Рішення № 30758921, 18.04.2013, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження №22-ц/774/4153/13. Головуючий суддя у суді 1 інстанції Циганков В.О. Категорія 5 Доповідач - суддя Пономарь З.М.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2013 року. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі :

головуючої судді Пономарь З.М., суддів Ремеза В.А., Прозорової М.Л.,

при секретареві Грендач Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпропетровськ цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та Заступника прокурора Дніпропетровської області на рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровськ від 30 березня 2012 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Товариства з обмеженою відповідальністю «Бонкор ЛТД» про стягнення грошової суми, за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бонкор ЛТД» до ОСОБА_3 (треті особи: ОСОБА_4, Дніпропетровська міська рада) про визнання права власності на нерухоме майно,-

в с т а н о в и л а :

У лютому 2012 року ОСОБА_3 звернулась до ТОВ «Бонкор ЛТД» та ОСОБА_4 з позовом про стягнення грошової суми.

У березні 2012 року ТОВ «Бонкор ЛТД» звернулось до ОСОБА_3 з позовом про визнання права власності на виробничі споруди та будівлі за адресою АДРЕСА_1. у порядку ст.376 ЦК України . В обґрунтування позовних вимог товариство посилалось на те, що ОСОБА_3 зобов'язалась надати відповідні консультації та здійснити реєстрацію права власності товариства на зазначені виробничі споруди та будівлі, які товариством побудовані самочинно без належного дозволу.

Рішенням Бабушкінського райсуду м.Дніпропетровськ від 30.03.2012р. у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено, а зустрічний позов ТОВ «Бонкор ЛТД» задоволено. Ухвалено визнати за ТОВ «Бонкор ЛТД» право власності на будівлі та споруди за адресою АДРЕСА_1. без прийняття їх в експлуатацію, а саме на : цех з виробництва морозива літ. А-1 загальною площею 1261,1 м2, в тому числі цокольний поверх літ. під А-1, прибудови літ. а-1, а1-2, а4-1, а5-1, аб-1, а9-1, а18-1, цокольний поверх літ. під а-1, надбудови літ. а2-1, а12-1, а13-1, а14-1, вхід у цокольний поверх літ. а3-1; навіс літ. а7, сходи літ. а8, а10, а19, а21, вхід у цокольний поверх а15, вхід у цокольний поверх літ. а16, вхід у цокольний поверх літ. а17, вхід у цокольний поверх літ. а20; цех з виробництва морозива літ. Б-1 загальною площею 1150,1 м2, в тому числі, цокольний поверх літ. під Б-1, антресольний поверх, прибудови літ. Б1-1, Б2-1, Б3-1, Б4-1, Б5-1, Б6-1, Б7-1, Б8-2, Б9-1, Б10-1, Б11-1, б2-1, б3-1, цокольний поверх літ. під Б3-1; сходи літ. б1, б3, б5, б9, б10, резервуар літ. б4, майданчики літ. б2, б6, б7, ґанки літ. а11, а13, естакаду літ. б12, сходи літ. б15; цех з виробництва печива літ. В-1 загальною площею 1375,4 м2, в тому числі, цокольний поверх літ. під В-1, прибудови літ. Б1-2, В2-1, тамбур літ. в-1, цокольний поверх літ. В2-1, надбудову літ. В3-1; сходи в, в1; прохідну літ. Д-1 загальною площею 23,4 м2, ґанок літ. д; склад літ. Ж-2 загальною площею 298,8 м2, в тому числі тамбур літ. ж"-1, веранда літ. ж"-1, вхід у цокольний поверх літ. ж"""-1і сходи літ. ж; ангар літ. И; цех напівфабрикатів літ. К-2 загальною площею 849, 8 м2, в тому числі прибудови літ. К1-3, К2-3, К4-2, К5-1, К6-2, К7-1; сходи літ. к, ґанок літ. к1, майданчик літ. к2; трансформаторну підстанцію літ. Л; трансформаторну підстанцію літ. М-2 загальною площею 138, 4 м2, сходи літ. м; навіси літ. Н, Н1, О, Ц, Ч, Щ, Ю, Я; холодильну камеру літ. П-1, тамбур літ. п-1, п"-1; холодильну камеру літ. Р-1 загальною площею 133, 7 м2, літ. р естокаду; склад літ. С-2 загальною площею102,8 м2, сходи літ. с; холодильну камеру літ. Т, тамбур літ. т'-1, тамбур літ. т-1; цех з виробництва напівфабрикатів літ. У-3 загальною площею 2652,2 м2, в тому числі цокольний поверх літ. під У-3, прибудови літ. У'-З, У"-1, У"М, У-Iv-3, У-vI-І, підвал, надбудову літ. Уv-1 ; навіс з пандусом літ. у, вхід у цокольний поверх літ. у", вхід у цокольний поверх літ. у"", ґанок літ. у-Іv, сходи літ. у-v; холодильну камеру літ. Ш, ґанок літ. ш; майстерню літ. 1А-1 загальною площею 262,2 м2 в тому числі надбудову_літ. 1А1-2; сходи літ. 1а; споруду № 4; підйомник № 11; підйомник №12; мостіння І, II.

