Постанова № 30774807, 20.01.2012, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

13:22

20 січня 2012 року Справа № 2а-4719/10/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Мельника О. М.

за участю секретаря судового засідання Зощака В.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Вторметпівдень", вул. Фрунзе, 111-а, м.Миколаїв, 54000

до

Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва, вул. Г.Петрової, 2-А, м.Миколаїв, 54029

про

визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №0000140070/0 від 23.04.10 р., №0000140070/1 від 01.07.10 р.,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з адміністративним визнання не чинним податкового повідомлення рішення ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва № 0000140070/0 від 23.04.2010 року та податкового повідомлення рішення № 0000140070/1 від 01.07.2010 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що викладені в акті перевірки висновки є такими, що не відповідають фактичним обставинам і не ґрунтуються на чинному законодавстві, у зв'язку із чим податкові повідомлення-рішення, прийняті Відповідачем за результатами перевірки, є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідач просив відмовити в задоволенні позову з підстав викладених в запереченнях, вважає висновки перевірки правомірними та обґрунтованими, а прийняті на їх підставі податкові повідомлення рішення ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва № 0000140070/0 від 23.04.2010 року та № 0000140070/1 від 01.07.2010 року.-такими, що не підлягають скасуванню.

Суд заслухав думку представників сторін, дослідив наявні в справі докази, надав їм оцінку в сукупності та встановив наступне.

13.04.2010 року відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Вторметпівдень» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за січень 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалося в період з 01.12.2009 року по 31.12.2010 року, результати якої оформлено актом № 1308/070-23/35890616.

Згідно висновків акту перевірки TOB "Вторметпівдень", на порушення п.п. 7.2.3., 7.2.6. п. 7.2, п.п. 7.3.1. п. 7.3, п.п. 7.4.1., 7.4.5. п. 7.4, п.п. 7.7.1., п.п. 7.7.2., п. 7.7., ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168 від 03.04.1997 року завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за січень 2009 року на суму 74 429,00 грн., шляхом віднесення до складу валових витрат операції з придбання брухту чорних металів у TOB НВФ "Інтермет" за договором купівлі - продажу металобрухту № И/03 від 05.03.2009 року.

Суть порушення на думку відповідача полягає в тому, що підприємство не мало права відносити зазначені віще операції по придбанню брухту чорних металів до складу валових витрат, оскільки зазначені операції не підтверджені первинними документами, а саме товарно — транспортними накладними, виданими TOB НВФ "Інтермет". За цих підстав, ДПІ у Заводському районі м.Миколаєва зроблено висновок про відсутність реального факту проведення операцій з купівлі — продажу металобрухт та нікчемність укладених між підприємствами договорів, тобто таких, які не породжують для сторін жодних наслідків.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення рішення № 0000140070/0 від 23.04.2010 року про зменшення підприємству суми заявленого бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 74 429,00 грн (сімдесят чотири тисячі чотириста двадцять дев'ять грн. 00 коп.) у зв'язку і порушення підприємством п.п.7.2.3., 7.2.6. п. 7.2., п.п.7.3. п.7.3., п.п. 7.4.1., 7.4.5 п.7.4., п.п.7.5.1. п.7.5., п.п.7.7.1, 7.7.2 п.7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97.

Не погодившись із висновками ДПІ, 05 травня 2010 року TOB "Вторметпівдень" направило скаргу на зазначене повідомлення рішення.

За наслідками розгляду скарги було прийнято рішення № 0000140070/1 від 01.07.2010 року.

На підставі дослідження та оцінки наявних в справі доказів суд дійшов висновку про необхідність задоволення адміністративного позову з огляду на таке.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України. А статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України встановлюється система оподаткування, податки і збори.

З системного аналізу положень Закону України „Про податок на додану вартість”, в тому числі тих, про порушення яких з боку ТОВ "Вторметпівдень", зазначає відповідач в акті перевірки від 13.04.2010р. № 1308/070-23/35890616. та податкових повідомленнях –рішеннях № 0000140070/0 від 23.04.2010 року та № 0000140070/1 від 01.07.2010 року вбачається наступне.

