Постанова № 30836166, 22.04.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" квітня 2013 р. Справа№ 910/936/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рєпіної Л.О.

суддів: Суліма В.В.

Тарасенко К.В.

розглянув апеляційну скаргу ТОВ «Фірма «Т.М.М.» на рішення господарського суду м. Києва від 11.02.2013 року № 910/936/13 (суддя Трофименко Т.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма«Т.М.М.»

про стягнення 342 996,63 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 11.02.2013року позов ТОВ «Ласка Лізинг» до ТОВ «Фірма «Т.М.М.» про стягнення 342 996,63 грн. задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги своєї апеляційної скарги.

Позивач просив залишити її без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду м. Києва має бути залишено без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 18.12.2007 року між ТОВ «Ласка Лізинг» (далі - лізингодавець) та фірмою «Т.М.М.» - ТОВ (далі - лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 1126/12/2007 (далі - договір), відповідно до умов якого лізингодавець зобов'язується придбати в свою власність транспортний засіб згідно з встановленою лізингоодержувачем специфікацією продавця та передати його без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації лізингоодержувачу в якості предмету лізингу в тимчасове володіння та користування за плату, а лізингоодержувач зобов'язувався прийняти його на умовах даного договору. Предметом лізингу є вантажний автомобіль МАЗ-642205-220 (п'ять одиниць), 2007 року випуску (п. 1.1. договору).

Відповідно п. 7.1. договору валютою договору є умовна одиниця (далі - у.о.). Під умовною одиницею розуміється сума, виражена в гривнях України та дорівнює одному долару США по курсу згідно до п. 7.1.1. договору.

Згідно з п. 7.1.1 договору для цілей даного договору вводяться поняття: "Курс 1" - курс, встановлений НБУ для одного долара США на 18.12.2007 року. "Курс 2" - курс, встановлений НБУ для одного долара США на дату, встановлену для проведення чергового лізингового платежу згідно графіку внесення платежів (додаток №1) до даного договору.

Пунктом 2.3. договору сторони погодили, що вартість майна, що передається лізингодавцем лізингоодержувачу, складає суму еквівалентну 307030,00 у.о., в тому числі ПДВ в розмірі 20 % - 51 171,67 у.о. , виражена в гривнях України. Вартість майна (враховуючи ПДВ), що передається лізингодавцем лізингоодержувачу, в гривнях складає суму авансу, внесеного у відповідності з п. 7.4 договору, загальну суму платежів в погашення вартості майна, вказану в графі 4 графіка внесення платежів по курсу 1 та викупну вартість, вказану в додатку №1 до договору по курсу 1.

Згідно з п. 7.3. договору загальна сума лізингових платежів, що підлягає сплаті лізингоодержувачем лізингодавцю, складає: 405 829,21 у.о., враховуючи ПДВ в розмірі 20% від суми, що відноситься в погашення вартості майна - 49 921,67 у.о.

Як стверджує відповідач в своїй апеляційній скарзі, договір фінансового лізингу від 18.12.2007 року №1126/12/2007 є нечинним, оскільки його ціну виражено у доларах США, що, на переконання скаржника, суперечить законодавству України.

Так, згідно ч. 1 ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті (ч. 2 ст. 524 ЦК України).

Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна визначається в договорі у гривнях (ч. 2 ст. 189 ГК України).

Відповідно д ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. 2 ст. 533 ЦК України).

Згідно п. 1 Класифікатора іноземних валют та банківських металів, затверджених постановою Правління Національного Банку України від 04.02.1998 року №34, валюта долар США, так само як і євро, віднесена до вільно конвертованої валюти, яка широко використовується для здійснення платежів за міжнародними операціями та продається на головних валютних ринках світу і дозволяється для здійснення інвестицій в Україну, та банківські метали (1 група).

При цьому, жодних обмежень щодо можливості використання співвідношення курсу іноземної валюти при проведенні індексації плати за надання майна в користування нормами законодавства не передбачено, про що вірно зазначено судом першої інстанції.

Натомість, на переконання колегії суддів, чинне законодавство обмежує лише застосування іноземної валюти як засобу платежу в розрахунках між резидентами і не містить положень щодо заборони на вираження грошових зобов'язань і визначення ціни продукції, робіт чи послуг в іноземній валюті.

При цьому, колегія суддів зазначає, що положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 року у справі № 12/149, що, відповідно до ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України, є обов'язковим для всіх судів України.

Крім того, у відповідності до п. 3.1. договору передача лізингодавцем майна, а також необхідного приладдя та документів, що є невід'ємною частиною майна, та прийняття його лізингоодержувачем на правах володіння та користування здійснюється шляхом підписання акту здачі-приймання майна. Приймання майна лізингоодержувачем повинне бути здійснене протягом п'яти робочих днів після отримання повідомлення лізингодавця про готовність майна до передачі, про що лізингодавець повідомляє лізингоодержувача шляхом направлення відповідного повідомлення.

Сторонами договору було погоджено та підписано графік внесення лізингових платежів (додаток №1 до договору).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було передано у користування відповідача предмет лізингу, а саме автомобіль МАЗ - 642205-220 (кількість - 5 одиниць), що підтверджується видатковими накладними № РН-0000067 від 20.03.2008 року та №РН- 0000111 від 15.04.2008 року та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей серії НБП № 316817 від 14.03.2008 року та НБП № 399265 від 15.04.2008 року. Вартість переданого майна складає відповідно 1240401,20 грн. та 310100,30 грн.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору.

Згідно ст. 525 ЦК України та п. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Факт виконання позивачем своїх зобов'язань по договору та передачі майна у лізинг підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором, а п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно п. 7.7. договору лізингоодержувач зобов'язаний вносити всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в об'ємі та в строки, встановлені в графіку внесення платежів, незалежно від виставлення або отримання рахунків лізингодавця, а також незалежно від фактичного користування майном, в тому числі, в період технічного обслуговування ремонту, втрати майна, протягом строку лізингу або до моменту дострокового припинення договору.

Згідно графіку внесення лізингових платежів та з урахуванням вимог п. 7.7. договору, в 53 - 58 періоди у відповідача перед позивачем виникла заборгованістю, у розмірі 330 385,85 грн.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України). Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Місцевим господарським судом вірно встановлено факт прострочення відповідачем сплати лізингових платежів у спірний період.

Частиною 1 ст. 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Пунктом 9.5. договору сторони передбачили, що у разі якщо лізингоодержувач у встановлені договором строки не здійснює оплати встановлених договором платежів, то лізингодавець має право вимагати оплати неустойки в розмірі 0,25% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу в перші п'ять днів прострочки та 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу, починаючи з шостого дня прострочки, а лізингоодержувач зобов'язаний її сплатити.

При цьому, відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 1 статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для скасування рішення господарського суду.

Колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101, 103, - 106 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю на рішення господарського суду міста Києва від 11.02.2013 року у справі № 910/936/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 11.02.2013 року у справі № 910/936/13 залишити без змін.

3. Справу № 910/936/13 повернути до господарського суду міста Києва.

6. Доручити господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

Головуючий суддя Рєпіна Л.О.

Судді Сулім В.В.

Тарасенко К.В.