Рішення № 30732972, 27.03.2013, Центрально-Міський районний суд м. Макіївки

Центрально-Міський районний суд м.Макіївки

Справа № 270/1170/13-ц

Провадження № 2/270/768/2013

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2013 рокум. Макіївка

Центрально-Міський районний суд м. Макіївки Донецької області в складі:

головуючого судді Кузнецова Р.О.

при секретарі Грицані О.С.

заочно розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у місті Макіївці цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі ПАТ КБ «Приватбанк») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором у розмірі 41018,77 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до кредитного договору № DNH4RP39260118 від 16.06.2006, укладеному між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк», ОСОБА_1 був наданий кредит у розмірі 2866,50 грн. на строк до 15.06.2007 зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08 % відсотків на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідно до умов кредитного договору погашення заборгованості повинно було здійснюватися в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно умов договору. Своєчасно зобов'язання ОСОБА_1 за кредитним договором не виконані, нею порушені передбачені кредитним договором терміни погашення кредиту та відсотків. Станом на 13.02.2013 загальна сума заборгованості відповідача становить 41018,77 грн, з яких: 2866,50 грн заборгованість за кредитом, 13131,31 грн заборгованість за процентами, 22591,49 грн сума пені за несвоєчасне виконання зобовязань за договором, а також відповідно до п. 5.3. умов та правил надання банківських послуг 500,00 грн. сума штрафу (фіксована частина), 1929,47 грн. сума штрафу (процентна складова).

Посилаючись на протиправність дії відповідача, якою суттєво порушуються законні права кредитора, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 суму заборгованості в розмірі 41018,77 грн. Також позивач просив стягнути з відповідача судові витрати.

Представник позивача, який належним чином повідомлений про дату, місце та час розгляду справи, не використав наданого законом права на особисту участь у судовому засіданні, надав суду письмову заяву, в якій підтримує позовні вимоги та просить розглянути справу за його відсутності, проти винесення заочного рішення не заперечував (а.с. 22).

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не зявилася, про день та час розгляду справи була сповіщена належним чином.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 224 ЦПК України у випадку неявки в судове засідання відповідача, належним чином повідомленого і від якого не надходила заява про розгляд справи у його відсутність або якщо вказані ним підстави неявки визнано неповажними, суд може прийняти заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач була належним чином повідомлена про час та місце слухання справи, про що свідчить телефонограма від 12.03.2013, а позивач не заперечував проти заочного розгляду справи, тому суд вважає за можливе розглянути справу у заочному порядку.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному та обєктивному дослідженні обставин справи, дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

За приписами ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При цьому згідно розяснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

З урахуванням встановлених у справі обставин суд дійшов висновку, що спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями Цивільного кодексу України, що регулюють питання виконання зобовязань.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріалами справи підтверджено, що 16.06.2006 між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» був укладений кредитний договір № DNH4RP39260118 (аркуш справи 4-7).

Відповідно до умов укладеного договору ОСОБА_1 ОСОБА_1 був наданий кредит у розмірі 2866,50 грн. на строк до 15.06.2007 зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08 % відсотків на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідно до умов кредитного договору погашення заборгованості повинно було здійснюватися в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно умов договору. Проте як було встановлено судом, відповідачем умови договору не виконувались.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому за приписами ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Враховуючи відсутність оплати за кредитом з боку відповідача, суд дійшов висновку про можливість задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості по кредиту в розмірі 2866,50 грн.

Також згідно ч. ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Так, за умовами договору ОСОБА_1 зобовязана була сплачувати відсотки за користування кредитом у розмірі 25,08% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Позивач у своїй заяві надав розрахунок процентів за користування кредитом станом на 13 лютого 2013 року, тому, враховуючи, що визначення предмету та підстав позову є виключним правом позивача, суд вважає за можливе прийняти до уваги розрахунок належних до стягнення процентів саме до цієї дати та у такому розмірі, тому сума відсотків, що підлягає стягненню, склала 13131,31 грн.

Одночасно, за приписами статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

При цьому за ст. 624 ЦК України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання ( ст. 549 ЦК України).

Судом встановлено, що за умовами п. 5.1 договору у випадку несвоєчасного погашення заборгованості по кредиту позичальник зобовязаний сплатити на користь банку пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожен день прострочки платежу.

Згідно ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Одночасно стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

При цьому зазначену правову позицію було викладено у рішеннях Верховного Суду України під час розгляду аналогічних справ (постанови від 24.10.2011 N 25/187, від 07.11.2011 N 5002-2/5109-2010).

А враховуючи вимоги ч. 2 ст. 214 ЦПК України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу.

Більш того рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України (ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України).

Розрахунок суми пені

Сумма боргу

(грн.)Період

прострочкиКількість днів прострочкиРозмір облікової ставки НБУРазмер подвійної облікової ставки

НБУ на деньСума пені за період прострочки2866.5016.06.2006 - 31.05.20073508.5000 %0.047 %*467.282866.5001.06.2007 - 31.12.20072148.0000 %0.044 %*268.902866.5001.01.2008 - 29.04.200812010.0000 %0.055 %*187.972866.5030.04.2008 - 15.02.200929212.0000 %0.066 %*548.862866.5016.02.2009 - 14.06.200911912.0000 %0.066 %*224.292866.5015.06.2009 - 11.08.20095811.0000 %0.060 %*100.212866.5012.08.2009 - 07.06.201030010.2500 %0.056 %*482.992866.5008.06.2010 - 07.07.2010309.5000 %0.052 %*44.762866.5008.07.2010 - 09.08.2010338.5000 %0.047 %*44.062866.5010.08.2010 - 22.03.20125917.7500 %0.042 %*719.412866.5023.03.2012 - 13.02.20133287.5000 %0.041 %*385.33З урахуванням викладеного, сума пені, що підлягає стягненню за порушення умов кредитного договору має складати 3474,07 грн., яка розраховується за формулою Пеня = С * 2ОСД * Д : 100, де С сума заборгованості за період, 2ОСД подвійна облікова ставка НБУ на день прострочення, Д кількість днів прострочення.

Отже, з ОСОБА_1підлягає стягненню пеня в розмірі 3474,07 грн.

Стосовно позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» в частині стягнення з відповідача суми штрафів відповідно до п. 5.3 умов та правил надання банківських послуг суд звертає увагу на наступне.

За приписами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобовязання внаслідок односторонньої відмови від зобовязання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобовязання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

При цьому відповідно до ст. 624 ЦК України якщо за порушення зобовязання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання ( ст. 549 ЦК України).

Судом встановлено, що предметом спору є стягнення з ОСОБА_2 штрафу за порушення ним платежів по будь-якому з- грошових зобовязань, передбачених договором, більш ніж на 30 днів.

Одночасно п. 5.1 умов кредитного договору у випадку несвоєчасного погашення заборгованості по кредиту позичальник зобовязаний сплатити на користь банку пеню в розмірі 0,15% від суми простроченої заборгованості за кожен день такої прострочки, але не менше 1 гривні.

Крім того, відповідно до п. 5.3 умов кредитного договору у разі порушення позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобовязань, передбачених даним кредитним договором, більш ніж на 30 днів він зобовязаний сплатити банку штраф в розмірі 500,00 грн+5% від суми позову.

Тобто за одне й те саме порушення зобовязання передбачена подвійна відповідальність одного виду. А в силу ст. 61 Конституції України зазначено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

При цьому зазначену правову позицію було викладено у рішенні Верховного Суду України під час розгляду аналогічної справи (постанова від 15.12.2010 року).

Таким чином, судом не вбачається правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 штрафу, передбаченого п. 5.3 умов та правил надання банківських послуг.

Отже, на підставі викладеного, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню щодо стягнення з ОСОБА_1 поточної заборгованості за кредитом у розмірі 2866,50 грн, заборгованості за процентами у розмірі 13131,31 грн. та суми пені у розмірі 3474,07 грн, а всього на суму 19471,88 грн.

Частиною 1 ст. 260 ЦК України встановлено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст.261 ЦК України). А за загальним правилом, встановленим ч. 1 ст. 254 ЦК України, строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

З матеріалів справи вбачається, що вищевказаний кредитний договор було укладено строком на 1 рік, тобто до 15.06.2007 року.

З огляду на викладене, суд вважає, що строк позовної давності почав перебіг з моменту, коли позивачу стало відомо про його порушене право, тобто з моменту закінчення дії вказаного кредитного договору, а саме, з 16 червня 2007 року.

Одночасно суд звертає увагу на те, що відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Вимогами ч. 1 ст. 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

П. 5.5. Умов надання споживчого кредиту фізичним особам визначено, що термін позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки пені, штрафів за даним договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років.

Таким чином, строк позовної давності має спливати 16.06.2012.

А оскільки з відповідним позовом ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося лише 22.02.2013, тому позовна давність пропущена.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

У п. 31 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року за № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам розяснено, що у справах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У звязку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), зазначене вище правило застосовується й до додаткових вимог банку.

Враховуючи те, що в ході судового засідання підстав визнати поважними причини пропущення позовної давності судом встановлено не було, суд вважає за необхідне застосувати до таких відносин загальний строк позовної давності.

Ч. 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, у зв'язку з тим, що позовну давність пропущено і підстав вважати причини пропущення поважними у суду немає, позов про стягнення заборгованості за кредитним договором № DNH4RP39260118 від 16.06.2006 задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 1, 3, 4, 10, 11, 60, 61, 209, 213, 215-218, 224-233 ЦПК України, ст. 267 ЦК України, п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України у від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», п. 31 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року за № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 10-ти днів з дня отримання його копії.

Іншими учасниками судового процесу рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Центрально-Міський районний суд міста Макіївки шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо її не було подано, а у разі її подання - після розгляду справи апеляційним судом, якщо його не скасовано судом апеляційної інстанції.

Суддя:Р.О. Кузнецов