Постанова № 30780503, 17.04.2013, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" квітня 2013 р.Справа № 5024/1536/2012Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді М.В. Сидоренка

суддів В.І. Жекова,

О.Ю. Аленіна

при секретарі судового засідання Щербатюку О.В.

за участю представників сторін:

від ФОП ОСОБА_2 - не з'явивлись

від ПАТ „Райффайзен банк „Аваль" в особі Херсонської обласної дирекції АТ „Райффайзен банк „Аваль" - Колібабчук О.А., Зданюк М.О.

від ліквідатора Косовського В.С. - не з'явивлись

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

на постанову господарського суду Херсонської області від 17.01.2013 р.

у справі № 5024/1536/2012

за заявою: публічного акціонерного товариства „Райффайзен банк „Аваль" в особі Херсонської обласної дирекції АТ „Райффайзен банк „Аваль"

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

за участю ліквідатора Косовського В.С.

про визнання банкрутом

В С Т А Н О В И В :

Постановою господарського суду Херсонської області від 17.01.2013 р. (суддя Пригуза П.Д.) визнано грошові вимоги Публічного акціонерного товариства „Райффайзен Банк „Аваль" в особі Херсонської обласної дирекції „Райффайзен Банк „Аваль" (далі також - ПАТ „Райффайзен Банк „Аваль", Банк) в розмірі 1 402 010,34 грн.; визнано банкрутом фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 (далі також - ФОП ОСОБА_2, Боржник, Банкрут, Скаржник) та відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру, ліквідатором Банкрута призначено арбітражного керуючого Косовського В.С. (далі також - Ліквідатор) , встановлено строк для задоволення вимог кредиторів Боржника до 25.02.2013 р. та зобов'язано Ліквідатора забезпечити виконання дій передбачених Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі також - Закон про банкрутство) і подати до суду звіт та ліквідаційний баланс.

Вказана постанова прийнята на підставі висновків місцевого господарського суду про те, що Боржник не здатен виконати свої грошові зобов'язання перед кредитором, які є безспірними і сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати та не були задоволені Боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, а також, що заборгованість ФОП ОСОБА_2 перед Банком не покривається іпотекою.

Не погоджуючись з вказаною постановою ФОП ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить її (постанову) скасувати та відмовити кредитору ПАТ „Райффайзен Банк „Аваль" у задоволені заяви про порушення справи про його банкрутство. Свої вимоги Скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскаржуваної постанови місцевим господарським судом не були враховані окремі обставини справи. Так, на думку Скаржника, судом не було надано належної оцінки тій обставині, що загальна заборгованість ФОП ОСОБА_2 перед Банком склала саме 1 401 890, 72 грн. та вона повністю покривається вартістю заставного майна за договором іпотеки, укладеним між Банком та Скаржником на забезпечення виконання кредитного договору, неналежне виконання зобов'язань за яким і стало підставою для виникнення у ФОП ОСОБА_2 названої заборгованості. Крім того, Скаржник вказує, що гр. ОСОБА_8 виступає поручителем як за зазначеним кредитним договором так і за іншими кредитними договорами, що також не було враховано місцевим судом.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, судова колегія, приходить до наступного.

Відповідно до приписів ст. 101 ГПК України апеляційна інстанція не зв'язана доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, а згідно до приписів ст. ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна належними і допустимим доказами довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог чи заперечень.

Оскаржувана постанова місцевого господарського суду прийнята з мотивів, наведених в описовій частині даної постанови. Апеляційна інстанція вважає, що висновки місцевого господарського суду є обґрунтованими, та такими, які відповідають вимогам чинного законодавства, а тому підстави для скасування оскаржуваної постанови відсутні зважаючи на наступне.

Згідно приписів ст. 4-1 ч. 2 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.

Враховуючи положення п. п. 1, 11 Закону про банкрутство та дату порушення провадження у справі про банкрутство ФОП ОСОБА_2 ухвалою місцевого господарського суду саме 24 жовтня 2012 р., в даному проваджені судовою колегіє застосовуються положення Закону про банкрутство в редакції, яка діяла станом до 19.01.2013 р.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення Банку до господарського суду з заявою про визнання Боржника банкрутом стала заборгованість останнього в розмірі 1 402 010,34 грн. Вказана заборгованість виникла на підставі неналежного виконання Скаржником його зобов'язань за кредитним договором № 010/04-02/2297 від 11.07.2008 р. (далі також - кредитний договір № 010/04-02/2297) та додатковими угодами до нього (том 1, а. с. 75-103), укладеним між ОСОБА_2 як фізичною особою - підприємцем та Банком, згідно якого Боржнику було надано кредит у розмірі 120000,00 доларів США з кінцевим строком погашення до 10.07.2018 р. Сума заборгованості становить 1 402 010,34 грн., з яких 1 033 757,14 грн. - заборгованість за кредитом, 49910,43 грн. - заборгованість по відсотках, 762,30 грн. - пеня за порушення строків повернення кредиту, 1987,50 грн. - пеня за порушення строків сплати відсотків та 120 грн. - судові витрати, які стягнуті з Боржника рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 06.07.2010 року (том 2, а. с. 9-12). Рішення чинне.

