Постанова № 30718849, 10.04.2013, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2013 року № 2а-7946/12/1370

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

Головуючого - судді Гулкевич І.З.,

за участю секретаря - Капустинської Н.М.,

за участю представника позивача Кузьо С.М.,

представника відповідача Легуцького І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові адміністративну справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Шляхове ремонтно-будівельне підприємство № 88» до Державної податкової інспекції у Самбірському районі Львівській області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень №0000342300 від 05.06.2012 року та № 0000702300 від 06.07.2012р.,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з додатковою відповідальністю «Шляхове ремонтно-будівельне підприємство № 88» звернулося у Львівський окружний адміністративний суд з позовом до Державної податкової інспекції у Самбірському районі Львівській області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень №0000342300 від 05.06.2012 року та № 0000702300 від 06.07.2012р.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, з підстав наведених в адміністративному позові та письмових поясненнях, просить позовні вимоги задоволити в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав наведених у поданих запереченнях.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ДПІ у Самбірському районі Львівській області Державної податкової служби проведено перевірку позивача по результатах якої складено акт від 21.05.2012 р. № 153/22-00/03448623 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ВАТ «ШРБУ-88», код ЄДРПОУ 03448623 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по питанню взаємовідносин із ПП «Трансфаворит», код ЄДРПОУ 33087015, за період з 01.04.2010року по 30.04.2010року». На підставі такого акта перевірки, 05 червня 2012 року відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000342300, яким збільшено суму грошового зобов'язання по ПДВ на загальну суму 9500,00 грн. (в т.ч. 7600,00 грн. основного платежу та 1900,00 грн. штрафних санкцій) та 06 липня 2012 року, з врахуванням адміністративного оскарження, винесено податкове повідомлення-рішення № 0000702300, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток на суму 11875,00 грн. (в т.ч. 9500,00 грн. основного платежу та 2375,00 грн. штрафних санкцій).

Перевіркою встановлено порушення вимог п.1, п.2 ст. 215, ст. 203, ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, п.5.1, пп. 5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 7.4.1, пп. 7.4.4., п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Після адміністративного оскарження податкових повідомлень рішень до ДПА у Львівській області, позивачу зменшено розмір штрафної (фінансової) санкції за платежем податок на прибуток до 2375,00 грн. про що винесено податкове повідомленням - рішенням № 0000702300 від 06.07.2012 року.

Згідно з результатами проведеної перевірки, відповідач стверджує про заниження позивачем податку на прибуток в II кварталі 2010 року на загальну суму 9 500,00 грн. та податок на додану вартість за квітень 2010 року на загальну суму 7 600,00 грн. Такий висновок ДПІ ґрунтується на тому, що перевіркою не підтверджено наявність поставок товарів від контрагента позивача - ПП «Трансфаворит», а тому стверджує про те, що правочин між ПП «Трансфаворит» та ТДВ «ШРБУ-88» здійснено без мети настання реальних наслідків.

Проте, як свідчать матеріали справи, на які і посилається позивач, такі висновки відповідача зроблено передчасно та без достатнього правового обґрунтування.

Так, згідно з товарно-транспортними накладними (а.с.39-41), ПП «Трансфаворит» поставив позивачу впродовж 25-27 березня 2010 року щебінь 40Х70 загальною кількістю 136 т.; 6-8 квітня 2010 року щебінь 5Х25 загальною кількістю 134 т.; 14 квітня 2010 року щебінь 5Х10 загальною кількістю 64 т., на загальну суму 45 600,00 грн. в т.ч. ПДВ 7 600,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-04191 від 19.04.2010р. та про що було виписано податкову накладену від 19.04.2010р. № 4191 на суму 45600,00 грн. в т.ч. ПДВ 7600,00 грн.

Відповідно до вимог п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з нормами пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених п. 5.3 - 5.7 цієї статті.

Господарська діяльність, відповідно до вимог п.1.32 ст. 1 цього ж Закону, - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до абз. 4 пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 вищезгаданого Закону, визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З огляду на наведене, позивач обґрунтовано посилається на те, що за своїм змістом наведені норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів.