Пунктом 1.7 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість” визначено податковий кредит як суму, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначене згідно із цим законом. Пункт 1.8 ст.1 цього закону встановлює, що бюджетним відшкодуванням є сума, яка підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим законом.

В підпункті 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” наводиться перелік позицій, які повинна містити податкова накладна при її заповненні.

Згідно до п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” встановлено, що суми податку, які підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з будь-якою поставкою товарів (робіт , послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

А відповідно до п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

- бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

- залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

В контексті наведених норм права для відшкодування з бюджету податку на додану вартість Закон України „Про податок на додану вартість” не передбачає обов’язкової умови фактичного надходження цих сум до бюджету. У разі невиконання контрагентами платника податків або їх контрагентами за ланцюгом зобов’язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для них. Зазначена обставина не може бути підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на його відшкодування у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Закон України „Про податок на додану вартість” та інші положення законодавства України не встановлюють та не передбачають відповідальності платника податків за дії інших платників, в тому числі підприємств, установ, організацій, СПД –фізичних осіб, з якими позивач взагалі не мав господарських відносин.

Судом в судовому засіданні досліджено усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, установленим обставинам надано оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, встановлено статус постачальників товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартості. При цьому порушень податкового законодавства в діях позивача не встановлено.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 р. N 996-XIV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначено, що первинний документ –це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як було встановлено в ході судового розгляду справи позивачем, під час проведення позапланової виїзної перевірки підприємства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за січень 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалося в період з 01.12.2009 року по 31.12.2010 року були надані у повному обсязі всі обов'язкові та передбачені законами документи, які підтверджують правильність віднесення операцій з купівлі-продажу металобрухту у TOB НВФ "Інтермет"до валових витрат підприємства та відповідно виникнення податкового кредиту.

Так, до перевірки були надані первинні розрахункові документи - - договір купівлі — продажу металобрухту № И/03 від 05.03.2009 року, укладений між TOB "Вторметпівдень" та TOB НВФ "Інтермет", первинні платіжні документи та документи, що підтверджують факт отримання товару від продавця, а саме податкові накладні, банківські виписки та акти приймання- передачі металобрухту.

Надані до перевірці документи, у відповідності із приписами Закону України "Про податок на додану вартість", Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" є єдиними і достатніми документами, що фіксують факт здійснення господарської операції та підтверджують факт виникнення податкового кредиту, а також правильність віднесення цих операцій до валових витрат TOB "Вторметпівдень".

Твердження відповідача про необхідність під твердження податкового кредиту та правильності віднесення до валових витрат підприємства операцій з металобрухтом лише шляхом надання до перевірки товарно-транспортних накладних, є хибним.

Так, виникнення права платника податку на податковий кредит та бюджетне відшкодування є наслідком фактичного проведення господарських операцій, які є об’єктами оподаткування, за наявності первинних документів бухгалтерського та податкового обліку по розрахункам між позивачем та ТОВ НВФ «Інтермет» за поставлений товар – металобрухт.

Зазначений вид діяльності відповідає статутним цілям створення зазначених підприємств, на здійснення операцій з металобрухтом у ТОВ «Вторметпівдень» та ТОВ НВФ «Інтермет» були відповідні ліцензії, що не заперечувалось відповідачем.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 р. N 996-XIV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як вбачається з досліджених в судовому засіданні доказів вбачається наявність як у позивача, так і у зазначених суб’єктів господарювання, з якими позивач мав господарські відносини, реальної ділової мети, пов’язаної зі здійсненням зазначених господарських операцій і отриманням прибутку (доходу).

Згідно пункту 1.3 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість” платника податку визначено як особу, яка згідно із цим законом зобов’язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особою, яка імпортує товари на митну територію України. А відповідно до п.10.2 ст.10 цього закону платники податку, визначені у підпунктах „а”, „в”, „г”, „д” п.10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Закон України „Про систему оподаткування” від 25.06.1991р. №1251-XII (із змінами і доповненнями) для платників податків статтею 9 не передбачає обов’язку, а статтею 10 не надає права вимагати від інших платників податків будь - які відомості щодо здійснення господарської діяльності (в тому числі відносно реєстрації в якості платника податків, ведення регістрів податкового та бухгалтерського обліку, подання звітності, сплати податків до бюджету та інше).

