Рішення № 30778064, 15.04.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15.04.13 р. Справа № 905/1878/13

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при помічнику судді Васютіні О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» (49094, місто Дніпропетровськ, вулиця Набережна Перемоги, будинок № 32; код ЄДРПОУ - 33248430)

до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» (83001, місто Донецьк, вулиця Постишева, будинок № 60, 7 поверх; код ЄДРПОУ - 31650052)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Маренич Наталії Олександрівни (61000, місто Харків, вулиця Дружби Народів, будинок № 236-А, квартира № 36)

про стягнення сплаченого страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 9 034,42 гривень

за участю представників сторін:

від позивача: Бондаренко Д.Ю., який діє на підставі довіреності № Э.37.7.0.0.0/Д-436 від 30.11.2011

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

С У Т Ь С П О Р У :

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Інгосстрах» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» сплачене страхове відшкодування в порядку регресу у розмірі 9 034,42 гривень.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач надав суду наступні копії документів: договір страхування наземного транспорту № INMKIIS101090 від 06.01.2010; заяву Клюєвої Н.М. про виплату страхового відшкодування від 29.04.2010; довідку Відділу ДАІ з ОАТ міста Харкова та АТІ; звіт дослідження спеціаліста-автотоварознавця № 137/05 2010 від 12.05.2010; постанову Дзержинського районного суду міста Харкова від 12.05.2010 стосовно Маренич Н.О. за статтею 124 КУпАП; страховий акт № И-3827 від 03.06.2010.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує статтею 27 Закону України «Про страхування», статтями 3-5, 22, 35, 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності», статями 993, 1166, 1188 Цивільного кодексу України, статтею 232 Господарського кодексу України.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 20 березня 2013 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 01 квітня 2013 року, та з метою забезпечення правильного, своєчасного й повного розгляду справи господарським судом:

- залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Маренич Наталію Олександрівну;

- витребувано з Дзержинського районного суду міста Харкова справу про адміністративне правопорушення № 3-2527/2010 стосовно Маренич Наталії Олександрівни за статтею 124 КУпАП;

- витребувано з МТСБУ інформацію щодо страхування транспортного засобу марки «ДЕУ», державний номерний знак АХ 6981 СВ, яке діяло на час скоєння спірної дорожньо-транспортної пригоди (28.04.2010).

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 01 квітня 2013 року розгляд справи відкладено на 15 квітня 2013 року у зв'язку з неявкою представника відповідача, невиконанням учасниками судового процесу вимог ухвали суду від 20 березня 2013 року, задоволенням клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи.

Представник позивача Бондаренко Д.Ю. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяви.

Відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 59 ГПК України, і не надав господарському суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, однак явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Маренич Н.О. на виконання вимог ухвали суду від 20 березня 2013 року письмових пояснень щодо обставин справи, суду не надала.

Відповідно до пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.).

З огляду на те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неодноразова неявка без поважних причин належним чином повідомленого відповідача, і ненадання ним певних документів, істотним чином не впливають на таку кваліфікацію і не може вважатися підставою для подальшого зволікання із вирішення спору.

Заслухавши уповноваженого представника позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

06 січня 2010 року між закритим акціонерним товариством «Страхова компанія «Інгосстрах» (далі - позивач або страховик) та Клюєвою Наталією Миколаївною (далі по тексту - страхувальник) укладено договір страхування наземного транспорту № INMKIIS101090 (далі по тексту - Договір страхування), згідно з яким, позивачем застраховані майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, експлуатацією та розпорядженням транспортним засобом «MAZDA 3» (далі - «Мазда» або застрахований автомобіль), державний номерний знак АХ 5851 АА, від страхових ризиків, зокрема і дорожньо-транспортної пригоди (а.с. 10-11).

Як вбачається з матеріалів справи, 28 квітня 2010 року на вулиці Леніна в місті Харкові сталася дорожньо-транспортна пригода, за участю транспортного засобу марки «ДЕУ», державний номерний знак АХ 6981 СВ, під керуванням Маренич Наталії Олександрівни та автомобіля марки «Мазда», державний номерний знак АХ 5851 АА, під керуванням Клюєвої Наталії Миколаївни.

Згідно з пунктом 9 Договору страхування, строк його дії визначений з 06.01.2010 по 05.01.2011, тобто на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди - 28 квітня 2010 року автомобіль марки «Мазда», державний номерний знак АХ 5851 АА, був застрахований позивачем.

