Рішення № 30803517, 15.04.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/906/13 15.04.2013 15.04.2013 15.04.2013

Провадження №22-ц/784/1061/13

Категорія 20 Суддя першої інстанції - Батченко О.В.

Суддя-доповідач апеляційного суду - Крамаренко Т.В.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючої - Ямкової О.О.,

суддів - Яворської Ж.М., Крамаренко Т.В.,

із секретарем - Суслик Є.В.,

за участю: позивачки - ОСОБА_2 її представника - ОСОБА_3, відповідачки - ОСОБА_4, її представника - ОСОБА_5, третьої особи - ОСОБА_6, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 січня 2013 року по цивільній справі

за позовом

ОСОБА_2

до

ОСОБА_4, Миколаївської міської ради, Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради

за участю третіх осіб - ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12

про

визнання договору купівлі - продажу недійсним, визнання права спільної сумісної власності, зобов'язання повернути майно та усунути перешкоди в його користуванні,

в с т а н о в и л а :

В січні 2012 року ОСОБА_2 звернулась з позовом до ОСОБА_4, регіонального відділення Фонду державного майна Миколаївської області з позовом про визнання договору купівлі - продажу недійсним, визнання права спільної сумісної власності, зобов'язання повернути майно та усунути перешкоди в його користуванні.

Позивач зазначала, що їй на праві приватної власності належать квартири № 1, 2, 3 в будинку АДРЕСА_1. ОСОБА_4 належить квартира № 9 в цьому ж будинку. Вказаний будинок складається з трьох окремих жилих будинків літ. А, Б, В, допоміжних приміщень, господарських споруд: підвалу Впд, сараїв літ. Є.Ю.Ж., огорожі, тощо. При цьому підвал є лише у будинку літ. В., решта будинків підвалу не мають. В 2005 році вона дізналася, що ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 5 вересня 1997 року є власницею зазначеного підвалу.

Впродовж багатьох років вона разом з іншими співвласниками квартир вказаних житлових будинків, як власник допоміжного приміщення (підвалу) багатоквартирного будинку користувалась зазначеним підвалом для зберігання овочів, консервації, драбини для обслуговування горищних приміщень будинку, а перехід права власності на вказаний підвал до відповідачки позбавив її права користування вказаним підвалом.

Посилаючись на вищезазначене та на положення ч.1 ст.1, ч.2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», позивачка просила визнати договір купівлі - продажу № 4863, укладений між представництвом Фонду державного майна України у м. Миколаєві та приватним підприємцем ОСОБА_4 від 5 вересня 1997 року недійсним. Визнати за всіма співвласниками будинку АДРЕСА_1 право власності на підвальне приміщення, яке розташоване за цією ж адресою, зобов'язати ОСОБА_4 повернути підвал до первісного стану за призначенням та усунути перешкоди в його користуванні шляхом знесення огорожі навколо нього та біля квартири, яка належить ОСОБА_4

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 червня 2012 року замінено первісного відповідача - регіональне відділення Фонду державного майна Миколаївської області на Миколаївську міську раду також у якості співвідповідача залучено Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 січня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі, позивачка посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_4 просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу відхилити.

Треті особи - ОСОБА_7, ОСОБА_14, ОСОБА_6, ОСОБА_9, заперечуючи проти апеляційної скарги позивачки, просили рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу відхилити.

Заслухавши суддю - доповідача, вислухавши пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні вимог щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою строк для звернення з позовом до суду пропущено без поважних причин, а в задоволенні вимог про визнання права спільної сумісної власності, зобов'язання повернути майно та усунути перешкоди в його користуванні за недоведеністю.

Проте, з таким висновком суду в повній мірі погодитися не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» суть приватизації державного житлового фонду полягає у відчуженні на користь громадян України, тобто у їх власність, як квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, так і належних до них господарських споруд і допоміжних приміщень (підвалів, сараїв тощо) цього фонду. Допоміжні приміщення відповідно до ч. 2 ст. 10 указаного Закону стають об'єктами права спільної власності співвласників будинків одночасно з приватизацією квартир, що засвідчується свідоцтвом про право власності на квартиру.

