Ухвала суду № 30718039, 11.04.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

УХВАЛА

Справа № 8/489 11.04.13

За скаргою Публічного акціонерного товариства "Трест "Київміськбуд-3"

На дії Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у місті Києві

За участю Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване управління № 630";

Відділу Державної виконавчої служби Андрушівського районного управління

Суддя Полякова К.В.

Представники:

від скаржника: Друзь Х.О. (дов. №14 від 16.07.2012)

від ВДВС Подільського районного управління юстиції у м. Києві: не з'явились,

від боржника: не з'явились,

від ВДВС Андрушівського районного управління юстиції: не з'явились,

СУТЬ СПОРУ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 10.11.2011 у справі № 8/489 задоволено позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Трест "Київміськбуд - 3" до товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване управління №630". Стягнуто з відповідача на користь позивача 135 437,54 грн. основного боргу, 61306, 82 грн. пені, 26274,88 грн. інфляційних втрат, 8360,02 грн. 3% річних, 2315,15 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На виконання вказаного судового рішення, яке набрало законної сили, 11.05.2012 Господарським судом м. Києва виданий відповідний наказ №8/489.

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві від 28.05.2012 відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу №8/489 від 11.05.2012 року.

Іншою постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві від 14.11.2012 вказане виконавче провадження зупинено на підставі п. 8 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку з порушенням справи про банкрутство відповідача (боржника).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2012 визнано неправомірними дії ВДВС Подільського районного управління юстиції у м. Києві щодо винесення постанови про зупинення виконавчого провадження з примусового виконання наказу № 8/489 від 11.05.2012, скасовано постанову про зупинення виконавчого провадження від 14.11.2012 з примусового виконання наказу № 8/489 від 11.05.2012 року.

Ухвалою суду від 25.01.2013 визнано неправомірною бездіяльність Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві та зобов"язано поновити виконавче провадженнч з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 11.05.2012 № 8/489.

15.02.2013 заявник - Публічне акціонерне товариство "Трест "Київміськбуд-3" 15.02.2013 звернувся до Господарського суду міста Києва зі скаргою на дії Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві, в якій просить:

- визнати неправомірними дії відділу Державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у місті Києві щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 04.02.2013 з примусового виконання наказу № 8/489 від 11.05.2012 року;

- визнати недійсним направлення наказу № 8/489 від 11.05.2012 року до відділу Державної виконавчої служби Андрушівського районного управління юстиції;

- скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 04.02.3013 з примусового виконання наказу № 8/489 від 11.05.2012 року.

Свої вимоги заявник обґрунтовує тим, що 04.02.2013 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №32740623, із порушенням вимог статті 49 Закону України "Про виконавче провадження".

Як вбачається із наданих до суду доказів, винесення оскаржуваної постанови, державний виконавець мотивує тим, що згідно витягу з єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців Товариство з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване управління № 630" знаходиться за адресою Житомирська область, Андрушівський район, село Івниця, вулиця Лісова 1, що відповідно до територіального розподілу відноситься до ВДВС Андрушівського РУЮ. Таким чином, посилаючись на положення пункту 10 частини 1 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження", державним викнавцем відділу державної виконавчої служби винесено постанову про закінчення виконавчого провадження та направлено наказ № 8/489 від 11.05.2012 на виконання до Відділу державної виконавчої служби Андрушівського районного управління юстиції.

Заявником до суду надано належним чином засвідчені копії Акту державного виконавця, складеного Відділом державної виконавчої служби Андрушівського районного управління юстиції, з якого вбачається, що за місцем реєстрації боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване управління № 630" знаходиться жилий будинок та майно зазначеної установи фактично відсутнє.

До судового засідання з"явився представник заявника, яка надала пояснення, аналогічні тим, що викладені у скарзі, просила скаргу задовольнити у повному обсязі.

ВДВС Подільського районного упраління юстиції у місті Києві просила розглянути скаргу за відсутності їх представника.

