Постанова № 30792740, 19.04.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"19" квітня 2013 р. Справа № 5004/1630/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Петухов М.Г.

суддя Гудак А.В. ,

суддя Маціщук А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Спільного Українсько-швейцарського Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцькенергоком"

на рішення господарського суду Волинської області від 14.02.2013 р.

у справі № 5004/1630/12 (суддя Бондарєв С.В.)

за позовом Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпропетровської міської ради

до відповідача Спільного Українсько-швейцарського Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцькенергоком"

про стягнення 165 690,98 грн.

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився

відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 14.02.2013 р. у справі № 5004/1630/12 позов Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпропетровської міської ради до Спільного Українсько-швейцарського Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцькенергоком" про стягнення 165 690,98 грн. задоволено повністю. Стягнуто з Спільного Українсько - швейцарського Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцькенергоком" на користь Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпропетровської міської ради 165 690,98 грн., в тому числі 150 936,75 грн. - основного боргу, 10 935,44 грн. - пені, 3 818,79 грн. - 3% річних та 3 313,82 грн.- витрат по сплаті судового збору.

При винесенні вищевказаного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі укладеного 01.02.2011 р. між Комунальним підприємством "Теплоенерго" Дніпропетровської міської ради та Спільним Українсько - швейцарським Товариством з обмеженою відповідальністю "Луцькенергоком" договору № 508 про постачання теплової енергії.

Крім того, місцевим господарським судом було встановлено, що 05.10.2011 р. сторонами було укладено додаткову угоду до договору № 508 від 01.02.2011 р. про постачання теплової енергії, якою внесено зміни до п. 7.2 договору і встановлено, що тариф для розрахунків за договором складає: теплова енергія для потреб інших споживачів - 890,26 грн. за 1 Гкал (без ПДВ), 1068,31 грн. (з ПДВ).

При вирішенні спірних правовідносин, судом першої інстанції було враховано той факт, що позивач свої договірні зобов'язання виконав, поставив відповідачу теплову енергію в період з жовтня 2011 р. по грудень (включно) 2012 р. на загальну суму 241 832,94 грн., що підтверджується оглянутими в судовому засіданні оригіналами та копіями рахунків.

Однак, як було встановлено судом першої інстанції, відповідач в повному обсязі свої зобов'язання не виконав, оплативши надані послуги позивачем частково на суму 90896,19 грн. У зв'язку з цим суд дійшов висновку, що заборгованість відповідача перед позивачем становить 150 936,75 грн. і відповідачем не погашена.

Приймаючи до уваги встановлені обставини справи, відповідні положення Цивільного та Господарського кодексів України та умови договору про постачання теплової енергії, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність визначених законом підстав для задоволення позову про стягнення основної суми боргу в розмірі 150 936, 75 грн.

З урахуванням п. 9.4.4 Договору, ст. ст. 612, 625 ЦК України та заяви про зменшення позовних вимог від 14.02.2013 р., суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 10 935,44 грн. - пені за період з 17.12.2011р. по 05.02.2013р. та 3 818,79 грн. - 3% річних за період з 14.12.2011 р. по 05.02.2013 р. є правомірними, а тому підлягають до задоволення.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, Спільне Українсько-швейцарське Товариство з обмеженою відповідальністю "Луцькенергоком" звернулось з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Волинської області від 14.02.2013 р. у справі № 5004/1630/12 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Скаржник вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує наступне.

Згідно п. 6.8 укладеного між сторонами договору про постачання теплової енергії відповідач зобов'язався здійснити остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію впродовж 5 календарних діб після одержання рахунку від позивача, який зобов'язався надати його відповідачу не пізніше 10 календарних діб місяця, наступного за розрахунковим разом з актом здачі-приймання поставленої теплової енергії за відповідний розрахунковий період.

Відповідач стверджує, що позивачем не доведено факт отримання відповідачем рахунків на оплату наданих послуг.