У рішенні Конституційного Суду України №4-рп/2004 від 2 березня 2004 року (v004p710-04) (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) зазначено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир багатоквартирних будинків, підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього (п.1.1).

Статтею 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» передбачено, що допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначені для експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні шахти та інші технічні приміщення ).

Віднесення приміщень, в тому числі підвалів, де розташоване технічне обладнання будинку, до допоміжних приміщень, передбачалось і наказом Держжитлокомунгоспу України від 5 квітня 1996 р. №28/389 (z0214-96) "Про затвердження Типового статуту об'єднання (товариства) співвласників багатоквартирного будинку" (втратив чинність на підставі наказу Державного комітету з питань житлово-комунального господарства № 189/2040 від 17 листопада 2003 року (z1152-03) ) та наказом Держжитлокомунгоспу України від 27 серпня 2003 р. № 141 (z1155-03) про затвердження нового Типового статуту об'єднання співвласників багатоквартирного будинку та Типового договору відносин власників житлових і нежитлових приміщень та управителя.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що житловий будинок АДРЕСА_1 до 1917 року забудови, зареєстрований на праві власності 25 червня 1990 року за ЖЄК №1 ЖЄО Центрального району м Миколаєва на підставі рішення виконкому Миколаївської міської ради народних депутатів від 22 червня 1990 року та складається з трьох відокремлених будинків: літ. А, Б та В., з прибудовами, два сараї літ. Ю. та літ. Є, вбиральні літ. Е, а також підвал літ. Впд., що розташований у будинку літ. В., площею 23,9 кв.м. (а.с.13-16, 21-22, 209).

Згідно довідки КП ММБТІ від 18 грудня 2012 року у житловому будинку літ. А. розташовані квартири № 1, 2, 3, що належать на праві власності ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу від 27 вересня 1995 року, 24 січня 1997 року, 21 березня 2002 року та свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Першою Миколаївською державною нотаріальною конторою 5 березня 2002 року за р. № 6-213.

У житловому будинку літ. Б. розташовані квартира №4, власницею якої є ОСОБА_15 та квартира № 5 власник - ОСОБА_16 У житловому будинку літ. В. розташовані квартири № № 6, 7, 10, 11, 11-а. Право власності на квартиру № 6 не зареєстровано, квартира № 7 та квартира № 8 об'єднана в квартиру № 7, право власності зареєстровано за ОСОБА_9 Право власності на квартиру № 9 зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 9 жовтня 2007 року. Власником квартири № 10 є ОСОБА_7, квартира №11-а належить ОСОБА_8. - 65/100 часток та ОСОБА_18 - 35/100 часток, нова адреса АДРЕСА_1, право власності на квартиру № 11 зареєстровано за ОСОБА_8 - 59/200 частки та ОСОБА_18 - 41/100 частки (а.с.148-149).

На підставі договору оренди нежитлових приміщень від 10 липня 1997 року, виконком Миколаївської міської ради передав в оренду приватному підприємцю ОСОБА_13 в оренду нежитлове приміщення площею 23,9 кв.м., розташоване в будинку АДРЕСА_1 для використання під склад, підвал (а.с.162).

Згідно звіту з експертної оцінки вартості майна від 05.08.1997 року в приміщенні підвалу, як об'єкту малої приватизації, що здано в оренду, інженерно-технічне обладнання відсутнє, основні дефекти затоплення приміщення липневими водами через відкриті сходи; грунт та сміття, відсутність заповнення дверного пройому входу, відсутність освітлення, вентиляції, характеристика технічного стану незадовільне, експлуатація елементів можлива лише при умові проведення ремонту. (а.с.163-193).

5 вересня 1997 року був укладений договір купівлі - продажу державного майна, за яким представництво Фонду державного майна України у м. Миколаєві продало, а приватний підприємець ОСОБА_13 купила нежитлове приміщення - підвал - ПД/23,9 кв.м., що знаходиться в будинку АДРЕСА_1 за 1560 грн.

Право власності на підвальне приміщення за ОСОБА_4 зареєстровано в КП ММБТІ 19 липня 2005 року (а.с.134, 135).

