Ухвала суду № 30731207, 11.04.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-9256/11/0170/25

11.04.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дадінської Т.В.,

суддів Дудкіної Т.М. ,

Мунтян О.І.

секретар судового засідання Равза Р.Р.

за участю сторін:

представник позивача - Приватного підприємства "Стандарт-Сервіс"- Джаббаров Талят Рустемович, довіреність № б/н від 03.12.12

представник відповідача - Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби - не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (головуючого судді Кононова Ю. С. ) від 21.09.12 по справі № 2а-9256/11/0170/25

за позовом Приватного підприємства "Стандарт-Сервіс" (пров. Водопроводний, 9, смт. Октябрське, Красногвардійський район, Автономна Республіка Крим,97060)

до Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби (вул. Дзержинського, буд.30, м. Джанкой, Автономна Республіка Крим,96100)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 21 вересня 2012 року у справі № 2а-9256/11/0170/25 адміністративний позов Приватного підприємства «Стандарт-Сервіс» до Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення було задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000442301 від 15.07.2011 року, винесене Джанкойською об'єднаною державною податковою інспекцією в АР Крим, яким ТОВ «Стандарт-Севіс» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 690434,50 грн., в тому числі основний платіж - 665433 грн. та штрафні санкції в сумі 25001,50 грн.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 21 вересня 2012 року, прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована невідповідністю судового рішення суду першої інстанції нормам матеріального права. Заявник апеляційної скарги посилається на відомості акту перевірки від 29 червня 2011 року № 2072/23-1/31503765 щодо нікчемності правочину між позивачем та ПП «Будторг-техно» на підставі договору підряду № 11/10-02 від 11.10.2010 року та неправомірне уточнення позивачем від'ємного значення ПДВ у сумі 565431,00 грн. за листопад 2009 року, тому що актом перевірки від 06.07.2010 року № 38/23-1/31503765 було визначено неправомірне включення позивачем до складу податкового кредиту за квітень 2009 року суми ПДВ за податковими накладними, що були виписані у березні 2009 року. Податкова інспекція вважає, що позивач у порушення вимог п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України сформував податковий кредит за межами строку 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

У судове засідання представник відповідача не з'явився, надав клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача.

Відповідно до частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Представник позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, вважав, що судове рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону та ухвалено на підставі повного з'ясування обставин справи, що мають значення для справи. Представник позивача просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити судове рішення суду першої інстанції без змін. У письмових запереченнях на апеляційну скаргу позивач висловив свою правову позицію щодо незгоди з апеляційною скаргою.

Колегія суддів, заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом АР Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі податкова інспекція посилається на: нікчемність правочину між позивачем та ПП «Будторг-Техно» на підставі договору підряду № 11/10-02 від 11.10.2010 року та неправомірне уточнення показника від'ємного значення ПДВ за листопад 2009 року у сумі 565431,00 грн. у січні 2011 року у зв'язку із віднесенням до складу податкового кредиту з ПДВ сум ПДВ за податковими накладними, що були виписані у березні 2009 року.

Щодо нікчемності правочину між позивачем та ПП «Будторг-Техно» на підставі договору підряду № 11/10-02 від 11.10.2010 року судова колегія зазначає, що висновок податкового органу щодо нікчемності вказаного правочину повинен бути доведеним. При відсутності належних та допустимих доказів того, що реальне виконання умов договору підряду із ПП «Будторг-Техно» не мало місце, у суду немає правових підстав до висновку про відсутність у позивача права на віднесення відповідних сум ПДВ до складу податкового кредиту.

В апеляційній скарзі податкова інспекція посилається на те, що ДПІ у м. Сімферополі АР Крим було встановлено відсутність у ПП «Будторг-Техно» основних фондів та виробничих потужностей, транспортних засобів, що свідчить про неможливість фактичного здійснення вказаним підприємством господарської діяльності. Також відповідач зазначає, що у підприємства відсутні документи, яки б підтверджували фактичне отримання та реалізацію або використання у господарській діяльності товарів та послуг будівництва.

