Постанова № 30772336, 16.04.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2013 року Справа № 1346/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Панової І.Ю.,суддів:Білошкап О.В., Хандуріна М.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської областіна постановуРівненського апеляційного господарського суду від 23.01.2013у справі господарського суду№ 1346/12 Рівненської областіза заявою Прокурора Рівненського району в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської областідоТовариства з обмеженою відповідальністю "Інвестжитлобуд і К"про порушення справи про банкрутство,за участю представників сторін: не заявились;

встановив:

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 17.08.2012 (суддя Музика М.В.) відмовлено у прийнятті до розгляду заяви прокурора Рівненського району Рівненської області в інтересах держави в особі кредитора - ДПІ у Рівненському районі Рівненської області ДПС України про порушення справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестжитлобуд і К".

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.01.2013 (колегія суддів у складі: Демидюк О.О. - головуючий, Грязнов В.В., Бригинець Л.М.) (з урахуванням ухвали від 11.02.2013 про виправлення описки) ухвалу господарського суду Рівненської області від17.08.2012 залишено без змін.

В касаційній скарзі Державна податкова інспекція (ДПІ) у Рівненському районі Рівненської області просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції від 23.01.2013 та ухвалу суду першої інстанції від 17.08.2012, заяву прокурора Рівненського району в інтересах ДПІ у Рівненському районі про порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Інвестжитлобуд і К" передати на розгляд до господарського суду Рівненської області. В обґрунтування посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме ст. 8 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.62 ГПК України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Відповідно до ч.2 ст.4-1 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі Закон).

В силу приписів п. 4 ч.2 ст. 8 Закону суддя господарського суду відмовляє у прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство, якщо вимоги кредиторів, які подали заяву про порушення справи про банкрутство, в сумі складають менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, якщо інше не передбачене цим Законом.

Відповідно до ст. 1 Закону про банкрутство до складу грошового зобов'язання, що складає кредиторські вимоги до боржника (у тому числі безспірні), не зараховуються недоїмка (пеня та штраф).

Як вбачається з матеріалів справи прокурор Рівненського району в інтересах держави в особі ДПІ у Рівненському районі звернувся до суду із заявою про порушення справи про банкрутство "Інвестжитлобуд і К" у зв'язку з наявністю у боржника заборгованості до бюджету по орендній платі в сумі 445 692,65 грн., з яких податкові зобов'язанні в сумі 279 762,31 грн., штрафні санкції в сумі 138116,49 грн., пеня, що обліковується на особовому рахунку в сумі 8522,87 грн., пеня, розрахована на суму несплаченого податкового боргу платника податків в сумі 19060,98 грн. В підтвердження безспірності своїх вимог до заяви про порушення справи про банкрутство додані декларації по орендній платі та податкові повідомлення-рішення від 23.02.2011 №00004615, прийняті на підставі акту перевірки №3/15-150 від 11.02.2011, від 11.05.2011 № 0001931550 (акт №41 від 28.03.2011), від 11.05.2011 № 0001941550 (акт № 40 від 28.03.2011), від 11.05.2011 №0001971550 (акт №2 44/43/15-150/33276960). Дані податкові повідомлення-рішення боржник в адміністративному та судовому порядку не оскаржував.

Кредитором здійснювалися заходи щодо стягнення податкового боргу, що підтверджується постановою Рівненського окружного адміністративного суду № 2а-4047/09/1770 від 23.06.2009. Виконавчий лист по справі № 2а-4047/09/1770 від 04.02.2010 був направлений на виконання в ДВС Рівненського районного управління юстиції.

Постановою відділу ДВС Рівненського районного управління юстиції повернуто виконавчий документ, оскільки вжитими заходами майна, на яке можливо звернути стягнення не виявлено, кошти на арештованих рахунках в банківських установах відсутні.

Місцевий господарський суд, відмовляючи у прийнятті до розгляду заяви про порушення справи про банкрутство виходив з того, що загальна сума безспірних вимог до боржника складає 123 185,76 грн., що є меншим від трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, а інша заборгованість не підтверджена належними доказами. Апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції вважає, що висновки, викладені в постанові суду апеляційної інстанції та ухвалі суду першої інстанції ґрунтуються на вимогах Закону та підтверджуються обставинами справи.

Так, положення ч. 3 ст. 6 Закону визначають обов'язкові підстави для порушення справи про банкрутство за загальною процедурою, що складають предмет спору у такій справі, які полягають у тому, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.

Отже, за приписами Закону про банкрутство для порушення справи про банкрутство за загальною процедурою, за якою здійснюється провадження у даній справі, при зверненні із заявою про порушення справи про банкрутство є обов'язковим дотримання положень Закону про банкрутство, у тому числі щодо безспірності грошових вимог ініціюючого кредитора та строку їх незадоволення - протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.

При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника на порядок застосування норм ст. 1 та ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство щодо визначення безспірних вимог кредиторів та доказів, що можуть, відповідно до законодавства, підтверджувати безспірні вимоги до боржника.

Так, положеннями абз. 8 ст. 1 Закону було встановлено, що безспірними вимогами кредиторів являються вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Саме з цього моменту грошові вимоги переходять в категорію безспірних.

Норми ст. 1071 Цивільного кодексу України визначають підстави списання Банком грошових коштів з рахунка клієнта.

За приписами ч. 1 цієї статті банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.

Без такого розпорядження грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом (ч. 2 вказаної статті).

Враховуючи те, що списання коштів з рахунків боржника в безспірному порядку здійснюється державною виконавчою службою, то порушення справи про банкрутство можливе лише після відкриття останньою виконавчого провадження та саме з цього моменту починає свій перебіг визначений в ст. 1 та ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство трьохмісячний термін.

Таким чином, без порушеного щодо боржника виконавчого провадження та за відсутності доказів невиконання боржником своїх зобов'язань щодо безспірних вимог протягом трьох місяців з моменту порушення такого провадження відсутні ознаки його неплатоспроможності.

Отже, оскільки до заяви про порушення справи про банкрутство долучено тільки одну постанову про відкриття виконавчого провадження на суму 74046,58 грн. та постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві на суму 49139,18 грн., суди попередніх інстанцій вірно встановили, що сума безспірних вимог до боржника складає 123185,76 грн.

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" мінімальна заробітна плата в Україні з 01.07.2012 складає 1102 грн. Тобто, необхідною сумою для порушення справи про банкрутство є сума в 330 600 гривень (300 х 1102).

Тому судами попередніх інстанцій правомірно зазначено, що сума безспірних вимог до боржника є меншою ніж передбачена Законом сума у розмірі 300 мінімальних заробітних плат, а тому відповідно до п.4 ч. 2 ст.8 Закону, суд відмовляє у прийнятті заява про порушення справи про банкрутство.

Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про неможливість прийняття до розгляду заяви про порушення справи про банкрутство та необхідність її повернення у зв'язку з наявністю підстав, передбачених чинним законодавством.

За таких обставин справи підстави для скасування оскаржуваних ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції відсутні.

Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.01.2013 у справі № 1346/12 залишити без змін.

Головуючий Панова І.Ю.

Судді Білошкап О.В.

Хандурін М.І.