Умовами Договору страхування передбачено, що вигодонабувачем за наведеним договором є публічне акціонерне товариств «ПриватБанк».

29 квітня 2010 року до позивача звернулась застрахована особа - Клюєва Н.М. із заявою на виплату страхового відшкодування (а.с. 12).

З довідки Відділу Державтоінспекції з обслуговування міста Харкова та АТІ б/д вбачається, що внаслідок вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди застрахований автомобіль отримав механічні пошкодження: двох лівих дверей, правого заднього крила, заднього бамперу, лівого заднього диска (а.с. 13).

Стаття 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначає, що оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.

Суб'єктами оціночної діяльності є, зокрема суб'єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону (стаття 5 вказаного Закону).

Проведення оцінки майна є обов'язковим у випадку визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом (частина друга статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

Для визначення розміру матеріального збитку, заподіяного внаслідок спірної дорожньо-транспортної пригоди власникові застрахованого автомобіля, позивачем замовлено проведення відповідно звіту.

Відповідно до висновку звіту дослідження спеціаліста-автотоварознавця № 137/05 2010 від 12 травня 2010 року, проведеного товариством з обмеженою відповідальністю «Сател Груп», матеріальний збиток, завданий власникові MAZDA 3, державний номерний знак АХ 5851 АА, в результаті його пошкодження при ДТП складає: 9 370,42 гривень (а.с. 17-21).

З матеріалів справи вбачається, що вищевказаний звіт проведений товариством з обмеженою відповідальністю «Сател Груп», яке є суб'єктом оціночної діяльності, про що свідчить угода з Фондом державного майна України № 6592/08 від 28 лютого 2008 року.

Наведене свідчить про те, що наявний в матеріалах справи звіт є допустимим документом з визначення вартості майна, який підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності; звіт підписано оцінювачем, який безпосередньо проводив оцінку майна, підпис якого скріплено печаткою.

Постановою Дзержинського районного суду міста Харкова від 12 травня 2010 року, Маренич Н.О. визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та звільнено від адміністративної відповідальності, обмежившись усним зауваженням (а.с. 14).

Відповідно до сформованого страхового акту № И-3827 від 03 червня 2010 року розмір страхового відшкодування, що підлягає виплаті власнику забезпеченого транспортного засобу, на виконання умов Договору страхування становить 9 034,42 гривень (а.с. 15-16).

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплатити страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 990 ЦК України, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі (стаття 8 Закону Україна «Про страхування»).

Позивачем дорожньо-транспортну пригоду визнано страховою подією, з настанням якої виник обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування.

Статтею 25 Закону України «Про страхування» передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Таким чином, з огляду на викладене, в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 28 квітня 2010 року, за умови вищевказаного договору, настав страховий випадок, та позивач за заявою страхувальника, на підставі сформованого страхового акту № И-3827 від 03 червня 2010 року, платіжним дорученням № 6678 від 08 червня 2010 року перерахував 9 034,42 гривень страхового відшкодування.

Особа, якій завдано збитків, має право на їх відшкодування у розмірі витрат, які вона зробила чи мусить зробити для відновлення свого порушеного права (стаття 22 ЦК України).

Статтею 1192 ЦК України передбачено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно частини першої статті 16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Аналіз положень статей 22, 28, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» дозволяє зробити висновок, що страхову виплату було здійснено позивачем правомірно.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частиною першою статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Крім того, статтею 228 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб в порядку регресу.

З матеріалів витребуваної справи про адміністративне правопорушення, в тому числі з постанови Дзержинського районного суду міста Харкова від 12 травня 2010 року вбачається, що дорожньо-транспортна пригода, яка мала місце 28 квітня 2010 року сталася саме з вини Маренич Наталії Олександрівни, яка керуючи автомобілем марки «ДЕУ», державний номерний знак АХ 6981 СВ, на проспекті Леніна в місті Харкові, при зміні смуги руху скоїв зіткнення з автомобілем марки «Мазда», державний номерний знак АХ 5851 АА, що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів.

Отже, саме дії третьої особи - Маренич Н.О., залученої за ініціативою суду для всебічного та повного розгляду справи, знаходились у причинному зв'язку зі скоєнням дорожньо-транспортної пригоди та пошкодженням транспортних засобів.