Додатковим рішенням Бабушкінського райсуду м.Дніпропетровськ від 22.02.2013р. вирішено питання щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Бонкор ЛТД» понесених ним судових витрат у сумі 3200грн. (а.с.196).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 та Заступника прокурора Дніпропетровської області, посилаючись на невідповідність вимогам закону вказаного судового рішення в частині задоволення зустрічного позову, просили скасувати його у цій частині. Рішення суду першої інстанції в частині первинного позову ОСОБА_3 в апеляційному порядку не оскаржено.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскарженій частині - в частині задоволення зустрічного позову ТОВ «Бонкор ЛТД», колегія суддів вважає, що воно підлягає скасуванню за такими підставами.

Ухвалюючи рішення про визнання права власності товариства за самочинно збудовані виробничі споруди та будівлі, суд першої інстанції керувався ст.ст.331,376 ЦК України та посилався на визначення готовності будівництва до експлуатації технічним висновком спеціаліста.

Вказані висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону та обставинам справи, з яких вбачається наступне.

Згідно витягу договору купівлі-продажу від 4.12.2006р. ТОВ «Бонкор, ЛТД», від імені якого діяв його директор Квітко Б.М., придбало нежитлові будівлі за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 298,5 кв.м. з ангаром, навісами та сходами (а.с.84-87). Відповідно до наданого ТОВ «ДПКТІ» Технічного висновку на території земельної ділянки за вказаною адресою, що знаходиться на території Жовтневого району м.Дніпропетровськ, під забудовою знаходиться площа розміром 12 282кв.м. та складається з відповідних надбудов, прибудов, майстерні та інших будівель та споруд (а.с.18-32). За технічним паспортом будівлі та споруди за вказаною адресою є виробничими та збудованими самочинно (а.с.34-83).

Відповідно до вимог ст.26 Закону України «Про основи містобудування» спори з питань містобудування вирішуються відповідними радами, інспекціями державного будівельного архітектурного контролю у межах їх повноважень та судом відповідно до законодавства.

За загальним правилом, відповідно до вимог ч.1 ст.15 ЦК України, ч.1 ст.3 ЦПК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права лише у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Між тим, у матеріалах справи відсутні докази про те, що ТОВ «Бонкор ЛТД» потребує такого судового захисту. Обгрунтування вказаній обставині його позовна заява не містить. Матеріали справи не містять відомостей про те, що порушене позивачем питання щодо оформлення права власності було предметом розгляду компетентних державних органів чи органів місцевого самоврядування, рішення яких чи відсутність рішень яких давали б підстави вважати про наявність спору про право. Не вбачається також з матеріалів справи і того, що у товариства взагалі були будь-які перешкоди для отримання відповідних правовстановлюючих документів у передбаченому законом порядку.

І товариство у своїй позовній заяві, і суд першої інстанції при ухваленні судового рішення посилались на ст.331 ЦК України, якою передбачено набуття права власності на новостворене майно. Проте вказаною правовою нормою зазначалась можливість вирішення судами лише одного питання - визнання заінтересованої особи власником недобудованого майна. Більш того, ч.4 статті, яка це положення передбачала, законодавцем була виключена ще 15.12.2005р. Інші частини статті лише передбачають підстави та час виникнення права власності на новостворене майно, а вирішення судом вказаних питань ними не урегульовано. Таким чином підстав для застосування судом вказаної правової норми взагалі не вбачається.

Позивач у своїй позовній заяві та суд у рішенні посилались також і на ст.376 ЦПК України, яка регулює вирішення питань, пов'язаних з самочинним будівництвом. За положеннями ч.5 статті на вимогу користувача земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Відповідно до вимог ст.ст.38,39 ЗК України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Між тим, у матеріалах справи відсутні відомості про категорію складності забудови, час її фактичного здійснення, про відповідність її державним будівельним, санітарним, пожежним нормам та про введення її в експлуатацію. У матеріалах справи взагалі відсутні відомості про те, що товариство зверталось до відповідної інспекції державного будівельного архітектурного контролю для прийняття в експлуатацію реконструйованих та нових будівель. Вказані будівлі є спеціалізованим виробничим будівництвом, а тому до нього застосовуються і підвищені та більш ширші вимоги щодо надійності та безпечності у залежності від категорії їх складності. Крім того, за технічним висновком, рельєф земельної ділянки, на якій розміщене самочинне будівництво, має уклін у бік р.Дніпро та носить техногенний характер.

