Рішення № 30714897, 11.04.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/3727/13 11.04.13

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙД ЛАЙН ЛТД», м.Київ, ЄДРПОУ 19482823

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «КИЇВГАЗ», м.Київ, ЄДРПОУ 03346331

про встановлення нікчемності правочину та повернення грошових коштів в сумі 100 000 гривень

Суддя Любченко М.О.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Криштоф Р.С. - по дов.

Відповідно до ст.77 ГПК України в судовому засіданні 10.04.2013р. оголошувалась перерва до 11.04.2013р.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙД ЛАЙН ЛТД», м.Київ звернулось до господарського суду м.Києва з позовною заявою до відповідача, Публічного акціонерного товариства «КИЇВГАЗ», м.Київ про:

- встановлення нікчемності договору про завдаток від 18.08.2008р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙД ЛАЙН ЛТД» та Публічним акціонерним товариством «КИЇВГАЗ»;

- стягнення з Публічного акціонерного товариства «КИЇВГАЗ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙД ЛАЙН ЛТД» безпідставно набутих грошових коштів в сумі 100 000 грн., які були передані за договором про завдаток від 18.08.2008р.

В обґрунтування своїх вимог ліквідатор позивача - арбітражний керуючий Артамонова Е.О. посилається на те, що укладений між сторонами договір про завдаток від 18.08.2008р. є попереднім договором, за умовами якого сторони зобов'язались в майбутньому укласти основний договір купівлі-продажу майнового комплексу. З огляду на те, що даний попередній договір не було посвідчено нотаріально, останній є нікчемним згідно з приписами ст.220 Цивільного кодексу України, внаслідок чого на даний момент володіння відповідачем грошовими коштами в сумі 100 000 грн., переданими за договором про завдаток від 18.08.2008р., є безпідставним.

Крім того, позивачем були надані пояснення про те, що ліквідатору про дебіторську заборгованість в сумі 100 000 грн., та, власне, укладення договору, стало відомо лише 06.03.2012р. при проведенні повної інвентаризації активів та зобов'язань підприємства, що свідчить про те, що позовну давність при зверненні до суду з розглядуваним позовом пропущено не було.

10.04.2013р. позивачем подано до суду заяву б/н від 09.01.2013р. під назвою «заява про зміну підстав позову». Проте, за висновком суду, фактично поданий позивачем документ не є заявою про зміну підстав позову в розумінні ст.22 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на наступне.

За приписами ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Зміна підстав або предмету позову, розміру позовних вимог означають зміну істотних складових позову. Так, зміна предмету позову означає зміну матеріально-правової вимоги до відповідача. Зміна підстави позову означає зміну обставин, якими позивач обґрунтовує свою вимогу до відповідача. Одночасна зміна предмету та підстав позову не допускається.

Як встановлено судом, в заяві б/н від 10.04.2013р. Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙД ЛАЙН ЛТД» не було змінено підставу позову, а лише надано додаткове обґрунтування відсутності підстав для застосування строку позовної давності з огляду на положення ч.4 ст.258 Цивільного кодексу України, відповідно до якої встановлено спеціальну позовну давність для вимог про застосування наслідків нікчемного правочину в десять років.

Відповідач у відзиві б/н від 20.03.2013р. проти задоволення позовних вимог заперечив з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності.

В судовому засіданні 10.04.2013р. представник відповідача, заперечуючи проти позову, пояснив, що між сторонами існує спір з приводу нікчемності договору про завдаток від 18.08.2008р., оскільки відповідач вважає даний договір таким, що укладений з дотриманням вимог чинного законодавства.

11.04.2013р. відповідачем подані до суду заперечення на позов з тих підстав, що попереднього договору сторони не укладали, а договір про завдаток від 18.08.2008р. є договором про наміри.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

В силу норм ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.08.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙД ЛАЙН ЛТД» та Відкритим акціонерним товариством «КИЇВГАЗ» було укладено договір про завдаток.

За змістом п.1 спірного договору сторони підтвердили укладення в майбутньому, але не пізніше 01.10.2008р., договору купівлі-продажу майнового комплексу, який розташований за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с.Софіївська Борщагівка, вул.Мала Кільцева, буд.9а, що складається з ангару літера «А» загальною площею 535,4 кв.м, ангару літера «Б» загальною площею 532,6 кв.м, будинку охорони літера «В» загальною площею 49,6 кв.м та огорожі.

Одночасно, в п.1.3 договору сторонами встановлено, що узгоджена сума купівлі-продажу майнового комплексу становить 1 684 000 грн.

