Постанова № 30807330, 17.04.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2013 р. Справа № 804/2190/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіБоженко Наталії Василієвни при секретаріПетранцові О.Ю. за участю: позивача представника позивача ОСОБА_3 ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Павлоградського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, третя особа ОСОБА_6 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Павлоградського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, третя особа ОСОБА_6 в якому просить визнати протиправною бездіяльність Павлоградського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області щодо не зняття з реєстрації ОСОБА_6 за адресою: квартира АДРЕСА_1 та зобов'язати Павлоградський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області зняти з реєстрації громадянина ОСОБА_6 за адресою: квартира АДРЕСА_1.

В обґрунтуванні позову зазначено, що позивач звернувся до управління Павлоградського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із заявою про зняття з реєстрації ОСОБА_6 в квартирі, що розташована за адресою: квартира АДРЕСА_1 та належить позивачці. Згідно відповіді Павлоградського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 27.12.2012 року позивачці було відмовлено у задоволені заяви та зазначено,що для вирішення даного питання по суті їй необхідно звернутися до суду. Позивач вважає,що відповідач безпідставно відмовив йому задоволені заяви,через що бездіяльність Павлоградського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області щодо не зняття з реєстрації ОСОБА_6 за адресою: квартира АДРЕСА_1 є протиправною, а третю особу необхідно зняти з реєстраційного обліку, оскільки позивач заперечую проти реєстрації третьої особи у її квартирі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2012 року замінено первинного відповідача по справі Павлоградський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на належного відповідача - Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області.

Позивач та його пердставник у судовому засіданні підтримали заявлені позовні вимоги та просили їх задовольнити з підстав викладенних в позовній заяві, також надали письмові пояснення, які містяться в матеріалах справи.

Представник відповідача в засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі та просив у задоволенні позову відмовити, надав письмові заперечення, які містяться в матеріалах адміністративної справи.

Третя особа в судове засідання не з'явилась про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.

Відповідно до Свідоцтва про право власності на житло від 29 жовтня 1998 року, квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_3.

24.12.1998 року ОСОБА_6, з яким позивачка знаходилась у зареєстрованому шлюбі, зареєстрував своє місце мешкання в АДРЕСА_1.

25.12.2009 року шлюб між позивачкою та ОСОБА_6 було розірвано, відповідно до Свідоцтва про розірвання шлюбу Серія НОМЕР_1 від 25.12.2009 року.

25 грудня 2012 року ОСОБА_3 звернулась до начальника Павлоградського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області з заявою про скасування реєстрації ОСОБА_6 в квартирі АДРЕСА_1 в зв'язку з тим, що з цією особою вона розірвала шлюб та не веде спільного господарства.

Листом Павлоградського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 27.12.2012 року позивачці було відмовлено у задоволені заяви та зазначено, що згідно ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільного вибору місця проживання в України» № 1382-ІV від 11.12.2003 року зняття з реєстраційного обліку здійснюється на підставі остаточного рішення суду про позбавлення права користування житловим приміщенням.

Правовідносини, що виникли між сторонами регулюються нормами Цивільного кодексу України, Житлового кодексу України та Закону України «Про свободу пересування та вільного вибору місця проживання в України» №1382-ІV від 11.12.2003 року (далі - Закон України «Про свободу пересування та вільного вибору місця проживання в України»).

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_3 є власницею квартири АДРЕСА_1.

Згідно зі статтею 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

При цьому порядок реєстрації місця проживання фізичних осіб регулюється Законом України «Про свободу пересування та вільного вибору місця проживання в України».

Так, відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільного вибору місця проживання в України» від 11.12.2003 року № 1382-IV зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: заяви особи або її законного представника; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть; паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку; інших документів, які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства; підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту; підстав на право користування житловим приміщенням.

Як встановлено в судовому засіданні та не заперечувалось сторонами, ОСОБА_6 з відповідною заявою про зняття його з реєстрації за місцем проживання, а саме: квартира АДРЕСА_1 не звертався.

Наказом МВС України №1077 від 22.11.2012 року, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 18.12.2012 року за №2109/22421, передбачені інші документи, які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства. Інформація територіального органу ДМС України або територіального підрозділу ДМС України, на території обслуговування якого зареєстровано місце проживання особи, про закінчення строку дії посвідки на тимчасове проживання або копія рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання чи посвідки на постійне проживання в Україні; підстав для проживання або перебування особи на обліку у закладі/установі (повідомлення про припинення підстав для проживання/перебування особи у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту) (додаток 13); підстав на право користування житловим приміщенням (закінчення строку дії договору оренди, найму, піднайму житлового приміщення, строку навчання в навчальному закладі (у разі реєстрації місця проживання в гуртожитку навчального закладу на час навчання), відчуження житла та інших визначених законодавством документів).

При цьому, позивач посилається на інші документи, відповідно до цього наказу, які свідчать про припинення права користуватись квартирою, тобто заява ОСОБА_3, однак законодавцем чітко визначена особа, яка подає відповідну заяву до орану реєстрації, в даному випадку - ОСОБА_6.

Також, як підтвердили в судовому засіданні позивач та її представник до загального районного суду з позовом про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом зняття з реєстрації чи визнання особи втратившим право користування житловим приміщенням вона не зверталась.

Так, відповідно ст. 29 Цивільного кодексу України визначається місто проживання фізичної особи, а з цим юридичним фактом пов'язана власно реєстраційна процедура.

Суд звертає увагу позивача, що відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» питання про зняття з реєстрації колишніх членів сім'ї власника квартири залежить, зокрема, від вирішення питання про втрату ними права користування жилим приміщенням, яке регулюється нормами Житлового і Цивільного кодексів та розглядається в порядку цивільного судочинства.

Тобто, в даному випадку правових підстав для зняття з реєстраційного обліку третьої особи відповідач не має.

З наведеного суд вважає, що позивачем обраний неналежний спосіб захисту порушеного права шляхом подання цього адміністративного позову, тоді як усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням здійснюється шляхом подання відповідного цивільного позову, в порядку визначеному цивільно-процесуальним кодексом України.

Таким чином, зняття з реєстраційного обліку є наслідком встановлення судом зміни місця проживання, втрати права на користування житлом відповідачем, і тільки після цього можуть бути порушені інші процедурні питання, зокрема щодо зняття з реєстраційного обліку.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень, закріплених статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд, згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не обґрунтовані, є безпідставними та не підлягають задоволенню, оскільки відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства.

Розподіл судових витрат слід здійснити відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 2, 11, 71, 86, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, третя особа ОСОБА_6 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії відмовити у повному обсязі.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 22 квітня 2013 року

Суддя Н.В. Боженко