Відповідно до інформації з єдиної централізованої бази даних МТСБУ, цивільна відповідальність Козленка Артема Миколайовича - страхувальника автомобіля марки «ДЕУ», державний номерний знак АХ 6981 СВ, на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди (28.04.2010) була застрахована в ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО», на підставі полісу серії ВС № 3468511, згідно якого ліміт відшкодування за майнову шкоду складає 25 500,00 гривень, франшиза складає 510,00 гривень.

Наведене свідчить про те, що на момент скоєння спірної дорожньо-транспортної пригоди відносно автомобіля марки «ДЕУ», державний номерний знак АХ 6981 СВ, існував діючий поліс.

Враховуюче наведене та фактично понесені витрати на страхове відшкодування, позивач звернувся до суду та просить стягнути з відповідача суму сплаченого страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 9 034,42 гривень.

Статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Відповідно до пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

З аналізу вищевказаного вбачається, що відшкодування шкоди у розмірі еквівалентної суми франшизи покладається на страхувальника за Договором страхування.

Згідно преамбули Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», цей Закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач при розрахунку ціни позову, не врахував розмір франшизи, передбачений полісом відповідача, який складає 510,00 гривень.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскільки водія автомобіля марки «ДЕУ», державний номерний знак АХ 6981 СВ, визнано винною у скоєнні спірної дорожньо-транспортної пригоди, а відповідач є відповідальною особою за завдані забезпеченим автомобілем збитки, в межах, передбачених полісом обов'язкового страхування цивільної відповідальності, позивач набув право вимоги сплати відповідачем здійсненого страхового відшкодування в порядку регресу.

Отже, з огляду на вищенаведене, та з урахуванням норм діючого законодавства, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Сума, що підлягає стягненню з відповідача становить 9 034,42 - 510,00 = 8 524,42 гривень, де:

- 9 034,42 гривень - сума сплаченого позивачем страхового відшкодування;

- 510,00 гривень - безумнова франшиза (передбачена полісом відповідача), яка покладається на позивача.

На час прийняття рішення у справи, матеріали справи не містять доказів відшкодування позивачу сплаченого страхового відшкодування з боку відповідача та/або інших осіб.

Позивач, звернувшись до господарського суду без досудового врегулювання спору, посилається на рішення Конституційного суду України № 15-рп/2002 від 09 липня 2002 року.

З огляду на вищевикладене, господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Конституційний суд України в абзаці 3 пункту третьому рішення № 15-рп/2002 від 09 липня 2002 року зазначив, що зі змісту частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути, зокрема, юридичні особи. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Також суд приймає до уваги, що згідно приписів статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 ГПК України, господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

Згідно з вимогами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Європейського суду з прав людини з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні (абзац 3 пункт другий інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.11.2003 № 01-8/1427 «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини» із відповідними змінами, внесеними інформаційним листом Вищого господарського суду України від 24.07.2008 № 01-8/451 «Про внесення змін до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.11.2003 № 01-8/1427 «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини»).

В абзаці 3, 4 пункту 6.2 рішення Конституційного суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року зазначено, що у рішенні від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Великої Британії» Європейський суд з прав людини закріпив правило, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод стосується невід'ємного права особи на доступ до суду. Прямим порушенням права на доступ до суду є необхідність отримання спеціальних дозволів на звернення до суду. Таким чином, у практиці Європейського суду з прав людини право на звернення до суду також пов'язується лише з волевиявленням особи. Особа може відмовитися від реалізації права на звернення до суду, однак не від самого права як такого.

З наведеного випливає, що спір у даній справі підлягає розгляду господарським судом по суті на загальних підставах.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати відповідно до статті 49 ГПК України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 11, 22, 979, 990, 993, 1188, 1191, 1192 ЦК України, ст. 228 ГК України, ст. ст. 6, 12, 22, 28, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. ст. 8, 16, 25, 27 Закону України «Про страхування», керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» (83001, місто Донецьк, вулиця Постишева, будинок № 60, 7 поверх; код ЄДРПОУ - 31650052, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» (49094, місто Дніпропетровськ, вулиця Набережна Перемоги, будинок № 32; код ЄДРПОУ - 33248430, відомості про рахунки в установах банків відсутні) сплачене страхове відшкодування в порядку регресу у розмірі 8 524,42 гривень, судовий збір у розмірі 1 623,29 гривень, а всього 10 147 (десять тисяч сто сорок сім) гривень 71 копійка.

В решті позовних вимог відмовити за безпідставністю.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 15.04.2013 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 19.04.2013.

Суддя Фурсова С.М.