Постанова № 30812706, 15.04.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 квітня 2013 року 810/1225/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Терлецької О.О., при секретарі судового засідання: Пасічнюк С.В.,

за участю представників сторін:

від позивача - Куракін Ю.В.,

від відповідача - Літвінов О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Лік Транс»

до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Лік Транс» (надалі - позивач) з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби (надалі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.12.2012 № 0006231502 та від 06.03.2013 № 0001411502 (із врахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 03.04.2013).

Ухвалами суду від 15.03.2013 було відкрито провадження, закінчено підготовче провадження у справі та призначено справу до судового слухання.

В судове засідання з'явились представники сторін.

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.12.2012 № 0006231502 та від 06.03.2013 № 0001411502 (із врахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 03.04.2013). Позовні вимоги представник позивача обґрунтовує невмотивованістю висновків акта перевірки та порушенням відповідачем норм чинного законодавства.

Представник відповідача проти позову заперечив, заперечення виклав у письмовій формі, просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи заперечення проти позову представник відповідача зазначив, що вважає висновки акта перевірки мотивованими, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення - законними.

Дослідивши обставини справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

У листопаді 2012 року податковим органом була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з Приватним підприємством «Еліс Транс Сервіс» за період з 01.05.2011 по 31.12.2011.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено Акт перевірки від 28.11.2012 № 2067/15-2/20620130 (надалі - Акт перевірки).

Із Акта перевірки слідує, що відповідач встановив вчинення позивачем наступних порушень:

- п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим було завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 227 266,66 грн., за період травень - грудень 2011 року;

- п.п. 134.1.1 п. 134.1 статті 134, п. 135.1 ст. 135, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим занижено суму податку на прибуток в сумі 224 073,67 грн., за період ІІ-ІV квартал 2011 року.

Як слідує зі змісту Акта перевірки, підставою донарахування позивачу сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток є факт господарських правовідносин у перевіряємому періоді з контрагентом - ПП «Еліс Транс Сервіс».

Відповідач обґрунтовує порушення встановлені в Акті перевірки тим, що договір укладений між позивачем та контрагентом - ПП «Еліс Транс Сервіс» є нікчемним. Висновки щодо наявності факту порушення позивачем вимог податкового законодавства відповідач обґрунтовує наступними обставинами. Так, в Акті перевірки зазначено, що ДПІ у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби від ДПІ у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби отримано Акти від 25.04.2011 №1015/22-4/34691070 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Еліс Транс Сервіс» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період березень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад 2011 року та від 12.09.2012 №3688/22-9/34691070 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Еліс Транс Сервіс» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період грудень 2011 року, згідно яких у ПП «Еліс Транс Сервіс» встановлено відсутність трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту та торгівельного обладнання, сировини, матеріалів для здійснення осново виду діяльності, визначеного згідно довідки з ЄДРПОУ, а також у зв'язку з відсутністю ПП «Еліс Транс Сервіс» за юридичногю адресою, у зв'язку із зазначеним було зроблено висновок, що господарська діяльність ПП «Еліс Транс Сервіс» здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної праводієздатності ПП «Еліс Транс Сервіс», фінансово-господарські взаємовідносини між ПП «Еліс Транс Сервіс» та контрагентами є такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

У зв'язку із наведеним, податковий орган дійшов висновку про безпідставне віднесення ТОВ «Фірма «Лік Транс», у перевіряємому періоді до податкового кредиту та валових витрат суми по господарських операціях з контрагентом - ТОВ «Еліс Транс Сервіс».

На підставі вказаного Акта перевірки відповідачем було прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 19.12.2012 № 0006231502 та від 06.03.2013 № 0001411502.

Позивач не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Досліджуючи правомірність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, суд надав оцінку документам, які були досліджені і відповідачем при проведенні перевірки позивача, а саме:

- копії договору від 04.05.2011 № 05/11;

- копіям податкових накладних;

- копіям рахунків-фактур;

- копіям актів здачі-прийняття робіт;

- копіям виписок із банківських рахунків;

- копії Акту ДПІ у Печерському районі м. Києва від 25.04.2011 № 1015/22-4/34691070 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Еліс Транс Сервіс» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період березень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень та листопад 2011 року».

