Рішення № 30765531, 11.04.2013, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" квітня 2013 р.Справа № 916/557/13-г

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Л.Е. Кришиневській

за участю представників:

від позивача - Остапов В.В.,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державного підприємства „Іллічівський морський торгівельний порт" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Ворлд Оушен Скай" про стягнення 18 688,94 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство „Іллічівський морський торговельний порт" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Ворлд Оушен Скай" про стягнення заборгованості за договором на перевезення вантажів № 192-О від 27.03.2012 р. в сумі 18688,94 грн., посилаючись на наступне.

27.03.2012 р. між ДП „Іллічівський морський торговельний порт" та ТОВ „Ворлд Оушен Скай" було укладено договір на перевезення вантажів № 192-О, відповідно до умов якого позивач на підставі заявки відповідача зобов'язується доставити автомобільним транспортом довірені йому відповідачем вантажі в контейнерах та других вантажів (згідно транспортних накладних) з місця відправлення до пункту призначення в межах України, а також в зворотному напрямку, й видати вантажі вантажоодержувачеві, а відповідач зобов'язується сплатити перевезення вантажів відповідно до умов даного договору.

Так, позивач вказує, що згідно п. 2.1 договору перевезення вантажів, включаючи й автомобілями, виконується портом лише на підставі заявок, що подає відповідач. Заявка надається відповідачем на бланку підприємства з печаткою та підписом уповноваженої особи в диспетчерську автобазу порту.

За ствердженнями позивача, на виконання п. 2.1 договору відповідач звернувся до порту з наступними заявками щодо виділення автомобілів для перевезення контейнерів: № 47 від 31.11.2012 р., № 48 від 13.11.2012 р., № 49 від 14.11.2012 р., № 51 від 21.11.2012 р., № 52 від 22.11.2012 р., № 53 від 22.11.2012 р., № 55 від 24.11.2012 р., № 56 від 24.11.2012 р., № 57 від 30.11.2012 р., № 58 від 25.11.2012 р., № 58 від 30.11.2012 р., № 59 від 26.11.2012 р., № 59 від 07.12.2012 р., № 60 від 28.11.2012 р.

Відповідно до п. 3.6 договору сторони погодились, що акт приймання-здачі виконаних робіт, підписаний уповноваженими представниками сторін, є документом, що підтверджує факт надання портом послуг відповідачу.

Так, як вказує позивач, відповідно до умов договору портом належним чином були виконані взяті на себе зобов'язання, що підтверджується відповідними актами здачі-прийняття робіт, підписаними між сторонами, а саме: № Пр/32 140 від 22.11.2012 р., № Пр/32 142 від 22.11.2012 р., № Пр/32 141 від 22.11.2012 р., № Пр/32 563 від 26.11.2012 р., № Пр/33 323 від 29.11.2012 р., № Пр/33 324 від 29.11.2012 р., № Пр/34 403 від 30.11.2012 р., № Пр/34 404 від 30.11.2012 р., № Пр/35 604 від 13.12.2012 р., № Пр/34 398 від 30.11.2012 р., № Пр/35 605 від 13.12.2012 р., № Пр/34 405 від 30.11.2012 р., № Пр/35 606 від 13.12.2012 р., № Пр/34 406 від 30.11.2012 р.

Згідно п. 3.4 договору відповідач попередньо сплачує рахунки позивача протягом 2-х днів з моменту їх виставлення. При цьому п. 3.5 договору передбачено, що в разі, коли фактичний пробіг автотранспорту порту перевищить той, що був розрахований на підставі заявки відповідача, та явився підставою для виставлення попереднього рахунку, останній сплачує остаточний рахунок не пізніше 5 банківських днів з моменту його виставлення.

Так, позивач вказує, що 28.12.2012 р. порт звернувся до відповідача з листом № 1571/07.5-10-8401 щодо сплати заборгованості в розмірі 22402,45 грн. В свою чергу з урахуванням умов п. 3.6 договору відповідач був зобов'язаний сплатити виставлені йому рахунки згідно листа порту № 1571/07.5-10-8401 протягом 5 банківських днів.