Щодо податкового кредиту по ПДВ, то згідно з вимогами пп.3.1.1 п.3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України. Згідно з пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 цього ж Закону датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг) що підлягають поставці, а у разі поставки товарів робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

У відповідності до вимог пп.7.2.3, 7.2.6. п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова окладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань у продавця у двох примірниках. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари і послуги, на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Судом, при розгляді даної справи та винесенні постанови, взято також до уваги наступні обставини. Основним видом позивача, відповідно до довідки АБ №484886 з єдиного державного реєстру підприємств та організацій (а.с.108), було будівництво та ремонт доріг і автострад, для яких щебінь є одним з основних видів продукції, яку закуповує підприємство для виконання своєї статутної діяльності. З посиланням на це, позивачем долучено до матеріалів справи, як доказ реальності господарської операції, письмові пояснення начальника дільниці підсобного виробництва гр. ОСОБА_3 про те, що отриманий щебінь використано для виготовлення асфальтобетону та для використання як основи під асфальтобетонне покриття (а.с. 57), калькуляцію вартості приготування щільної дрібнозернистої асфальтобетоної суміші (а.с.58), журналом реєстрації довіреностей (а.с. 59, 60), накладні № 21 від 30.06.2010р. та № 27 від 30.07.2010р. про відпущення щебеню майстру дільниці (а.с. 61,62), акти на переробку матеріалів (а.с.64-67), довідками про вартість виконаних будівельних робіт та актами приймання виконаних робіт, замовнику Самбірське МВУЖКГ (а.с.68-90).

З огляду на це, валові витрати та податковий кредит позивача по контрагенту ПП «Трансфаворит» підтверджені не лише видатковою накладною № РН-04191 від 19.04.2010р. та податковою накладеною від 19.04.2010р. № 4191, які є обов'язковими в силу закону, але вищенаведеними матеріалами, які підтверджують реальність господарської операції.

Відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на перових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату та місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дозволяють ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Представлені позивачем документи, що підтверджують взаємовідносини з ПП «Трансфавори» є належним чином оформлені та відповідають вимогам як Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а також нормам Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні».

Як свідчать результати перевірки, зокрема аркуш 17, 21 акта від 21.05.2012 р. № 153/22-00/03448623, відповідач посилається на те, що до перевірки не представлено товарно-транспортних накладних, які б свідчили про переміщення товару. Проте, як свідчать матеріали справи (а.с. 36), позивачем згідно з супровідного листа від 31.05.2012р. № 24, направлено на адресу відповідача копії товарно-транспортних накладних, які отримані відповідачем 01.06.2012р. за вх. № 4062/10. Враховуючи те, що податкові повідомлення-рішення відповідачем прийнято 05.06.2012р., в останнього була можливість врахувати отримані 01.06.2012р. товарно-транспортні накладні, в той час, як такі залишені без будь-якого правового обґрунтування з сторони відповідача.

Як свідчать матеріали справи та покликається представник відповідача, при перевірці позивача, в основу взято до уваги акт ДПІ у Жовківському районі Львівської області по ПП «Трансфаворит» від 09.11.2010р. № 1929/23-0/33087015. В ході проведення перевірки ПП «Трансфаворит» (Покупець) з питань взаємовідносин з ТОВ «Втордеревпром» (Продавець) досліджено постачальників ТОВ «Втордеревпром», а саме: ТОВ «Аутсортинг Т.Ю.», ПП «Сервіс інновейшен», ТОВ «Комунікаційно-сервісна компанія «Форест», ТОВ «Торгово-комерційна палата «Сєть-Люкс». Аналізуючи факти, які виявлені в ході проведення перевірки, відповідачем встановлено що ТОВ «Втордеревпром» відобразило у бухгалтерському обліку господарські операції, щодо придбання товарів (робіт, послуг) у ТОВ «Аутсортинг Т.Ю.», ПП «Сервіс інновейшен», ТОВ «Комунікаційно-сервісна компанія «Форест», ТОВ «Торгово-комерційна палата «Сєть-Люкс», які фактично не відбувались.

Проте, як свідчить акт перевірки від 09.11.2010р. № 1929/23-0/33087015 «Про результати планової виїзної перевірки ПП «Трансфаворит» (код ЄДРПОУ 33087015) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2009 по 30.06.2010, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 по 30.06.2010» (стор.5), перевіркою встановлено, що ПП «Трансфаворит» зайво включило до складу валових доходів вартість операцій з реалізації товарів, придбаних у ТОВ «Втордеревпром» в розмірі 2204444,00 грн.

Разом з тим, відповідачем не наведено та не встановлено порушень щодо первинних документів позивача, які лягли в основу його валових витрат та податкового кредиту, не наведено та не встановлено порушень з сторони безпосереднього контрагента ПП «Трансфаворит». Більше цього, з акта перевірки ПП «Трансфаворит» вбачається що дане підприємство здійснювало господарську діяльність, результати якої відображено в податковій звітності.

З огляду на це, суд приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті у зв'язку з тим, що позивач придбав товар в ПП «Трансфаворит», яке в свою чергу мало відносини з ТОВ «Втордеревпром». Згідно акта перевірки ТОВ «Втордеревпром» від 24.09.2010р. № 2268/23-2/25560778 та від 21.09.2009р. № 2760/23-2/25560778, встановлено, що ТОВ «Втордеревпром» зайво включило до складу валового доходу суми продажу по безтоварних операціях.

Проте, аналізуючи вищезгадані акти перевірок контрагентів позивача, в останніх жодним чином не згадується про який саме товар йдеться та що саме цей товар придбано ПП «Трансфаворит» у ТОВ «Втордеревпром», а згодом реалізовано позивачу. З огляду на це, суд погоджується з думкою позивача, що дане твердження зроблено відповідачем без достатнього правового обґрунтування. При цьому суд відзначає, що посадові (службові) особи органів державної податкової служби при оформленні матеріалів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, повинні застосовувати норми «Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, який затверджено Наказом ДПА України 22.12.2010р.№ 984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 р. за № 34/18772.

Відповідно до п. 2 Розділу І, акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Пунктами 4-6 визначено, що акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

З огляду на вищевказані норми, в даному випадку як акт перевірки позивача, так і акти перевірок контрагентів позивача, не можуть бути належним носіями доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства. В такому акті викладено виключно суб'єктивну думку перевіряючих, яка зроблена без достатнього правового обґрунтування і не може бути джерелом доказової інформації.

Суд відзначає також і про те, що згідно з постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27.01.2011р. у справі № 2а-9108/10/1370 за позовом ТОВ «Втордеревпром» до ДПІ у Сихівському районі м. Львова про визнання протиправними дій, адміністративний позов задовольнити повністю. Визнано протиправними дії ДПІ у Сихівському районі м.Львова, при проведенні невиїзної документальної перевірки ТОВ «Втордеревпром» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009 року по 30.06.2010 року. Визнано протиправними дії ДПІ у Сихівському районі м.Львова, які полягали у викладенні в акті перевірки №2268/23-2/25560778 від 24.09.2010 року протиправних висновків про безтоварність та нікчемність фінанси-господарських операцій між ТОВ «Втордеревпром» та його контрагентами.

Проте, ДПІ у Сихівському районі м.Львова подано апеляційну скаргу на таку постанову і ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2011 р. у справі № 8779/11, апеляційну скаргу ДПІ часткового задоволено, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.01.2011 року у справі № 2а-9108/10/1370 скасовано та закрито провадження у справі. Разом з тим, переглядаючи постанову від 27.01.2011 року, суд апеляційної інстанції прийшов до наступного висновку. Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Втордеревпром», суд першої інстанції виходив із того, що проведення невиїзної документальної перевірки ТОВ «Втордеревпром» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009р. по 30.06.2010р. суперечило вимогам ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні». Податковим органом не подано доказів на підтвердження висновків, викладених в акті перевірки. Виходячи з приписів ст. 162 КАС України, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що дії органу державної податкової служби при проведенні перевірки є протиправними, а висновки, викладені в акті перевірки, не є достатньо обґрунтованими, не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому, у суду відсутні правові підстави вважати їх правомірними.

Такі висновки суду першої інстанції, на переконання апеляційного суду, частково відповідають нормам процесуального права і фактичним обставинам справи. На переконання суду апеляційної інстанції, позовні вимоги ТОВ «Втордеревпром» за своєю суттю є вимогами про спростування висновків контролюючого органу, викладених у акті перевірки, з метою створення правових передумов для оскарження винесеного за результатами такої перевірки рішення, тобто вимогами про оскарження у судовому порядку акту перевірки ДПІ у Сихівському р-ні. Разом із тим, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Акти перевірки не є рішеннями суб'єкта владних повноважень у розумінні приписів КАС України, оскільки не спричиняють виникнення будь-яких прав і обов'язків осіб чи суб'єктів владних повноважень, а отже, не породжують правовідносин, що можуть бути предметом спору.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 (в редакції чинній на момент проведення перевірки), зокрема п. 2.1, п. 2.2 Положення, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Пунктом 2.4. цього Положення визначено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Згідно інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 1936/11/13-11 від 01.11.2011 року, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Наявні матеріали справи в своїй сукупності підтверджують факт господарських операцій між позивачем та ПП «Трансфаворит», а також їх фактичне використання у господарській діяльності позивача.

Таким чином, позивач діяв правомірно, збільшуючи розмір своїх валових витрат та податкового кредиту за рахунок сум поставлених товарів, оскільки належним чином оформлені видаткова накладна, товарно-транспортні накладні та податкова накладна належною та достатньою підставою для нарахування валових витрат та податкового кредиту.

