Рішення № 30731930, 16.04.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/2636/13 16.04.13

За позовомДержавної судової адміністрації України, м.Київ доДержавного підприємства «Інформаційні судові системи», м.Київпровизнання договору від 31.07.2012 р. №31-1-07/12 про закупівлю апаратури записувальної і відтворювальної звуку і зображення (обладнання для відеоконференцзв'язку) недійснимСуддя Жагорнікова Т.О.

Представники сторін:

від позивача:Квітка О.О. (дов №10-5088/12 від 24.09.2012 р.);від відповідача:Лесик М.А. (дов №73 від 17.12.2012 р.).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державна судова адміністрація України (надалі - ДСА України) звернулась до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства «Інформаційні судові системи» (надалі -ДП «Інформаційні судові системи») про визнання договору від 31.07.2012 р. №31-1-07/12 про закупівлю апаратури записувальної і відтворювальної звуку і зображення (обладнання для відеоконференцзв'язку) недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач вважає, що Договір №31-1-07/12 про закупівлю апаратури записувальної і відтворювальної звуку і зображення (обладнання для відеоконференцзв'язку) від 31.07.2012 р. є недійсним, оскільки Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, як уповноваженим органом за результатами здійснення моніторингу державних закупівель від 29.11.2012 р. №3303/04/45031-07 було виявлено порушення процедури державних закупівель.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.02.2013 р. порушено провадження у справі № 910/2636/13 розгляд справи призначено на 05.03.2013 р.

До початку судового засідання 05.03.2013 р. через канцелярію господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові документи на вимогу ухвали суду.

В судовому засіданні 05.03.2013 р. представник позивача надав клопотання про долучення додаткових документів до матеріалів справи, надав усні пояснення по суті спору та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача надав відзив на позов, надав клопотання про долучення додаткових документів до матеріалів справи, надав усні заперечення по суті спору та просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

В судовому засіданні 05.03.2013 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошувалась перерва до 28.03.2013 р.

В судовому засіданні 28.03.2013 р. представник позивача надав письмові заперечення на відзив відповідача, надав клопотання про долучення додаткових документів до матеріалів справи, надав усні пояснення по суті спору та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача надав усні заперечення по суті спору, просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.03.2013 р., на підставі ст. 77,86 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 16.04.2013 р.

До початку судового засідання 04.04.2013 р. та 11.04.2013 р. через канцелярію господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи до матеріалів справи.

В судовому засіданні 16.04.2013 р. представник позивача надав усні пояснення по суті спору та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача надав усні заперечення по суті спору, просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Дослідивши всі наявні матеріали справи, суд визнав їх достатніми для винесення рішення у справі по суті.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

31.07.2012 р. між ДСА України (надалі - Заявник) та ДП «Інформаційні судові системи» (надалі - Учасник) було укладено Договір №31-1-07/12 про закупівлю апаратури записувальної і відтворювальної звуку і зображення (обладнання для відеоконференцзв'язку) (надалі - Договір).

Відповідно до п.1.1 Договору Учасник зобов'язується у 2012 році поставити апаратуру записувальну і відтворювальну звуку і зображення (обладнання для відеоконференцзв'язку) (код ДК 016-97:32.30.3) відповідно до умов Договору (далі - «Товар»), а Замовник - прийняти і оплатити такий Товар, на умовах, викладених у Договорі, а саме: Пристрої перезаписування з перетворенням формату даних (центр комутації системи відеоконференцзв'язку) (код ДК 016-97: 32.30.31.500) (п. 1.1.1. Договору). Апаратуру відеозаписувальну чи відтворювальну з вмонтованою телекамерою (мобільну систему відеоконференцзв'язку) (код ДК 016-97: 32.30.33.350) для залів судових засідань (п. 1.1.2. Договору).

Згідно із п. 1.2. Договору Найменування (номенклатура, асортимент) товару - апаратура записувальна і відтворювальна звуку і зображення (обладнання для відеоконференцзв'язку) (код ДК 016-97:32.30.3). Пристрої перезаписування з перетворенням формату даних (центр комутації системи відеоконференцзв'язку) (код ДК 016-97: 32,30.31.500) у кількості 1 (одна) одиниця (п. 1.2.1. Договору). Апаратуру відеозаписувальну чи відтворювальну з вмонтованою телекамерою (мобільну систему відеоконференцзв'язку) (код ДК 016-97: 32.30.33.350) у кількості 145 (сто сорок п'ять) одиниць (п. 1.2.2. Договору).

