Постанова № 30743018, 15.04.2013, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2013 року Справа № 823/704/13-а

18 год. 45 хв. м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Бабич А.М.,

при секретарі - Сидорець І.С.,

за участю сторін:

представника позивача - Бараннікова І.В. (за довіреністю),

представника відповідача - Левенець А.М. (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом приватного підприємства «БОНАВІ-1» до державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

12.03.2013 приватне підприємство «БОНАВІ-1» (далі-позивач) звернулось у Черкаський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби (далі-відповідач), в якому просить: скасувати податкові повідомлення-рішення (далі - ППР) форми «Р» від 04.12.2012: №0005952301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 666962 грн.; № 0005942301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на загальну суму 689896 грн. (579967 грн. за основним платежем та 109929 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Позов мотивовано тим, що відповідач неправомірно встановив факт недійсності правочинів позивача з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 щодо поставки товару виключно на підставі даних висновків акту перевірки цього контрагента, не врахував наявність у позивача всіх необхідних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують факт виконання, та поклав відповідальність на позивача за порушення його контрагентом податкового обов'язку всупереч позиції Вищого адміністративного суду у таких категоріях справ. Крім того, позивач не мав достатніх правових підстав проводити податкову перевірку позивача у зв'язку з тим, що на письмовий запит відповідача про підтвердження розміру податкового кредиту за вказаними господарськими операціями позивач надсилав лист про втрату документів та клопотання надати термін для їх відновлення. Тому, позивач вважає на цих підставах оскаржувані ППР підлягають скасуванню у судовому порядку.

Відповідач проти позову заперечував з тих підстав, що оскаржувані ППР прийняті на підставі акту перевірки, в якому висвітлено, що позивач завищив свої витрати за ІІ-ІV квартали 2011 року та податковий кредит за червень-вересень і листопад 2011 року за недійсними господарськими операціями з ФОП ОСОБА_3 До таких висновків податковий орган дійшов у зв'язку з тим, що під час перевірки позивач не підтвердив реальність цих операцій, оскільки податкові та видаткові накладні на придбання 1828 тон соняшникових жмиху та шроту складені з порушенням, підписані невстановленими особами та не дають можливості встановити де відбувалося навантаження та розвантаження товару, яким чином відбувалося перевезення товару, які особи брали безпосередню в цьому участь, вказано неправильні дані постачальника щодо номера свідоцтва платника ПДВ (вказано дані анульованого свідоцтва). Неможливість здійснення вказаної діяльності ФОП ОСОБА_3 підтверджується даними Черкаського міського центру зайнятості та Черкаського ВРЕВ УДАІ УМВС про відсутність у нього необхідної кількості персоналу та вантажних транспортних засобів.

У судових засіданнях представники сторін підтвердили свої правові позиції у справі.

Заслухавши пояснення та доводи представників сторін, повно та об'єктивно дослідивши докази у справі у їх логічному взаємозв'язку, надавши їм оцінку з точки зору належності, достовірності та достатності суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог треба відмовити з наступних підстав.

Суд встановив, що приватне підприємство «БОНАВІ-1» зареєстроване як юридична особа з 19.11.2004 та є платником ПДВ згідно зі свідоцтвом №100329242. Відповідно до даних ЄДРПОУ основним видом діяльності позивача є оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин.

04.12.2012 відповідач прийняв оскаржувані ППР форми «Р»: №0005952301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 666962,00 грн.; № 0005942301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 689896,00 грн. (579967,00 грн. за основним платежем та 109929,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Ці рішення прийнято на підставі акту позапланової виїзної документальної перевірки від 20.11.2012 №325/22-14/35318200, яким встановлено, що позивач на вищевказану суму занизив податок на прибуток за період 01.06.2011-30.09.2011 та за період 01.11.2011-30.11.2011, а також ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету за період 01.06.2011-30.09.2011, а також за період 01.11.2011-30.11.2011.

Заниження податків згідно з даними акту перевірки обумовлене безпідставністю формування витрат та взяття податкового кредиту за правочинами позивача з ФОП ОСОБА_3

Суд встановив, що ФОП ОСОБА_3 згідно з даними його акту перевірки (а.с.137-161) здійснював наступні види діяльності: розвідувальне буріння, оптову торгівлю деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, інші види оптової торгівлі, діяльність автомобільного транспорту, організацію перевезення вантажів.

