Постанова № 30780243, 17.04.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" квітня 2013 р. Справа № 918/27/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуюча суддя Сініцина Л.М.

судді Гудак А.В.

Олексюк Г.Є.

при секретарі судового засідання Берун О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Олан Україна" від 18.03.2013 р. на рішення господарського суду Рівненської області від 06.02.13 р. у справі № 918/27/13

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Львів

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Олан Україна", м. Рівне

про стягнення заборгованості в сумі 296 975,21 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_3 - підприємець, ОСОБА_4 - адвокат, угода в справі;

від відповідача: Морозова В.В. - юрист, довіреність в справі.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 06.02.2013 р. у справі № 918/27/13 (суддя Павленко Є.В.) повністю задоволено позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Олан Україна" та стягнуто з відповідача на користь позивача 260 000,00 грн. основного боргу, 20 205, 21 грн. пені, 13 650,00 грн. 3% річних, 3 120,00 грн. інфляційних втрат, 5939, 50 грн. судового збору та 6 800,00 витрат на оплату послуг адвоката. При прийнятті рішення суд виходив з того, що основний борг в сумі 260 000,00 грн. підтверджений належними доказами, відповідач на момент прийняття рішення не надав документів, які б свідчили про погашення вказаної заборгованості перед позивачем; розмір пені в сумі 20 205, 21 грн., нарахованої позивачем, відповідає нормам чинного законодавства; розмір трьох процентів річних та інфляційних втрат є арифметично вірними, не суперечить закону та положенням договору; вимога про стягнення з відповідача 6 800,00 грн. витрат на послуги адвоката також є обґрунтованою та підтверджується матеріалами справи.

Не погоджуючись із даним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Олан Україна" звернулося з апеляційною скаргою від 18.03.2013 р., в якій просить скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 06.02.2013 р. у справі № 918/27/13 повністю та прийняти нове по суті позовних вимог, посилаючись на те, що жодних документів ні від позивача, ні від суду не отримували, були позбавлені можливості взяти участь у судовому розгляді та скористатися своїм конституційним правом на судовий захист; оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального права, а саме ст.ст. 4-2, 4-3 ГПК України, виключно на підставі доказів, поданих позивачем, що в свою чергу мало наслідком неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, рішення суду першої інстанції не відповідає законодавчо встановленим вимогам законності та обґрунтованості. Вважає, що є всі підстави для скасування рішення господарського суду Рівненської області від 06.02.2013 р. у справі № 918/27/13.

В додаткових поясненнях до апеляційної скарги, скаржник зазначає, що укладеним між сторонами договором купівлі-продажу встановлено обов'язок покупця повністю оплатити товар до його передання продавцем у власність покупця. 14.03.2011 р. відповідач, зі слів позивача, частково здійснив оплату вартості майна в розмірі 35 %, що складає 140 000,00 грн. Решту суми в розмірі 65 % вартості майна, що складає 260 000,00 грн. відповідач зобов'язався сплатити до 05.04.2011 р. (п. 2.2. договору). Сторони окремо уклали договір відповідального зберігання (з правом користування) № 16/03 від 16.03.2011 р. Майно було передане позивачем відповідачеві не у власність на виконання договору купівлі-продажу, а на відповідальне зберігання з правом користування за договором відповідального зберігання. Враховуючи положення статей 538 та 693 ЦК України в даному випадку виконання позивачем обов'язку щодо передачі товару за договором купівлі-продажу у власність відповідача обумовлене виконанням відповідачем зобов'язання щодо повної попередньої оплати товару, а відтак є зустрічним виконанням зобов'язання. Якщо відповідач в повному обсязі не виконав свого зобов'язання щодо попередньої оплати майна (товару), позивач, обираючи спосіб захисту свого права, має керуватися виключно нормами ч. 3 ст. 538 ЦК України. Вказаними нормами закону встановлено вичерпний перелік способів захисту позивачем свого порушеного права у випадку невиконання відповідачем свого обов'язку щодо здійснення попередньої оплати товару в повному обсязі. Чинним законодавством не передбачено стягнення з покупця решти суми попередньої оплати, яка ним не сплачена за товар, що не поставлений. Вказані норми закону не були застосовані судом першої інстанції. В даному випадку позивач обрав неналежний спосіб захисту, який не передбачений законом. Позивач передав відповідачеві майно за договором відповідального зберігання на підставі акту прийому-передачі від 18.03.2011 р. на відповідальне зберігання з правом користування. Позивач не здійснював передачі майна відповідачеві у власність за договором купівлі-продажу. Акт прийому-передачі та видаткова накладна відповідно до умов договору купівлі-продажу сторонами не складалися та не підписувалися і в матеріалах справи вказані документи відсутні. Сума 260 000,00 грн. не є сумою боргу за договором купівлі-продажу, а є рештою суми попередньої оплати, яку мав би сплатити відповідач у погоджений сторонами термін (до 05.04.2011 р.). Зміна підстав позову в суді апеляційної інстанції не допускається. У такому випадку, також не підлягають стягненню нараховані на вказану суму пеня, 3 % річних та інфляційні втрати.

