Ухвала суду № 3071319, 07.10.2008, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 22-а-1009/08 р. Головуючий у першій інстанції: Євсіков О.О.

Доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2008 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Коваля М.П., Маслія В.І.,

при секретарі: Трибой І.В.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 10.04.2007 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Чех» до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва про визнання рішень нечинними, -

В С Т А Н О В И Л А:

ТОВ «Чех» звернулися до Господарського суду м. Києва з адмінпозовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень ДПІ Подільському районі м. Києва № 0000062360/0 від 26.09.2006 року, № 0000062360/1 від 20.10.2006 року, № 0000062360/2 від 07.12.2006 року, № 0000062360/3 від 10.02.2007 року.

Постановою Господарського суду м. Києва від 10.04.2007 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, порушення Господарським судом м. Києва норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

  Господарський суд м. Києва в своєму рішенні прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Апеляційна інстанція повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

 Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Подільському районі м. Києва на підставі акта перевірки від 15.09.2006 № 78/23-608/33548462 та за результатами адміністративного оскарження було прийнято податкові повідомлення-рішення:

1) № 0000062360/0 від 26.09.2006, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 173.237,85 грн., в т.ч. 115.491,90 грн. - основний платіж та 57.745,95 грн. - штрафні (фінансові санкції);

2) № 0000062360/1 від 20.10.2006, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 173.237,85 грн., в т.ч. 115.491,90 грн. - основний платіж та 57.745,95 грн. - штрафні (фінансові санкції);

3) № 0000062360/2 від 07.12.2006, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 173.237,85 грн., в т.ч. 115.491,90 грн. - основний платіж та 57.745,95 грн. - штрафні (фінансові санкції);

4) № 0000062360/3 від 10.02.2007, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 173.237,85 грн., в т.ч. 115.491,90 грн. - основний платіж та 57.745,95 грн. - штрафні (фінансові санкції).

На підставі рахунків-фактур, виписаних ТОВ «Богдан-К», підприємству ТОВ «Чех» поставлено товари (роботи, послуги), на що виписані відповідні накладні, перелік яких наведено на стор. стор. 4-5 акта перевірки, всього на суму 692.951,20 грн., в т. ч. ПДВ - 115.491,90 грн.

Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включені ТОВ «Чех» до складу податкового кредиту відповідних періодів (липень-грудень 2005 року) та відображені у Книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг).

В рахунок оплати підприємство ТОВ «Чех» перерахувало грошові кошти ТОВ «Богдан-К»» згідно з платіжними дорученнями (перелік яких наведено на стор. стор. 6-8 акта перевірки) всього на суму 809.146,16 грн., в т. ч. ПДВ - 134.857,69 грн.

Первині документи від імені ТОВ „Богдан-К" підписанні Баскаковим Р.Б. як директором цього товариства.

З матеріалів справи вбачається, що у відповідності до вимог ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі Закон) у відповідні звітні періоди позивач вів облік операцій з придбання у книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг) та реєстрах отриманих податкових накладних, форма і порядок заповнення яких встановлено Наказами ДПА України № 165 від 30.05.1997 (із змінами та доповненнями) та № 244 від 30.06.2005.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10.03.2006 у справі № 2-1161 визнано недійсним статут ТОВ «Богдан-К» з моменту його складання та скасовано свідоцтво платника ПДВ з моменту внесення до реєстру платників ПДВ.

Згідно з пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону, право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних надається особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

У відповідності до п. 5 «Порядку заповнення податкової накладної», затвердженого Наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказано у п. 2 цього Порядку. Тобто податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. З врахуванням даної обставини перевіряючі прийшли до висновку, що позивач безпідставно відніс до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені ТОВ «Богдан-К» у складі вартості проданих послуг з огляду на те, що ТОВ «Богдан-К» на момент укладення та виконання вищевказаного договору не було платником податку на додану вартість та не мало права складати податкові накладні.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26.12.2006 у справі 22/9171 вище згадане рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10.03.2006 у справі № 2-1161 скасовано, справу направлено на новий розгляд.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 12.03.2007, при новому розгляді справи, провадження у справі закрито в зв'язку з ліквідацією ТОВ „Богдан-К".

Отже, станом на день розгляду спору рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10.03.2006 у справі № 2-1161, яке визначено в акті перевірки підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань, є скасованим.

Апеляційна інстанція приходить до аналогічного з судом першої інстанції висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Виходячи з положень з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг (пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону)).

Підпунктом 7.2.1 п. 7.2 ст. 2 Закону передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

З матеріалів справи також вбачається, що у акті перевірки, податкові накладні, виписані на адресу позивача відповідають вимогам п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону. Дана обставина не заперечується і відповідачем.

Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Колегія суддів приходить до однозначного висновку, що Закон України "Про податок на додану вартість" визначає лише один випадок невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної. Інших підстав для невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку зазначений Закон України не передбачає.

Відповідно до матеріалів справи на момент проведення перевірки позивач мав усі податкові накладні на підтвердження сум податкового кредиту, що не заперечується відповідачем.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону (пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону).

Свідоцтво про реєстрацію особи в якості платника ПДВ діє до дати його анулювання (п. 9.6 ст. 9 Закону).