Із вищезазначених документів слідує, що позивачем та його контрагентом - ПП «Еліс Транс Сервіс» було укладено агентський договір № 05/11 від 04.05.2011 (а.с 74). Предметом даного договору було забезпечення автотранспортних грузоперевезень.

Дійсність виконання вказаних договорів була підтверджена представником позивача в судовому засіданні наступними документами, які наявні в матеріалах справи, а саме:

- податковими накладними (т. І а.с. 165-198);

- рахунками - фактурами (т.І а.с. 75-99);

- актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) (т.І а.с. 100-164);

- виписками із банківського рахунку(т. І а.с. 199-200, т. ІІ а.с. 1-31).

Надаючи правову оцінку правовідносинам, які складають предмет спору у даній справі, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В судовому засіданні відповідач заперечував проти задоволення позову, однак його заперечення не були підтверджені належними та достатніми доказами.

Відсутність належних доказів, які б вказували на порушення податкового законодавства, що має наслідком безумовне та чітко визначене застосування відповідних санкцій податкового законодавства, та за умов застосування презумпції правомірності рішень платника податку, передбаченого п.4.1.4. Податкового кодексу України, приводить суд до висновку про задоволення позову та скасування оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.

Щодо правового врегулювання відносин визначення платником податкового кредиту з податку на додану вартість, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.14.1.181 статті 181 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 198.1. статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема і з придбання товарів.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Відносно твердження податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 149 Податкового кодексу України податковою базою для цілей оподаткування податком на прибуток визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

До складу валових витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Зі змісту Акта перевірки, слідує, що договори укладені позивачем з контрагентом - ПП «Еліс Транс Сервіс», за результатами господарських операцій по яких позивачем було сформовано податковий кредит та включено суми витрат, по таких операціях до валових витрат, - відповідач вважає нікчемними.

Однак, суд не погоджується з висновком відповідача про невизнання за позивачем права на податковий кредит та права на включення сум по таких господарських операціях до валових витрат, у зв'язку з чим зазначає наступне.

Чинним законодавством не передбачено такого наслідку (санкції) встановлення факту нікчемності (недійсності) правочину, як донарахування податкових платежів за такими правочинами, зокрема і платежів з ПДВ та податку на прибуток.

Донарахування податкових зобов'язань, є за своїм змістом санкцією за допущене порушення платником податку у сфері виключно податкових правовідносин, а встановлення ознак недійсності чи правомірності правочину є суть цивільних правовідносин, в сфері дії яких податкові органи не наділені управлінськими повноваженнями. Тому, висновок відповідача про недійсність (нікчемність) договору від 04.05.2011 № 05/11, викладений в Акті перевірки не може бути належною юридичною підставою для винесення оскаржуваних рішень та має лише інформативний характер.

За умов відсутності вказівки та доказів вчинення позивачем правопорушення у сфері саме податкових правовідносин, застосування санкцій податкового законодавства у вигляді донарахування податкових зобов'язань та штрафу є безпідставним та необґрунтованим.

Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до ч. 2 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Суд звертає увагу, що відповідно до Акта перевірки відповідач дійшов висновку про нікчемність укладеного між позивачем та його контрагентом правочину на підставі розгляду матеріалів перевірок, які здійснені іншим податковим органом, в яких досліджувались господарські взаємовідносини цього контрагента та господарські взаємовідносини цього контрагента з іншими підприємствами.

Таким чином суд, вивчивши документи подані представником позивача, не може виключити дійсність проведення господарських операцій на виконання договору від 04.05.2011 № 05/11, оскільки виконання вказаного договору, право позивача на формування податкового кредит та включення до валових витрат сум за такими господарськими операціями підтверджено позивачем первинними бухгалтерськими документами.

У свою чергу, відповідачем суду не надано доказів того, що позивач неправомірно сформував податковий кредит та включив до валових витрат суми по господарських взаємовідносинах за договором від 04.05.2011 № 05/11, а висновки податкового органу викладені в Акті перевірки не підтверджені і є необґрунтованими.

Враховуючи викладене, податкові повідомлення-рішення від 19.12.2012 № 0006231502 та від 06.03.2013 № 0001411502, - є протиправними і підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.12.2012 № 0006231502 та від 06.03.2013 № 0001411502, прийняті Державною податковою інспекцією у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Лік Транс» судовий збір у розмірі 2 294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) гривні 00 копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні -протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя Терлецька О.О.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 19 квітня 2013 р.