Рішення № 30752046, 09.04.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

09.04.13 р. Справа № 5006/29/89/2012

Господарський суд Донецької області у складі судді Риженко Т.М.,

при секретарі Куньчик К.А., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Прем'єр Плюс», м.Харків

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТС Обжора», м.Донецьк

про: стягнення заборгованості у розмірі 55 201,09грн., 3% річних у сумі 3 009,10грн., інфляційних витрат у розмірі 4 580,05грн.

за участю:

від позивача: Даниленко І.М. (за довіреністю);

від відповідача: не з'явився;

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Прем'єр Плюс», м.Харків (далі - Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТС Обжора», м.Донецьк (далі - Відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 55 201,09грн., 3% річних у сумі 3 009,10грн., інфляційних витрат у розмірі 4 580,05грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем зобов'язань за договором (купівлі-продажу на умовах оплати за реалізований товар) №179/П-00000513 від 01.09.2010р., щодо оплати за поставлений товар.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав належним чином засвідчені копії наступних документів: договору (купівлі-продажу на умовах оплати за реалізований товар) №179/П-00000513 від 01.09.2010р., додатку до договору №1 від 01.09.2010р., специфікації до договору, видаткових накладних, виписок з банківського рахунку з доказами здійснення Відповідачем часткових оплат за поставлений товар, вимоги №262 від 09.07.2012р., актів звіряння взаємних розрахунків, які підписано та завірено печатками з боку обох сторін без зауважень, відповідно до якого заборгованість станом на 28.02.2011р. складає 63 498,20грн., станом на 31.05.2011р. складає 62 506,47грн., станом на 30.09.2011р. складає 52 419,29грн., станом на 31.08.2011р. складає 52 419,29грн.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 54-57 Господарського процесуального кодексу України.

23.10.2012р. Позивачем через канцелярію суду надано належним чином засвідчені копії податкових накладних та вимогу про повернення нереалізованого товару.

05.11.2012р. Позивачем через канцелярію суду надані письмові пояснення по справі у яких зазначає, що Позивачем було здійснено поставку товару Відповідачу на загальну суму 127 201,09грн. До цього часу, жодних претензій на адресу Позивача з боку Відповідача, щодо кількості чи якості поставленого товару, в порядку, передбаченому Розділом 3 Договору, не надходило. Однак, незважаючи на те, що товар Відповідачем отримано в повному обсязі, без будь-яких зауважень щодо його кількості чи якості, Відповідач, з порушенням встановлених строків, здійснив лише часткову оплату товару на загальну суму 86 000,00грн. Позивач 09.07.2012р. направив вимогу до Відповідача про погашення заборгованості. На даний час відповідь від Відповідача на адресу Позивача не надходила. Крім того Позивачем надано належним чином засвідчені копії наступних документів: вимоги про повернення нереалізованого товару №436 від 17.10.2012р., додаткової вимоги №451 від 25.10.2012р., вимоги про погашення заборгованості №262 від 09.07.2012р., доказів направлення вимог на адресу Відповідача.

Заявою від 31.10.2012р. №б/н Позивач в порядку ст.22 Господарського процесуального кодексу України зменшив розмір позовних вимог заявивши до стягнення суму заборгованості у розмірі 48 790,24грн.

Заявою від 09.04.2013р. №б/н Позивач в порядку ст.22 Господарського процесуального кодексу України зменшив розмір позовних вимог заявивши до стягнення суму заборгованості у розмірі 41 201,09грн., та фактично відмовився від позовних вимог в частині стягнення 3% річних у сумі 3 009,10грн., інфляційних витрат у розмірі 4 580,05грн.

Суд розглядає справу відносно вимог, визначених у заяві від 09.04.2013р. №б/н, оскільки згідно ст. 22 Господарського процесуального кодексу України Позивач вправі до прийняття рішення зменшити розмір вимог. Суд приймає вказане зменшення, оскільки відповідні дії не суперечать законодавству і не порушують чиїх - небудь охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст.79 Господарського процесуального кодексу України провадження по справі зупинялось та поновлялось.

Представник Позивача у судове засідання 09.04.2013р. з'явився, підтримав позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 09.04.2013р. №б/н

Відповідач у судові засідання не з'являвся, відзиву та доказів сплати заборгованості не надав, своїм правом на захист не скористався.

Вся кореспонденція направлялася Відповідачу за адресою, вказаною у позові та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців а саме: 83008, м.Донецьк, вул.Югославська, буд. 30

При цьому, з огляду на правову позицію Вищого господарського суду України, визначену в п.4 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" від 02.06.2006р. №01-8/1128 та в п.11 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" від 15.03.2007р. №01-8/123, таке надсилання вважається належним виконанням обов'язку щодо інформування сторін про судовий розгляд справи.

