна" (новий кредитор) було укладено договір про заміну кредитора , за умовами якого первісний кредитор передав право вимоги заборгованості в сумі 42 800 грн., здійснених як передплата на банківський рахунок ОСОБА_1 наступними платежами: 12.08.2008 р. в сумі 11 600 грн., 10.10.2008 р. в сумі 15 000 грн., 24.10.2008 р. в сумі 10000 грн., 05.12.2008 р. в сумі 5000 грн., 09.12.2008 р. в сумі 1 200 грн. за непоставлені будівельні матеріали згідно усного договору поставки будівельних матеріалів, укладений між первісним кредитором та фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (ОСОБА_1, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 727692 від 15.02.09 р. та свідоцтва про шлюб серії 1-ВЛ № 104237 від 07.02.09 р.) (основний договір) і право вимоги штрафних та фінансових санкцій, передбачених договором та чинним законодавством за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, а новий кредитор прийняв право вимоги, що належне первісному кредитору за основним договором та право вимоги по отриманню штрафних та фінансових санкцій, передбачених договором та чинним законодавством за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

12 жовтня 2011 року було складено акт приймання-передачі документів, в якому зазначено про те, що відповідно до умов договору про заміну кредитора "первісний кредитор" передав, а "новий кредитор" прийняв повний пакет документів, які підтверджують виникнення заборгованості ФОП ОСОБА_1 перед СТОВ АФ "УКРАЇНА НОВА" у сумі 42 800 грн. та зазначено про те, що "новий кредитор" не має претензій до переданого пакету документів.

03 серпня 2012 року ТОВ "НОВААГРО УКРАЇНА" направило на адресу ФОП ОСОБА_1, вимогу, в якій вказує на те, що відповідно до договору про заміну кредитора від 01.10.2011 року право вимоги заборгованості від ФОП ОСОБА_1 перед СТОВ "Агрофірма "Україна Нова" перейшло до нового кредитора - ТОВ "НОВААГРО УКРАЇНА" та оскільки термін повернення грошових коштів, сплачених авансом за будівельні матеріали не визначено, відповідно до ст. 530 ЦК України боржник зобов"язаний сплатити зазначену суму заборгованості в семиденний термін з дня отримання вимоги.

Оскільки відповідач не надав відповіді на вказану письмову вимогу про сплату заборгованості, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний господарський суд виходив з того, що "первісний кредитор" не направляв на адресу відповідача письмової вимоги в порядку ст.530 ЦК України про поставку товару, оскільки строки поставки не було визначено сторонами, а отже, за договором про заміну кредитора від 01.10.2011 року первісним кредитором було передано новому кредитору неіснуючої вимоги про стягнення грошових коштів, так як право на повернення грошових коштів у первісного кредитора, внаслідок невизначення строків поставки, було відсутнє. Вимоги про повернення отриманих грошових коштів внаслідок тривалої непоставки товару первісний кредитор на адресу відповідача теж не направляв. Вказане свідчить про нікчемність укладеного правочину щодо заміни кредитора та передання неіснуючої вимоги.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно вимог ст. 514 ЦК України - до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора може здійснюватись на різних стадіях існування зобов'язання, коли сторони ще не виконали зобов'язання або коли хоча б одна з них частково виконала зобов'язання. Відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором за те, що вимога, котру він передає є дійсною визначена статтею 519 Цивільного кодексу України. Так, у разі коли боржник не виконує свого зобов'язання перед новим кредитором, відповідальність за це несе сам боржник, первісний кредитор за дії боржника не відповідає, окрім випадків, коли він поручився за нього перед новим кредитором.

За приписами статті 514 Цивільного кодексу України, що має диспозитивний характер, до нового кредитора переходять усі права, які належали первісному кредиторові у зобов'язанні, якщо інше не встановлено договором або законом. У договорі про відступлення права вимоги сторони вправі самостійно визначити обсяг прав, які переходять до нового кредитора.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

Відповідно до вказаних вимог процесуального права, відповідачем не було доведено належними та допустимим доказами факту поставки оплаченого товару первісному кредитору, або повернення попередньої оплати, що виключає твердження апеляційного господарського суду про передання новому кредитору неіснуючої вимоги.

Первісний кредитор на свій вибір скористався правом на повернення суми попередньої оплати та передав вказане право на повернення грошових коштів "новому кредитору".

За таких обставин, апеляційний господарський суд, дійшов помилкових висновків при розгляді даного спору до встановлених ним обставин справи, а відтак зробив неправомірний висновок про необґрунтованість позовних вимог.

Отже, доводи касаційної скарги в цій частині знайшли своє підтвердження. Інші ж доводи скаржника ґрунтуються на переоцінці доказів у справі, яка, за приписами частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

Враховуючи викладене обставини та межі перегляду справи в касаційній інстанції (ст. 1117 ГПК України) та положення п. 6 ст. 1119, ч. 1 ст. 11110 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку, що постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню, а законне та обґрунтоване рішення місцевого господарського суду залишенню в силі.

В судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частини постанови.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "НОВААГРО Україна" задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10.01.2013 року у справі № 5023/3981/12 скасувати, а рішення господарського суду Харківської області від 22.10.2012 року залишити в силі.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на користь товариства з обмеженою відповідальністю "НОВААГРО УКРАЇНА" 860,25 грн. (вісімсот шістдесят гривень двадцять п'ять копійок) витрат на сплату судового збору за подання касаційної скарги.

Видачу наказу покласти на господарський суд Харківської області.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Судді Г.М. Мачульський

А.Г. Полянський