Суд зазначає, що Закон України „Про податок на додану вартість” не передбачає обов’язку або права одного платника податків контролювати показники податкової звітності по ПДВ або сплату ПДВ до бюджету іншими платниками податків, тим більше щодо суб’єктів господарської діяльності. Зазначені обов’язки згідно Закону України „Про систему оподаткування”, Закону України „Про державну податкову службу в Україні” та Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI покладені саме на органи державної податкової служби.

Щодо позиції відповідача про те, що договір, укладений між TOB "Вторметпівдень" та TOB НВФ "Інтермет" є нікчемним, а отже не породжує для сторін жодних правових наслідків, суд зазначає наступне.

Згідно частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 215 ЦК, недійсним є лише правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Податковим органом проігноровано припис акту цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 ЦК, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Вказані ж в акті податкового органу недоліки, допущені підприємством TOB НВФ «Інтермет» при оформленні документів, що стосуються договорів, укладених між сторонами, не є основою для визнання правочинів нікчемними, враховуючи частину 2 статті 215 ЦК України, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Визнаючи нікчемними договори, укладені між TOB «Вторметпівдень» та ТОВ НВФ «Інтермет» податковий орган посилається на «здійснення підприємством діяльності, спрямованої на проведення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам», та посилається на акт перевірки від 06.04.2010 року №3004/23-200/24060254 ТОВ НВФ «Інтермет» за період з 01.10.2007 року по 31.12.2009 року.

Однак ухвалою від 12.05.2010 року було заборонено ДПІ в Ленінському районі м.Миколаєва використовувати факти викладені в акту перевірки №3004/23-200/24060254 в якості доказової інформації про виявлені порушення при проведенні перевірок контрагентів позивача ТОВ НВФ «Інтермет» за ланцюгами придбання товарів, які були предметами договорів, визнаних нікчемними.

За таких обставин посилання відповідача на акт перевірки від 06.04.2010 року №3004/23-200/24060254 ТОВ НВФ «Інтермет», як на доказ є протиправним.

Крім того, Відповідно до постанови пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999р. №12 "Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України", під публічним порядком у цьому та інших випадках належить розуміти правопорядок держави, визначальні принципи і засади, які становлять основу існуючого в ній ладу (стосуються її незалежності, цілісності, самостійності й недоторканості, основних конституційних прав, свобод, гарантій тощо).

Суд зазначає, що відповідачем не було доведено, що в результаті укладання між позивачем та ТОВ НВФ «Інтермет» і виконання договору з додатками було порушено публічний порядок, встановлений в державі. У суду також відсутні підстави вважати, що укладений правочин суперечить інтересам держави та суспільства, вчинений удавано з метою приховання сплати податків третіх осіб, отримання податкової вигоди та в силу ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України є нікчемним.

У відповідності до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач, який є суб’єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та її не обґрунтував.

За таких підстав суд приходить до висновку про те, що зафіксоване відповідачем в акті перевірки від 13.04.2010р. № 1308/070-23/35890616. та податкових повідомленнях –рішеннях № 0000140070/0 від 23.04.2010 року та № 0000140070/1 від 01.07.2010 року порушення ТОВ «Вторметпівдень» положень п.п.7.2.3., 7.2.6. п. 7.2., п.п.7.3. п.7.3., п.п. 7.4.1., 7.4.5 п.7.4., п.п.7.5.1. п.7.5., п.п.7.7.1, 7.7.2 п.7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97 не відповідає дійсним обставинам, тому податкові повідомлення–рішення № 0000140070/0 від 23.04.2010 року та № 0000140070/1 від 01.07.2010 року суперечать вимогам чинного законодавства України та підлягають визнанню протиправними і скасуванню, а позов задоволенню повністю.

Керуючись ст. 2, 7, 17, 94, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

П О С Т А Н О В И В:

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва № 0000140070/0 від 23.04.2010 року

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва № 0000140070/1 від 01.07.2010 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя О.М. Мельник