Ухвала суду № 30756379, 16.04.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/619/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Сало П.І.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Залімського І. Г.

суддів: Білоуса О.В. Мельник-Томенко Ж. М.

секретар судового засідання: Лукашик М.О.

за участі:

представників позивача: Мельника В.О., Віннічука М.В.

представника відповідача: Мельник А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Барської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 13 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Барська швейна фабрика" до Барської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Барська швейна фабрика" (далі - ТОВ "Барська швейна фабрика", позивач) звернулося до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Барської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області (далі - Барська МДПІ, відповідач), про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 13 березня 2013 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 13 березня 2013 року скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованої постанови.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив вимоги, що в ній викладені, задовольнити.

Представники позивача заперечили проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, у період з 22 по 23 січня 2013 року посадовими особами Барської МДПІ проведена документальна невиїзна позапланова перевірка ТОВ "Барська швейна фабрика" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за грудень 2009 року при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ "ТД "Спец-Техноресурс".

За результатами перевірки складено акт № 62/22/00308577 від 23.01.2013 року.

В ході перевірки виявлені та відображені в акті порушення позивачем вимог п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (зі змінами та доповненнями), що полягало в заниженні суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 13 256 грн. та завищенні від'ємного значення податку на додану вартість на 7377 грн. за грудень 2009 року.

На підставі акту № 62/22/00308577 від 23.01.2013 року податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 05.02.2013 року: №0000102300, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 16 570 грн., з яких 13 256 грн. основного платежу і 3314 грн. штрафних (фінансових) санкцій; №0000112300, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2009 року на 7377 грн.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ "Барська швейна фабрика" суд першої інстанції виходив з того, що висновки Барської МДПІ, викладені в акті перевірки, є необґрунтованими, а тому прийняті на їх підставі оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із вказаними висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як видно із матеріалів справи, підставою прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про безпідставне включення до податкового кредиту сум ПДВ сплачених у вартості товарно-матеріальних цінностей, які були придбані у постачальника ТОВ "ТД "Спец-Техноресурс" на підставі нікчемного правочину.

05.12.2009 року між ТОВ "Барська швейна фабрика" (покупець) та ТОВ "ТД "Спец-Техноресурс" (продавець) було укладено договір № 12 купівлі-продажу обладнання на загальну суму 123 800,40 грн., в тому числі 20 % ПДВ.

На виконання умов вказаного договору 28.12.2009 року позивачу поставлено і передано у власність наступне обладнання: швейну машину Strobel 45-123-P (підшивка низу) вартістю 25 800 грн. з ПДВ, швейну машину Ewa-Tex 202-88 (прес для формування коміра) вартістю 35 300 грн. з ПДВ, швейну машину Praff 481 (чистий край формування коміра) вартістю 23 300 грн. з ПДВ, швейну машину Minerva 62761-P3Z (петельна) вартістю 12 500 грн. з ПДВ, швейну машину Minerva M761-2 (петельна) вартістю 13 600 грн. з ПДВ, швейну машину Minerva 428-2 (рукавний тип для приточування кромки) вартістю 13 300,40 грн.

Суми ПДВ, сплачені в ціні поставленого обладнання, позивач включив до податкового кредиту за грудень 2009 року.

Відповідно до положень п.п. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Законом України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної вартості товарів (робіт, послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності з п.п. 7.5.1. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно із п.п 7.4.4 пп 7.4 цієї ж статті Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Одним із видів діяльності ТОВ "Барська швейна фабрика" є виробництво іншого верхнього одягу, що вказує на наявність зв'язку придбаного обладнання із господарською діяльністю позивача. Крім того, використання вказаних ТМЦ в господарській діяльності ТОВ "Барська швейна фабрика" підтверджується інвентаризаційними описами основних засобів позивача станом на 01.01.2010 року та 01.01.2013 року, згідно із якими придбане у ТОВ "ТД "Спец-Техноресурс" швейне обладнання перебуває на балансі ТОВ "Барська швейна фабрика" і належить до його основних засобів, доказами на підтвердження нарахування позивачем амортизації по придбаному у ТОВ "ТД "Спец-Техноресурс" швейному обладнанню протягом 2010-2012 років.

Відповідно до п.п. 7.2.6. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно із п.п.7.4.5. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-Х1V зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством.