Лише 11.02.2013 р. на адресу СП ТОВ "Луцькенергоком" від позивача поштовим відправленням надійшли копії рахунків та копії актів здачі-приймання теплової енергії за Договором № 508 від 01.02.2011 р.

З урахуванням положень ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п. 2.4. "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", скаржник вказує на те, що позивач всупереч умовам договору не надіслав відповідачу належним чином оформлені та підписані відповідною особою оригінали рахунків та актів здачі-приймання теплової енергії за Договором № 508 від 01.02.2011 р., а тому у відповідача відсутні правові підстави сплачувати грошові кошти за постачання теплової енергії.

В обгрунтування своїх вимог, скаржник також посилається на положення ст. 538 ЦК України, згідно з якою у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Зважаючи на те, що Договором передбачено умову здійснення розрахунків - виставлення рахунків, скаржник стверджує, що у відповідача відсутнє зобов'язання щодо оплати наданих послуг.

З огляду на викладені вище аргументи на підтвердження своєї правової позиції, відповідач вважає, що судом першої інстанції було задоволено позов за відсутності визначених законом на те підстав, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції слід скасувати.

Від позивача - Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпропетровської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, згідно з яким просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

На спростування доводів, викладених в апеляційній скарзі, позивач вказує наступне.

Посилання скаржника на порушення позивачем ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» є необгрунтованим, оскільки апелянт не вказує які саме помилки та у яких документах були допущені.

Позивач звертає увагу на те, що зобов'язаннями КП «Теплоенерго» є виробництво і постачання теплової енергії. Інших зобов'язань позивач на себе не приймав. Між тим, відповідач ні до матеріали справи, ні до апеляційної скарги доказів неотримання теплової енергії не долучав. Оскільки теплопостачання не припинялось та скарг на неякісне опалення від відповідача не надходило, відповідач у порядку ст.. 613 ЦК України не набув права припинити оплату спожитої теплової енергії.

Крім того, відповідач залишив поза увагою п. 6.7 договору № 508 від 01.02.2011р., відповідно до якого відповідач не пізніше 15 числа розрахункового періоду зобов'язаний здійснити авансовий платіж у розмірі вартості теплової енергії за розрахунковий період за власним платіжним дорученням. Даний пункт Договору відповідачем систематично порушувався, за весь час дії Договору відповідач жодного разу не здійснив авансового платежу, тому його відмова від оплати спожитої теплової енергії у зв'язку з неотриманням рахунків і актів здачі-приймання виконаних робіт (що спростовується реєстрами виставленнях рахунків які щомісячно прямували відповідачеві такими, що знаходяться в матеріалах справі) є не чим іншим, як зловживання правом.

Також помилковим є посилання скржника на приписи ст. 538 Цивільного кодексу України, оскільки предметом зобов'язання по договору є обов'язок позивача виробляти та постачати теплову енергію і ждних інших зобов'язань, тим більше зустрічних, позивач за даним договором на себе не приймав.

На підставі вказаного вище, позивач стверджує, що рішенням суду першої інстанції цілком законно було задоволено позовні вимоги, у зв'язку з чим оскаржуване рішення слід залишити без змін.

19 квітня 2013 року в судове засідання Рівненського апеляційного господарського суду представники сторін не з'явилися.

Враховуючи приписи ст.ст.101,102 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що сторони були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать поштові повідомлення, направлені сторонам у справі (а.с. 162-163), колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалам справи підтверджується той факт, що 01.02.2011 р. між Комунальним підприємством "Теплоенерго" Дніпропетровської міської ради (теплопостачальне підприємство) та Спільним Українсько - швейцарським Товариством з обмеженою відповідальністю "Луцькенергоком" (споживач) було укладено договір № 508 про постачання теплової енергії, за умовами якого Теплопостачальне підприємство (позивач) зобов'язався виробляти та постачати Споживачу (відповідачу) теплову енергію, а Споживач (відповідач) зобов'язався отримати теплову енергію та сплатити Теплопостачальному підприємству (позивачу) її вартість, за встановленими тарифами (цінами) в терміни та на умовах передбаченими цим договором (далі по тексту - Договір) (а.с. 11-14).