Покликання ДПІ на відсутність товарно-транспортних накладних, як на підставу встановлення факту нереальності відносин, не є законними та обґрунтованими,

Як стверджує позивач, і не спростовано відповідачем, протягом усього часу співпраці з ПП «Трансфаворит», останній був платниками ПДВ, тобто наділений правом виписувати податкову накладну, що і стала підставою для формування позивачем податкового кредиту з ПДВ.

Варто також зазначити, що, виходячи з принципу індивідуальної відповідальності, позивач не повинен нести відповідальності за порушення вчиненні навіть не безпосередніми контрагентами, а контрагентами його контрагента.

Крім цього, під час проведення перевірки та на час розгляду справи відповідачем не доведено, а судом не встановлено, що цивільна правоздатність та дієздатність позивача та його контрагентів ПП «Трансфаворит», на час здійснення господарських операцій була обмежена рішенням будь-якого суду, чи позивач або його контрагент не були зареєстровані у встановленому чинним законодавством порядку. Також в порядку, передбаченому чинним законодавством не надано суду судових рішень про визнання недійсними установчих документів на час укладання правочину, чи будь-якого іншого рішення суду або іншого органу, до компетенції якого віднесено встановлення таких фактів.

Таким чином, суд погоджується з думкою позивача, що в останнього наявні як документи так і правові підстави, що підтверджують реальність поставки матеріалів з боку ПП «Трансфаворит» на користь ТДВ «ШРБУ-88».

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1. зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2. особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3. волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4. правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5. правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6. правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, що визначеною нормою ст. 204 ЦК України. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ч.2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно з Постановою Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ), про що наведено в п. 7 Постанови.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Висновки податкового органу про нікчемність правочинів, ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано вимог ст. 203 ЦК України, тобто такі господарські операції суперечать актам цивільного законодавства та не мали реального настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Такий висновок відповідача є помилковим, оскільки матеріали справи в своїй сукупності вказують на реальність господарських операцій між позивачем ПП «Трансфаворит». Також відповідачем не надано доказів та не доведено відсутність волевиявлення учасників правочину, відсутності повноважень у посадових осіб позивача та його контрагента на здійснення господарських операцій, притягнення їх до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків та зборів тощо.

Крім цього, суд зазначає, що стаття 228 ЦК України не містить такої підстави для визнання правочинів нікчемними, як відсутність у сторони договору необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутність власних основних фондів, виробничих активів, недостатність технічного персоналу, як про це зазначає відповідач. Відсутність в суб'єкта господарювання відповідних ресурсів для здійснення операцій не може бути достатнім підтвердженням неможливості ведення підприємницької діяльності таким суб'єктом, так як законодавство не встановлює обмеження щодо використання суб'єктом господарювання у своїх діяльності лише власних основних засобів.

Відсутність контрагента позивача за юридичною адресою також не є самостійною правовою підставою для визнання правочину нікчемним.

Крім цього, правовідносини, пов'язані із визначення об'єкта оподаткування ПДВ та формуванням платником податку податкового з кредиту з ПДВ з 2011 року, тобто на момент складання акта перевірки, регулюється нормами Податкового кодексу України.

Згідно приписів п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 названого Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України).

Разом з цим, згідно з пп. 198.6. ст. 186 Податкового кодексу України, визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Як свідчать матеріали справи та не заперечується відповідачем, при проведенні перевірки, позивач мав належним чином, відповідно до вимог податкового законодавства, оформлені податкову накладну, отриману від ПП «Трансфаворит». Матеріалами справи підтверджено реальність господарських операцій та їх пов'язаність з господарською діяльністю позивача.

Відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Аналізуючи діюче на момент виникнення спірних правовідносин законодавство та обставини справи, суд приходить до висновку, що твердження органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки, є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому, у суду немає правових підстав вважати правомірними оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Таким чином, сукупність вищенаведених, підтверджених документально та встановлених обставин дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Згідно із ст. 162 КАС України, суд вправі постановою визнати протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і скасувати або визнати нечинним рішення чи окремих його положень.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог п.1 ст.94 КАС України, слід стягнути з Державного бюджету України на користь ТзДВ «Шляхового ремонтно-будівельного підприємства №88» 213,75 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 7-14, 69-71, 86, 94, 128, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000342300 від 05.06.2012 року та №0000702300 від 06.07.2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Шляхове ремонтно-будівельне підприємство №88» (81400, Львівська область, м.Самбір, вул.Чорновола,161, код ЄДРПОУ 03448623) 213,75 (двісті тринадцять гривень 75 коп) судового збору.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлений 17 квітня 2013 року.

Суддя Гулкевич І.З.