Учасник повинен поставити Товар, якість якого повинна відповідати необхідним технічним, якісним та кількісним характеристикам предмета закупівлі (п. 2.1. Договору).

Пунктом 3.1. Договору визначено, що ціна (сума) Договору становить 3 936 000,00 грн. (три мільйони дев'ятсот тридцять шість тисяч гривень 00 копійок), у тому числі ПДВ - 656 000,00 грн. (шістсот п'ятдесят шість тисяч гривень 00 коп.), яка реалізується у межах бюджетного фінансування на 2012 рік та визначена у Протоколі погодження договірної ціни та у Калькуляціях (Додаток № 1, № 2 та № 3 до Договору, які є його невід'ємними частинами).

Ціна пристрою перезаписування з перетворенням формату даних (центру комутації системи відеоконференцзв'язку) становить 1 500 000,00 грн. (один мільйон п'ятсот тисяч гривень 00 копійок), в тому числі ПДВ - 250 000,00 грн. (двісті п'ятдесят тисяч гривень 00 копійок). Ціна апаратури відеозаписувальної чи відтворювальної з вмонтованою телекамерою (мобільної системи відеоконференцзв'язку) становить 2 436 000,00 грн. (два мільйони чотириста тридцять шість тисяч гривень 00 копійок), в тому числі ПДВ - 406 000,00 грн. (чотириста шість тисяч гривень 00 копійок). Ціна за одиницю апаратури відеозаписувальної чи відтворювальної з вмонтованою телекамерою (мобільної системи відеоконференцзв'язку) становить 16 800,00 грн. (шістнадцять тисяч вісімсот гривень 00 копійок), в тому числі ПДВ 2 800,00 грн. (дві тисячі вісімсот гривень 00 копійок). В ціну Товару включаються витрати на сплату податків і зборів (обов'язкових платежів), доставку, розвантаження/навантаження, встановлення, гарантійне обслуговування. (п. 3.3. Договору).

Відповідно до п. 5.1. Договору, строк (термін) поставки Товарів- до 01 вересня 2012 року.

Згідно із п. 6.1. Договору Замовник зобов'язаний, своєчасно та в повному обсязі (при наявності бюджетного фінансування) сплачувати за поставлені Товари.

Пунктом 6.3. Договору Учасник зобов'язаний Забезпечити поставку Товарів у строки, встановлені Договором.

Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 01 вересня 2012 року, а в частині розрахунків до повного їх завершення (п. 10.1. Договору).

Умови Договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту пропозиції конкурсни торгів (у тому числі ціни за одиницю продукції) переможця процедури закупівлі. Зміни умов у зв'язку із застосуванням положень частини шостої статті 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель» (зі змінами) від 01.06.2010 №2289-УІ, а саме: дія Договору про закупівлю може продовжуватися на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної у Договорі, укладеному в попередньому році, якщо видатки на цю мету затверджено в установленому порядку (п. 10.2. Договору).

Спір у справі виник у зв'язку із оспорювання позивачем дійсності Договору.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Оголошення про проведення процедури закупівлі було опубліковане в державному офіційному друкованому виданні з питань державних закупівель Інформаційно-аналітичний бюлетень «Вісник державних закупівель» № 31(633) від 12.03.2012 року, оголошення № 115201, та розміщене на веб-порталі Міністерства економічного розвитку і торгівлі України.

На момент такого опублікування оголошення діяв Закон України «Про здійснення державних закупівель» у редакції станом на 19.01.2012 року, із змінами, внесеними Законом № 4220-VI від 22.12.2011 року.

Абзацом 3 ч. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Що стосується підтвердження інформації про відповідність кваліфікаційним критеріям суд зазначає наступне.

Єдиним порушенням при проведенні процедури закупівлі, на яке посилається Позивач у своїй позовній заяві, яке і стало передумовою звернення до суду є, як зазначає Позивач, відсутність підтвердження відповідності кваліфікаційному критерію зі сторони ДП «Інформаційні судові системи», а саме - наявність документально підтвердженого досвіду виконання аналогічних договорів у спосіб, встановлений підпунктом 3.1. пункту 6 розділу III документації конкурсних торгів (далі - ДКТ).

Зокрема, у позові вказано, що всупереч вимогам підпункту 3.1 пункту 6 «Кваліфікаційні критерії до учасників» документації конкурсних торгів учасники повинні надати довідку про виконання аналогічних договорів. Проте, як стверджує Позивач, всупереч вищевказаній вимозі ДП «Інформаційні судові системи» надало довідку із переліком договорів, предметом яких були послуги, а не поставка виду товарів, які закуповуються.

Додаток 3 до Інструкції з підготовки пропозицій конкурсних торгів ДКТ «Інформація про необхідні технічні, якісні та кількісні характеристики предмета закупівлі» містить розділ «Вимоги до складу робіт», в якому вказуються наступні вимоги до поставки предмета закупівлі, зокрема, до таких робіт входять:

1. постачання обладнання;

2. проведення монтажу, пусконалагоджувальних робіт, програмування обладнання (за необхідністю);

3. надання інструкції з експлуатації обладнання;

4. навчання співробітників Державної судової адміністрації України (лот № 1) та співробітників суду (лоти № 2, 3) роботі з обладнанням;

5. сервісне обслуговування обладнання.

Із наведеного вище вбачається, що до кола обов'язків учасника торгів входила не лише поставка товару, а й надання ряду послуг, зазначених вище. З огляду на це, підтвердження даних про спроможність надання Державним підприємством «Інформаційні судові системи» також відповідного роду послуг є не недоліком, а необхідністю. Зокрема, зобов'язання здійснювати таке обслуговування також передбачаються п. 6.3.3 оспорюваного Договору.

На виконання вимог вищевказаного підпункту 3.1 пункту 6 «Кваліфікаційні критерії до учасників» ДКТ Державним підприємством «Інформаційні судові системи» було надано довідку № 1078/12-Вих від 14.05.2012 року, в якій містився перелік договорів з наступними предметами договорів:

- надання послуг мережі передавання даних;

- надання послуг комплексного технічного обслуговування апаратного та програмного забезпечення з метою забезпечення безперервної працездатності обладнання та програмного забезпечення, попередження передчасного зносу обладнання шляхом здійснення моніторингу технічного стану та стану рівня його надійності, відновлення ресурсів та режимів роботи відповідно до технічних характеристик, належного технічного догляду, с своєчасного виявлення несправностей;

- надання послуг централізованого адміністрування мереж, інформаційних ресурсів та технічної підтримки.

Отже із наданої відповідачем довідки вбачається реальна можливість виконання договору про закупівлю апаратури записувальної і відтворювальної звуку і зображення (обладнання для відеоконференцзв'язку) відповідно до складу робіт, які містилися у Додатку 3 до Інструкції з підготовки пропозицій конкурсних торгів ДКТ «Інформація про необхідні технічні, якісні та кількісні характеристики предмета закупівлі».

Таким чином, ДП «Інформаційні судові системи» підтвердило належним чином відповідність кваліфікаційним критеріям.

З приводу надання неналежної довідки, виданої уповноваженим органом, про те, що Учасник не визнаний у встановленому порядку банкрутом та відносно нього не відкрита ліквідаційна процедура як підстави недійсності правочину суд зазначає наступне.

У своїй позовній заяві ДСА України вказує на порушення підпункту 5.6 пункту 6 Розділу III ДКТ. Відповідно до вищевказаного підпункту 5.6 пункту 6 Розділу III ДКТ учасники зобов'язувалися надати ряд документів, що підтверджують відсутність передбачених Законом України «Про здійснення державних закупівель» підстав для відмови в участі у торгах згідно ст. 17 вищевказаного Закону, серед яких - довідка, видана уповноваженим органом, про те, що Учасник не визнаний у встановленому порядку банкрутом та відносно нього не відкрита ліквідаційна процедура, не більше місячної давнини відносно дати розкриття пропозицій конкурсних торгів.

Всупереч зазначеній вимозі ДКТ, на думку Позивача, ТОВ «ІТ-Рішення» та ТОВ «БМС Консалтинг» було надано листи від 08.05.2012 року № 218-25-25/75901 та від 27.03.2012 року № 218-25-25/71081 відповідно, що видані Державним підприємством «Державний центр з питань відновлення платоспроможності та банкрутства», що є неналежними доказами відсутності порушеного провадження у справі про банкрутство ТОВ «ІТ-Рішення» та ТОВ «БМС Консалтинг».