Факт наявності у позивача відповідної податкової накладної № 123173 на суму ПДВ 100002,60 грн., що виписана ПП «Будторг-Техно» та факт оплати отриманих робіт за договором податковою інспекцією не спростовується.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України « Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину» зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним

Згідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За наявними у матеріалах справи доказами судова колегія не вбачає підстав до висновку про те, що правочин між позивачем та ПП «Будторг-Техно» суперечить інтересам держави та суспільства, недійсність правочину прямо не встановлена законом, а тому згідно приписів статті 215 Цивільного кодексу України такий правочин є оспорюваним, тобто підлягає визнанню судом недійсним у порядку, встановленому законом. Але, податкова інспекція, яка є заінтересованою особою та заперечує дійсність правочину між позивачем та ПП «Будторг-Техно» у судовому порядку не оспорила дійсність вказаних правочинів.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, вказаною нормою Кодексу чітко визначено, що правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства є не нікчемними а недійсними, що визнається в судовому порядку.

Як слідує з постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Жодних доказів щодо наміру позивачем та його контрагентом порушити публічний порядок суду не наведено.

Що стосується питання дотримання позивачем вимог податкового законодавства, судова колегія зазначає таке.

Податкова відповідальність має індивідуальний характер.

Згідно пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Платник податку може включити на підставі бухгалтерської довідки до податкового кредиту виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, суми податку, сплачені (нараховані) у вартості товарів/послуг, необоротних активів, що не були включені до складу податкового кредиту при придбанні або виготовленні таких товарів/послуг, необоротних активів, та/або з яких були визначені податкові зобов'язання відповідно до цього пункту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів.

З метою застосування цього пункту податкові зобов'язання і податковий кредит визначаються на дату початку фактичного використання товарів/послуг, необоротних активів, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Згідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Наявність у позивача податкових накладних по взаємовідносинам із ПП "Будторг-Техно" податковою інспекцією не спростовується.

Термін "господарська діяльність" суд застосовує у значенні, наведеному у підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України а саме: діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судовою колегією враховується, що на формування показників податкового кредиту впливають операції з закупівлі товарів (робіт, послуг), а також подальша їх реалізація за ціною не нижче вартості.

Згідно статті 1 Закону України від 16.07.1999 №996-14 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків є обов'язковою ознакою господарської операції. Усі господарські операції, які були проведені, спричинили реальні зміни майнового стану позивача - вказаний факт підтверджується матеріалами справи.

Але, під час здійснення перевірки позивача, податковою інспекцією не досліджувалося питання щодо реального виконання умов правочину між позивачем та ПП «Будторг-Техно» та не досліджувалося питання щодо використання позивачем у власній господарській діяльності отриманого від вказаного суб'єкта господарювання товарів (робіт, послуг).

Наявні у матеріалах справи письмові докази - первинні документи бухгалтерського та податкового обліку: договір, податкова накладна, локальна відомість № 2-1-1 на реконструкцію, акт приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2010 року: довідка про вартість виконаних будівельних робіт, платіжні доручення про оплату вартості наданих будівельних робіт (т. 1 а.с. 35-48, т.3 а.с. 177-192) підтверджують фактичне отримання позивачем робіт від ПП «Будторг-Техно».

Посилання податкової інспекції на висновки акту ДПІ в м. Сімферополі АР Крим № 3358/23-2/31981589 від 28.03.2011 року «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Будторг-Техно» не приймаються судовою колегією до уваги, оскільки наказ ДПІ в м. Сімферополі АР Крим № 921 від 25.03.2011 року та дії ДПІ в м. Сімферополі АР Крим щодо проведення невиїзної перевірки ПП «Будторг-Техно», за результатами якої було складено акт № 3358/23-2/31981589 від 28.03.2011 року, визнані протиправними та наказ скасовано постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 15.08.2011 року по справі № 2а-8781/11/0170/1, що набрало законної сили в силу ухвали Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2011 року.

