Постанова № 30829642, 18.04.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1Вн. № 1/79

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 квітня 2013 року 16:01 № 826/4994/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого Клочкової Н.В., суддів Саніна Б.В., Шрамко Ю.Т., при секретарі судового засідання Висоцькій Ю.М. вирішив адміністративну справу

за позовом Громадянина Сирії ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення від 06.02.2013 № 73-13, зобов'язання вчинити дії, за участі представників сторін:

позивач ОСОБА_2;

представник позивача ОСОБА_3;

представник відповідача Салімський О.В.,

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 18 квітня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Громадянин Сирії ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення від 06.02.2013 № 73-13 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язання прийняти рішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні відповідно до вимог чинного законодавства.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 квітня 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/4994/13-а.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 квітня 2013 року закінчено підготовче провадження в адміністративній справі № 826/4994/13-а та призначено справу до колегіального розгляду на 18 квітня 2013 року.

В судове засідання 18 квітня 2013 року прибув позивач, представник позивача та відповідач. Позивач позов підтримав повністю, відповідач проти позову заперечував.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановлено наступне.

Громадянин Сирії ОСОБА_2 звернувся до Головного управління ДМС України в м. Києві із заявою № 259 від 17.09.2012 р. про визнання біженцем або собою, що потребує додаткового захисту.

Рішенням Державної міграційної служби України № 73-13 від 06.02.2013 р. громадянину Сирії ОСОБА_2 було відмовлено у наданні статусу біженця.

26.09.2012 Головним управлінням ДМС України в м. Києві було проведено співбесіду з громадянином Сирії ОСОБА_2.

05.10.2012 р. за результатами розгляду особової справи громадянина Сирії ОСОБА_2 № 12 Kyiv 260-01 головним спеціалістом відділу інтеграції та соціального супроводу Головного управління ДМС України в м. Києві Мережко О.В. складено висновок щодо відмови у наданні статусу біженця громадянину Сирії ОСОБА_2, яким відповідно до ч. 2, ч. 4 статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" було запропоновано відмовити у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Сирії ОСОБА_2.

06 лютого 2013 року Державною міграційною службою України прийнято рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 73-13 від 06.02.2013 р., яким за результатами розгляду особової справи 12 Kyiv 260-01 громадянина Сирії ОСОБА_2 прийнято висновок та відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

18.02.2013 року Головним управлінням ДМС України в м. Києві складено повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 39, яким ОСОБА_2 повідомлено про те, що відповідно до статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, через відсутність умов, передбачених підпунктом 1 та підпунктом 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Громадянин Сирії ОСОБА_2 не погоджуючись з рішенням № 73-13 від 06.02.2013, вважаючи його неправомірним та таким, що підлягає скасуванню звернувся з відповідним позовом до суду.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Позивачем оскаржується рішення № 73-13 від 06.02.2013, а отже до правовідносин мають застосовуватись норми права, які були чинні на момент їх виникнення, а саме станом на дату винесення оскаржуваного рішення.

Відповідно до абзацу 1 пункту1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Статтею 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" встановлюються умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а саме: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Зі змісту спірного рішення вбачається, що підставою для його прийняття є абзац 4 частини першої статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", тобто позивачеві відмовлено, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Відповідно до частини одинадцятої статті 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Як вбачається з висновку Головним управлінням ДМС України в м. Києві, щодо визнання, або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 29.11.2012 р., за результатами розгляду особової справи Громадянина Сирії ОСОБА_2, який подав заяву про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту позивачеві відмовлено у задоволенні її заяви у зв'язку з відсутністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань та стосовно якої встановлено, що загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання не існує.

Разом з тим, у анкеті про надання статусу біженця, або особи, яка потребує додаткового захисту та під час співбесіди в Головному управлінні ДМС України в м. Києві позивачем вказано причини, через які він був змушений залишити країну громадянської належності.

Пунктом 10 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року №1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні" із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 червня 2011 року №3, від 16 березня 2012 року №3, зазначено про те, що судам слід ураховувати, що залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту. Крім того, при розгляді зазначених справ судам слід ураховувати, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження. Суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях. При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до частини другої статті 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати. Ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

Матеріали особової позивача, свідчать про те, що відповідачем не надано належної оцінки доводам позивача та інформації про наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань в країні її громадянської належності, оскільки інформація про країну походження позивача належить до загальновідомої.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.

Зокрема, відповідачем з поміж іншого не враховано

Крім цього, з листа Вищого адміністративного суду України від 01.02.2013 року вбачається, що до Вищого адміністративного суду України надійшов лист Регіонального представництва Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців в Білорусі, Молдові та Україні від 14 січня 2013 року щодо ситуації із шукачами притулку в Україні із Сирії, в якому УВКБ ООН закликає держави додержуватися мораторію на будь-яке повернення вказаних осіб до цієї країни. УВКБ ООН повідомляє, що через внутрішню ситуацію у країні більше 600 тис. громадян Сирії нині шукають притулку в сусідніх державах. У грудні 2012 року УВКБ ООН опублікувало оновлену версію документа під назвою «Рекомендації УВКБ ООН з питань міжнародного захисту стосовно осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку» (додається), в якому зазначається, що Міжнародний Комітет Червоного Хреста вважає конфлікт у Сирії збройним конфліктом неміжнародного характеру. У документі наводяться подробиці впливу конфлікту на гуманітарну ситуацію та ситуацію з правами людини, зокрема, дітей та палестинських біженців. У результаті напруженої ситуації, що склалася в Сирії, УВКБ ООН вважає, що більшість її громадян, які звертаються за міжнародним захистом, відповідають критеріям поняття «біженець» за Конвенцією про статус біженців 1951 року, інші мають право на додатковий захист.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем не встановлено обставин та не надано доказів на підтвердження висновків на підставі яких прийнято рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення № 659-12 від 03.12.2012 є протиправним та підлягає скасуванню, а питання щодо прийняття рішення про визнання позивача біженцем або особою, що потребує додаткового захисту повинно бути вирішено відповідачем відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов громадянина Сирії ОСОБА_2 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 06.02.2013 № 73-13 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

3. Зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання громадянина Сирії ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, відповідно до вимог чинного законодавства.

4. Судові витрати стягненню з відповідача не підлягають.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Строк, встановлений для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду звіту про виконання постанови - три місяці з дня набрання постановою законної сили.

Головуючий Н.В. Клочкова

Судді Б.В. Санін

Ю.Т. Шрамко

Повний текст постанови виготовлено та підписано 22.04.2013 року.