Ухвала суду № 30768849, 16.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2013 року м. Київ К/9991/72461/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Суддя-доповідач:Вербицька О.В.Судді: Маринчак Н.Є. Муравйов О.В.розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Малинської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 13.03.2012 рокута ухвалуЖитомирського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2012 рокуу справі№ 0670/7844/11за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Юнігран»доМалинської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Юнігран» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Юнігран») звернулося до суду з позовом до Малинської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області (далі по тексту - відповідач, МДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 13.03.2012 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2012 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

У касаційній скарзі МДПІ, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 13.03.2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2012 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

У запереченні на касаційну скаргу ТОВ «Юнігран», посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу МДПІ залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

МДПІ проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ «Юнігран» з питань правовідносин з ТОВ «Квінта» за грудень 2010 року, за результатами якої складено акт № 47/23-12/24584514 від 05.04.2011 року

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено п. 1.7 ст. 1, пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»,

Крім того, в акті перевірки зазначено, що вчинені позивачем правочини, а саме укладений з ТОВ «Квінта» договір купівлі-продажу нафтопродуктів № 130-10 від 01 січня 2010 року, відповідно до статей 203, 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України, є нікчемним, не спричинив реального настання юридичних наслідків, відсутній факт отримання палива від контрагента, підприємства фактично не здійснювали господарські операції, а проводили лише їх документування.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки МДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 20.04.2011 року № 0000302340, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 319047, 00 грн. та № 0000292340, яким ТОВ «Юнігран» збільшено грошове зобов'язання по податку на додану вартість всього 201104, 00 грн., у тому числі: 160883, 00 грн. основного платежу і 40221, 00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами адміністративних оскаржень, було прийнято податкові повідомлення-рішення від 12.07.2011 року № 0000542340, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання по податку на додану вартість всього 35899, 00 грн., у тому числі: 28719, 00 грн. основного платежу і 7180, 00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, та № 0000552340, яким ТОВ «Юнігран» зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 319047, 00 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.5.1. п. 7.5. Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:

- дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

Згідно пп. 7.4.4., 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. Не підлягають включенню до складу податкового кредиту також і суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як вбачається з матеріалів справи між ТОВ «Юнігран» та ТОВ «Квінта» було укладено договір купівлі продажу нафтопродуктів № 130-10 від 01.01.2010 року.

Господарські операції між позивачем і ТОВ «Квінта» по придбанню нафтопродуктів підтверджуються податковими і видатковими накладними, товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів, актами прийому-передачі продукції, реєстрами отриманих та виданих податкових накладних.

Документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України № 996 Закону України № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є документами первинного обліку.

Крім того, суди попередніх інстанцій вірно дійшли висновку, що, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Отже, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні рішення є неправомірними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а постанова Житомирського окружного адміністративного суду від 13.03.2012 року та ухвала Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2012 року залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Малинської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби відхилити.

2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 13.03.2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2012 року залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач О.В. Вербицька

Судді Н.Є. Маринчак

О.В Муравйов