Місцевим господарським судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між Банком та ОСОБА_2, як фізичною особою, також були укладені й інші кредитні договори, за якими Банком останньому надані кредитні кошти, а саме кредитний договір № 010/04-02/1620 від 26.07.2007 р. (далі також - кредитний договір № 010/04-02/1620) з додатковими угодами до нього, за яким ОСОБА_2 отримав кредитні кошти в розмірі 500000,00 доларів США, кредитний договір № 010/04-02/2157 від 11.04.2008 р. (далі також - кредитний договір № 010/04-02/2157) з додатковими угодами до нього, за яким ОСОБА_2 отримав кредитні кошти в розмірі 130 000,00 дол. США. За цими договорами у ОСОБА_2 існує непогашена заборгованість, яка становить 5 143 108,91 грн.

Також з матеріалів справи вбачається, що на забезпечення виконання зобов'язань за всіма наведеними вище кредитними договорами з ОСОБА_2, як фізичною особою та як фізичною особою - підприємцем, укладені: договір іпотеки від 26.07.2007 р. (на забезпечення зобов'язань по кредитному договору № 010/04-02/1620), договір іпотеки від 11.04.2008 р. (на забезпечення зобов'язань по кредитному договору № 010/04-02/2157), а згідно з додатковими угодами: від 11.07.2008 р., від 23.10.2009 р. та від 18.12.2009 р. (також на забезпечення зобов'язань і по кредитному договору № 010/04-02/2297). Згідно умов наведених вище договорів іпотеки ОСОБА_2 як фізична особа, а також як фізична особа - підприємець передав в іпотеку Банку одне й теж нерухоме майно, а саме: магазин промислових товарів площею 991,0 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, заставною вартістю 5 236 900,00 грн. Вартість зазначеного вище предмету іпотеки на час розгляду справи, згідно висновку незалежного оцінювача від 05.06.2012 р. (т. 2, а. с. 63) (оцінка майна проведена в рамках виконавчого провадження), становить 3 454 736,00 грн.

Відхиляючи посилання Скаржника про можливість задоволення вимог Банку за рахунок предмету іпотеки, судова колегія приймає до уваги, що, відповідно до положень ч. 6, 7 ст. 3 Закону України „Про іпотеку", зареєстровані права та вимоги іпотекодержателелей на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом, тобто у черговості їх державної реєстрації.

Статтею 4 вказаного Закону визначено, що обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Частино 3 ст. 3 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Як вбачається з Витягу з Державного реєстру іпотек (т. 1, а. с. 145-148) на назване нерухоме майно - магазин промислових товарів площею 991,0 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, обтяження іпотеки за кредитним договором № 010/04-02/1620 було зареєстровано 26.07.2007 р., обтяження іпотеки за кредитними договорами № 010/04-02/2157 та № 010/04-02/2297 (договір іпотеки від 11.04.2008 р.) зареєстроване 11.04.2008 р.

Враховуючи наведені обставини та положення чинного законодавства, судова колегія вважає, що право Банку щодо задоволення його вимог за рахунок предмету іпотеки - магазину промислових товарів площею 991,0 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, яке виникло у останнього в зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 як фізичною особою своїх зобов'язань за кредитними договорами № 010/04-02/1620 та № 010/04-02/2157 на підставі договорів іпотеки від 26.07.2007 р. та від 11.04.2008 р. є пріоритетним, ніж таке саме право Банку, яке виникло у нього у зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 як фізичною особою - підприємцем своїх зобов'язань за кредитним договором № 010/04-02/1620 від 26.07.2007 р. на підставі додаткової угоди від 11.07.2008 р. до договору іпотеки від 11.04.2008 р.

Зважаючи на вказане та враховуючи названу вище заборгованість ОСОБА_2 за кредитними договорами № 010/04-02/1620, № 010/04-02/2157, яка сукупно склала 5 143 108,91 грн. та може бути задоволена першочергово шляхом звернення стягнення на зазначений предмет іпотеки, та встановлену вартість такого предмету іпотеки в сумі 3 454 736,00 грн., судова колегія вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду в оскаржуваній постанові про те, що вартість предмету іпотеки не покриває грошових зобов'язань Боржника перед Банком за кредитним договором № 010/04-02/2297 в розмірі 1 402 010,34 грн.

Відтак, з огляду на викладені вище положення, апеляційна інстанція приходить до висновку, що зобов'язання Боржника, тобто ОСОБА_2 як фізичної особи - підприємця перед Банком, з врахуванням встановленої саме в межах виконавчого провадження вартості предмету іпотеки, не є забезпеченими зазначеним предметом іпотеки - магазином промислових товарів площею 991,0 кв. м, розташованим за адресою: АДРЕСА_1. При цьому колегія суддів зазначає, що вказані зобов'язання Боржника не були забезпечені вказаним предметом іпотеки і враховуючи його вартість, визначену сторонами в договорах іпотеки (заставна вартість предмету іпотеки сторонами оцінена в сумі 5 236 900, 00 грн.), з огляду на наведені вище положення Закону України „Про іпотеку" щодо пріоритету.

При цьому апеляційна інстанція вважає, що наявні в справі належні докази свідчать про бажання ОСОБА_2 як фізичної особи, а також як фізичної особи - підприємця (далі - ОСОБА_2) звільнити себе від відповідальності за неналежне виконання кредитних договорів.

Так, матеріали справи свідчать, що між Банком та ОСОБА_2 на забезпечення його зобов'язань за кредитними договорами № 010/04-02/1620, № 010/04-02/2157 та № 010/04-02/2297, крім згаданих вище договорів іпотеки, також був укладений договір застави товарів в обігу (меблі в кількості 34 одиниці) від 07.04.2009 р. з відповідними додатковими угодами до нього (т. 1, а. с.114-117) та договір застави № 12/04-02/24 від 31 серпня 2009 р. з відповідними додатковими угодами до нього транспортного засобу - автомобілю NISSAN ARMADA (т. 1, а. с. 118-123).

Однак, рішенням апеляційного суду Херсонської області від 21.12.2012 р., залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 04.04.2012 р., Банку відмовлено у зверненні стягнення на предмет застави - транспортний засіб (автомобіль NISSAN ARMADA) для погашення заборгованості ОСОБА_2, з підстав належності вказаного автомобілю гр. ОСОБА_9, а не ОСОБА_2

Аналогічно, рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 19.05.2011 р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 29 липня 2011 р. та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 02 листопада 2011 р. звільнено з під арешту заставлені у договорі від 07.04.2009 р. товари в обігу (меблі в кількості 34 одиниці), як такі, що належать не ОСОБА_2, а гр. ОСОБА_10

Отже заборгованість ОСОБА_2 перед Банком на момент розгляду справи є забезпеченою лише вказаним вище предметом іпотеки.

Вищенаведені положення повністю спростовують посилання Боржника про протилежне, які останній навів у своїй апеляційній скарзі.

З врахуванням наведеного, дослідивши подану Банком заяву про порушення провадження про банкрутство ФОП ОСОБА_2 та додані до неї докази, апеляційна інстанція вважає цілком обґрунтованими висновки місцевого господарського суду щодо доведеності неспроможності Боржника виконати свої грошові зобов'язання перед Банком, які є безспірними і сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, та не були задоволені Боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, а відтак є і обґрунтованим і висновок суду щодо визнання Боржника Банкрутом.

Судовою колегією не приймаються до уваги посилання Скаржника на ту обставину, що між Банком та гр. ОСОБА_8 були укладені договори поруки на забезпечення зобов'язань Боржника за названими кредитними договорами, що надає Банку можливість погасити наявну заборгованість Боржника іншим, ніж банкрутство, шляхом, оскільки стягнення заборгованості останнього з гр. ОСОБА_8, що, зокрема, випливає зі змісту самого договору поруки, не є обов'язком Банку, а є саме правом останнього, яким він може скористатись на свій розсуд.

Також не відносяться до предмету даної справи та відхиляються і посилання Скаржника на неврахування місцевим господарським судом тієї обставини, що здійснення підприємницької діяльності є єдиним джерелом заробітку для ОСОБА_2 та членів його родини, у тому числі малолітніх дітей, зважаючи на що визнання його банкрутом позбавить його родину засобів для існування, оскільки вказана обставина не визначена Законом про банкрутство, котрий є спеціальним у даних правовідносинах, як підстава для припинення провадження у справі про банкрутство. При цьому, сам Боржник, по завершенню провадження у справі про його банкрутство, не позбавляється права та можливостей заробляти грошові кошти, відповідно до вимог чинного законодавства, для забезпечення потреб своєї сім'ї. Також, судова колегія зазначає, що наведеним вище посиланням Скаржник повністю спростував свої ж, вказані вище посилання, щодо можливості Банку погасити його заборгованість іншим шляхом, а саме за рахунок поручителя - ОСОБА_8

На підставі викладеного, апеляційна інстанція відмовляє у задоволенні апеляційної скарги ФОП ОСОБА_2 повністю.

Керуючись ст. ст. 99, 101-103, 105 ГПК України, судова колегія, -

ПОСТАНОВИЛА:

Постанову господарського суду Херсонської області від 17.01.2013 р. залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова підписана 18.04.2013 р.

Головуючий суддя Сидоренко М.В.

Суддя Жеков В.І.

Суддя Аленін О.Ю.