Водночас, позивач формував витрати та податковий кредит за рахунок господарських операцій з поставки соняшникових жмиху та шроту від вказаного контрагента, тобто нехарактерного для ФОП ОСОБА_3 виду діяльності.

Так, вказаними контрагентами підписано наступні договори (а.с.36-39): від 01.09.2011 №010901, від 01.07.2011 №010702, від 17.08.2011 №170811, від 19.06.2011 №190611 - на поставку шроту соняшникового та від 01.09.211 №010902, від 01.07.2011 №010701, від 18.08.2011 №180811, від 06.06.2011 №060601 - жмиху соняшникового.

Відповідно до цих договорів кількість та ціна вказується у накладних, а якість повинна відповідати показникам ДСТУ. Доставка товару за умовами договору повинна здійснюватися транспортом постачальника на склад покупця. Суд звернув увагу, що договори не містять терміну дії, позивач не надав доказів погодження сторін договору щодо всіх істотних умов. Зокрема, з огляду на систематичність поставок за видатковими накладними не надано доказів погодження щодо строків поставки, не вказано конкретного місця (адреси) виконання (передачі товару) тощо. Суд зауважує, що видаткові накладні не підтверджують факт укладення правочину, а стосуються факту передачі товару.

Відповідно до ч.1 ст. 638 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 208 ЦК України для правочинів між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу (правочини, що виконуються сторонами у момент їх виникнення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність), письмова форма є обов'язковою. Оскільки оплата товару здійснювалася в інші дні, ніж виписані ВН, тому суд вважає, що правочини позивача з ФОП ОСОБА_3 не є такими, що відбулися сторонами у момент їх вчинення.

Ч.1 ст.712 ЦК України встановлено істотні умови для договору поставки: вид товару та строк (строки), в який він повинен бути переданий у власність покупця. Додатково за ст.266 Господарського кодексу України - кількість і якість, комплектність, номенклатура і асортимент (сортамент), порядок поставки (навантаження та відвантаження, доставка). Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. (ч.1 ст. 207 ЦК України). Жодних таких доказів, у т.ч. про наявність будь-яких домовленостей між контрагентами про кількість, якість, строки поставки позивач не надав.

Тому суд дійшов висновку, що вищевказані договори фактично не були укладені, оскільки сторони не досягли погодженої волі щодо всіх істотних умов договору, та викликають сумнів у реальності їх виконання.

Суд звернув увагу, що позивач як для податкової перевірки, так і суду не надав доказів проведення в бухгалтерському обліку вказаних правочинів, не надав регістрів бухгалтерського обліку (оборотно-сальдові відомості, картки рахунків та журнали-ордери).

Ч.2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі - Закон України № 996-XIV) встановлює, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Ст.9 Закону України № 996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Обов'язковими реквізитами первинних документів є: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704), первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників. (пункт 2.15 вищевказаного Порядку)

Водночас в порушення вказаних норм видаткові накладні, відповідно до яких позивач формував витрати, не містять розшифрування підписів осіб, що брали безпосередню участь в господарських операціях. Висновки акту перевірки позивача про внесення в реквізити податкових та видаткових накладних (а.с.53-80) анульованого свідоцтва платника ПДВ - контрагента позивача підтверджуються матеріалами справи.

Суд вважає не підтвердженими обставини перевезення товару у зв'язку з тим, що всупереч вимог пунктів вищевказаних договорів про доставку товару транспортом продавця суду не надано товарно-транспортних накладних на перевезення товару, подорожніх листів. З огляду на дані про значну кількість товару (вага від 21 тони до 104 тон кожна із партій) за видатковими накладними (а.с.53-78) та поясненнями представника позивача з доказами про виписування довіреностей на отримання товару на керівника підприємства суд вважає, що докази перевезення є істотними для підтвердження реальності виконання правочинів.

Згідно з пунктами 11.5-11.6, 11.8 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом (далі - ТТН) замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри ТТН підписом і при необхідності печаткою (штампом). Перший екземпляр - залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

У тих випадках, коли в ТТН немає можливості перерахувати всі найменування вантажу, підготовленого для перевезення, до такої накладної замовник додає документ довільної форми з обов'язковим зазначенням відомостей про вантаж (графи 1-10 товарно-транспортної накладної). У цих випадках в ТТН зазначається, що до неї додається як товарний розділ документ, без якого вона вважається недійсною і не може використовуватись для розрахунків із замовником.