Таким чином, судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення сторін про місце, дату та час проведення судового засідання.

Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позов та витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Зважаючи на достатність представлених позивачем документів, згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними у ній матеріалами.

До початку судового засідання надано до суду клопотання про розгляд справи без застосування технічних засобів фіксації судового процесу. Дане клопотання не суперечить чинному законодавству, інтересам сторін, тому приймається судом та підлягає задоволенню.

Розглянувши матеріали справи, долучивши до матеріалів справи надані сторонами докази, суд

ВСТАНОВИВ:

01 вересня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТС Обжора» (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Прем'єр Плюс» (Продавець) було укладено договір (купівлі-продажу на умовах оплати за реалізований товар) №179/П-00000513, відповідно п.1.1 якого Продавець поставляє та передає у власність Покупця, а Покупець приймає та оплачує товар на умовах та у порядку, встановленому даним Договором, відповідно замовлення на поставку та товаросупроводжувальної документації, яка є невід'ємною частиною даного Договору (Додаток 1 «Бланк Замовлення на поставку).

Згідно п.1.2 договору Покупець надає замовлення на поставку Продавцю відповідно Специфікації, затвердженої Сторонами, в якій приведений асортимент (список) товарів, які поставляються за даним Договором, їх ціни. Специфікація є невід'ємною частиною даного Договору (Додаток 2 «Специфікація»).

Пунктом 2.5.1 договору встановлено, що право власності переходить від Продавця до Покупця з моменту підписання видаткової накладної.

У розділі 5 договору Сторони дійшли згоди щодо ціни Договору та порядку розрахунків:

- Покупець зобов'язаний оплачувати кожну товарну накладну, переданого Продавцем товару по мірі її реалізації не пізніше 40 (сорока) банківських днів з моменту реалізації такого товару (п.5.3 Договору);

Відповідно п.6.1 Договору у випадку невиконання своїх зобов'язань за даним Договором, Сторони несуть відповідальність відповідно діючого законодавства України.

Даний договір вступає в дію з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін та діє до 15 січня 2011р. (п.8.1 Договору). Якщо ні одна з Сторін письмово не повідомить іншу Сторону про припинення дії Договору не менш ніж за 30 (тридцять) календарних днів до запланованої дати припинення його дії, Договір вважається продовженим на кожен наступний календарний рік на тих же умовах (п.8.2 Договору).

Між Сторонами підписано специфікації до договору, де Сторони визначили асортимент (список) товарів, які надаються за даним Договором та ціни.

На виконання умов договору Позивачем було здійснено поставку на суму 127 201,09грн., що підтверджується видатковими накладними, які підписані та завірені печатками з боку обох Сторін без зауважень.

Внаслідок цього обов'язок передачі Постачальником товару вважається виконаним. Крім того факт поставки також підтверджується податковими накладними.

Відповідачем було здійснено часткову оплату за поставлений товар у сумі 86 000,00грн., що підтверджується виписками з банківського рахунку, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 41 201,09грн.

Листом №436 від 17.10.2012р. Позивач звернувся до Відповідача з вимогою повернути нереалізований товар.

Проте, за твердженням Позивача, та не спростоване Відповідачем відповідь від Відповідача на адресу Позивача не надходила, крім того жодного звіту про реалізацію поставленого товару не надано.

Позивачем на адресу Відповідача було направлено вимогу про погашення заборгованості №262 від 09.07.2012р.

19.10.2012р. Позивач повторно звернувся до Відповідача з вимогою №436 від 17.10.2012р. повернення нереалізованого товару або сплати заборгованості.

За таких обставин та у зв'язку із неналежним виконанням грошових зобов'язань Відповідачем Позивач звернувся до суду з позовом.

Дослідивши матеріали справи, керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору.

Оцінивши зміст даного договору з якого виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Як встановлено ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у власність у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Судом встановлено, що відповідно до умов договору (купівлі-продажу на умовах оплати за реалізований товар) №179/П-00000513 від 01.09.2010р. Позивачем було здійснено поставку Відповідачу на суму 127 201,09 грн.

Документи, які б свідчили про незгоду Покупця з неналежністю виконання Постачальником своїх зобов'язань по Договору - суду не надавались.

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Так, сторони у пункті 5.3 договору дійшли згоди, що Покупець зобов'язаний оплачувати кожну товарну накладну, переданого Продавцем товару по мірі її реалізації не пізніше 40 (сорока) банківських днів з моменту реалізації такого товару.

Таким чином, момент виникнення зобов'язання відповідача по оплаті отриманого на підставі договору товару, був визначений вказівкою на подію - реалізацію останнім товару кінцевому споживачу.