Що стосується питання уточнення позивачем показника від'ємного значення ПДВ за листопад 2009 року у сумі 565431,00 грн. у січні 2011 року у зв'язку із віднесенням до складу податкового кредиту з ПДВ сум ПДВ за податковими накладними, що були виписані у березні 2009 року, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, уразі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Матеріали справи свідчать про те, що податковий кредит що був включений позивачем у декларації з ПДВ за квітень 2009 року, підтверджений належними податковими накладними. Але, суть спору полягає у тому, що податкова інспекція вважає, що позивачем неправомірно було включено ПДВ у склад податкового кредиту за квітень 2009 року за податковими накладними, що були виписані у березні 2009 року. На думку податкового органу позивачем допущено порушення вимог підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», тому що відповідно до даної норми Закону визначено дату виникнення права платника податку на податковий кредит з урахуванням дати здійснення першої з подій: або дати списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дати виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дати отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Але, судова колегія вважає помилковими такі висновки податкового органу, оскільки позивач включив ПДВ за податковими накладними, що були виписані у березні 2009 року у склад податкового кредиту за квітень 2009 року - податковому періоді, коли податкові накладні були фактично ним отримані. Факт отримання податкових накладних березня 2009 року у квітні 20009 року підтверджується Реєстром отриманих та виданих податкових накладних. Тому віднесення позивачем сум ПДВ у склад податкового кредиту виходячи з дати отримання податкових накладних повністю відповідає положенням підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону.

Крім того, відповідно до положень пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-ІІІ від 21 грудня 2000 року із змінами та доповненнями, відповідно до якого податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. Якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.

Дані положення Закону встановлюють право платників податків на виправлення показників раніше поданої податкової декларації протягом 1095 днів шляхом зазначення уточнених показників у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період.

Тобто, позивач за наявністю у нього відповідних податкових накладних мав право на включення ПДВ у склад податкового кредиту протягом 1095 днів і даний строк станом на квітень 2009 року, не минув.

Також судовою колегією зазначається, що Законом України «Про податок на додану вартість» не заборонено платникам податку включати у склад податкового кредиту наступних податкових періодів сум ПДВ, які не було включено на дату виписки податкової накладної.

Посилання податкової інспекції на висновки акту перевірки за квітень 2009 року не приймаються судовою колегією до уваги, оскільки за результатами перевірки податкового періоду - квітня 2009 року, податкова інспекція не прийняла будь-якого податкового повідомлення-рішення або іншого рішення, який би вважався актом індивідуальної дії та був обов'язковим для платника податку. Оскільки відповідне рішення податковою інспекцією не приймалося, то позивач був позбавлений можливості будь-яким чином оскаржити у судовому порядку висновки акту перевірки і тільки після надання у січні 2011 року уточнюючого розрахунку з ПДВ за листопад 2009 року, спірні правовідносини розглянути судом.

Не приймаються до уваги також посилання податкової інспекції і на положення пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, оскільки позивачем суми ПДВ за податковими накладними, що були виписані у березні 2009 року, віднесені до складу податкового кредиту ще у квітні 2009 року, а у січні 2011 року позивачем уточнювалися показники не податкового кредиту за листопад 2009 року, а показник від'ємного значення ПДВ за листопад 2009 року, що не заборонено Податковим кодексом України.

З матеріалів справи вбачається, що у вересні 2009 року позивач уточнив показники податкової декларації з ПДВ за квітень 2009 року (податковий кредит) а потім у січні 2011 року уточнив податковий період - листопад 2009 року (залишок від'ємного значення ПДВ за листопад 2009 року) з урахуванням уточнюючої декларації з ПДВ за квітень 2009 року до показників податкового кредиту якої були включені податкові накладні, що були виписані у березні 2009 року та у квітні 2009 року.

Відповідно до статті 50 Податкового кодексу України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

При таких обставинах справи судова колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 21.09.12 по справі № 2а-9256/11/0170/25 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України у порядку та в строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 16 квітня 2013 р.

Головуючий суддя підпис Т.В. Дадінська

Судді підпис Т.М. Дудкіна

підпис О.І. Мунтян

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.В. Дадінська