Згідно з п. 3.3 Договору фактично отриманий обсяг теплової енергії відповідачем від позивача фіксується сторонами актом здачі-приймання теплової енергії за відповідний розрахунковий період за формою визначеною сторонами в додатку № 3 договору.

Пунктом 4.2.2. договору сторони передбачили, що відповідач зобов'язується до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, отримати від позивача рахунок разом з Актом здачі-приймання теплової енергії за відповідний розрахунковий період, розглянувши останній, не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, підписати та направити поштою (або іншим засобом) один екземпляр на адресу позивача. В разі незгоди з зазначеним в акті здачі-приймання теплової енергії за відповідний розрахунковий період, визначеним позивачем обсягом поставленої теплової енергії, відповідач зобов'язався надати на адресу позивача мотивоване заперечення (з контррозрахунком спожитої теплової енергії, або з відповідним актом, про встановлення факту, складеного за участю позивача в письмовому вигляді протягом 5 календарних днів з моменту одержання акту здачі-приймання теплової енергії за відповідний розрахунковий період.

Пунктом 6.2 Договору визначено, що облік споживання теплової енергії споживачем здійснюється розрахунковим способом за адресою в м. Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, буд. 20.

У п. 6.6. Договору сторони передбачили, що розрахунковим періодом є календарний місяць, за результатами якого підписується акт здачі-приймання теплової енергії за відповідний розрахунковий період (в 2-х примірниках), за формою визначеною сторонами в Додатку № 3 Договору. Підписаний акт здачі-приймання теплової енергії за відповідний розрахунковий період, або його відсутність в порядку п.п. 4.2.2, 6.10 Договору, є підтвердженням відсутності претензій з боку Споживача в частині фактично отриманої кількості теплової енергії.

Відповідно до п. 6.7. Договору споживач зобов'язаний не пізніше 15 числа розрахункового періоду здійснити Теплопостачальному підприємству авансовий платіж у розмірі 80 % вартості теплової енергії за розрахунковий період за власним платіжним дорученням з вказаним періодом, за який він сплачується.

Згідно з п. 6.8 Договору відповідач зобов'язався здійснити остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію впродовж 5 календарних діб після одержання рахунку від позивача, який зобов'язався надати його відповідачу не пізніше 10 календарних діб місяця, наступного за розрахунковим разом з актом здачі-приймання поставленої теплової енергії за відповідний розрахунковий період.

Пунктом 6.10 Договору сторони передбачили, що факт отримання відповідачем акту здачі-приймання теплової енергії за відповідний розрахунковий період та подальшого неотримання позивачем протягом 5 календарних діб, з моменту отримання, підписаного відповідачем акту здачі-приймання теплової енергії за відповідний розрахунковий період, є підставою позивача вважати акт здачі приймання теплової енергії за відповідний розрахунковий період підписаним з боку відповідача.

У п. 7.2 Договору сторони визначили, що тариф (з ПДВ) для розрахунків за цим договором складає теплова енергії (1Гкал) - 744,50 грн. Про зміну тарифів відповідач повідомляється в порядку, визначеному п. 5.2.3 договору.

При цьому у п. 5.2.3 Договору вказано, що при зміні тарифів на теплову енергію позивач зобов'язався повідомити відповідача про це письмово з доданням проекту відповідної додаткової угоди до даного договору.

Матеріалами справи також підтверджується той факт, що 05.10.2011 р. сторони уклали Додаткову угоду до договору № 508 від 01.02.2011 р. про постачання теплової енергії (а.с. 118). Відповідно до вказаної угоди було внесено зміни до п. 7.2 Договору і встановлено, що тариф для розрахунків за договором складає: теплова енергія для потреб інших споживачів - 890,26 грн. за 1 Гкал (без ПДВ), 1068,31 грн. (з ПДВ).

Згідно з п. 2 Додаткової угоди зміни до Договору, викладені в даній угоді, вступають в дію з 05.10.2011 р.