В матеріалах справи відсутні будь-які листи, докази звернення Відповідача до Позивача з повідомленнями про нереалізований товар, неможливість оплати товар або затримку платежу, Відповідач не звертався з проханням відстрочити виконання зобов'язання по оплаті товару через його не реалізацію.

Належні та допустимі докази наявності у Відповідача нереалізованого товару, отриманого за спірними накладними, суду не надані. Разом з цим, суд дійшов до висновку, що саме на Відповідача покладений обов'язок доказування, чи був ним реалізований товар.

Відповідно до ст.ст. 4-2, 4-3 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно ст.ст. 33-34 ГПК України кожна сторона з допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи ті обставини, що з часу здійснення поставки Позивачем товару пройшов тривалий термін, суд вважає правомірною вимогу Позивача, наведену у листі №1436 від 17.10.2012р., яка направлена Відповідачу, про оплату поставленого товару. Отримання Відповідачем вказаної претензії підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яке вручене 18.07.2012р.

Отримання товару Відповідачем, підтверджується підписанням видаткових накладних, за якими здійснювалося постачання товару, свідчить про те, що товар перебуває у власності Відповідача, а отже останній зобов'язаний сплатити його вартість.

Як стверджує Позивач, перераховані Відповідачем кошти лише частково погасили заборгованість за товар, внаслідок чого за бухгалтерським обліком Товариства з обмеженою відповідальністю «Прем'єр Плюс» за Відповідачем значиться заборгованість у розмірі 41 201,09грн.

При цьому, оскільки відсутні докази, за допомогою яких можливо встановити конкретні дати реалізації товару, суд вважає, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

За приписами ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи викладене, на момент прийняття рішення грошове зобов'язання Відповідача перед Позивачем на суму 41 201,09грн. залишилось невиконаним, що є порушенням вимог статей 525 та 526 Цивільного кодексу України, які передбачають, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, причому одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

За таких обставин, враховуючи, що Відповідач доказів оплати заборгованості на суму 41 201,09грн. не надав, заявлені позовні вимоги в цій частині належними доказами не спростував, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Прем'єр Плюс», суд вважає таким, що підлягають задоволенню.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає заяву Позивача про відмову від позову в частині стягнення 3% річних у сумі 3 009,10грн., інфляційних витрат у розмірі 4 580,05грн. такою, що підлягає прийняттю, з урахуванням наступного.

Припинення провадження по справі - це форма завершення судової процедури, за яким рішення по суті не виноситься, і це волевиявлення учасників судового процесу.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України Позивач вправі до прийняття рішення по справі відмовитись від позову. Згідно ч.ч. 1,4 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України відмова від позову опосередковується письмовою заявою Позивача та є підставою для припинення провадження у справі.

Разом із цим, як встановлено ч. 6 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України суд не приймає відмови від позову, якщо це суперечить законодавству або порушує чиї-небудь права та інтереси.

З огляду на наведені процесуальні положення суд зазначає наступне:

- заява про відмову в частині стягнення 3% річних у сумі 3 009,10грн., інфляційних витрат у розмірі 4 580,05грн. здійснена уповноваженою на вчинення такої дії особою та у встановленій діючим законодавством формі;

- позивач обізнаний із процесуальними наслідками прийняття відмови від позову;

За таких обставин судом не встановлено підстав для не прийняття відмови від позову.

З урахуванням наведеного, провадження у справі в частині стягнення 3% річних у сумі 3 009,10грн., інфляційних витрат у розмірі 4 580,05грн. підлягає припиненню на підставі п. 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відмовою Позивача від позову та прийняттям такої відмови судом.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Прем'єр Плюс», м.Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТС Обжора», м.Донецьк про стягнення заборгованості у розмірі 41 201,09грн. задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТС Обжора» (83008, м.Донецьк, вул.Югославська, буд. 30, ЄДРПОУ 33967456, р/р 26008302785819 у ф-л ГУ ПАТ «Промінвестбанк» в Донецькій області, МФО 334635) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Прем'єр Плюс» (61001, Харківська область, м.Харків, Московський район, вул.Юр'ївська, буд.17, ЄДРПОУ 32674184) заборгованість у розмірі 41 201,09грн., судовий збір у сумі 1 056,11грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. Провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Прем'єр Плюс», м.Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТС Обжора», м.Донецьк про стягнення 3% річних у сумі 3 009,10грн., інфляційних витрат у розмірі 4 580,05грн. припинити.

У судовому засіданні 09.04.2013р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Суддя Риженко Т.М.

Повний текст рішення складено та підписано 11.04.2013р.