Однак, як стверджує позивач, в порушення умов договору відповідач не сплатив виставлені йому рахунки в повному обсязі. Так, згідно банківської виписки від 25.01.2013 р. відповідач частково сплатив заборгованість в розмірі 4080,00 грн. Відтак, сума боргу відповідача складає 18322,45 грн.

Також позивач посилається на п. 4.4 договору, яким передбачено, що за прострочення сплати остаточного рахунку, який виставляється згідно п. 3.5 договору, відповідач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення сплати. З огляду на вказані положення договору, позивач вважає, що відповідач зобов'язаний сплатити 305,42 грн. пені.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також 3% річних від простроченої суми, що складають 61,07 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.03.2013 р. позовну заяву ДП „Іллічівський морський торгівельний порт" прийнято до розгляду, порушено провадження по справі № 916/557/13-г та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений судом належним чином за адресою, зазначеною у позовній заяві, яка також вказана у спірному договорі, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими повідомленнями про вручення ухвал суду (а.с. 62,69).

З огляду на вищевикладене відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

27 березня 2012 р. між Державним підприємством „Іллічівський морський торговельний порт" (перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Ворлд Оушен Скай" (замовник) було укладено договір на перевезення вантажів № 192-О (а.с. 13-14), відповідно до п. 1.1 якого позивач на підставі заявки відповідача зобов'язується доставити автомобільним транспортом довірені йому відповідачем вантажі в контейнерах та других вантажів (згідно транспортних накладних) з місця відправлення до пункту призначення в межах України, а також в зворотному напрямку, й видати вантажі вантажоодержувачеві, а відповідач зобов'язується сплатити перевезення вантажів відповідно до умов даного договору.

Згідно п. 2.1 договору перевезення вантажів, включаючи й автомобілями, виконується портом лише на підставі заявок, що подає відповідач. Заявка надається відповідачем на бланку підприємства з печаткою та підписом уповноваженої особи в диспетчерську автобазу порту.

Розрахунки між перевізником та замовником здійснюються шляхом переказу грошових коштів на поточний рахунок перевізника (п. 3.1 договору). Ціна договору складається із вартості одного кілометру пробігу автотранспорту, розрахованого згідно з п. 3.3 даного договору, помноженого на відстань в кілометрах, вказану у заявці замовника (п. 3.2 договору).

Згідно п. 3.4 договору відповідач попередньо сплачує рахунки позивача протягом 2-х днів з моменту їх виставлення. При цьому п. 3.5 договору передбачено, що у разі, коли фактичний пробіг автотранспорту порту перевищить той, що був розрахований на підставі заявки відповідача, та явився підставою для виставлення попереднього рахунку, останній сплачує остаточний рахунок не пізніше 5 банківських днів з моменту його виставлення.

В п. 3.6 договору сторони погодились, що акт приймання-здачі виконаних робіт, підписаний уповноваженими представниками сторін, є документом, що підтверджує факт надання перевізником послуг замовнику. Прийом-передача акту для підпису та оформлення здійснюється сторонами шляхом передачі уповноваженим представникам під особистий підпис в реєстрі виставлених рахунків. Замовник зобов'язаний не пізніше другого дня після отримання екземплярів акту приймання-здачі виконаних робіт повернути перевізнику підписаний та засвідчений власною печаткою належний порту екземпляр акту.

Як було з'ясовано судом, в подальшому між сторонами було укладено додаткову угоду до вказаного договору від 10.04.2012 р. (а.с. 15), якою були внесені відповідні зміни стосовно порядку розрахунків за договором.

За ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно ч. 1-3 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Ч. 1 ст. 916 вказаного Кодексу передбачено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

За змістом ч. 1, 2 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Так, укладений між сторонами по справі договір на перевезення вантажів є підставою для виникнення у сторін договору зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України). В свою чергу згідно ст. 629 ЦК України вказаний договір є обов'язковим для виконання його сторонами.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За приписами статті 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, а саме: виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Так, свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором, а саме не розрахувався в повному обсязі за надані послуги перевезення вантажів за договором № 192-О.