Ця додаткова угода з моменту набрання нею чинності є невід'ємною частиною Договору (п. 4 Додаткової угоди).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було подано до суду першої інстанції заяви від 06.02.2013 р. № 430 та від 14.02.2013 р. про зменшення (уточнення) розміру позовних вимог (а.с. 62-73, 106-108), відповідно до яких просив стягнути з відповідача 165 690,98 грн., в тому числі 150 936,75 грн. - основного боргу за надані згідно договору на відпуск теплової енергії для потреб опалення № 508 від 01.02.2011 р. послуги за період з жовтня 2011 р. по квітень 2012р. (включно) та жовтень - грудень 2012 р. (включно), 10 935,44 грн. - пені за період з 17.12.2011 р. по 05.02.2013 р. (за кожен період окремо та з врахуванням строку позовної давності), 3 818,79 грн. - 3% річних за період з 14.12.2011 р. по 05.02.2013 р.

Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, судом апеляційної інстанції було встановлено той факт, що позивачем свої зобов'язання щодо надання відповідачу послуг згідно договору №508 від 01.02.2011 р. та підписаного сторонами до нього додатку, було виконано своєчасно та в повному обсязі.

Позивачем було поставилено відповідачу теплову енергію в період з жовтня 2011 р. по грудень (включно) 2012 р. на загальну суму 241 832,94 грн.

Вказаний факт підтверджується наявними в матеріалах справи копіями рахунків № 4170 від 31.10.2011р., № 5095 від 30.11.2011р., №6092 від 31.12.2011р., №164 від 31.01.2012 р., № 1056 від 29.02.2012 р., № 1966 від 31.03.2012р., №2883 від 30.04.2012р., № 8156 від 31.10.2012 р., № 9063 від 30.11.2012 р., № 10050 від 31.12.2012р. та актами здачі-приймання теплової енергії за спірний період, оригінали яких оглянуті в судовому засіданні судом першої інстанції.

Факт отримання даних рахунків та актів здачі-приймання теплової енергії підтверджується написами на рахунках про отримання відповідальної особи відповідача та копіях реєстрів виставлених рахунків (а.с. 16-28, 66-69).

Вказаними вище рахунками стверджується той факт, що позивачем було надано відповідачу послуги по постачанню теплової енергії за період з жовтня 2011 р. по квітень 2012р. (включно) та жовтень - грудень 2012р. (включно) на загальну суму 241 832,94 грн.

Крім того, актами здачі-приймання теплової енергії за Договором № 508 від 01.02.2011 р. за жовтень 2011 року, за листопад 2011 року, за грудень 2011 року, за січень 2012 року, за лютий 2012 року, за березень 2012 року, за квітень 2012 року, за жовтень 2012 року, актами № 9063 від 30.11.2012 р. та № 10050 від 31.12.2012 р. здачі-приймання теплової енергії за Договором № 508 від 01.02.2011 р. підтверджується факт поставки теплопостачальним підприємством споживачу теплової енергії у визначених обсягах загальною вартістю 241 832,94 грн. Вказані акти є підставою для здійснення споживачем розрахунку за спожиту теплову енергію за визначений період впродовж термінів, визначених Договором (а.с. 16-19, 21, 24, 27, 66-68).

При цьому, із наведених актів здачі-приймання теплової енергії та рахунків вбачається, що останні скріплені печатками підприємств позивача та відповідача, засвідчені підписами сторін.

Отже, зі змісту пунктів 4.2.2, 6.6 - 6.10 договору № 508 від 01.02.2011 р. про постачання теплової енергії вбачається, що відповідач взяв на себе обов'язок самостійно отримувати рахунки та акти здачі-приймання теплової енергії від позивача та оплачувати отримані послуги у встановлені договором строки.

Згідно розрахунку суми позову відповідач за надані позивачем послуги розрахувався частково, станом на 25.01.2013р. урахуванням наявних в матеріалах справи доказів та розрахунків позивача, заборгованість відповідача перед позивачем становить 150 936,75 грн..

Переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності визначених законом підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу приписів ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У відповідності із ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України та статтею 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 173 ГК України передбачено, що один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 24 Закону України "Про теплопостачання" визначені права та основні обов'язки споживача теплової енергії.

Так, зокрема, одним із основних обов'язків споживача теплової енергії є додержання вимог договору та нормативно-правових актів.

Відповідно до ч. 4 вказаної статті, споживач теплової енергії несе відповідальність за порушення умов договору з теплопостачальною організацією.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Із встановлених обставин справи вбачається, що відповідач, всупереч наведеним вище положенням діючого законодавства та умовам договору, не виконав свого обов'язку за договором постачання теплової енергії щодо оплати наданих послуг.

Окрім того, на момент розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій відповідачем не було подано жодних доказів на підтвердження факту погашення основної суми боргу в розмірі 150 936, 75 грн.

У зв'язку з цим позовні вимоги в частині стягнення з Спільного Українсько-швейцарського Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцькенергоком" суми основного боргу в розмірі 150 936, 75 грн. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

З приводу позовних вимог в частині стягнення з відповідача 10 935,44 грн. - пені за період з 17.12.2011р. по 05.02.2013 р. та 3 818,79 грн. - 3% річних за період з 14.12.2011 р. по 05.02.2013 р., суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

У відповідності до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

В силу приписів ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, боржник не виконав своєчасно та в повному обсязі визначені договором зобов'язання щодо оплати наданих послуг.

Згідно з п. 9.4.4 Договору в разі прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за цим договором відповідач на вимогу позивача зобов'язаний сплатити йому суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, 3% річних, а також пеню за весь час прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи встановлені обставини справи, положення діючого законодавства та умови Договору, здійснивши перерахунок нарахування пені та 3 % річних, колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 10 973,07 грн. за період з 17.12.2011 р. по 05.02.2013 р. та 3 % річних в розмірі 3 818,79 грн. за період з 14.12.2011 р. по 05.02.2013 р.

Твердження скаржника з приводу того, що наявні в матеріалах справи рахунки та акти здачі-приймання теплової енергії за Договором не оформлені у відповідності до вимог діючого закону, а рахунки не підписані відповідачем, у зв'язку з чим вказані документи не є належними доказами у справі на підтвердження факту виконання позивачем своїх зобов'язань та відповідно виникнення у позивача обов'язку щодо оплати отриманих послуг, є безпідставними та не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Наявні в матеріалах рахунки не є первинними документами у розумінні ст. 9 вказаного вище Закону.

При цьому такі рахунки містять інформативний характер, оскільки повідомляють про той факт, що позивачем було надано відповідачу послуги по теплопостачанню, на підставі чого було виписано дані рахунки.

Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Таким чином, вказані рахунки повинні прийматися судом до уваги при вирішення спірних правовідносини, оскільки підтверджують доводи позивача щодо виконання своїх договірних зобов'язань.

Крім того, зі змісту пунктів 4.2.2, 6.6 - 6.10 договору № 508 від 01.02.2011 р. про постачання теплової енергії вбачається, що відповідач взяв на себе обов'язок самостійно отримувати рахунки та акти здачі-приймання теплової енергії від позивача та оплачувати отримані послуги у встановлені договором строки, проте порушив взяті на себе зобов'язання.

В силу приписів ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Натомість, скаржником не надано жодних належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст. 32, 33, 34 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, суперечать вимогам діючого законодавства, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Отже, судовою колегією не встановлено порушень або неправильного застосування норм процесуального чи матеріального права судом першої інстанції, які можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення в порядку статті 104 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, рішення господарського суду Волинської області від 14.02.2013 р. у справі № 5004/1630/12 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Спільного Українсько-швейцарського Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцькенергоком" - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Волинської області від 14.02.2013 р. у справі № 5004/1630/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу Спільного Українсько-швейцарського Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцькенергоком" - без задоволення.

2. Справу № 5004/1630/12 надіслати господарському суду Волинської області.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Маціщук А.В.