При цьому, відповідно до п.2 договору на забезпечення виконання зобов'язання щодо укладення основного договору сторони дійшли згоди, що грошова сума у розмірі 100 000 грн., у тому числі ПДВ, сплачена боржником в рахунок належних з нього за основним договором платежів, має статус завдатку.

Як свідчать матеріали справи, а саме виписка з банківського рахунку №2600900097738 Публічного акціонерного товариства «Київгаз» у Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Хрещатик», 29.09.2008р. позивачем було перераховано відповідачу завдаток в сумі 100 000 грн. на виконання п.2 договору в рахунок належних з нього за основним договором платежів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.

При цьому, відповідно до п.4 Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам відповідно до статті 215 Цивільного кодексу необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

Згідно з ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Разом з тим, Пленум Верховного суду України в Постанові №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Таким чином, враховуючи наведені вище норми законодавства та позицію Верховного суду України, з огляду на наявність між сторонами спору з приводу нікчемності договору, судом встановлено, що позивачем вірно обрано спосіб захисту порушеного права.

Частиною 1 ст.635 Цивільного кодексу України передбачено, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.635 Цивільного кодексу України сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Згідно з ч.5 ст.182 Господарського кодексу України відносини щодо укладення попередніх договорів регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами ч.ч.1-3 ст.182 Господарського кодексу України за попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором. Попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. До укладення попередніх договорів не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів. У разі якщо сторона, яка уклала попередній договір, одержавши проект договору від іншої сторони, ухиляється від укладення основного договору, друга сторона має право вимагати укладення такого договору в судовому порядку.

Тобто, попередній договір має бути складений таким чином, щоб будь-яка особа могла визначити предмет та інші істотні умови основного договору. Попередній договір тісно пов'язаний із основним договором. В той час, як основний договір завжди спрямований на передачу товару, виконання робіт, надання послуг або сплату грошей, за попереднім договором сторони зобов'язуються лише в майбутньому укласти такого роду угоду.

Відповідач в обґрунтування заперечень проти позову посилається на те, що між сторонами було укладено договір про завдаток від 18.08.2008р., який є договором про наміри, не є попереднім договором купівлі-продажу і не породжує юридичних наслідків щодо укладення основного договору, з приводу чого господарський суд зазначає наступне.

Згідно з частиною четвертою статті 635 Цивільного кодексу України договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором. Згідно з частиною шостою статті 182 Господарського кодексу України угода сторін про наміри (протокол про наміри тощо) не визнається попереднім договором і не породжує юридичних наслідків.

Згідно з позицією Вищого господарського суду України, викладеною в п.35 Листа №01-8/211 від 07.04.2008р. «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України», при застосуванні зазначених норм слід виходити з того, що документ, який відповідає вимогам частини першої статті 635 Цивільного кодексу України, частин першої та другої статті 182 Господарського кодексу України, є попереднім договором, незалежно від його назви, навіть якщо сторони визначили його як договір про наміри, протокол про наміри тощо. Такий попередній договір створює для сторін юридичні наслідки. Якщо ж документ, названий сторонами попереднім договором, не відповідає вимогам частини першої статті 635 Цивільного кодексу України, частин першої та другої статті 182 Господарського кодексу України, то він не є попереднім договором, хоча б він і містив наміри сторін до співробітництва, до розробки проектів договорів та їх укладення в майбутньому тощо.

За висновками суду, сторонами відповідно до вимог ст.635 Цивільного кодексу України у договорі про завдаток від 18.08.2008р. було узгоджено усі істотні умови основного договору купівлі-продажу майнового комплексу. При цьому, господарський суд виходить з наступного:

Згідно із п.4 ст.179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, згідно із п.3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

В силу норм ч.4 ст.180 Господарського кодексу України умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

Як вбачається з договору про завдаток від 18.08.2008р., сторони підтвердили укладення в майбутньому, але не пізніше 01.10.2008р., договору купівлі-продажу майнового комплексу, який розташований за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с.Софіївська Борщагівка, вул.Мала Кільцева, буд.9а, що складається з ангару літера «А» загальною площею 535,4 кв.м, ангару літера «Б» загальною площею 532,6 кв.м, будинку охорони літера «В» загальною площею 49,6 кв.м та огорожі, визначивши тим самим предмет майбутнього договору купівлі-продажу.

За змістом ч.7 ст.180 Господарського кодексу України, ч.1 ст.631 Цивільного кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Строк виконання обов'язку передати товар за договором купівлі-продажу встановлено ст.663 Цивільного кодексу України, відповідно до якої продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно із ч.1 ст.632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Одночасно, у ч.5 ст.180 Господарського кодексу України передбачено, що ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Так, відповідно до п.1.3 договору узгодженою сумою купівлі-продажу майнового комплексу сторонами визначено 1 684 000 грн.

Таким чином, судом встановлено, що позивачем та відповідачем в договорі про завдаток від 18.08.2008р. було погоджено усі істотні умови договору купівлі-продажу, визначені законом, що свідчить про відповідність даного правочину частині 1 ст.635 Цивільного кодексу України.

Крім того, в п.п.4, 5 договору сторонами було передбачено їх відповідальність за неукладення основного договору, в строк встановлений п.1 договору.

Включення до тексту договору таких умов може свідчити лише про взяття сторонами на себе зобов'язань з передачі товару та сплати грошей за укладеним в майбутньому договором купівлі-продажу.

До того ж, як свідчать матеріали справи, сторонами були здійснені дії, спрямовані на часткове виконання майбутнього договору купівлі-продажу на умовах, визначених в попередньому договорі.

Як вже зазначалось судом вище, згідно з випискою з банківського рахунку №2600900097738 Публічного акціонерного товариства «КИЇВГАЗ» у Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Хрещатик» 29.09.2008р. позивачем було перераховано відповідачу грошові кошти в сумі 100 000грн. на виконання п.2 договору в рахунок належних з нього за основним договором платежів.

Відповідач грошові кошти, сплачені позивачем в рахунок вартості майнового комплексу, прийняв та заперечень з цього приводу покупцю не надав.

Отже, сторони погодили не лише бажання, а й взяли на себе зобов'язання в майбутньому укласти договір купівлі-продажу. Про надання сторонами договору про завдаток від 18.08.2008р. сили попереднього договору свідчать зміст умов такого договору та дії сторін щодо їх виконання, хоча сам договір і не має назви попереднього договору.

Разом з тим, в договорі містяться посилання на основний договір, поняття якого передбачено виключно ст.635 Цивільного кодексу України, що також підтверджує поширення дії даної статті закону на спірний договір.

Таким чином, господарський суд дійшов висновку, що договір про завдаток від 18.08.2008р. за своїм змістом та правовою природою є попереднім договором та підпадає під правове регулювання ст.635 Цивільного кодексу України та ст.182 Господарського кодексу України.

Відповідно до абз.4 ч.1 ст.635 Цивільного кодексу України попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Згідно зі ст.657 Цивільного кодексу України (в редакції, діючій на момент виникнення спірних правовідносин) договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Як вбачається зі змісту спірного попереднього договору, сторони погодили укладення основного договору купівлі-продажу, предметом якого є нерухоме майно.

Відповідно до ч.1 ст.220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Як було встановлено судом, спірний договір було укладено у простій письмовій формі: його було підписано представниками сторін та скріплено їх печатками. Всупереч вимогам ст.ст.635, 657 Цивільного кодексу України нотаріально посвідчено договір сторонами не було.

З огляду на вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про те, що договір про завдаток від 18.08.2008р. є нікчемним, оскільки його недійсність встановлена законом.

При цьому, з огляду на те, що згідно з правовою позицією відповідач не визнає заявлені позовні вимоги, тобто між сторонами існує спір з приводу нікчемності спірного правочину, то господарський суд вважає за необхідне захистити порушене право позивача та встановити нікчемність договору про завдаток від 18.08.2008р. у своєму рішенні, що відповідає позиції Пленуму Верховного суду України, яка викладена в Постанові №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» та підтверджується висновками Вищого господарського суду України, які містяться у постановах від 17.02.2010р. по справі №5/055-09, від 27.01.2010р. по справі №5/054-09, від 04.10.2011р. по справі №5023/2468/11.

Позовні вимоги в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства «КИЇВГАЗ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙД ЛАЙН ЛТД» безпідставно набутих грошових коштів в сумі 100 000 грн., які були передані за договором про завдаток від 18.08.2008р., також підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Як вже зазначалось судом, згідно з випискою з банківського рахунку №2600900097738 Публічного акціонерного товариства «КИЇВГАЗ» у Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Хрещатик» 29.09.2008р. позивачем було перераховано відповідачу завдаток в сумі 100 000 грн. на виконання п.2 договору в рахунок належних з нього за основним договором платежів.