Позивач - у відзиві на апеляційну скаргу просить відхилити клопотання скаржника про поновлення строку подання апеляційної скарги, не приймати її до розгляду і повернути апелянту, посилаючись на те, що дана скарга є безпідставною. Апелянт не оспорює ті посилання суду, які викладені в рішенні суду та що цими посиланнями суду були порушені норми закону при розгляді справи. Позивач неодноразово скеровував на адресу відповідача вимоги про сплату боргу і на одну з таких вимог відповідач надіслав гарантійний лист про повну оплату до 10.09.2011 р. за поставлений навантажувач. В гарантійному листі зазначена та ж сама адреса: АДРЕСА_1. 04.02.2013 р. позивач особисто надіслав відповідачу телеграму про розгляд справи № 918/27/13, призначений на 06.02.2013 р. за місцем виробництва відповідача - вул. Заводська, 3, с.Томашгород, Рокитнівського району, Рівненської області із зазначенням часу та повної адреси місця розгляду справи і дана телеграма 05.02.2013 р. була вручена працівнику ТзОВ "Олан Україна". Тому посилання відповідача на те, що він не знав про слухання справи є нікчемними. Відповідач ухилявся від сплати боргу, від отримання кореспонденції, від явки в судове засідання, а тепер ухиляється від виконання судового рішення. Апелянт не наводить в своїй скарзі жодного аргументу щодо прийняття судом неправильного рішення, не надав жодних документів, які б підтверджували наявність таких підстав чи спростовували висновки суду щодо задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Представник відповідача (апелянта) у судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу в повному обсязі з підстав зазначених в ній, вважає рішення господарського суду незаконним та необгрунтованим; пояснила, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту свого права; позивач не здійснював передачі майна відповідачеві у власність за договором купівлі-продажу; транспортний засіб не був повністю оплачений; між сторонами був укладений договір відповідального зберігання; видаткові накладні не підписувались; додала, що навантажувач не повертали позивачу, оскільки від нього не надходила така вимога, договір не було розірвано та збитки не були виставлені; претензія з боку позивача стосувалася стягнення суми попередньої оплати, а не повернення майна; просила рішення господарського суду скасувати, а апеляційну скаргу - задоволити.

Позивач ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечив апеляційну скаргу в повному обсязі з підстав зазначених у відзиві, вважає рішення господарського суду законним та обгрунтованим; пояснив, що навантажувач був наданий відповідачу у користування до повного розрахунку за нього, однак на сьогоднішній день відповідач не розрахувався за навантажувач, проте відмовляється його повертати та далі використовує у своїй діяльності; відповідач в суд першої інстанції не з'являвся, хоча був повідомлений про судові засідання; відповідач просто затягує судовий процес; просив рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник позивача ОСОБА_4 в судовому засіданні підтримав ОСОБА_3 в повному обсязі та додав, що відповідач не вказав жодних матеріальних та процесуальних норм, які були порушені судом першої інстанції і призвели до скасування рішення.

Заслухавши пояснення позивача та представників сторін; розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу; перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 є власником майна - транспортного засобу - навантажувача марки L-34, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію машини серії НОМЕР_2, копія якого наявна у матеріалах справи (а.с. 66).

11 березня 2011 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Олан Україна" (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 11/03, згідно пункту 1.1 якого, продавець зобов'язується передати майно у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти та сплатити за нього обговорену грошову суму, на умовах цього договору (а.с. 5-7).

Згідно пункту 1.2 договору предметом цього договору є транспортний засіб, а саме: тип ТЗ - навантажувача марки L-34 Сталева Воля 2009 р. випуску, (зібраного з вузлів і агрегатів заводського виготовлення) двигун № НОМЕР_1, заводський НОМЕР_3, реєстраційний НОМЕР_4, свідоцтво про реєстрацію машини серії НОМЕР_2 (а.с.5).

Пунктом 2.1 договору передбачено, що продаж майна за домовленістю сторін вчинюється в гривнях із розрахунку 400 000 грн. 00 коп. без ПДВ. Ціна навантажувача L-34 вказана по місту Львову. Доставку майна здійснює і оплачує покупець (самовивозом).

На протязі 3-х банківських днів після отримання рахунку від продавця, покупець сплачує аванс в розмірі 35% в сумі, що відповідає 140 000 грн. 00 коп., а решту 65%, в сумі, що відповідає 260 000 грн. 00 коп., сплачує до 5 квітня 2011 року. Продавець, отримавши 100% оплати за майно, в трьохдобовий термін передає майно покупцю з оформленням акту прийому-передачі та видаткової накладної на майно (пункт 2.2 договору).

Згідно пункту 2.4 договору по взаємній згоді продавця та покупця, майно (навантажувача L-34) покупець може забрати від продавця (самовивозом) на відповідальне зберігання при умові, якщо сплачений аванс в розмірі 35% в сумі, що відповідає 140 000 грн. 00 коп. При цьому укладається окремий договір відповідального зберігання (з правом користування), а передача майна проводиться з оформленням акту прийому-передачі відповідального зберігання (додаток до договору відповідного зберігання). Покупець зобов'язується, майно (навантажувач L-34) прийняти на відповідальне зберігання на майданчику в місці, де планується експлуатація майна, а саме: на кар'єрі за адресою: Україна, Рівненська область, Сарненський р-н., с. Селище, територія КДЗ. При цьому покупець несе всю відповідальність за належне збереження майна (навантажувач L-34), як під час його транспортування, так і при відповідальному зберіганні, не допускає його: псування, розкрадання та інше завдання шкоди, що погіршує його технічний, естетичний стан та зменшує ринкову вартість. Покупець за власні кошти відшкодовує продавцю завдану шкоду майну (навантажувачу L-34), що належить подавцю, якщо ця шкода заподіяна під час його транспортування, або при відповідальному зберіганні. Термін відшкодування на протязі 5-ти банківських днів, з моменту виставлення претензії.

Протермінування покупцем строків оплати за майно, згідно пункту 2.2 даного договору, тягне за собою нарахування пені у розмірі 0,5 % від суми заборгованості, за кожен день протермінування, яку покупець сплачує продавцю (пункт 2.5 договору) (а.с. 6).

Відповідно до підпунктів 3.3.1, 3.3.2 договору покупець зобов'язаний сплатити за майно гроші, згідно ціни та в термін, встановлений договором; прийняти майно для цільового призначення і умов договору.

Підпунктом 3.3.4 договору передбачено, що покупець зобов'язаний своєчасно сплатити нараховану пеню на користь продавця, за несвоєчасно проведений розрахунок за майно, при порушені умов даного договору, та умов відповідального зберігання, додатку до даного договору, якщо така пеня буде нарахована.

Згідно пункту 4.1 договору у разі невиконання або неналежного виконання умов договору однією із сторін, винна сторона несе відповідальність згідно чинного законодавства України та умов даного договору.

Даний договір підписаний позивачем та відповідачем і скріплений печатками сторін.

12 березня 2011 року ФОП ОСОБА_3 виписано ТзОВ "Олан Україна" рахунок-фактуру № СФ-000001 для оплати авансу за навантажувач L-34, що передається за договором № 11/03, на суму 140 000,00 грн. (а.с. 65).

Як вбачається з банківської виписки по рахунку НОМЕР_5 за період з 21.02.2011 по 18.03.2011, 14 березня 2011 року ТзОВ "Олан Україна" згідно рахунку-фактури № СФ-000001 від 12.03.2011 р. сплатило аванс за навантажувач в розмірі 140 000 грн. 00 коп. (а.с. 12).

16 березня 2011 року сторонами ФОП ОСОБА_3 та ТзОВ "Олан Україна" укладено договір відповідального зберігання (з правом користування) № 16/03 (а.с. 8-9), згідно якого ФОП ОСОБА_3 передав ТзОВ "Олан Україна" на відповідальне зберігання вищезазначений транспортний засіб, що підтверджується актом прийому-передачі від 18 березня 2011 року (а.с. 10).

Договір відповідального зберігання та акт прийому-передачі підписано обома сторонами та скріплено їх печатками.

5 квітня 2011 р. між підприємцем ОСОБА_3 (продавець) та ТзОВ "Олан Україна" (покупець) було складено акт прийому-передачі майна додаток № 1 до договору № 11/03 від 11.03.2011 р., згідно якого продавець передав, а покупець прийняв транспортний засіб - навантажувач марки L-34 Сталева Воля, 2009 р. випуску, двигун № НОМЕР_1, заводський НОМЕР_3, реєстраційний НОМЕР_4, свідоцтво про реєстрацію машини серії НОМЕР_2 (а.с.130).

Як вбачається з матеріалів справи, жодних претензій та повідомлень про порушення продавцем ФОП ОСОБА_3 умов укладених між сторонами договорів від 11 березня 2011 року № 11/03 та від 16 березня 2011 року № 16/03 відповідачем виставлено не було, що підтверджує належне виконання позивачем своїх зобов'язань за вказаними договорами.

Відповідно до абзацу 1 частини 1статті 693 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Відповідач ТзОВ "Олан Україна" всупереч умовам договору від 11 березня 2011 року № 11/03 свій обов'язок щодо оплати 65 % (260 000, 00 грн.) вартості переданого майна до 05.04.2011 р. (строк, визначений пунктом 2.2 договору) не виконав, сплативши повністю лише аванс у розмірі 35% вартості майна, внаслідок чого утворилася заборгованість в сумі 260 000, 00 грн.

Підприємець ОСОБА_3 звертався до ТзОВ "Олан Україна" з претензією від 22.11.2012 р., яку надсилав рекомендованим листом, про що свідчать поштова квитанція та опис вкладення (а.с. 41-43).

Однак, відповідач не подав до суду жодних доказів, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем.

Отже, основний борг відповідача перед позивачем доведений матеріалами справи і складає 260 000,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Абзацом 2 частини 1 статті 175 ГК України передбачено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору.

В даному випадку між сторонами зобов'язання виникли з договору купівлі продажу від 11 березня 2011 року № 11/03.

Частиною 1 статті 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (629 ЦК України).

Згідно статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частинами 1, 2 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 7 стаття 193 ГК України передбачено, що не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, господарським судом першої інстанції правомірно встановлено, що відповідач свій обов'язок з оплати майна відповідно до укладеного між сторонами договору виконав частково, його заборгованість перед позивачем на час судового розгляду справи склала 260 000, 00 грн., яка підлягає до стягнення.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

У разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки (пункт 3 частини 1 статті 611 ЦК України).

Частинами 1, 3 статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 ЦК України предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Штрафними санкціями у розумінні частини 1 статті 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (частина 4 статті 231 ГК України).

Відповідно до статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати переданого майна, позивачем, з урахуванням пункту 2.5 договору № 11/03 та норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, заявлено до стягнення з ТзОВ "Олан Україна" 20 205,21 грн. пені, нарахованої на суму основного боргу за період протермінування оплати переданого майна - з 6 квітня 2011 року по 31 грудня 2011 року, в межах встановленого шестимісячного строку за 183 дні (а.с. 13).

Враховуючи наведене та норми зазначеної статті, щодо періоду нарахування пені, заявлена пеня є обґрунтованою та підставною, нарахована з дотриманням встановленого законодавством строку, за шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже, судом першої інстанції, правомірно встановлено, що позовна вимога про стягнення з відповідача 20 205,21 грн. пені підлягає до задоволення та правомірно не застосовано річний строк позовної давності, оскільки про його застосування не заявлялося відповідачем.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв'язку із невиконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань за договору від 11 березня 2011 року № 11/03, позивач на підставі статті 625 ЦК України нарахував та заявив до стягнення 3 % річних в сумі 13 650,00 грн., нараховані на основну суму боргу за період з 6 квітня 2011 року по 31 грудня 2012 року, та інфляційні втрати в сумі 3 120,00 грн. за період з квітня по грудень 2011 року (а.с. 14-15).

Враховуючи викладене, вимога про стягнення з відповідача трьох процентів річних та інфляційних втрат, заявлена на підставі статті 625 ЦК України, відповідає вимогам законодавства, розрахунки позивача є обґрунтованими, правомірними та підлягають до задоволення.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача судові витрати, а саме кошти в сумі 6 800,00 грн., сплачені адвокату за послуги по наданню правової допомоги у зв'язку із поданням даного позову до суду.

Частиною 1 статті 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить, зокрема, оплата послуг адвоката.

Відповідно до частини 3 статті 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвокати, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Пунктом 4 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", який набрав чинності 15.08.2012 р. визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно частин 1, 2, 3 статті 30 вказаного Закону формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар; порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги; при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Пунктом 6.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України " передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум. За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

На підтвердження витрат пов'язаних з оплатою правової допомоги в сумі 6 800,00 грн. позивачем до позовної заяви додано угоду від 5 грудня 2012 року, яка укладена між позивачем та адвокатом ОСОБА_4 про надання адвокатських послуг (а.с. 36); копію свідоцтва № 250 про право на заняття адвокатською діяльністю, виданого ОСОБА_4 (а.с. 48), копію довідки-розрахунку, в якій зазначено розмір коштів, що підлягає сплаті адвокату з урахуванням витрачених останнім кількості годин при наданні правової допомоги; копію прибуткового касового ордеру від 5 грудня 2012 року, який підтверджує факт сплати ФОП ОСОБА_3 адвокату 6 800 грн. 00 коп. гонорару згідно умов вищезазначеного договору (а.с. 34- 35).

Отже, господарський суд Рівненської області дійшов вірного висновку про обґрунтованість вимог ФОП ОСОБА_3 про стягнення з ТзОВ "Олан Україна" 6 800, 00 грн. витрат на послуги адвоката та правомірно їх задоволив.

З урахуванням наведеного, виходячи із фактичних обставин справи, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Статтею 33 та частиною 1 статті 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Згідно частини 1 статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права та повним дослідженням усіх обставин справи.

Доводи апеляційної скарги колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки спростовуються вищенаведеним та матеріалами справи, не відповідають нормам законодавства, що регулюють дані правовідносини і не впливають на правомірність прийнятого господарським судом рішення.

Доводи скаржника щодо неналежного повідомлення судом першої інстанції про розгляд справи № 938/27/13 у господарському суді Рівненської області за позовом ФОП ОСОБА_3 та надсилання процесуальних документів суду за не вірною адресою скаржника, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки спростовуються матеріалами справи. Процесуальні документи суду першої інстанції надсилалися скаржнику (відповідачу у справі) рекомендованим листом з повідомленням про вручення, за адресою місцезнаходження скаржника, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та у позовній заяві - АДРЕСА_1. Поштові відправлення, які було надіслано апелянту за зазначеною адресою, повернуто підприємством поштового зв'язку з посиланням на закінчення терміну їх зберігання, що є належним доказом про повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи у господарському суду Рівненської області.

Відповідно до абзаців 1, 3 пункту 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Крім того, позивачем подано до суду апеляційної інстанції докази надсилання ним відповідачу телеграми про розгляд справи № 918/27/13 у суді першої інстанції, яка була надіслана на адресу за місцем виробництва відповідача - вул. Заводська, 3, с.Томашгород, Рокитнівського району, Рівненської області із зазначенням часу та повної адреси місця розгляду справи. Телеграма вручена працівнику ТзОВ "Олан Україна" - економісту ОСОБА_8 (а.с. 108-111, 123-125). Відповідно посилання скаржника на те, що йому взагалі не було відомо про перебування на розгляді суду даного господарського спору та про порушення його конституційного права на судовий захист є безпідставними.

Доводи щодо незастосування судом першої інстанції частини 3 статті 538 ЦК України колегією суддів не приймаються, оскільки дана норма передбачає право, а не обов'язок і не визначає способи захисту прав та інтересів.

З урахуванням наведеного, вказані доводи скаржника є не обґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення.

Апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення, якщо рішення є законним та обґрунтованим.

За таких обставин, підстав для скасування рішення не вбачається.

Апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що при зверненні до суду з апеляційною скаргою Товариство з обмеженою відповідальністю "Олан Україна" сплатило судовий збір в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Так, апелянт просить рішення про стягнення в сумі 296 975 грн. 21 коп. скасувати повністю. Враховуючи вимоги пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір з даної суми буде становити 2 969,75 грн., а апелянтом сплачено 3097, 15 грн.

Згідно частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі.

З огляду на викладене, Рівненський апеляційний господарський суд вважає за необхідне ухвалою суду повернути апелянту надлишково сплачену суму судового збору, що становить 127, 40 грн. (3097, 15 - 2969, 75 = 127,40).

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Рівненської області від 06.02.2013 р. у справі № 918/27/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Олан Україна" від 18.03.2013 р. - без задоволення.

Ухвалою суду повернути з Державного бюджету України Товариству з обмеженою відповідальністю "Олан Україна" зайво сплачений судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 127 грн. 40 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуюча суддя Л.М. Сініцина

Судді А.В. Гудак

Г.Є. Олексюк