Постанова № 30779109, 14.03.2013, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2013 року м. Чернівці Справа № 824/243/13-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Маренича І.В.

секретаря судового засідання - Столяра О.О.

за участю:

представника позивача - Петраша О.І.;

представників відповідача - Медвідь О.М., Романюк Д.Г.

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Будівельна компанія Єврожитлобуд Груп» до Державної податкової інспекції у Сторожинецькому районі Чернівецької області,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Сторожинецькому районі Чернівецької області (далі-Відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення №0000202300 від 14.09.2012 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що 21 вересня 2012 року, йому, як керівнику ПП «БК Єврожитлобуд Груп» кинуто в поштову скриньку за адресою: м. Сторожинець, вул.Б.Хмельницького, 4/5 конверт з листом та податковим повідомленням-рішенням №0000202300 від 14 вересня 2012 р. на стягнення (сплату) 12688 грн., із яких 10150 грн. донарахована сума податкового зобов'язання по податку на додану вартість та 2538 грн. - штрафна (фінансова) санкція за порушення законодавства по ПДВ.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, підставою для донарахування податкового зобов'язання та застосування фінансової санкції став Акт документальної позапланової виїзної перевірки № 248/22/35221562 від 05 вересня 2012 року, яким зафіксовано порушення підприємством вимог Закону України від 03.04.1997 р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» із послідуючими змінами та доповненнями в частині повноти визначення сум податкового кредиту по податку на додану вартість за листопад 2010 р. Порушення пов'язані з несуттєвими недоліками в заповненій податковій накладній отриманій від постачальника матеріалів ТОВ « ТПК Салтіс».

Позивач з прийнятими повідомленням-рішенням не погоджується, вважає його таким, що підлягає скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав повністю та просив його задовольнити, посилаючись на обставини зазначені в позовній заяві.

Представники відповідача в судовому засіданні позов не визнали, просили у його задоволенні відмовити та пояснили, що дана операція є нікчемною, та надали пояснення аналогічні викладеним у запереченнях проти позову.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, встановивши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не належить до задоволення, з наступних підстав.

Судом встановлені такі обставини та відповідні їм правовідносини.

В період з 27.08.2012 року по 31.08.2012 року відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка Приватного підприємства «Будівельна компанія Єврожитлобуд Груп» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаєморозрахунках з ТОВ «ТПК «Салтіс» за період з 01.11.2010 року по 31.11.2010 року.

За підсумками проведеної перевірки складено Акт №248/22/35221562 від 05.09.2012 року згідно висновків якого винесено податкове повідомлення-рішення №0000202300 від 14.09.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання щодо податку на додану вартість в сумі 12688,00 грн.

На вказане податкове повідомлення-№0000202300 від 14.09.2012 року позивач надав скаргу № 36 від 27.09.2012 року.

На вказану вище скаргу відповідач виніс Рішення №5142/10/10-208 від 20.12.2011 року про результати розгляду первинної скарги від 27.09.2012 року № 36, відповідно до якого податкове повідомлення-рішення ДПІ у Сторожинецькому районі №0000202300 від 14.09.2012 року залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

До вказаних правовідносин суд застосовує такі положення закону та робить висновки по суті спору.

Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з вимогами ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд вважає, що в даному випадку перевіркою не було достовірно встановлений факт порушення норм п.п.7.2.1., п.п.7.2.3., п.п.7.2.6. п.7.2., п.п.7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) в результаті чого збільшено суму грошового зобов'язання щодо податку на додану вартість в сумі 12688,00 грн.

Відповідно до п.7.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Позивачем відповідно до податкової накладної № 469 від 15 листопада 2010 року отримано і проведено по бухгалтерському обліку будівельні матеріали від ТОВ «ТПК «Салтіс» на загальну суму 60900,00 грн., в тому числі ПДВ 10150,00 грн.

Як встановлено судом оплата за отримані матеріальні цінності проведена в повному обсязі. Будівельні матеріали оприбутковані позивачем та використані в господарській діяльності для виконання будівельно-монтажних робіт замовникам, за що підприємство отримало дохід.

Відповідно п.1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції від 22.05.97 р. № 283/97 ВР господарська діяльність - будь-яка діяльність особи спрямована на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, у разі коли безпосередня участь особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Отже матеріальні цінності придбані з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності платника податку.

Крім того, відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з додатку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 р. №166 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 липня 1997 року за №250/2054, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ в розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визначення правочинів нікчемними (лист ДПА України від 29.09.2010 р. №20289/7/16-1617).

Підтвердженням взаємовідносин між ПП «Будівельна компанія Єврожитлобуд Груп» та ТОВ «ТПК «Салтіс» є податкова накладна № 469 від 15 листопада 2010 року, яка є дійсно підтвердженням фактичного отримання товару позивачем від ТОВ «ТПК «Салтіс». За таких обставин висновки, викладені в Акті №248/22/35221562 від 05.09.2012 року є неправомірними, а донарахування податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій є незаконним. Також відповідачем не надано жодного доказу з обставин, яка б підтверджувала недійсність наданих документів чи фіктивність правочину.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 1 статті 208 ГК України визначено, що у випадку якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Щодо нікчемності правочину у зв'язку з тим, що він не спрямований на настання правових наслідків, що обумовлені ним, то, згідно ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, нікчемним є лише той правочин, недійсність якого встановлена законом.

Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч.1 та 2 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним, і визнання його недійсним у судовому порядку не вимагається.

Відповідно до ст. 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, частиною 5 статті 203 ЦК України встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ч.1 ст. 234 ЦК України встановлено, що правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином є фіктивним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Недійсність фіктивного правочину не встановлена законом, а отже такий правочин не є нікчемним. Згідно із статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не доведено, що на момент здійснення правочину та його виконання позивач і його контрагент - ТОВ «ТПК «Салтіс» мали намір на укладення правочину всупереч інтересам держави або суспільства.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади. Органів місцевого самоврядування" їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З досліджених в ході судового розгляду справи письмових доказів, пояснень представника позивача судом встановлено відсутність порушень в діях позивача норм п.п.7.2.1., п.п.7.2.3., п.п.7.2.6. п.7.2., п.п.7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року (зі змінами та доповненнями) в результаті чого збільшено суму грошового зобов'язання щодо податку на додану вартість в сумі 12688,00 грн.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про невідповідність та протиправність прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення №0000202300 від 14.09.2012 року вимогам частини 3 статті 2 КАС України.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Керуючись ст.ст.2,3,6-12,17,18,71,94,157, 160-163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення №0000202300 від 14 вересня 2012 року.

Постанова суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України.

У судовому засіданні 14 березня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Постанову виготовлено в повному обсязі 19 березня 2013 року.

Суддя І.В.Маренич