Враховуючи роз'яснення, які містяться у п.7 Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при розгляді справи суд, вказуючи про нікчемність правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберігала його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Відповідно до положень частини 3 цієї ж статті, поверненню підлягає також виконане за недійсним правочином.

З огляду на викладене, повно та всебічно дослідивши обставини справи, враховуючи зроблений судом висновок про нікчемність договору про завдаток від 18.08.2008р., господарський суд вважає за доцільне застосування статті 1212 Цивільного кодексу України та зобов'язання відповідача повернути грошові кошти, які він набув на підставі, яка згодом відпала, задовольнивши в цій частини позовні вимоги в сумі 100 000 грн.

Такі висновки суду також підтверджуються аналогічною позицією Вищого господарського суду України, викладеною в постанові від 16.02.2012р. по справі №9/17-2784-2011.

З приводу заявленого відповідачем клопотання про застосування строку позовної давності господарський суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.3 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 3 та 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Господарський суд враховує постанову від 12.06.2007р. Верховного Суду України у справі №П-9/161-16/165, в якій вказано про необхідність мати на увазі, що правила про позовну давність, відповідно до ст.267 Цивільного кодексу України, мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Так, у випадку, коли господарський суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів установить, що право особи, про захист якого вона просить, не порушено, ухвалюється рішення про відмову в задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку давності.

Якщо ж буде встановлено, що таке право особи порушено, стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі ст.267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення, яким відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, а при визнанні причини пропуску цього строку поважною порушене право має бути захищене.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Враховуючи зроблені судом висновки про наявність порушених прав позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙД ЛАЙН ЛТД», розглянувши клопотання відповідача про застосування позовної давності, оцінивши доводи позивача, господарський суд дійшов висновку, що клопотання відповідача задоволенню не підлягає, а порушені права позивача мають бути захищені судом, виходячи з наступних підстав.

В обґрунтування звернення до суду з позовом про встановлення нікчемності правочину після спливу трирічного строку, встановленого ст.257 Цивільного кодексу України ліквідатор позивача - арбітражний керуючий Артамонова Е.О. посилається на те, що про дебіторську заборгованість в сумі 100 000 грн. їй стало відомо лише в результаті проведення 06.03.2012р. повної інвентаризації активів та зобов'язань підприємства.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» ліквідатором є фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів у встановленому цим Законом порядку.

Як свідчать матеріали справи, постановою від 22.12.2011р. господарського суду м.Києва у справі №15/293-б, яку залишено без змін постановою від 05.03.2012р. Київського апеляційного господарського суду, було визнано Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙД ЛАЙН ЛТД» банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Артамонову Е.О.

Повноваження ліквідатора та членів ліквідаційної комісії встановлюються Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Так, відповідно до ч.1 ст.25 зазначено Закону України в редакції від 04.11.2012р., діючій на момент призначення ліквідатором позивача арбітражного керуючого Артамонової Е.О., ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством; аналізує фінансове становище банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту та інші.

Протягом п'ятнадцяти днів з дня призначення ліквідатора відповідні посадові особи банкрута зобов'язані передати бухгалтерську та іншу документацію банкрута, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності банкрута ліквідатору. У разі ухилення від виконання зазначених обов'язків відповідні посадові особи банкрута несуть відповідальність відповідно до законів України. З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи - банкрута (ч.2 ст.25 Закону України в редакції 04.11.2012р.).

Як вказує ліквідатор, їй стало відомо про наявність зазначеної дебіторської заборгованості та, власне, укладення договору про завдаток від 18.08.2008р. лише під час проведення інвентаризації.

Судом встановлено, що після призначення судовим рішенням ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙД ЛАЙН ЛТД» Артамонову Е.О., наказом ліквідатора №06/03 від 06.03.2012р. «Про проведення інвентаризації» вирішено провести повну інвентаризацію активів та зобов'язань підприємства з перевіркою їх фактичної наявності та документального підтвердження.

Відповідно до акту інвентаризації розрахунків з покупцями та іншими дебіторами б/н від 06.03.2012р. Відкрите акціонерне товариство «КИЇВГАЗ» має дебіторську заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙД ЛАЙН ЛТД» в розмірі 100 000 грн.

З огляду на вищевикладені положення закону та обставини даної справи, господарський суд враховує, що арбітражний керуючий є суб'єктом незалежної професійної діяльності, та з моменту призначення його ліквідатором банкрута він набуває спеціальних прав і обов'язків, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

У даному випадку звернення ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙД ЛАЙН ЛТД», арбітражного керуючого Артамонової Е.О., до суду з даним позовом спрямоване на виконання її обов'язку, прямо передбаченого ст.25 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», щодо пред'явлення до третіх осіб вимог про повернення дебіторської заборгованості банкруту з метою задоволення вимог кредиторів.

