Постанова № 30698086, 15.04.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2013 р. Справа№ 910/1525/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Руденко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Кобець М.О.

За участю представників:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: Попович Д.М. - довіреність № 08.6-186/84-298 від 23.01.2013 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Спільне підприємство Ен Ес Ай Констракшн"

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2013 року

у справі № 910/1525/13 (суддя Мудрий С.М.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Спільне підприємство Ен Ес Ай Констракшн"

до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Спільне підприємство Ен Ес Ай Констракшн" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про визнання недійсним договору про надання невідновлювальної кредитної лінії № 18/062-КН від 13.06.2007 року та додаткових угод № 18/062-КН/1 від 24.01.2008 року, № 18/062-КН/2 від 18.03.2008 року, № 18/062-КН/3 від 27.06.2008 року, № 18/062-КН/4 від 23.04.2010 року (надалі кредитний договір).

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача зазначений кредитний договір суперечить положенням Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", оскільки зобов'язання за договором здійснюються в іноземній валюті.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2013 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просив рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при винесенні рішення порушив норми матеріального та процесуального права, а також не в повній мірі з'ясував обставини, що мають значення для справи.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Спільне підприємство Ен Ес Ай Констракшн" по справі № 910/1525/13 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Дідиченко М.А.

Розпорядженням В.о. голови Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2013 року сформовано для розгляду апеляційної скарги по справі № 910/15/25/13 колегію суддів у складі Дідиченко М.А. (головуюча), Руденко М.А., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2013 року колегія суддів у складі: Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю. та Руденко М.А., прийняла у своє провадження справу № 910/15/25/13 та призначила розгляд справи на 15.04.2013 року.

15.04.2013 року через відділ документального забезпечення суду відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що не погоджується з доводами позивача, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим і просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

У судовому засіданні 15.04.2013 року представник відповідача підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, та просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Представник позивача у судове засідання 15.04.2013 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 N 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Зазначена відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

Дана позиція, також викладена в п.32 інформаційного листа №01-08/530 від 29.09.2009р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України».

Приймаючи до уваги наявність на ухвалі від 26.03.2013 року штампу канцелярії Київського апеляційного господарського суду про відправку процесуальних документів учасникам судового процесу, а також наявність у матеріалах справи поштового повідомлення про отримання ПАТ "СП Ен Ес Ай Констракшн" даної ухвали 29.03.2013 року, суд дійшов висновку про належне повідомлення апелянта про час і місце розгляду справи.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи, що про дату та час судового засідання Приватне акціонерне товариство "Спільне підприємство Ен Ес Ай Констракшн" було повідомлено належним чином, направленою на його адресу копією ухвали суду, а також те, що неявка представників сторін не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, колегія апеляційного господарського суду прийняла рішення про можливість розгляду справи за відсутності представника позивача.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 13.06.2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк") та Акціонерним товариством закритого типу "Спільне підприємство Ен Ес Ай Констракшн" (правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Спільне підприємство Ен Ес Ай Констракшн") було укладено договір про надання невідновлювальної кредитної лінії №18/062-КН.

Крім того, між сторонами були укладені додаткові угоди про внесення змін та доповнень до договору про надання невідновлювальної кредитної лінії № 18/062-КН від 13.06.2007 року, а саме: № 18/062-КН/1 від 24.01.2008 року, № 18/062-КН/2 від 18.03.2008 року, № 18/062-КН/3 від 27.06.2008 року, № 18/062-КН/4 від 23.04.2010 року, які є його невід'ємними частинами.