На момент видачі на адресу позивача податкових накладних ТОВ «Богдан-К» було зареєстровано органами державної податкової служби у встановленому законодавством порядку в якості платника податку на додану вартість, про що мало відповідне свідоцтво (копія в справі), а отже, мало право складати податкові накладні.

Пунктом 25 Положення про Реєстр платників податку на додану вартість, затвердженого Наказом Державної податкової Адміністрації України № 79 від 01.03.2000 (далі Положення № 79) передбачено, що Свідоцтво про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності платником податку на додану вартість діє до дати його анулювання, яке відбувається у випадках, передбачених законодавством. Одночасно з анулюванням Свідоцтва органи державної податкової служби здійснюють виключення платника податку на додану вартість з Реєстру.

Датою виключення платника податку на додану вартість з Реєстру та анулювання Свідоцтва, яке відбуваються у випадку прийняття судом (господарським судом) рішення про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, про що є відповідне рішення суду (господарського суду), є відповідна дата прийняття рішення.

Ухвала Святошинського районного суду м. Києва від 12.03.2007 року, якою провадження у справі закрито в зв'язку з ліквідацією ТОВ „Богдан-К", набрала законної сили, на момент прийняття рішення ніким не оскаржена.

З врахуванням вище викладеного, судова колегія приходить до висновку, що свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Богдан-К» не вважається анульованим та виключеним з Реєстру з моменту його видачі.

Таким чином, апеляційна інстанція не може прийняти доводи апелянта про те, що позивач не мав права на податковий кредит на підставі виданих ТОВ «Богдан-К» податкових накладних.

Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Витрати по сплаті податку на додану вартість, включені до складу податкового кредиту, повинні підтверджуватися податковими накладними чи митними деклараціями (пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону).

Крім того, судова колегія вважає за необхідне відмітити, що факт ліквідації ТОВ «Богдан-К» не тягне за собою недійсність всіх укладених ним угод та виписаних податкових накладних з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.

Частина 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» містить положення: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд першої інстанції правомірно не враховано ту обставину, що, що первинні документи за вищевказаними господарськими операціями від іменні ТОВ «Богдан-К» підписано уповноваженою на те особою гр. Баскаковим Р.Б. як директором цього підприємства, що підтверджується наданими документами. Позивачем не надано жодних доказів того, що вказана особа не була уповноважена у встановленому законом порядку на підписання вказаних договорів. Відповідно до статуту та реєстраційних документів, засновником ТОВ "Богдан-К" є громадянка ОСОБА_1., директором - громадянин Баскаков Р.В.

Матеріали справи містять копію вироку Голосіївського районного суду м. Києва від 13.07.2006 у кримінальній справі, яким засновника ТОВ "Богдан-К" ОСОБА_1. визнано винною в скоєнні злочину, передбаченого ст. 27 ч. 2 та ст. 205 ч. 1 КК України, а саме фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення. Вирок набрав законної сили та є чинним.

Таким чином, відповідач не надав ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції доказів на підтвердження визнання недійсними податкових накладних, виписаних позивачу ТОВ «Богдан-К», на підставі яких позивачем збільшено податковий кредит та віднесено відповідні суми до валових витрат, так і визнання недійсною угоди (угод), укладеної між позивачем та ТОВ «Богдан-К».

Дійсно, засновника ТОВ «Богдан-К» ОСОБА_1. засуджено виключно за фіктивне підприємництво, а проти Баскакова Р.Б. порушено кримінальну справу, проте жодних доказів наявності в їх подальших діях ще й іншого кримінально караного злочину, зокрема ухилення від оподаткування, підробки документів, шахрайства тощо, не надано.

Таким чином, є правомірним включення позивачем суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту, а прийняття спірних рішень про нарахування позивачу податку на додану вартість зменшення бюджетного відшкодування та застосування штрафних санкцій - безпідставним.

Відповідно до п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

Згідно пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

З врахуванням вище викладеного та встановлення судовою колегією відсутності факту порушення позивачем податкового законодавства а також відсутності суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) з податку на додану вартість, колегія суддів приходить до висновку, що застосування до ТОВ «Чех» штрафних санкцій є необґрунтованим.

Також, беручи до уваги положення пп. 4.4.1 п. 4.4. ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами», згідно з яким у разі, коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків, суд визнає позовні вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

За таких обставин, висновки акту перевірки не відповідають дійсним обставинам справи, тому спірні податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

З наведеного можна зробити висновок, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

 Також, відповідно до положень ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам податкова інспекція як суб'єкт владних повноважень не довела правомірності прийнятих нею рішень, на підставі яких заявлено позов, а отже вони підлягають скасуванню.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази як визнання недійсними податкових накладних, виписаних позивачу ТОВ «Богдан-К», на підставі яких позивачем збільшено податковий кредит та віднесено відповідні суми до валових витрат, так і визнання недійсною угоди, укладеної між позивачем та ТОВ «Богдан-К».

А тому, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 10.04.2007 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Чех» до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва про визнання рішень нечинними, необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 2, 198, 200, 205, 206 КАС України, судова колегія, -

.

У Х В А Л И Л А:

В задоволенні апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва - відмовити.

Постанову Господарського суду м. Києва від 10.04.2007 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді: