Ухвала суду № 30705773, 03.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" квітня 2013 р. м. Київ К/9991/88310/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М. за участю секретаря Титенко М.П.за участю представників: позивача:Бурі О.О.,відповідача-1:не з'явився,відповідача-2:Нижника О.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області

на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 19.10.2010

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2011

у справі № 2а-410/10/0770 (366/11/9104)

за позовом Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області

до Приватного підприємства «Весна»,

Товариства з обмеженою відповідальністю «Санок»

про стягнення в дохід держави коштів, одержаних за нікчемним правочином,

В С Т А Н О В И Л А:

Ужгородська міжрайонна державна податкова інспекція у Закарпатській області (надалі -позивач, Ужгородська МДПІ у Закарпатській області) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Приватного підприємства «Весна», Товариства з обмеженою відповідальністю «Санок» (надалі - відповідачі, ПП «Весна», ТОВ «Санок»), у якому просила суд стягнути в дохід держави кошти, одержані за нікчемним правочином.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 19.10.2010, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2011 у задоволенні адміністративного позову Ужгородській МДПІ у Закарпатській області до ПП «Весна» ТОВ «Санок» відмовлено у повному обсязі.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

У наданих до Вищого адміністративного суду України суду запереченнях на касаційну скаргу, ТОВ «Санок» просить у її задоволенні відмовити з підстав необґрунтованості та безпідставності. Від ПП «Весна» письмових заперечень до суду не надходило.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі постанови слідчого з особливо важливих справ слідчого управління податкової міліції Державної податкової адміністрації України від 10.10.2008 «Про призначення невиїзної документальної перевірки ПП «Весна» у кримінальній справі № 69-59, порушеній відносно директора ПП «Весна» за частиною третьою статті 212 та частиною другою статті 366 Кримінального кодексу України, а також з врахуванням вимог пункту 1 статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та згідно наказу Державної податкової адміністрації у Закарпатській області від 19.01.2009 № 22 проведена невиїзна документальна перевірка ПП «Весна» з питань правильності дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 30.10.2007 по 31.08.2008, про що складено акт перевірки від 18.02.2009 № 6/23-50/20459893.

Перевіркою встановлено, що між ТОВ «Санок» та ПП «Весна» було укладено договір поставки № 117, на підставі якого ТОВ «Санок» здійснило на користь ПП «Весна» поставку товару преформи з полімеру поліетилентерефталату та кришки поліетиленові.

Згідно вказаного договору перехід права власності на товар відбувається у момент передання такого товару, або у момент підписання товарно-розпорядчих документів, накладних, актів приймання-передачі, у місці знаходження цього товару. Поставка преформ та кришок здійснювалася на умовах ЕХW. Реалізований товар згідно довіреностей отримав директор ПП «Весна» особисто. Розрахунок за товар проведений у безготівковій формі у березні 2008 року на загальну суму 1 806 377,22 грн. Отриманий ПП «Весна» товар зберігався у місці продажу, поки не був переданий ТОВ «Новотрейд».

За результатами перевірки, податковий орган дійшов висновку про нікчемність договору поставки товарів, укладеного між відповідачами, оскільки встановлено відсутність поставок товарів, що свідчить про укладення угоди без мети настання реальних наслідків.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у ході розгляду справи позивачем не надано суду жодного належного та допустимого доказу щодо наявності умислу відповідачів вчинити нікчемний правочин та інших доказів щодо неправомірності дій відповідачів.

Суд апеляційної інстанції погодився із такими висновками суду першої інстанції, посилаючись на те, що під час вирішення справи останнім не було допущено порушень норм матеріального та процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 чинного на момент виникнення спірних відносин Закону України від 04.12.1990 № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, які вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Статтею 208 Господарського кодексу України передбачено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Отже, з аналізу викладеної норми вбачається, що санкції за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства застосовуються до суб'єкта господарювання за рішенням суду лише у разі фактичного виконання такого правочину хоча б однією стороною

При цьому, ключовим моментом для застосування санкцій, передбачених частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Суди попередніх інстанцій, з посиланням на матеріали справи, дійшли правильного висновку, що поставка продукції на підставі укладеного між відповідачами договору мала місце і підтверджена первинними документами, такими як: договір, специфікації, видаткові накладні, податкові накладні, довіреність, та інші.

Крім того, ПП «Весна» так само як і ТОВ «Санок» не здійснювали безпосередню відправку товару кінцевому споживачу залізничним транспортом, а лише придбавали та здійснювали продаж товару на складі виробника. Факт отримання товару та перехід права власності підтверджено довіреністю та видатковими накладними.

При цьому, хоча договір поставки був направлений виключно на здійснення поставки продукції у межах господарської діяльності відповідачів, одним із видів якої є продаж товарів з метою отримання доходу, - ознак порушення публічного порядку, спрямованості на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, заволодіння майном чи грошовими коштами держави, вказаний договір не містив.

Крім того, позивачем не було доведено факту ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами, наявності протиправного умислу, який визначається обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Таким чином, звернувшись до суду з відповідними вимогами, позивач не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачі в ході виконання договору поставки порушили вимоги чинного законодавства, мали намір на заволодіння державним майном чи коштами.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України також погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що відповідні санкції можуть застосовуватись до суб'єктів господарювання лише протягом строків, установлених статтею 250 Господарського кодексу України, оскільки санкції, передбачені частиною першою статті 208 цього Кодексу є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в дохід держави за порушення правил здійснення саме господарської діяльності, та є адміністративно-господарськими і відповідають визначенню, закріпленому у частині першій статті 238 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною першою статті 250 Господарського кодексу України у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності. Початком перебігу зазначених у наведеній статті строків є дата виконання правочину.

Таким чином, навіть у разі встановлення у судовому порядку факту вчинення суб'єктами господарювання нікчемного правочину, санкції на підставі частини першої статті 208 Господарського кодексу України до них може бути застосовано не пізніше як через рік з моменту виконання правочину. Водночас, до суду з даним позовом Ужгородська МДПІ у Закарпатській області звернулася лише 11.02.2010, тобто з пропуском встановленого законом строку.

З огляду на викладене вище, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність законних підстав для його задоволення.

Оскільки суди попередніх інстанцій під час розгляду справи повно і правильно встановили обставини справи, та при ухваленні судового рішення не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, то зазначена обставина відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області залишити без задоволення.

2. Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 19.10.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2011 у справі № 2а-410/10/0770 (366/11/9104) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис) Шипуліна Т.М.