Як було з'ясовано судом, на виконання п. 2.1 договору відповідач звернувся до порту з наступними заявками щодо виділення автомобілів для перевезення контейнерів: № 47 від 31.11.2012 р. (а.с. 19), № 48 від 13.11.2012 р. (а.с. 22), № 49 від 14.11.2012 р. (а.с. 25), № 51 від 21.11.2012 р. (а.с. 28), № 52 від 22.11.2012 р. (а.с. 31), № 53 від 22.11.2012 р. (а.с. 34), № 55 від 24.11.2012 р. (а.с. 37), № 56 від 24.11.2012 р. (а.с. 40), № 57 від 30.11.2012 р. (а.с. 43), № 58 від 25.11.2012 р. (а.с. 46), № 58 від 30.11.2012 р. (а.с. 49), № 59 від 26.11.2012 р. (а.с. 52), № 59 від 07.12.2012 р. (а.с. 55), № 60 від 28.11.2012 р. (а.с. 58).

Так, судом було встановлено, що відповідно до умов договору портом належним чином були виконані взяті на себе зобов'язання, що підтверджується відповідними актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), підписаними представниками обох сторін без зауважень, а саме актами: № Пр/32140 від 22.11.2012 р. (а.с. 21), № Пр/32142 від 22.11.2012 р. (а.с. 24), № Пр/32141 від 22.11.2012 р. (а.с. 27), № Пр/32563 від 26.11.2012 р. (а.с.30), № Пр/33323 від 29.11.2012 р. (а.с .33), № Пр/33324 від 29.11.2012 р. (а.с. 36), № Пр/34403 від 30.11.2012 р. (а.с. 39), № Пр/34404 від 30.11.2012 р. (а.с. 42), № Пр/35604 від 13.12.2012 р. (а.с. 45), № Пр/34398 від 30.11.2012 р. (а.с. 48), № Пр/35605 від 13.12.2012 р. (а.с. 51), № Пр/34405 від 30.11.2012 р. (а.с. 54), № Пр/35606 від 13.12.2012 р. (а.с. 57), № Пр/34406 від 30.11.2012 р. (а.с. 60). Загальна сума наданих послуг за вказаним актами складає 22402,45 грн.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем наданих позивачем послуг з перевезення вантажів є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказані послуги відповідно до умов договору та чинного законодавства на підставі вказаних вище актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) згідно складених позивачем рахунків на оплату, копії яких містяться в матеріалах справи, зокрема: рахунок № Пр/32 140 від 22.11.2012 р. на суму 408,00 грн. (а.с. 20), № Пр/32 142 від 22.11.2012 р. на суму 1256,03 грн. (а.с. 23), № Пр/32 141 від 22.11.2012 р. на суму 1500,01 грн. (а.с. 26), № Пр/32 563 від 26.11.2012 р. на суму 875,94 грн. (а.с. 29), № Пр/33 323 від 29.11.2012 р. на суму 637,63 грн. (а.с. 32), № Пр/33 324 від 29.11.2012 р. на суму 1874,45 грн. (а.с. 35), № Пр/34 403 від 30.11.2012 р. на суму 2554,90 грн. (а.с. 38), № Пр/34 404 від 30.11.2012 р. на суму 1632,00 грн. (а.с. 41), № Пр/35 604 від 13.12.2012 р. на суму 1877,18 грн. (а.с. 44), № Пр/34 398 від 30.11.2012 р. на суму 2040,00 грн. (а.с. 47), № Пр/35 605 від 13.12.2012 р. на суму 1632,00 грн. (а.с. 50), № Пр/34 405 від 30.11.2012 р. на суму 2040,00 грн. (а.с. 53), № Пр/35 606 від 13.12.2012 р. на суму 1645,73 грн. (а.с. 56), № Пр/34 406 від 30.11.2012 р. на суму 1428,58 грн. (а.с. 59), всього на суму 22402,45 грн.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 28.12.2012 р. позивачем було направлено відповідачу лист № 1571/07.5-10-8401 з реєстром рахунків на оплату (а.с.16), в якому зазначено, що станом на 24.12.2012 р. заборгованість за надані послуги складає в розмірі 22 402,45 грн. В свою чергу з урахуванням умов п. 3.6 договору відповідач був зобов'язаний сплатити виставлені йому рахунки згідно листа порту № 1571/07.5-10-8401 протягом 5 банківських днів.