Відповідно до вимог пункту 3.2 статті 3 вищезазначеного Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з вимогами Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операцій, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно із пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05 червня 1995 року за №168/704, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Товарність та реальність господарських операцій позивача із ТОВ "ТД "Спец-Техноресурс" повністю наступними первинними: податковою накладною № 281209 від 28.12.2009 року на загальну суму 123 800,40 грн., в тому числі ПДВ - 20 633,40 грн., виданою позивачу продавцем ТОВ "ТД "Спец-Техноресурс" на підставі договору купівлі-продажу № 12 від 05.12.2009 року; видатковою накладною № 281209 від 28.12.2009 року про поставку позивачу продавцем ТОВ "ТД "Спец-Техноресурс" товарно-матеріальних цінностей на суму 123 800,40 грн., в тому числі ПДВ - 20 633,40 грн.; актом приймання-передачі від 28.12.2009 року до договору купівлі-продажу № 12 від 05.12.2009 року, відповідно до якого ТОВ "ТД "Спец-Техноресурс" передало, а ТОВ "Барська швейна фабрика" прийняло вищезазначене швейне обладнання на загальну суму 123 800,40 грн. платіжними дорученнями № 32 від 27.01.2010 року та № 201 від 05.05.2010 року про перерахування позивачем продавцю ТОВ "ТД "Спец-Техноресурс" коштів в сумі 123 800,40 грн. як оплату за придбаний товар згідно із договором купівлі-продажу № 12 від 05.12.2009 року; актом від 29.12.2009 року про приймання-передачу придбаного у ТОВ "ТД "Спец-Техноресурс" швейного обладнання на баланс ТОВ "Барська швейна фабрика".

Таким чином, відповідність вказаних первинних документів вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку свідчить про правомірність дій позивача щодо формування податкової звітності з ПДВ на підставі вказаних документів.

В обґрунтування власної позиції відповідач вказує на відсутність товарно-транспортних накладних, які відповідно до ст.48 Закону України "Про автомобільний транспорт в Україні" є основними документами на перевезення вантажів.

Колегія суддів вважає, що дана обставина не може бути підставою визнання безтоварними правочинів, у зв'язку з наступним.

Статтею 48 Закону України "Про автомобільний транспорт в Україні" визначений перелік документів для перевізника і водія, на підставі яких здійснюються перевезення вантажів автомобільним транспортом. В той же час у вказаному Законі відсутнє визначення переліку документів, наявність яких є обов'язковою для покупця товару, який не є замовником перевезення.

За змістом п.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року N 363, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Пунктом 11.1 вказаних Правил визначено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.

Проте жодним нормативно-правовим актом не встановлено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи є єдиними документами, які підтверджують факт поставки товару від продавця до покупця. Відсутність даних документів сама собою не може бути підставою для висновків про нездійснення господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків в зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Крім того, товарно-транспортні накладні є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів в межах України, однак не є документами первинного бухгалтерського обліку, на підставі яких визначається розмір витрат.

Крім того, відповідач зазначив, що контрагент позивача ТОВ "ТД "Спец-Техноресурс" не має відповідних ресурсів для здійснення господарської діяльності здійснює господарської діяльності, відповідно до висновку ГВПМ ДПІ у Дніпровському районі м.Києва №08/10/12/101 від 11.10.2012 р. ТОВ "ТД "Спец-Техноресурс" не здійснювало господарської діяльності в період з жовтня 2009 року по жовтень 2012 року, а в провадженні ГСУ ДПС України проводиться досудове розслідування по кримінальному провадженню №32012000000000015 за фактом фіктивного підприємництва, в тому числі ТОВ "ТД "Спец-Техноресурс".

В цій частині колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу відповідача на наступне.

Відкриття кримінального провадження за фактом фіктивного підприємництва по контрагенту позивача ТОВ "ТД "Спец-Техноресурс", ще не свідчить про винуватість певної особи у вчиненні злочину, а є лише підставою для проведення слідчих дій з метою підтвердження або спростування факту вчинення злочину конкретною особою. До того ж у ході судового розгляду цієї справи встановлено, що порушена кримінальна справа не стосується фінансово-господарської діяльності позивача і як на час проведення перевірки, так і на даний час у податкового органу відсутні відомості про судові рішення щодо визнання засновників чи інших посадових осіб ТОВ "ТД "Спец-Техноресурс" винними у вчиненні економічних злочинів.

Крім того, загальним принципом юридичної відповідальності є вина в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки. Закон не передбачає відповідальності за винні дії іншої особи.

Невиконання контрагентом свого зобов'язання зокрема зі сплати ПДВ до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення позивача як платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Зазначене підтверджується також практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Також, Барською МДПІ не було враховано положення частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності).

Згідно із ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актом перевірки, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті перевірки висновки про допущення порушень законодавства суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів є суто суб`єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора та не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність. У зв`язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз`яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним нормативно-правовим актом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 198 та статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, судова колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Барської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 13 березня 2013 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 19 квітня 2013 року .

Головуючий Залімський І. Г.

Судді Білоус О.В.

Мельник-Томенко Ж. М.