Однак, статтею 7 Закону України «Про здійснення державних закупівель» визначено, що державне регулювання та контроль у сфері закупівель здійснюють Уповноважений орган та інші органи відповідно до їх компетенції.

Частиною 2 ст. 7 Закону визначено, що таким Уповноваженим органом є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державних закупівель.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону, Уповноважений орган здійснює регулювання та координацію у сфері закупівель у межах повноважень, визначених цим Законом.

Указом Президента України № 634/2011 від 31.05.2011 року «Про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України», яким було затверджене Положення «Про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України», в абз. 3 ч. 1 визначено, що Мінекономрозвитку України є спеціально уповноваженим органом у сфері державних закупівель, метрології, з питань державно-приватного партнерства, оборонного замовлення.

Частиною 3 Положення визначено основні завдання Мінекономрозвитку України, серед яких - формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері державних закупівель, державного замовлення.

Відповідно до Наказу Міністерства економіки України «Про створення державного підприємства «Державний центр з питань відновлення платоспроможності та банкрутства» № 912 від 25.12.2008 року, було створено дане підприємство.

Наказом № 912 було затверджено Статут державного підприємства «Державний центр з питань відновлення платоспроможності та банкрутства», засновником якого визначено державу в особі Міністерства економіки України.

Розділом III Статуту визначено, що вищевказане Підприємство створене з метою надання послуг державі, фізичним, юридичним особам у процесі провадження у справах про банкрутство та у процесі досудових заходів відновлення платоспроможності, досягнення економічних і соціальних результатів і отримання прибутку шляхом провадження господарської діяльності.

Предметом діяльності Підприємства у ч. 2 Розділу III Статуту визначено, зокрема, надання послуг сторонам і учасникам провадження у справі про банкрутство згідно з чинним законодавством, підготовка інформаційно-аналітичних матеріалів на замовлення підприємств та організацій.

На даний час діяльність вищевказаного Підприємства не припинена, хоча воно перебуває у стані припинення, що підтверджується даними сайту Державної реєстраційної служби з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Станом на 05.03.2013 року, Наказ Міністерства економіки України «Про створення державного підприємства «Державний центр з питань відновлення платоспроможності та банкрутства» № 912 від 25.12.2008 року не втратив чинність.

Разом з тим, Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1135-р від 16 листопада 2011 року, яке набрало чинності 21.11.2011 року, було надано Міністерству юстиції України можливість здійснення останнім повноважень з питань банкрутства, а саме, відповідно до Указу Президента України №395 від 06 квітня 2011 року «Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України», яким міністерство визначено головним органом з формування та забезпечення державної політики у сфері банкрутства. Зважаючи на те, що Міністерство юстиції України є Держателем Єдиного реєстру підприємств, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство відповідно до Наказу Міністерства юстиції України № 3018/5 від 15.09.2011 року «Про затвердження Положення про Єдину базу даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство», то такими повноваженнями є розроблення нормативно-правової бази для функціонування Єдиного реєстру підприємств, затвердження методичних рекомендацій щодо ведення Єдиного реєстру підприємств, здійснення безпосереднього контролю за його створенням та за дотриманням вимог Положення.

Однак, ДКТ у підпункті 5.6 пункту 6 Розділу III передбачалося надання довідки уповноваженим органом, про те, що Учасник не визнаний у встановленому порядку банкрутом та відносно нього не відкрита ліквідаційна процедура, не більше місячної давнини відносно дати розкриття пропозицій конкурсних торгів. В той же час ДКТ не уточнює яким саме уповноваженим (та уповноваженим на здійснення яких функцій) органом має бути видана така довідка, таким чином створивши невизначеність для учасників процедури державної закупівлі.

Таким чином, Наказ Міністерства економіки України № 912 не втратив чинність, діяльність Державного підприємства «Державний центр з питань відновлення платоспроможності та банкрутства» не була припинена в момент вчинення правочину, а отже в момент вчинення правочину існувала правова невизначеність стосовно органу, який є уповноваженим на видачу інформаційно-аналітичних матеріалів, що стосуються процедури відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом. Отже, на момент подачі документів Замовнику таких уповноважених органів було два.

Окрім того, законодавством про державні закупівлі не встановлено чітких вимог щодо документу, який має надаватися для підтвердження відомостей про те, що такий суб'єкт господарювання не перебуває у процесі припинення або про те, що щодо такого суб'єкта порушено провадження у справі про банкрутство.

Зокрема, у п. 8 ч. 1 ст. 17 Закону «Про здійснення державних закупівель» передбачалася лише умова щодо відмови учаснику відповідної процедури державної закупівлі в участі у такій процедурі закупівлі, попередній кваліфікації учасників та обов'язок відхилити пропозицію конкурсних торгів (кваліфікаційну, цінову пропозицію) учасника (учасника попередньої кваліфікації), якщо такий учасник або учасник попередньої кваліфікації визнаний у встановленому законом порядку банкрутом та відносно нього відкрита ліквідаційна процедура.

Таким чином, правовим наслідком, що слідує за виявленим фактом перебування у процедурі банкрутства відповідного учасника є відмова замовника в його участі у процедурі закупівлі та відхилення пропозиції такого учасника. Однак, законодавство про державні закупівлі не містить такого наслідку у разі ненадання учасником вищевказаної довідки.

Більше того, законодавством не передбачений безумовний обов'язок надавати у складі своїх пропозицій довідки про те, що учасник не визнаний у встановленому порядку банкрутом та відносно нього не відкрита ліквідаційна процедура.

Чинним цивільним законодавством (ст.203, 215 Цивільного кодексу України) не передбачена така підстава для визнання правочину (і, зокрема, договору про закупівлю) недійсним як ненадання довідки, виданої уповноваженим органом, про те, що Учасник не визнаний у встановленому порядку банкрутом та відносно нього не відкрита ліквідаційна процедура.

Інформація у вигляді довідки або витягу відповідно до п.п. 3.1, 3.3 Положення про Єдиний реєстр підприємств, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, видається за довільним запитом юридичної особи та не передбачена для використання саме у процедурі державних закупівель.

Таким чином, надання складі своїх пропозицій ТОВ «ІТ-Рішення» та ТОВ «БМС Консалтинг» листів ДП «Державний центр з питань відновлення платоспроможності та банкрутства» на підтвердження відсутності порушеного провадження у справі про банкрутство було правомірним.

Щодо правових підстав позову суд зазначає наступне.

Законодавством, на підставі якого подається позов та яке вказане ДСА України, є: ч. 4 ст. 203 Цивільного кодексу України; ч. 1 ст. 207 Господарського Кодексу України.

Що стосується ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, відповідно до якої господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу влади визнано судом недійсним повністю або в частині, то таке положення Господарського кодексу України застосовуватись не може, зважаючи на наступне.

Інформаційним листом № 01-8/211 від 07.04.2008 року «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» Вищий господарський суд України у п. 21 визначив, що стаття 207 Господарського кодексу України не містить особливостей регулювання господарських відносин, а містить загальні правила про недійсність господарських зобов'язань, які суперечать Цивільного кодексу України як за термінологією, так і за змістом. Тому стаття 207 Господарського кодексу України відповідно до абзацу першого частини другої статті 4 ЦКУ, абзацу другого частини першої статті 4 Господарського кодексу України застосовуватись не може.

Таким чином, посилання Позивача на вказану підставу для визнання договору недійсним є необґрунтованим.

Також, Позивач вказує таку підставу для визнання правочину недійсним як недодержання форми правочину, проте не вказує у чому конкретно були допущені порушення форми правочину, а зокрема Договору № 31-1-07/12 від 31.07.2012 року. Оспорюваний договір укладений з додержанням усіх вимог щодо форми правочину, а саме - в письмовій формі, підписаний уповноваженими на підписання договору особами та скріплений печатками у відповідності до вимог ст.ст. 205, 207 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України (далі - Цивільного кодексу України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України, і зокрема щодо змісту правочину, що не може суперечити Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частина 8 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», у ч. 8 визначає, що відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України, саме на момент вчинення правочину. У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 Цивільного кодексу України тощо).

Моментом вчинення правочину у даному випадку є підписання оспорюваного договору № 31-1-07/12 від 31.07.2012 року.

Відповідно до ч. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Окрім того, Законом у редакції станом на 31.07.2012 року у ст. 42 визначений чіткий перелік підстав лише для визнання нікчемним договору про закупівлю, який стосується лише строків: в період оскарження процедури закупівлі відповідно до статті 18 Закону, а також у разі його укладення з порушенням строків, передбачених абзацами третім, четвертим частини другої статті 31, абзацом четвертим частини п'ятої статті 36 та абзацом першим частини третьої статті 39 Закону.

Судом встановлено, що оспорюваний договір містить усі необхідні істотні умови договору про закупівлю, передбачені ст. 41 Закону, яка діяла в момент вчинення правочину.

Позивач не вказав та не обґрунтував жодної підстави недійсності, передбаченої законом, а отже заявлена позовна вимога не підлягає задоволенню.

Також із доводів поданого позову вбачається, що Позивач оскаржує процедуру проведення закупівлі, а не Договір № 31-1-07/12 від 31.07.2012 року, з огляду на те що такий спосіб захисту порушеного права як оскарження результатів та/або процедури закупівлі передбачений Законом України «Про здійснення державних закупівель» як спеціалізованим актом законодавства, що регулює дану сферу правовідносин. З норм зазначеного закону вбачається, що оскарження результатів та/або процедури закупівлі здійснюється у в межах та у спосіб, визначених цим Законом. Подані на розгляд суду позовні вимоги не є належним способом захисту прав Позивача стосовно обраної процедури закупівлі, особливості оскарження якої визначені Законом «Про здійснення державних закупівель».

Більше того, обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (та на які посилається Позивач як на їх підставу), зокрема, обов'язок Позивача як замовника торгів відповідно до п.1 та 3 ч.1 ст.29 Закону відхилити пропозицію учасника в разі невідповідності учасника кваліфікаційним критеріям, а його пропозиції - умовам документації конкурсних торгів, є діями, які Позивач мав вчинити в межах проведення процедури закупівлі, однак (як видно з матеріалів справи) вчасно їх не вчинив. Саме тому, такі обставини не можуть слугувати підставами для визнання укладеного договору недійсним, оскільки сам по собі текст договору не суперечить законодавству, яке діяло в момент його вчинення та містить усі істотні умови, які передбачені законом. Зазначені дії мали проводитись Позивачем (як замовником торгів) до моменту укладення оспорюваного Договору, а тому їх невчинення не є обставиною, з якою закон пов'язує недійсність правочинів.

Відповідно до ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Із доводів поданого позову не вбачається жодного порушення законодавства, яке було б допущено Сторонами при укладенні оспорюваного Договору, а також не вказано у чому саме проявляється невідповідність змісту (пунктів) укладеного договору нормам Цивільного кодексу України та чинного законодавства.

Відповідно до п. 3 Інформаційного листа ВГСУ № 01-8/211 від 07.04.2008 року «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» Вищий господарський суд зазначив, що відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У статті 203 Цивільного кодексу України зазначається, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Таким чином, в даній статті мова йде про відповідність закону саме змісту правочину.

Окрім того, відповідно до п.16 зазначеного Інформаційного листа ВГСУ зазначив, що відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Вказана суперечність відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання правочину недійсним.

Поняття ж правочину є цивільно-правовим поняттям. Тому і норми про недійсність тих чи інших правочинів є цивільно-правовими. Разом з тим закони часто містять норми, які відносяться до різних галузей права. Зокрема закон публічно-правової направленості може містити окремі цивільно-правові норми. Тому, якщо такий закон містить норми, які встановлюють умови недійсності правочину, то такі норми підлягають застосуванню.

Однак, Позивачем не доведено суперечність укладеного правочину нормам статей 41, 42 Закону про державні закупівлі, які встановлюють умови недійсності договорів про закупівлю, а також не наведено доказів щодо відсутності істотних умов, передбачених цим законом, в укладеному Сторонами правочині.

Господарського процесуального кодексу України у ст. 1 визначає, що підприємства, установи, організації мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Всупереч вимозі ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, позивачем не було вказано у чому саме проявилось порушення таких законних прав та охоронюваних законом інтересів Позивача. З огляду на це, поданий позов є безпідставним.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладає обов'язок доказування на кожну сторону тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Проте, позивачем не було додано жодних доказів на підтвердження власних доводів, окрім оскаржуваного Договору та Висновку Уповноваженого органу за результатами здійснення моніторингу державних закупівель. Таким чином, позивачем не доведено жодного факту, окрім факту укладання оскаржуваного договору та факту проведення перевірки уповноваженим органом та складання ним відповідного Висновку.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог Державної судової адміністрації України (ідентифікаційний код 26255795) у повному обсязі.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення підписано 17.04.2013 р.

Суддя Т.О. Жагорнікова