Час прибуття (вибуття) автомобіля для завантаження і розвантаження замовник зобов'язаний зазначати відповідно до пунктів 8.25 і 8.26 цих Правил.

Суд звернув увагу, що у позивача здійснювалася виїмка документів господарської діяльності з вищезгаданим контрагентом, про що свідчить відповідний протокол в матеріалах справи. Однак згідно з описом вилучених документів такими були лише видаткові та податкові накладні, договори та докази оплати товару, тобто інших доказів, які суд зобов'язував надати на підтвердження реальності виконання господарських операцій не вилучено. Оскільки позивач, не зважаючи на зобов'язання судом ухвалою від 15.03.2013, не надав доказів складського зберігання, руху товару на складі, фізичного переміщення, перевірки та підтвердження якості та кількості товару, отже в сукупності позивач не надав підтвердження зміни свого майнового стану у зв'язку з правочинами з ФОП ОСОБА_3, отже не підтвердив правомірність формування за рахунок них відповідного розміру витрат. Суд вважає, що наданий в якості доказу зберігання товару договір оренди складського приміщення не є достатнім доказом зберігання товару, отриманого у вказаного контрагента.

Витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником) (підпункт 14.1.27 ст.14 ПК України).

Пунктом 138.2 ст.138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Пунктом 9 ч.1 ст.139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У свою чергу, право на формування податкового кредиту виникає у разі реального здійснення правочинів відповідно до вимог ст.198 ПК України.

Таким чином формування податкового кредиту у періоді 01.06.2011-30.09.2011 та 01.11.2011-30.11.2011 за рахунок безпідставного віднесення на витрати відповідних сум за договірними зобов'язаннями є необґрунтованим.

Суд не взяв до уваги як доказ реальності виконання правочинів дані журналу виданих позивачем довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, оскільки вони містять виправлення невстановлених осіб у записах граф на відповідні дати про довіреності на директора про отримання від ФОП ОСОБА_3 товару та не надавалися податковому органу до перевірки.

З огляду на вагу товару кожної партії та відсутність доказів про їх зважування, відсутність доказів необхідності замовлення товару в суб'єкта господарювання, який за даними ЄДРПОУ не веде таких видів діяльності, суд дійшов висновку, що позивач сформував витрати на підставі безтоварних операцій з метою отримання податкової вигоди.

Суд звернув увагу, що за даними акту перевірки ФОП ОСОБА_3 він не має транспортних засобів, персоналу, складських приміщень для здійснення господарської діяльності.

Оскільки викладені в акті перевірки порушення позивачем не спростовано та не надано жодного доказу на підтвердження протилежного, не надано спростування викладених в акті перевірки відхилень в показниках податкової звітності та підтверджуючих до них первинно-бухгалтерських документах, отже позивач не обґрунтував свої позовні вимоги.

Пунктом 36.1 ст.36 ПК України встановлено, що податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи (пункт 36.5 ст.36 ПК України). Штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, застосовуються у порядку та у розмірах, встановлених цим Кодексом та іншими законами України (пункт 113.3 ст.113 ПК України).

Відповідно до п.123.1 ст.123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, це тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Тому суд дійшов висновку, що застосування штрафу у розмірі 25% від суми донарахованих зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ відповідачем здійснено правомірно у спосіб та розмірах, визначених законом.

Враховуючи, що висновків податкової перевірки не спростовано, не підтверджено віднесення на витрати та формування відповідно сум податкового кредиту позивачем у відповідний період, реального виконання правочинів з ФОП ОСОБА_3 тому суд дійшов висновку, що відповідач діяв у межах, відповідно та у спосіб, визначений діючим законодавством, при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, отже позов є необґрунтованим, безпідставним та не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 69 - 71, 94, 97, 158 - 159, 160 - 165, 254 КАС України, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову приватного підприємства «БОНАВІ-1» до державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень форми «Р»: від 04.12.2012 №0005952301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 666962 грн., та від 04.12.2012 № 0005942301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 689896 грн., - відмовити повністю.

2. Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з моменту отримання повного тексту постанови в порядку, передбаченому ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

3. Копію постанови направити сторонам.

Суддя А.М. Бабич

Повний текст постанови виготовлений 18.04.2013