Відсутність виданих державним компетентним органом та передбачених ч.4,5 ст.ст.26,30-32,34,36,37,39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» документів, у тому числі, і акту щодо відповідності вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил здійсненого товариством виробничого будівництва є перешкодою до визнання на нього права власності у судовому порядку, оскільки суд не замінює компетентний орган, який у передбаченому законом порядку має визначати таку відповідність. Технічний висновок, наявний у матеріалах справи, не лише не замінює рішення вказаного компетентного органу, а й додатково зазначає про необхідність подальшого узаконення спірних будівель та споруд у встановленому законом порядку.

Обставини, щодо того, що будівництвом не порушуються права інших осіб, судом першої інстанції не з'ясовувались, не наведені вони і позивачем з підтвердженням їх відповідними доказами. Між тим, ОСОБА_2, яка є співвласницею сусіднього з будівлями товариства домоволодіння, зазначає про порушення самочинним будівництвом її прав. Так, рішенням Жовтневого райсуду м.Дніпропетровськ від 11.11.2011р. задоволено позов її співвласниці ОСОБА_6 та ухвалено зобов'язати ТОВ «Бонкор, ЛТД» знести самочинно зведені на межі з земельною ділянкою по АДРЕСА_2 будівлі. Результатами здійснених органами прокуратури перевірок встановлено факти порушень виробничими будівлями товариства санітарно-захисної зони та інших порушень вимог природоохоронного законодавства. Між тим, ні ОСОБА_2, ні ОСОБА_6 ні власники інших сусідніх з товариством домоволодінь до участі у справі не залучались, доказів, які б виключали порушення їх прав та інтересів самочинним будівництвом матеріали справи не містять.

Позов про визнання права власності на самочинне будівництво пред'явлений та розглянутий судом першої інстанції до громадянки ОСОБА_3 Посилання товариства у зустрічному позові на те, що ОСОБА_3 є особою, яка на його доручення мала займатись оформленням його права власності не свідчить про її належність, як відповідачки у цій справі. Остання не наділена законодавцем ні правами, ні обов'язками щодо вирішення питань, пов'язаних з визнанням права власності на самочинне будівництво, у зв'язку з чим вона не має цивільної процесуальної правоздатності сторони у цьому спорі та фактично відповідно до ст.ст.28,30 ЦПК України є неналежним відповідачем по справі. За таких обставин та того, що самочинне будівництво розміщене на території Жовтневого району Дніпропетровської області, підстав для об'єднання зустрічного позову з первинним позовом у Бабушкінському райсуді м.Дніпропетровськ не малось та фактично призвело до порушення судом першої інстанції передбаченої ч.1 ст.114 ЦПК України виключної підсудності справи за цим позовом.

Правовстановлюючих документів або відомостей тому, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1, перебуває у власності чи користуванні ТОВ «Бонкор, ЛТД», матеріали справи не містять. Немає доказів і тому, що вказана земельна ділянка, яка знаходиться під самочинною забудовою площею 12 282кв.м., була у встановленому законом порядку надана ТОВ «Бонкор ЛТД» для будівництва.

Між тим, за вимогами ч.3 ст.376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

За вимогами ст.83 ЗК України усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, належать на праві власності територіальним громадам міст. Представником територіальної громади відповідно до положень ч.1 ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування» є міська рада, на яку покладено здійснення від імені та в інтересах громади функцій і повноважень місцевого самоврядування. Однак, у передбаченому ст.33 ЦПК України порядку Дніпропетровська міська рада, як орган, який представляє відповідну територіальну громаду, до участі у справі у якості належного відповідача залучена не була. Між тим, саме до повноважень міської ради, згідно ст.12, ч.1 ст.122 ЗК України, належить розпорядження землями територіальної громади та здійснення контролю за їх використанням.

Фактично справа розглянута судом першої інстанції за відсутності належного відповідача.

Таким чином судом апеляційної інстанції встановлено, що заявлений позов та ухвалене з його приводу рішення суду першої інстанції без залучення належного відповідача та осіб, інтересів яких стосуються заявлені позовні вимоги, а також без відомостей про відповідність самочинного будівництва державним будівельним, санітарним, пожежним нормам та стандартам та про введення його в експлуатацію, є передчасними та тягнуть скасування судового рішення з відмовою у задоволенні позову товариства про визнання права власності на самочинне будівництво.

Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та вимогам закону, його рішення на підставі п.3,4 ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову. У зв'язку з цим скасуванню підлягає і додаткове рішення того ж суду від 22 лютого 2013 року про розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст.303,307,309,316 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та Заступника прокурора Дніпропетровської області задовольнити.

Скасувати рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровськ від 30 березня 2012 року в оскарженій частині - в частині задоволення зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Бонкор ЛТД» до ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно та скасувати додаткове рішення того ж суду від 22 лютого 2013 року про розподіл судових витрат.

Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Бонкор ЛТД» до ОСОБА_3 про визнання права власності на будівлі та споруди за адресою АДРЕСА_1.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Судді :