Постанова № 30738525, 16.04.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2013 року Справа № 5023/5037/12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівДемидової А.М., Коваленко С.С. (доповідач), Воліка І.М.,розглянувши матеріали касаційної скарги ПАТ НАК "Нафтогаз України"на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.02.2013р.у справі5023/5037/12 господарського суду Харківської областіза позовомПАТ НАК "Нафтогаз України"доКП "Чугуївтепло"простягнення 42654,59 грн.

За участю представників сторін

від позивача Сидоренко А.С. -дов.

від відповідача не з'явились

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Харківської області від 18.12.2012 року по справі № 5023/5037/12 (суддя Френдій Н.А.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з КП "Чугуївтепло" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 11512,41грн. пені, 4353,70 грн. 7% штрафу, 4470,75 грн. 3% річних, 6451,63 грн. інфляційних витрат та витрати зі сплаті судового збору в розмірі 1609,50 грн. В решті позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.02.2013р. у справі № 5023/5037/12 (судді Пуль О.А., Білоусова Я.О., Хачатрян В.С.) рішення господарського суду Харківської області від 18.12.2012р. залишено без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ПАТ НАК "Нафтогаз України" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, посилаючись на порушення та невірне застосування судами норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 30.09.2011 року між НАК "Нафтогаз України" (продавець) та КП "Чугуївтепло" (покупець) укладено договір №14/2510/11 купівлі-продажу природного газу, відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у IV кварталі 2011 року та у 2012 році імпортований природний газ для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах цього договору.

Суди встановили, що пунктом 2.1 договору встановлено, що продавець передає покупцеві з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року газ в обсязі до 4880,0 тис.м.куб. (чотири мільйони вісімсот вісімдесят тисяч кубічних метрів).

Згідно п. 11.1 договору, цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01.10.2011 року до 31.12.2012 року, а в частині проведення розрахунків за газ та послуг з його транспортування - до повного погашення заборгованості.

Відповідно до пункту 6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Місцевим господарським судом, з яким погодився суд апеляційної інстанції вірно зазначено, що на виконання договору купівлі-продажу природного газу позивач поставив у жовтні 2011 року - грудні 2011 року, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 3859395,27 грн., що підтверджується наявними у справі актами приймання-передачі, які підписані позивачем та відповідачем у справі, а також скріплені печатками.

Згідно ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 ст. 181 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цього законодавства; мають право врегульовувати в договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегульовувати свої відносини на власний розсуд.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 526 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Суди встановили, що розрахунки за поставлений природний газ відповідачем проводились невчасно, а саме з порушенням строків визначених у п. 6.1 договору.

Суди обгрунтовано зазначили, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі не виконання покупцем пункту 6.1 цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу. Пеня сплачується протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання покупцем вимоги продавця.

Суди встановили, що позивач звертався до відповідача з вимогою від 16.10.2012 року № 26/2-81-12 про сплату штрафних санкцій у розмірі 31732,21 грн., а саме: за період з 15.11.2011 року по 13.12.2011 року пеню у сумі 3678,74 грн., за період з 15.12.2011 року по 30.12.2011 року пеню у сумі 7644,54 грн., за період з 15.01.2012 року по 21.05.2012 року пеню у сумі 11701,54 грн. та штраф у розмірі 8707,39 грн.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції стосовно того, що суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що, оскільки відповідачем порушені строки щодо своєчасної оплати за договором № 14/2510/11, то він повинен нести відповідальність, передбачену умовами договору (п.7.2 договору), у вигляді сплати пені, що за період з 15.11.2011 року по 21.05.2012 року становить 23024,82 грн. та штрафу в розмірі 8707,39 грн.

Частина 3 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно Пленуму Вищого господарського суду України в п. 3.17.4 постанови від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснив, що вирішуючи, в тому числі і з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушала зобов'язання (пункт 3 ст. 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції, що що суд першої інстанції, керуючись п. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, п.1 ст.233 Господарського кодексу України, п.3. ст.83 Господарського процесуального кодексу України, зменшив розмір пені та штрафу на 50%, об'єктивно оцінивши обставини справи. Штрафні санкції, які бажає отримати апелянт є його чистим прибутком, а для відповідача можуть стати причиною погіршення його діяльності із-за відсутності коштів та погіршення теплопостачання у споживачів - населення та бюджетних організацій.

Отже, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно зменшено розмір неустойки та штрафу, які заявлені позивачем до стягнення.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на викладене, колегія суддів колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції, та вважає постанову апеляційної інстанції, якою залишено без змін рішення місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог, прийнятою із вірним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції, якою рішення місцевого господарського суду залишено без змін прийнята із вірним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для її скасування відсутні.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 1115 , 1117, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу ПАТ НАК "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.02.2013р. залишити без змін.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді С.С. Коваленко

І.М. Волік