Як вказує позивач та не спростовано відповідачем, відповідач лише частково сплатив заборгованість за надані послуги з перевезення вантажів, а саме згідно банківської виписки від 25.01.2013 р. відповідач частково сплатив заборгованість в розмірі 4 080,00 грн. Відтак, сума боргу відповідача на момент розгляду справи складає 18322,45 грн.

При цьому слід зазначити, що вказану суму боргу відповідач не оспорив, докази її погашення в матеріалах справи відсутні. Так, частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Наразі несплатою позивачу суми заборгованості за надані згідно договору № 192-О послуги з перевезення вантажів відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. За таких обставин, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної заборгованості в розмірі 18 322,45 грн.

Разом з тим невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В ст. 920 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Як визначено п. 4.4 договору № 192-О від 27.03.2012 р. за прострочення сплати остаточного рахунку, який виставляється згідно п. 3.5 договору, відповідач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення сплати.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 Господарського кодексу України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України, а також за період у шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вже зазначалось, згідно п. 3.5 договору відповідач сплачує остаточний рахунок не пізніше 5 банківських днів з моменту його виставлення. Враховуючи те, що позивач 29.12.2012 р. листом № 1571/07.5-10-8401 від 28.12.2012 р. пред'явив до сплати відповідні рахунки на суму 22402,45 грн., які було сплачено лише частково в сумі 4080,00 грн., суд вважає, що має місце прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати виконаних робіт, починаючи з 09.01.2013 року (граничний строк оплати згідно п 3.6 договору - 08.01.2013 р.).

Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов'язання за договором № 192-О від 27.03.2012 р. щодо здійснення оплати наданих позивачем послуг з перевезення вантажів, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню за період з 09.01.2013 р. по 14.02.2013 р. на відповідну суму боргу за кожним рахунком на оплату, що складає за розрахунком позивача 305,42 грн. (а.с. 12), виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у розрахунковий період.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 61,07 грн., суд зазначає наступне.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач свої зобов'язання щодо оплати наданих йому позивачем послуг з перевезення вантажів не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в укладеному сторонами по справі договорі № 192-О від 27.03.2012 р. не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати наданих позивачем послуг з перевезення вантажів за договором № 192-О від 27.03.2012 р., суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних на відповідну суму боргу за кожним рахунком у періоді з 09.01.2013 р. по 14.02.2013 р., що складає за наданим позивачем розрахунком 61,07 грн. (а.с. 12).

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача за договором № 192-О від 27.03.2012 р., що підлягає стягненню на користь позивача, становить 18688,94 грн. (18322,45 грн. основного боргу + 305,42 грн. пені + 61,07 грн. 3% річних).

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Державного підприємства „Іллічівський морський торговельний порт" про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 18 688,94 грн. повністю обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому підлягають задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, та рішення частково відбулось на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, слід віднести за рахунок відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Державного підприємства „Іллічівський морський торгівельний порт" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Ворлд Оушен Скай" про стягнення 18688,94 грн. задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю „Ворлд Оушен Скай" (68001, Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Хантадзе, офіс 2/65н; код ЄДРПОУ 35749566, р/р 26002176821400 в АТ „УкрСиббанк", МФО 351005) на користь Державного підприємства „Іллічівський морський торговельний порт" (68001, Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Праці, 6; код ЄДРПОУ 01125672, р/р 26009114761 в ПАТ „Марфін банк", МФО 328168) суму основного боргу за договором на перевезення вантажів № 192-О від 27.03.2012 р. в розмірі 18322/вісімнадцять тисяч триста двадцять дві/грн. 45 коп., пеню в розмірі 305/триста п'ять/грн. 42 коп., 3% річних в сумі 61/шістдесят одна/грн. 07 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 720/одна тисяча сімсот двадцять/грн. 50 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 16.04.2013 р.

Суддя Петров В.С.