Боржник та ВДВС Андрушівського районного управління юстиції до судового засідання не з"явились, причини неявки суду не повідомили, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомленні належним чином.

Таким чином, розглянувши подану скаргу, заслухавши представника заявника, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд вважає що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Порядок оскарження дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби у процедурі виконання рішення господарського суду встановлено нормами ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).

Положеннями ч. 1 ст. 20 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

Як вбачається із наявних у матеріалах справи доказів, боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване управління №630" здійснює свою господарську діяльність за адресою: 04071, місто Київ, вулиця Ярославська, 4-Б. Так, із Підрядного договору № 2/3-09 від 02.03.2009, вбачається, що підрядник - ТОВ "Спеціалізоване управління №630" самостійно вказав свою адресу у реквізитах договору, як 04071, місто Київ, вулиця Ярославська, 4-Б. Крім того, з наявних копій відтиску печатки боржника вбачається, що останнім зазначено місцезнаходження м. Київ. Також заявником до скарги додано роздруківки з мережі інтернет, з яких вбачається, що задля запропонування послуг можливим споживачам, Товариством з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване управління №630" самостійно зазначено адресу 04071, місто Київ, вулиця Ярославська, 4-Б.

При надсиланні наказу №8/489 від 11.05.2012 та винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження Відділом державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції міста Києва на виконання до Відділу державної виконавчої служби Андрушівського районного управління юстиції, керуючись п. 10 ч. 1 ст. 49 Закону україни "Про виконавче провадження", тобто виконавче провадження підлягає закінченню у разі направлення виконавчого документу за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби, державним виконавцем проігноровані вимоги статті 20 Закону України "Про виконавче провадження", а саме частин 4,5 вказаної статті.

Нормами ч. 4 ст. 20 Закону України "Про викеонавче провадженя" встановлено, що у разі необхідності перевірки інформації щодо наявності боржника чи його майна або його місця роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець може своєю мотивованою постановою, затвердженою начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований, доручити проведення перевірки вказаної інформації відповідному відділу державної виконавчої служби. Державний виконавець відділу державної виконавчої служби, якому доручено проведення перевірки зазначеної інформації, у разі виявлення майна боржника повинен здійснити його опис та арешт. Виконавчі дії за дорученням проводяться у строк не пізніше десяти робочих днів з моменту надходження до відділу державної виконавчої служби відповідної постанови державного виконавця в межах виконавчого провадження, у якому винесено цю постанову. За результатами проведених дій складається акт, що направляється державному виконавцю, який виніс постанову.

У разі якщо у процесі виконавчого провадження державним виконавцем отримано документальне підтвердження про зміну або встановлення місця проживання, перебування чи місцезнаходження боржника, його майна, місця його роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, та з'ясувалося, що майно боржника, на яке можна звернути стягнення, відсутнє на території, на яку поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець не пізніше наступного дня з моменту, коли йому стали відомі зазначені обставини, надсилає виконавчий документ за новим місцем проживання чи місцезнаходженням боржника, місцем його роботи чи місцезнаходженням майна боржника, про що повідомляє стягувачу (ч. 5 ст. 20 Закону України "Про виконавче провадження").

З системного аналізу вищенаведеного, суд дійшов висновку, про те що Відділ державної виконавчої служби Подільськього районного управління юстиції міста Києва безпідставно направив наказ № 8/489 від 11.05.2012 на виконання до ВДВС Андрушівського районного управління юстиції, оскільки цьому не передували обов"язкові дії державного виконавця, передбачені Законом України "Про виконавче провадження", за таких обставин, дії Відділу державної виконавчої служби Подільського районного упраління юстиції міста Києва щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження у порядку п. 10 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" є неправомірними.

Відповідно до п. 9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 року "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів розглядає виключно місцевий господарський суд, яким відповідну справу розглянуто у першій інстанції, тобто той господарський суд, що видав виконавчий документ (наказ чи ухвалу), незалежно від того, якою саме особою подано скаргу, і в тому ж складі суду (якщо цьому не перешкоджають об'єктивні обставини, як-от звільнення судді, його захворювання, перебування у відпустці тощо).

Оскільки прийняття органами Державної виконавчої служби, їх посадовими особами будь-яких рішень (постанов тощо) в процесі здійснення виконання судових рішень господарських судів підпадає в розумінні статті 121-2 ГПК під ознаки дій цих органів та осіб, то відповідні рішення також підлягають оскарженню до названих судів.

Пунктом 9.13. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 року "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" визначено, що за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

З огляду на зазначене вище, суд вважає постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 04.02.2013 недійсною, та такою що підлягає скасування, оскільки остання прийнята як наслідок неправомірних дій Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у місті Києві.

Щодо вимоги про визнання недійсним направлення наказу № 8/489 від 11.05.2012 до Відділу державної виконавчої служби Андрушівського районного управління юстиції, суд зазначає наступне.

Нормами статті 13 Конституції України закріплено обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання.

Стаття 55 Конституції гарантує кожному право на захист своїх прав і свобод у суді, а також на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо вважає, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють його права і свободи чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді. Стаття 55 Конституції України не визначає, які саме рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади і місцевого самоврядування чи посадових і службових осіб можуть бути оскаржені, а тому встановлює принцип, відповідно до якого в суді можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії та бездіяльність. Суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Крім статті 55 Конституції України, що безпосередньо гарантує право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, це право випливає також з інших її статей. Зокрема, частина 2 статті 3 Конституції передбачає відповідальність держави перед людиною за свою діяльність. Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права, який щонайменше вимагає визнання і втілення у життя таких вимог:

1) усі особи, фізичні чи юридичні, рівні у своїх правах;

2) кожен повинен мати змогу ознайомитися зі своїми правами та обов'язками, встановленими законом;

3) дотримання законів повинні контролювати суди, які є незалежними у своїй діяльності;

4) рішення судів належить виконувати.

Кожна з цих складових знайшла відображення в тексті Конституції України. Крім того, частина 3 статті 8, особливо у поєднанні зі статтями розділу II "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина" Конституції України, забезпечує особі право оскаржити рішення, дії, бездіяльність суб'єктів владних повноважень безпосередньо на підставі Конституції України.

Зазначені положення Конституції України реалізовані у статті 15 Цивільного кодексу України, відповідно до якої кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також у статті 20 Господарського кодексу України, згідно з якою держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Норми ст. 12 Господарського процесуального кодексу України містять вичерпний перелік справ, підвідомчих господарським судам, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві, крім: спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України, міждержавних договорів та угод віднесено до відання інших органів.

Із практики застосування термінів, слів та словосполучень у юриспруденції слідує, що дії (бездіяльність) - це життєві факти, що є результатом свідомої, пов'язаної з волею діяльності людей, наприклад, правочини, що породжують права і обов'язки; адміністративні акти, які містять приписи зобов'язального характеру; дії, що створюють об'єктивний результат (створення об'єкта інтелектуальної власності). Дії у свою чергу поділяються на правомірні, тобто такі, що відповідають правовим нормам, і неправомірні, які суперечать закону, є правопорушеннями.

Норми ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України містять перелік способів захисту особистих немайнових або майнового права та інтересів, якими є: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Між тим нормами чинного законодавства не встановлено такого способу захисту права, як визнання недійсноою дію, а саме направлення наказу, оскільки встановлення факту може лише бути елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.

За таких обставин, вимога щодо визнання недійсним направлення наказу № 8/489 від 11.05.2012 до Відділу державної виконавчої служби Андрушівського районного управління юстиції не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

Скаргу Публічного акціонерного товариства "Київміськбуд-3" на дії Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у місті Києві - задовольнити частково.

Визнати дії Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у місті Києві щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 04.02.2013 з примусового виконання наказу № 8/489 від 11.05.2012 неправомірними.

Скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 04.02.2013 з примусового виконання наказу № 8/489 від 11.05.2012 року.

В іншій частині скарги відмовити.

Ухвала підлягає оскарженню в порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя К.В. Полякова