Також судом прийнято до уваги, що відповідно до ч.4 ст.32 зазначеного Закону України у разі, якщо господарський суд у справі про банкрутство дійде висновку, що ліквідатор не виявив або не реалізував усі наявні майнові активи ліквідаційної маси, необхідні для повного задоволення кредиторів, він виносить ухвалу про призначення нового ліквідатора.

Таким чином, за висновками суду, відсутні підстави для застосування строку позовної давності до вимог про встановлення нікчемності правочину, з огляду на встановлення поважності причин його пропуску.

Стосовно вимог про застосування наслідків нікчемності правочину з урахуванням заяви відповідача про застосування позовної давності господарський суд зазначає наступне.

Частиною 4 ст.258 Цивільного кодексу України, яку було виключено Законом України №4176-VI від 20.12.2011р. «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства», до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину встановлено спеціальну позовну давність у десять років.

Як зазначалось вище, перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання (ч.3 ст.261 Цивільного кодексу України).

Так, як було встановлено судом, грошові кошти в сумі 100 000,00 гривень на виконання договору про завдаток від 18.08.2008р. було передано відповідачу позивачем 29.09.2008р., що підтверджується випискою з банківського рахунку №2600900097738 Публічного акціонерного товариства «КИЇВГАЗ» у Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Хрещатик».

Закон України №4176-VI від 20.12.2011р. «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства», яким ч.4 ст.258 Цивільного кодексу України було виключено, набув чинності 15.01.2012р.

При цьому, відповідно до п.п.2 п.5 Прикінцевих та перехідних положень зазначеного Закону протягом трьох років з дня набрання ним чинності особа має право звернутися до суду з позовом про застосування наслідків нікчемного правочину. Наразі, стосовно вимог, передбачених підпунктами 1 та 2 цього пункту, особа може звернутися до суду лише за умови, якщо строк їх пред'явлення, встановлений положеннями Цивільного кодексу України, що діяли до набрання чинності цим Законом, не сплив на момент набрання чинності цим Законом.

Виходячи з того, що строк позовної давності у десять років, встановлений положеннями Цивільного кодексу України, що діяли до набрання чинності цим Законом, не сплив на момент набрання чинності Законом України №4176-VI від 20.12.2011р. «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства», суд дійшов висновку про наявність у позивача права на звернення до суду з позовом про застосування наслідків нікчемного правочину протягом трьох років з дня набрання ним чинності, а саме до 15.01.2015р.

За таких обставин, судом встановлено, що строк позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину пропущено не було.

Виходячи з висновків суду про нікчемність спірного правочину та необхідність застосування наслідків його недійсності, враховуючи відсутність підстав для застосування строку позовної давності, господарський суд вважає, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙД ЛАЙН ЛТД до відповідача Публічного акціонерного товариства «КИЇВГАЗ» про встановлення нікчемності правочину та повернення грошових коштів в сумі 100 000 грн. є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

При розгляді даної справи предмет доказування доведений позивачем відповідними доказами, при чому, їх аналіз дозволяє зробити висновок про те, що вони є належними, допустимими та достовірними як кожний окремо, так і у взаємному зв'язку у їх сукупності.

Судовий збір згідно зі ст.49 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙД ЛАЙН ЛТД», м.Київ до відповідача Публічного акціонерного товариства «КИЇВГАЗ», м.Київ про встановлення нікчемності договору про завдаток від 18.08.2008р. та стягнення безпідставно набутих грошових коштів в сумі 100 000 грн., які були передані за договором про завдаток від 18.08.2008р.

Встановити нікчемність договору про завдаток від 18.08.2008р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙД ЛАЙН ЛТД», м.Київ та Публічним акціонерним товариством «КИЇВГАЗ», м.Київ.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «КИЇВГАЗ» (01103, м.Київ, вул. Кіквідзе, буд.4Б, ЄДРПОУ 03346331) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙД ЛАЙН ЛТД» (03134, м.Київ, вул.Симиренка, буд.36, ЄДРПОУ 19482823) грошові кошти в сумі 100 000 грн. та судовий збір в розмірі 3 073 грн.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

У судовому засіданні 11.04.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 16.04.2013р.

Суддя М.О. Любченко