Рішення № 30811939, 18.04.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/4703/13 18.04.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УкрЄвроМАЗ"

до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"

про стягнення 593 796,98 грн.

Суддя Бондаренко Г.П.

Представники сторін:

Від позивача Саханда І.Я. (дов. б/н від 01.01.2013р.);

Саханда Б. А. (директор, наказ № 10-К від 01.04.2011 року);

Від відповідача Бунечка В. І. (дов. юр-444 від 09.07.2012р.)

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 18.04.2013 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "УкрЄвроМАЗ" (далі за текстом - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (далі за текстом - відповідач) про стягнення 593 796, 98 грн. за договором № 20/3/1152-МТР, з яких 579 500, 00 грн. основної заборгованості, 11431, 23 грн. пені, 2 286, 25 грн. - 3 % річних, 579, 50 грн. - інфляційні втрати та покладання судових витрат на відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2013 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/4703/13, розгляд справи призначено на 09.04.2013 року.

В судовому засіданні 09.04.2013 року представником позивача подано заяву про зменшення позовних вимог, в якій він просить зменшити позовні вимоги, а саме стягнути з відповідача 11431, 23 грн. пені, 2286, 25 грн. - 3 % річних, 579, 50 грн. - інфляційні втрати та покласти судові витрати на відповідача, у зв'язку з частковою виплатою заборгованості відповідачем, а саме суми сплатою ним основного боргу у розмірі 579500, 00 грн.

Заяву про зменшення позовних вимог прийнято судом відповідно до ст. 22 ГПК України. В подальшому позовні вимоги розглядаються суд з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 09.04.2013 року.

В судовому засіданні 09.04.2013 року в порядку ст. 77 ГПК України судом оголошувалась перерва до 18.04.2013 року, у зв'язку з необхідністю надання сторонам можливості врегулювати спір мирним шляхом.

18.04.2013 року через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва представник відповідача подав відзив на позов.

В судове засідання 18.04.2013 року представники сторін з'явились.

Представником позивача надано усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримано. Представником відповідача надано усні заперечення проти задоволення позовних вимог.

Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

13 грудня 2012 року між позивачем, як продавцем, та відповідачем, як покупцем, укладено договір № 20/3/1152-МТР (купівлі-продажу), відповідно до п. 1.1. якого продавець передає, а покупець приймає і оплачує продукцію, іменовану надалі «товар», відповідно до додатку, що є його невід'ємною частиною.

Відповідно до п. 5 договору покупець проводить оплату товару на умовах зазначених у додатку, що є його невід'ємною частиною.

Згідно додатку до договору від 13.12.2012 року сторони погодили, що загальна вартість товару, що поставляється, складає 579500, 00 грн., оплата товару здійснюється по факту поставки протягом 10 банківських днів з моменту підписання Акта прийому - передачі.

02 січня 2013 року між сторонами підписано акти прийому - передачі по якості та комплектності транспортного засобу, відповідно до яких товар визначений додатком до договору був переданий позивачем відповідачу. Крім того, передача товару підтверджується видатковою накладною № СФ-0000001 від 02.01.2013 року на загальну суму 579 500, 00 грн.

21.02.2013 року позивач направив відповідачу лист Вих. № 07/02/004-74, яким просив відповідача погасити заборгованість за договором в розмірі 57 500, 00 грн. за поставлений товар.

Відповідач повністю розрахувався за поставлений товар 05.04.2013 року, тобто після порушення провадження у справі, що підтверджується матеріалами справи.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Договір №20/3/1152 від 13.12.2012р. є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як вбачається із матеріалів справи відповідач свої зобов'язання за договором по оплаті поставленого товару виконав неналежним чином, а саме прострочив оплату. Відповідно до договору оплата поставленого 02.01.2013 року товару мала бути здійснена відповідачем до 17.01.2013 року, а була здійснена 05.04.2013 року. Отже, відповідач порушив свої зобов'язання перед позивачем визначені договором.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 11 431, 23 грн. пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за весь час прострочення, нараховану за порушення зобов'язання по оплаті за період з 17.01.2013 року по 06.03.2013 року, відповідно до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Відповідно до приписів ст. 549 ЦК України пенею, є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою. При цьому, згідно ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення зобов'язання вчинюється у письмовій формі.

Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» регулює договірні відносини між суб'єктами господарювання. Договір укладений між сторонами не містить положень щодо нарахування пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

Позовні вимоги щодо стягнення пені з відповідача не доведені та не обґрунтовані, і відповідно задоволенню не підлягають.

Таким чином, сторонами письмово не було досягнуто домовленості щодо забезпечення зобов'язань по договору неустойкою, отже вимоги про стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань по оплаті поставленого товару в розмірі 11 431, 23 грн. не підлягають задоволенню.

Крім того, позивач на підставі п. 2 ст. 625 Цивільного Кодексу України просить суд стягнути з відповідача на свою користь 2 286, 25 грн. трьох відсотків річних та 579, 50 грн. індексу інфляції нарахованого на суму боргу за весь час прострочення за період з 17.01.2013 року по 06.03.2013 року.

Згідно ст. 229 Господарського кодексу України та ст.625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача індексу інфляції нарахованого на суму боргу та 3 % річних ґрунтуються на законі (п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних та індексу інфляції нарахованого на суму боргу підлягають задоволенню відповідно до наведеного в позовній заяві розрахунку. При здійсненні перевірки розрахунку 3% річних та індексу інфляції, нарахованих позивачем, судом встановлено, що ним правильно здійснено вказаний розрахунок.

Частина 1 ст. 33 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та сплати трьох процентів річних відповідачем матеріали справи не містять.

При цьому, суд вважає безпідставними посилання відповідача у справі про те, що строк виконання зобов'язання по договору № 20/3/1152-МТР, не настав, виходячи з системного аналізу норм договору та додатку до договору від 13.12.2012 року. Так, відповідно до п. 3.2 договору, датою поставки товару вважається дата підписання акту прийому-передачі товару, якщо виникла необхідність його складання (за вимогою однієї зі сторін), а в інших випадках - відмітка про отримання на товаросупровідних документах.

В матеріалах справи наявні докази як прийняття відповідачем товару по накладній №СФ-0000001 від 02.01.2013 року уповноваженою на підставі довіреності особою відповідача, так і лист відповідача від 25.12.2011 року, яким підтверджується прийняття товару та складання акту приймання-передачі продукції за кількістю та якістю, а також акті приймання-передачі товару по якості та комплектності від 02.01.13 року, що в своїй сукупності підтверджує передачу товару відповідачеві та прийняття товару відповідачем саме 02.01.2013 року. При цьому, посилання відповідача в усних поясненнях на недоліки щодо оформлення вказаних документів стосуються оформлення цих документів саме посадовими особами відповідача.

Враховуючи все вищезазначене, позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення 3 % річних та інфляційних нарахувань, оскільки такі вимоги є доведеними та обґрунтованими.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно задоволених вимог.

При цьому п. 4.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року за № 7 передбачено, що частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною.

У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом. Так, якщо зменшення позивачем розміру позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині покладається на відповідача. Або у разі коли в позові відмовлено, але з обставин справи вбачається, що спір доведено до судового розгляду внаслідок ухилення відповідача від розгляду претензії позивача, якщо вона пред'являлася (статті 6 - 8 ГПК), то судовий збір також покладається на відповідача. При цьому якщо у відповідних випадках позивача звільнено від сплати судового збору, то останній стягується в доход Державного бюджету України.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. ст. 4, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (04053, м. Київ, провул. Несторівський, буд. 3-5; код ЄДРПОУ 00135390; з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УкрЄвроМаз» (08131, Київська область, с. Софіївська Борщагівка, вул. Київська, буд. 24; код ЄДРПОУ 37474578) 2286 (дві тисячі двісті вісімдесят шість) грн. 25 коп. 3 % річних, 579 (п'ятсот сімдесят дев'ять) грн. 50 коп. інфляційних втрат та 10344 (десят тисяч триста сорок чотири) грн. 86 коп. судового збору.

3. В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 22.04.2013р.

Суддя Г.П. Бондаренко