Рішенням виконкому Миколаївської міської ради від 25 вересня 2007 № 2017 року квартирі № 9 в житловому будинку, 21 літ. В надано нову адресу: АДРЕСА_1, а рішенням цього ж виконкому від 24 червня 2011 року № 675 знов присвоєно нову адресу - АДРЕСА_1 у складі колишнього житлового будинку АДРЕСА_1 та приміщення підвалу літ. Впд. (а.с. 147-148).

В своїй позовній заяві позивачка посилалася на те, що спірний підвал є допоміжним приміщенням будинку АДРЕСА_1 та використовувався всіма співвласниками квартир вказаного будинку для власних потреб.

Між тим, жодного допустимого доказу на підтвердження того, що з моменту забудови будинку і до здачі спірного нежитлового приміщення в оренду, останнє відносилося до допоміжних приміщень будинку, без доступу до якого експлуатація житлового будинку була б неможливою, матеріали справи не містять.

Відсутні і достеменні дані про те, що усередині цього приміщення будь-коли знаходилися інженерні комунікації та технічні пристрої з водо-газо, електропостачання і каналізації, які були б необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов та безпечної експлуатації квартир позивачки та третіх осіб.

Навпаки, згідно наданих в судовому засіданні апеляційного суду технічного звіту від 22 лютого 2013 року інженерно-виробничого центру «Будреконструкція» підвальне приміщення ніякого впливу на експлуатаційні характеристики цілому (для літ.В-1) не чинить, а тому підвал літ. Впд. не може бути допоміжним приміщенням та довідки КП ММБТІ від 27 грудня 2012 року згідно якої первинна інвентаризація по АДРЕСА_1 була проведена в 1970 році за даними якої встановлено, що нежитловий підвал літ. Впд розташований під житловим будинком літ. В., інженерне обладнання (електрозабезпечення, вода, каналізація газ) в підвалі відсутнє (а.с.276 - 281, 306).

Встановлене свідчить, що підвал Впд. є складовою частиною житлового будинку літ. В. та є нежитловим приміщенням і не належить до допоміжного.

Таким чином, враховуючи технічну характеристику підвалу на момент укладання спірного договору купівлі-продажу - нежитлове приміщення, представництво Фонду державного майна України у м. Миколаєві мало право на продаж цього майна.

З урахуванням встановленого та положень вказаних вище норм позов ОСОБА_2 в частині визнання договору купівлі-продажу є недоведеним та задоволенню не підлягає.

На зазначені обставини місцевий суд належної уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволені позову в цій частині за пропуском строку для звернення до суду.

Хоча суд першої інстанції виходив з іншої правової підстави, висновок про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним є вірним.

Також, статтею 4 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Звертаючись з позовом про визнання договору купівлі-продажу державного майна недійсним позивачка не ставить питання про визнання незаконним рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 25 липня 1997 року на підставі якого було здійснено продаж спірного нежитлового приміщення підвалу, що свідчить про невірно обраний позивачкою спосіб захисту своїх прав.

Таким чином, рішення суду в частині зазначення правової підстави відмови в задоволенні позову щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу на підставі п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України слід змінити, зазначивши правову підставу відмови - недоведеність позовних вимог.

Висновок суду про відмову у задоволені вимог про визнання права спільної сумісної власності, зобов'язання повернути майно та усунути перешкоди в його користуванні є вірним, оскільки наслідком визнання недійсним договору купівлі-продажу є можливість доступу до спірного підвалу.

Крім того, згідно з положеннями статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Отже, позивачка має право звернутися за захистом лише своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, а не всіх співвласників квартир житлового будинку, які таких повноважень їй не надавали, а навпаки заперечували проти її позову.

Доводи апеляційної скарги про те, що договір купівлі-продажу може бути визнано нікчемним, оскільки відсутнє рішення на підставі якого було здійснено продаж підвалу на увагу суду не заслуговують, оскільки такі вимоги позивачкою не заявлялися, а тому не були предметом розгляду суду першої інстанції.

Інші доводи не спростовують висновків суду, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення.

Керуючись статтями 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 січня 2013 року в частині зазначення правової підстави відмови в задоволенні позову щодо визнання договору купівлі-продажу недійсним змінити, зазначивши правову підставу відмови - недоведеність позовних вимог.

В іншій частині рішення суду - залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуюча:

Судді: