Рішення № 30791193, 10.04.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-37/17023-2012 10.04.13

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство

"Компанія ДіСі"

до Міністерства оборони України

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні

відповідача

1) Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк"

2) Державна казначейська служба України

про стягнення 113 578,51 грн.

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Гавриловська І.О Суддя Картавцева Ю.В.

Суддя Жагорнікова Т.О.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Гайдар С.А. - дов. № б/н від 07.06.2012 р.

від відповідача: Кривошей Д.А. - дов. № 220/475/д від 19.06.2012 р.

від третьої особи-1: Павленко М.М. - дов. № 1546-О від 06.07.2011 р.

від третьої особи-2: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України про стягнення 103 199,70 грн. безпідставно отриманої суми банківської гарантії та збитків у розмірі 10 378, 81 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.11.2012 р. за даною позовною заявою було порушено провадження у справі № 5011-37/17023-2012, призначено справу до розгляду на 19.12.2012 р., залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк", зобов'язано сторін та третю особу надати певні документи.

Представник позивача у судовому засіданні 19.12.2012 р. надав суду власне письмове підтвердження того, що у провадженні господарських судів України або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує спір, відсутні справа зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав та рішення цих органів з такого спору на виконання вимог ухвали суду, надав заяву, в якій позивач не заперечує щодо залучення ПАТ комерційний банк "Приватбанк" до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача та заявив письмове клопотання про залучення Державної казначейської служби України до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, оскільки з Положенням про Державну казначейську службу України, Державна казначейська служба України здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів і відповідно до п.п.5) п. 4 даного Положення, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Таким чином, рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки Державної казначейської служби України.

Представники відповідача та третьої особи заперечень проти задоволення даного клопотання не навели.

Представник відповідача у судовому засіданні 19.12.2012 р. надав суду письмовий відзив на позовну заяву, який залучено до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи та розглянувши клопотання представника позивача, господарський суд визнав за необхідне залучити Державну казначейську службу України до участі у даній справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Враховуючи залучення до участі у даній справі третьою особою Державної казначейської служби України, господарський суд відклав розгляд даної справи до 09.01.2013 р.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив, просив у позові відмовити з підстав, викладених у відзиві на позов. Пояснив, що зобов'язання з поставки позивач порушив з власної вини, тому сума банківської гарантії була стягнута з позивача правомірно. На запитання господарського суду щодо доказів вини позивача просив надати йому час для належного обґрунтування, проти чого представники часників судового процесу заперечень не навели.

Представники сторін заявили клопотання про продовження строків вирішення спору, яке господарський суд визнав за можливе задовольнити.

Представник третьої особи-2 у судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином.

Ухвалою суду від 09.01.2013 р. відкладено розгляд справи до 06.02.2013 р., у зв'язку з нез'явленням уповноважених представників третьої особи-2 у призначене судове засідання, невиконанням ними вимог ухвали суду та для витребування у відповідача додаткових доказів у справі.

Через відділ діловодства суду 05.02.2013 р. від позивача надійшло клопотання щодо залучення пояснень до матеріалів справи, 05.02.2013 р. від відповідача надійшли пояснення на позовну заяву, які судом залучені до матеріалів справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, приймаючи до уваги те, що спір між сторонами у даній справі відноситься до категорії складних, суд визнав за необхідне призначити колегіальний розгляд справи 5011-37/17023-2012 у складі трьох суддів.

Розглянувши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що справа № 5011-37/17023-2012 відноситься до категорії складних, оскільки матеріали справи налічують значну кількість документів, які потребують детального дослідження, оцінки та винесення правомірного рішення, до участі у справі залучено дві треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, у зв'язку з чим підлягає колегіальному розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2013 р. призначено колегіальний розгляд справи № 5011-37/17023-2012.

07.02.2013 р. суддя Гавриловська І.О. звернулась до Голови господарського суду міста Києва із заявою щодо колегіального розгляду справи № 5011-37/17023-2012.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва Князькова В.В. від 07.02.2013 року, приймаючи до уваги вказані заяву та ухвалу, керуючись рішенням зборів суддів господарського суду міста Києва від 03.02.2011 р. (протокол № 1 від 03.02.2011 р.) та ст. 4-6 ГПК України призначено колегіальний розгляд справи № 5011-37/17023-2012 у складі колегії суддів: Гавриловська І.О. (головуючий), судді Картавцева Ю.В. та Жагорнікова Т.О.

За вказаних обставин колегія суддів ухвалою суду від 08.02.2013 р. прийняла справу до свого провадження та призначила її до розгляду у судовому засіданні за участю представників учасників судового процесу на 20.03.2013 р.

Представник позивача у судовому засіданні 20.03.2013 р. позов підтримав повністю, просив його задовольнити, пояснив суду обставини спору.

Представник відповідача проти позову заперечив, просив у ньому відмовити повністю, надав усні пояснення по суті спору.

Представник третьої особи наддав усні пояснення по суті спору.

Представники третьої особи-2 у призначене судове засідання не з'явилися, про причини неявки суду не повідомили, вимог ухвали суду не виконали, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення від 12.02.2013 р., яке підтверджує отримання третьою особою-2 ухвали про призначення справи до розгляду 12.02.2013 р.

Враховуючи неявку представника третьої особи-2 - Державної казначейської служби України, не виконанням ним вимог ухвали суду та для дослідження доказів у справі, що перешкоджає вирішенню спору у даному судовому засіданні, то господарський суд відклав розгляд даної справи 10.04.2013 р.

У судовому засіданні 10.04.2013 р. Представник позивача у судовому засіданні 20.03.2013 р. позов підтримав повністю, просив його задовольнити, пояснив суду обставини спору.

Представник відповідача проти позову заперечив, просив у ньому відмовити повністю, надав усні пояснення по суті спору.

Представник третьої особи-1 наддав усні пояснення по суті спору.

Представник третьої особи-2 у призначене судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, вимог ухвали суду не виконав, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення від 01.04.2013 р., яке підтверджує отримання третьою особою-2 ухвали про призначення справи до розгляду 03.04.2013 р.

У судовому засіданні 10.04.2013 р. господарським судом міста Києва було оголошено вступну та резолютивну частини рішення у даній справі.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

24.04.2007 р. між Закритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Приватбанк» (найменування його у подальшому було змінено на Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк), надалі за текстом - банк, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Компанія ДіСі» був укладений договір № GAR-169-4VK про надання банківської гарантії, предметом якого було надання банком гарантії виконання контрактних зобов'язань за договором про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби, який буде укладено між клієнтом і Міністерством оборони України (надалі - бенефіціар), гарантію на користь Міністерства оборони України, за якою банк гарантує перед бенефіціаром виконання клієнтом своїх зобов'язань на умовах, викладених у гарантійному листі згідно додаткової угоди № 1 д даного договору, яка є невід'ємною частиною даного договору, у сумі 103 199, 70 грн. на строк до 30.01.2008 р.

Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України гарантія є одним із видів забезпечення виконання зобов'язань. Виходячи із ст. ст. 560-569 Цивільного кодексу України гарантією визнається письмове зобов'язання банку, іншої фінансової установи, страхової організації (гаранта), яке видається за клопотанням іншої особи (принципала), за яким гарант зобов'язується сплатити кредиторові принципала (бенефіціарові) відповідно до умов гарантійного зобов'язання грошову суму після подання бенефіціаром письмової вимоги про їх сплату. Гарантією може бути забезпечено будь-яке зобов'язання. При цьому, як випливає із норм Цивільного кодексу України про гарантію, немає перешкод для видачі гарантії для забезпечення зобов'язання, яке виникне в майбутньому.

04.05.2007 р. між ТОВ "Виробниче підприємство "Компанія ДіСі" та Міністерством оборони України був укладений договір № 251/4/3/07/82 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби, за умовами якого позивач зобов'язався поставити речове майно для потреб відповідача (надалі -продукція), а відповідач - забезпечити приймання та оплату продукції.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до рознарядки відповідача, що є додатком до договору, позивач повинен був здійснити на адресу військової частини А2788 поставку краваток для генералів в кількості 200 штук, краваток для в/с полинового кольору в кількості 80 000 штук, краваток для в/с синього кольору в кількості 40 000 штук. Строк поставки був визначений 2-4 (до 15.12.2007 р.) квартали 2007 року.

У відповідності з п. 5.2.1 договору, відповідач зобов'язаний забезпечити приймання продукції.

Згідно з п. 4.4 зазначеного договору розрахунок за фактично поставлену продукцію здійснюється протягом 10 банківських днів з дати надання постачальником (позивачем) замовнику (відповідачу) відповідних документів, що підтверджують факт постачання продукції.

Відповідно до пункту 8.1. договору № 251/4/3/07/82 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби від 04.05.2007 р., постачальник забезпечив виконання своєї зобов'язань за цим договором банківською гарантією від 24.04.2007 р. № GAR-169-К4VK, виданою Закритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Приватбанк».

У встановлені договором строки поставка продукції за договором № 251/4/3/07/82 від 04.05.2007 р. відбулася частково, зокрема, оформлення товару сторонами було здійснено не на весь товар, у зв'язку з чим Міністерство оборони України направило до банку лист-вимогу № 246/35 від 11.01.2008 р. з вимогою на підставі умов банківської гарантії від 25.04.2007 р. № GAR-169-K4VK перерахувати Міністерству кошти у сумі 103 199, 70 грн.

Оскільки банк гарантійне зобов'язання у встановлений строк не виконав та грошові кошти на рахунок Міністерства оборони України не перерахував, то до господарського суду Дніпропетровської області звернувся військовий прокурор Дарницького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Закритого акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», третя особа ТОВ «Виробниче підприємство «ДіСі» про стягнення 103 199, 70 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 31.08.2010 р. у справі № 13/163-10(20/112(34/57)-08), залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 14.03.2011 р., зазначений вище позов військового прокурора задоволено, вирішено стягнути з Публічного акціонерного товариства «Приватбанк» на користь Міністерства оборони України 103 199,70 грн., а також з ПАТ «Приватбанк» в доход Державного бюджету України 1 032,00 грн. державного мита та 236, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Враховуючи наведене, Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» у відшкодування витрат банку по оплаті гарантії списало з рахунку позивача 103 199, 70 грн. заборгованості за договором банківської гарантії від 24.04.2007 р. № GAR-169-K4VK; 10 319, 97 грн. виконавчого збору за виконавчим провадженням № В11-1258-1 та 58, 84 грн. відшкодування витрат на проведення виконавчих дій за вказаним виконавчим провадженням.

Позивач вважає, що Міністерство оборони України безпідставно отримало 103 199, 70 грн. суми банківської гарантії і тому зобов'язане повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Компанія ДіСі» 103 199,70 грн. безпідставно отриманих грошових коштів і відшкодувати збитки, які становлять 10 319, 97 грн. виконавчого збору та 58,84 грн. витрат на проведення виконавчих дій, у зв'язку з чим позивач звернувся до господарського суду міста Києва з даним позовом про стягнення з Міністерства оборони України 113 578, 51 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що Міністерство оборони України за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Компанія ДіСі» фактично набуло грошові кошти у розмірі 103 199,70 грн. як банківську гарантію за порушення постачальником зобов'язань за договором № 251/4/3/07/82 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби від 04.05.2007 р.

Згідно з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України господарське зобов'язання - це зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Міністерство оборони України стверджує, що постачальником було допущено порушення виконання зобов'язання за договором № 251/4/3/07/82 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби від 04.05.2007 р.

Господарським судом міста Києва в ході розгляду даної справи було встановлено, що Міністерство оборони України зверталось до господарського суду з позовом про стягнення штрафних санкцій в розмірі 59 770, 37 грн. (справа господарського суду міста Києва № 26/163). Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що у відповідності з умовами договору від 04.05.2007 року № 251/4/3/07/82, укладеного між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія ДіСі", постачальник поставив продукцію лише частково. Оскільки має місце недопоставка продукції, позивач просив суд застосувати до відповідача штрафні санкції на підставі умов договору та вимог закону.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.06.2008 року (суддя Пінчук В.І.) у справі № 26/163 у позові відмовлено. Мотивуючи судове рішення, господарський суд з посиланням на статті 526, 613, 614 Цивільного кодексу України, статтю 265 Господарського кодексу України та умови договору зазначає про те, що вимоги позивача про стягнення штрафних санкцій за несвоєчасну поставку продукції є безпідставними, оскільки позивач необґрунтовано не прийняв продукцію, виготовлену відповідно до умов договору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2008 року (судді: Сотніков С.В. -головуючий, Дикунська С.Я., Дзюбко П.О.), залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 03.02.2009 року (колегія суддів у складі Муравйова О.В. - головуючого, Полянського А.Г. та Фролової Г.М.), у справі № 26/163 господарського суду міста Києва рішення господарського суду міста Києва від 26.06.2008 року скасовано повністю. Прийнято нове рішення. В позові відмовлено повністю.

Мотивуючи постанову, апеляційний господарський суд зазначив про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафних санкцій згідно пункту 6.3 договору від 04.05.2007 року № 251/4/3/07/82 за несвоєчасну поставку продукції є безпідставними, оскільки Міністерством оборони України не надано суду першої та апеляційної інстанції доказів, які б спростовували прострочення кредитора при виконанні умов договору поставки.

Відповідно до частини другої статті 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішення інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Приймаючи до уваги, що у справі господарського суду міста Києва № 26/163 брали участь ті ж самі сторони, що й у даній справі № 5011-37/17023-2012, то господарський суд вважає за можливе врахувати при прийнятті рішення у даній справі наступні факти, встановлені постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2008 року № 26/163.

Пунктом 2.1 договору № 251/4/3/07/82 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби від 04.05.2007 р. сторони передбачили, що продукція постачається на умовах DDP-склад замовника відповідно до Інкотермс-2000 згідно з положеннями цього договору, встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт і зберігання в межах термінів, установлених діючими стандартами, тощо.

Одержувачами продукції є речові бази (склади) Міністерства оборони України згідно з рознарядкою Міністерства оборони України, яка є невід'ємною частиною цього договору, з обов'язковим дотриманням передбачених нею вимог до асортименту, кількості, адреси одержувачів замовника та строків поставки.

Відповідно до рознарядки Міністерства оборони України Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія ДіСі" зобов'язане було здійснити поставку на адресу військової частини А2788 продукції, а саме: краваток для генералів в кількості 200 штуку ІІ кварталі 2007 року, краваток для в/с полинового кольору в кількості 80000 штук (у тому числі по кварталах: у ІІ кварталі 2007 року - 30000 шт., у ІІІ кварталі 2007 року - 15000шт., у ІV кварталі 2007 року - 35000шт.), краваток для в/с синього кольору в кількості 40000 штук (у тому числі по кварталах: у ІІ кварталі 2007 року - 16000шт., у ІІІ кварталі 2007 року - 8000шт., у ІV кварталі 2007 року - 16000шт.).

У пункті 2.5. договору сторони погодили, що поставка продукції здійснюється транспортом постачальника. Витрати щодо перевезення продукції до місця приймання одержувачем замовника несе постачальник.

Крім того, сторони в пункті 2.6. договору погодили, що продукція, яка буде постачена без згоди замовника, не передбачена договором (у тому числі в більшій кількості, ніж зазначена у специфікації договору) чи поставлена з порушенням умов договору або, якщо замовник (представник або одержувач замовника) відмовився від її прийняття для використання, приймається одержувачем замовника на відповідальне зберігання, за винятком випадків, коли відповідно до вимог законодавства одержувач замовника вправі відмовитися приймати її від органів транспорту.

Господарським судом також встановлено, що сторони пунктами 3.3, 3.4, 3.6 договору № 251/4/3/07/82 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби від 04.05.2007 р. передбачили, що приймальний контроль якості продукції проводиться відділом технічного контролю підприємства -виробника та військовим представником (замовником), а за відсутності представника замовника, тільки відділом технічного контролю підприємства -виробника. Приймання продукції за якістю оформляється актом, який повинен бути складений представником замовника в останній день приймання продукції. Належним чином оформлений і підписаний акт є підтвердженням приймання продукції по якості. Якість і комплектність продукції, яка поставляється без приймального контролю якості представником замовника, постачальник засвідчує актом приймального контролю якості, який направляється замовнику після відправки продукції разом з розрахунком-фактурою.

Приймання продукції за кількістю та якістю у всіх випадках, які не врегульовані положеннями цього Договору, здійснюється одержувачем замовника відповідно до вимог Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю (затверджена постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 року № П-6) та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання (затверджена постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 року № П-7) з доповненнями і змінами, які віднесені до них в установленому порядку та нормативно-правовими актами України щодо цього питання. Належним чином оформлені документи (видаткова накладна постачальника та повідомлення форми 280) є підтвердженням приймання та оприбуткування за обліком продукції.

Відповідно до розділу 5 постачальник зобов'язаний: письмово, не пізніше ніж за 2 робочі дні повідомити представника замовника, коли продукція буде надана для приймання; письмово, не пізніше ніж за 2 робочі дні, повідомити одержувача замовника, коли продукція буде надана для приймання; надати продукцію для приймання представнику, та одержувачу замовника разом з усіма документами, необхідними для того, щоб прийняти продукцію на умовах цього договору.

Замовник зобов'язаний: забезпечити приймання продукції, як тільки постачальник належним чином надасть її для приймання на умовах цього договору.

Пунктом 4.5 договору № 251/4/3/07/82 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби від 04.05.2007 р. сторони передбачили, що постачальник зобов'язаний надати замовнику (до Департаменту постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України) належним чином оформлені наступні документи: рахунок-фактуру на відвантажену продукцію, підписаний керівником та головним бухгалтером підприємства (якщо посада головного бухгалтера не передбачена штатним розписом, то про це зазначається у рахунку-фактурі); акт приймального контролю якості продукції, на якому повинен бути оригінал підпису одержувача замовника, засвідчений мастичною печаткою, який підтверджує одержання продукції; видаткову накладну постачальника.

Господарським судом встановлено, що 28.09.2007 року постачальник поставив Міністерству оборони України краватки для в/с полинового кольору в кількості 15000 шт., краваток для в/с синього кольору в кількості 8000 шт., що підтверджується товарно-транспортною накладною № 160936.

Відповідно до товарно-транспортної накладної від 14.12.2007 року № 742892 ТОВ «ВП «Компанія ДіСі» поставило Міністерству краватки для в/с полинового кольору в кількості 50000 шт., краваток для в/с синього кольору в кількості 24000 шт.

За вказаними вище товарно-транспортними накладними Міністерство продукцію не прийняло та повернуло постачальнику.

26.12.2007 року постачальник поставив Міністерству оборони України краватки для в/с полинового кольору в кількості 50000 шт. та краватки для в/с синього кольору в кількості 24000 шт., що підтверджується товарно-транспортною накладною №183485.

При цьому, судом встановлено, що Міністерство прийняло продукцію частково, а саме, прийняло 23000 шт. краваток для в/с синього та полинового кольору, а решту 51000 шт. краваток для в/с синього та полинового кольору не прийняло та повернуло постачальнику.

За товарно-транспортною накладною № 183489 від 27.12.2007 року постачальник поставив Міністерству краватки для в/с полинового кольору в кількості 35000 шт., краваток для в/с синього кольору в кількості 16000 шт. Міністерство також прийняло продукцію частково, в кількості 8500шт. краваток для в/с синього та полинового кольору, а 42500 шт. краваток для в/с синього та полинового кольору не прийнято та повернуто постачальнику.

28.12.2007 року постачальник поставив Міністерству краватки для в/с полинового кольору в кількості 28600 шт. та краватки для в/с синього кольору в кількості 13900 шт., що підтверджується товарно-транспортною накладною №183522. Міністерство прийняло продукцію частково в кількості 10740шт. краваток для в/с синього та полинового кольору, а 31760 шт. краваток для в/с синього та полинового кольору не прийняло та повернуло постачальнику.

При цьому, будь-яких доказів на підтвердження причин неприйняття продукції на відповідальне зберігання згідно пункту 2.6 договору не надано, як не надано і доказів на підтвердження виконання пункту 4.5 договору стосовно надання замовнику комплексу необхідних документів для прийняття поставленої продукції.

Згідно статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора (стаття 613 вказаного вище кодексу).

Статтею 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Судом відзначено, що позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження виставляння претензії відповідачу щодо порушення останнім строків поставки продукції, як і не надано доказів, які б свідчили про виконання позивачем умов договору стосовно належного приймання або неприймання продукції, що поставлена з порушенням умов договору.

Суд зазначив, що Міністерством оборони України не надано доказів, які б спростовували прострочення кредитора при виконанні умов договору поставки.

За таких обставин, апеляційний господарський суд у справі № 26/163 дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафних санкцій згідно пункту 6.3 договору за несвоєчасну поставку продукції є безпідставними.

Таким чином, факт прострочення постачальником з його вини виконання зобов'язання за договором № 251/4/3/07/82 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби від 04.05.2007 р. не доведено як в рамках господарської справи № 26/163, так і в рамках даної судової справи.

Крім того, рішенням господарського суду міста Києва від 29.05.2008 р. (суддя Пасько М.В.), залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 24.02.2009 р. (колегія суддів у складі судді Васищака І.М., суддів Грека Б.М., Палій В.М.), у справі № 43/294 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ДіСі» до Міністерства оборони України про спонукання забезпечити належне приймання продукції та оформлення документів, позов задоволено, зобов'язано Міністерство оборони України прийняти продукцію 6 302 краваток для в/с синього кольору та 25 458 одиниць краваток для в/с полинового кольору, відповідно умов договору поставки від 04.05.07 № 251/4/3/07/82, належним чином оформити документи, необхідні для здійснення розрахунків, а саме: акт приймального контролю якості продукції та видаткову накладну постачальника.

Оскільки у справі № 43/294 брали участь ті ж самі сторони, що і у справі № 5011-37/17023-2012, то, в силу частини другої статті 35 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд визнає, що при розгляді даної справи не потребують доказування факти, встановлені і рішенням господарського суду міста Києва від 29.05.2008 р. № 43/294.

Зокрема, господарським судом встановлено, що договір поставки від 04.05.07 № 251/4/3/07/82 між сторонами було укладено у письмовій формі та засвідчено підписами та печатками сторін, таким чином, відмова від прийняття подальшого виконання зобов'язань постачальника за цим договором, також мала бути вчиненою в письмовій формі та засвідчена печатками та підписами сторін.

Міністерство оборони України не вчинило дій, які були б свідченням укладання або наміру укласти між сторонами письмову угоду про відмову, засвідчену печатками та підписами сторін. Крім того, 26, 28-29.12.07 (після кінцевого терміну постачання продукції) Міністерством було здійснене часткове приймання продукції. Також Міністерство зверталося до постачальника з листом від 12.12.07 № 246/2676-12, в якому просило його підтвердити продовження дії договору щодо постачання у І кварталі 2008 року додаткової кількості продукції. Постачальник листом від 14.12.07 № 247 надав згоду на продовження дії договору. Наведене було свідченням відсутності у Міністерства оборони України наміру відмовлятись від прийняття подальшого виконання зобов'язань постачальником.

За таких обставин господарський суд визнає, що у Міністерства оборони України не було підстав стягувати банківську гарантію, якою було забезпечене виконання постачальником зобов'язання за договором поставки від 04.05.07 № 251/4/3/07/82, оскільки постачальник в рамках справ господарського суду № 26/163 та № 43/294 довів вжиття усіх залежних від нього заходів для належного виконання договірних зобов'язань та надав докази, які свідчили про винність та протиправність дій відповідача, і ці факти були покладені в основу судових рішень у зазначених справах.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз указаної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Отже, із змісту вищевказаної норми вбачається, що до предмету доказування у даній справі входить встановлення наступних обставин: чи набув відповідне майно відповідач за рахунок позивача; чи є для цього підстави.

Враховуючи, що грошові кошти в сумі 103 199, 70 грн., які були стягнуті з ПАТ «Приватбанк» на користь Міністерства оборони України як банківська гарантія, потім - 12.11.2012 р. були списані з рахунку ТОВ «ВП «Компанія ДіСі», і даний факт підтверджено представником банку, то господарський суд визнає доведеним факт, що Міністерство оборони України набув ці грошові кошти за рахунок позивача.

Оскільки грошові кошти у розмірі 103 199,70 грн. були отримані Міністерством оборони України за рахунок ТОВ «Виробнче підприємство «Компанія ДіСі» у якості гарантії виконання постачальником зобов'язань щодо поставки за договором від 04.05.07 № 251/4/3/07/82, тоді як порушення постачальником цього договірного зобов'язання не доведено, а натомість, доведено вчинення дій Міністерством оборони України щодо перешкоджання виконанню постачальником договірних зобов'язань, то підстави повідомляти банку про порушення постачальником зобов'язання у Міністерства були відсутні, як і відсутні підстави стягувати з постачальника через застосування механізму банківської гарантії зазначеної суми.

За таких обставин господарський суд дійшов висновку, що Міністерство оборони України набуло грошові кошти постачальника у розмірі 103 199,70 грн. без достатньої правової підстави.

Що стосується посилання представника Міністерства оборони України на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.08.2010 р., залишеного без змін постановою Вищого господарського суду України у справі № 13/163-10(20/112(34/57)-08) (колегія суддів у складі Карабань В., суддів Ковтонюк Л. та Жаботина Г.) від 14.03.2011 р., то факти, встановлені цим рішенням, потребують доказування, оскільки у зазначеній справі інші сторони, ніж у даній справі. Крім того, у постанові Вищого господарського суду України у справі № 13/163-10(20/112(34/57)-08) від 14.03.2011 р. вказано, що питання щодо причин невиконання принципалом основного зобов'язання не є предметом дослідження у даній справі, вказані обставини для банківської гарантії юридичного значення не мають.

Проте причини невиконання постачальником зобов'язання мають юридичне значення при встановленні правових підстав для набуття грошових коштів постачальника Міністерством оборони України в якості забезпечення основного зобов'язання та у зв'язку з порушенням цього зобов'язання.

Враховуючи наведене, позовні вимоги про стягнення з Міністерства оборони України безпідставно набутих грошових коштів в сумі 103 199,70 грн. підлягають задоволенню.

Розглянувши позов в частині вимог про стягнення з відповідача збитків у розмірі 10 378, 81 грн., з яких 10 319,97 грн. - виконавчий збір за виконавчим провадженням № В11-1258-1 Від 11.10.2012 р. та 58, 84 грн. - погашення витрат на проведення виконавчих дій у зазначеному виконавчому провадженні, господарський суд не знаходить підстав для задоволення даних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 216, ч. 2 ст. 217 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України.

Обов'язковими умовами покладення відповідності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Тобто збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.

Отже, зменшення майнових благ внаслідок неправомірних дій наступає об'єктивно, тобто незалежно від волевиявлення сторони, як наслідок невиконання зобов'язань.

Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між неправомірними діями і збитками. Збитки є наслідком, а невиконання зобов'язань -причиною. Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань (виключає його відповідальність).

Господарським судом встановлено, що грошові кошти у розмірі 10 378,81 грн., з яких 10 319, 97 грн. - виконавчий збір за виконавчим провадженням № В11-1258-1 від 11.10.2012 р. та 58,84 грн. - погашення витрат на проведення виконавчих дій у зазначеному виконавчому провадження, були списані Публічним акціонерним банком комерційний банк «Приватбанк», а не відповідачем, доказів протиправності дій відповідача позивачем суду не надано, як і не доведено належним обґрунтуванням причинно-наслідкового зв'язку між понесеними витратами та діяннями відповідача.

Хибним є також посилання позивача щодо застосування до правовідносин у даному спорі положень ст. 1166 ЦК України, оскільки слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (статті 623 ЦК України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України).

Оскільки позивачем не доведено, що збитки у розмірі 10 378,81 грн. були понесені ним через порушення відповідачем договірного зобов'язання, стаття 1166 ЦК України до даних правовідносин застосуванню не підлягає.

Таким чином, в порушення статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, позивач не надав господарському суду належних доказів не представив доказів вини відповідача у заподіянні позивачу збитків, не обґрунтував наявності причинно-наслідкового зв'язку між діяннями відповідача та понесеними збитками, у зв'язку з чим господарський суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення 10 378,81 грн. збитків є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Міністерства оборони України (пр-т Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Компанія «ДіСі» (пр-т Возз'єднання, 1, м. Київ, 02160, код ЄДРПОУ 31350429) 103 199 (сто три тисячі сто дев'яносто дев'ять) грн. 70 коп. безпідставно набутих грошових коштів та 2 063 (дві тисячі шістдесят три) грн. 99 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. У позовних вимогах про стягнення з відповідача 10 378,81 грн. збитків відмовити.

4. Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення його повного тексту і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Повне рішення складено 15.04.2013

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Гавриловська І.О.

Суддя Картавцева Ю.В.

Суддя Жагорнікова Т.О.