Відповідно до п.1.1 кредитного договору (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою № 18/062-КН/3 від 27.06.2008 року), кредитор зобов'язався надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, в межах максимального ліміту заборгованості 54 000 000,00 дол. США, зі сплатою 12 процентів річних, з кінцевим терміном повернення всіх траншів кредиту до 12.06.2014 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

У апеляційній скарзі позивач стверджує, що положення договору про надання невідновлювальної кредитної лінії №18/062-КН від 13.06.2007 року та додаткових угод № 18/062-КH/1 від 24.01.2008 року, № 18/062-КН/2 від 18.03.2008 року, № 18/062-КН/3 від 27.06.2008 року, № 18/062-КН/4 від 23.04.2010 року, суперечать вимогам Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", оскільки забезпечує зобов'язання боржника в валюті кредиту тобто доларах США.

Згідно ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Статті 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що кошти це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Відповідно до статті 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому, будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав в Конституції України не встановлено.

Частиною 2 ст. 192 ЦК України визначено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадку і в порядку, встановлених законом.

Згідно, ч. 2 ст. 198 ГК України встановлено, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях; грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Отже, відповідно до законодавства України, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України. В той же час, обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Частиною 2 ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» встановлено, що до валютних операцій відносяться, зокрема, операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України, а отже, надання кредитів в іноземній валюті є валютною операцією (операцією з валютними цінностями).

Відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями.

Порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу регламентує Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 № 483 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 за № 1429/10028.

Відповідно до п. 2.3 цього Положення, за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких і залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Відповідно до п. 1.5 цього Положення, використання іноземної валюти на території України як засобу платежу без ліцензії дозволяється, зокрема, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

З наведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківських ліцензій та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Як слідує з матеріалів справи, Національним банком України видано відповідачу банківську ліцензію № 5 від 29.12.2001 року, а також письмовий дозвіл № 5-2 від 29.07.2003 року, дозвіл № 5-3 від 21.09.2009 року, дозвіл № 5-3 до банківської ліцензії № 5 виданої НБУ 29.06.2010 року, банківську ліцензію № 5 від 05.10.2011 року та генеральну ліцензію № 5 від 05.10.2011 року на здійснення операцій з валютними цінностями, згідно з якою публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", між іншим, може здійснювати залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Так, надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата процентів за цим кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України у жодної зі сторін договору, а відтак, відсутність у сторін індивідуальної ліцензії Національного банку України не є підставою для визнання договорів недійсними.

Щодо вимог підпункту в) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», на який посилається позивач і який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо термін і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі то на сьогодні законодавством не визначено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті як критеріїв віднесення їх до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, а отже, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Така правова позиція підтверджена як Національним Банком України в листах від 10.09.2010 року № 18-311/4539-15626, від 07.12.2009 № 13-210/7871-22612 так і Верховним судом України в Узагальненнях судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009 - 2010 роки) від 07.10.2010 року.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено наявність законних підстав для визнання недійсним договору.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що суд першої інстанції прийняв рішення по справі без участі представника позивача, чим порушив права позивача, а також норми господарсько-процесуального права.

Як було зазначено вище, право розглядати справу за відсутністю представників сторін надається господарському суду пунктом 3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», за наявності підстав, передбачених пунктом 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 N 75.

На ухвалі господарського суду міста Києва від 29.01.2013 року міститься відповідний штамп про відправку процесуальних документів учасникам судового процесу, крім того, у матеріалах справи наявне поштове повідомлення про отримання ПрАТ "СП Ен Ес Ай Констракшн" даної ухвали 01.02.2013 року.

Враховуючи, що про дату та час судового засідання Приватне акціонерне товариство "Спільне підприємство Ен Ес Ай Констракшн" було повідомлено належним чином, направленою на його адресу копією ухвали суду, а також те, що неявка представників сторін не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами та доказами, колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку, що місцевий суд мав право розглядати справу за відсутності представника позивача.

Таким чином, доводи апелянта стосовно порушення судом першої інстанції процесуальних норм при винесенні рішення по справі № 910/1525/13 є безпідставними.

Враховуючи вищевикладене, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2013 року у справі № 910/1525/13 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно із ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявників.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Спільне підприємство Ен Ес Ай Констракшн" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2013 року у справі № 910/1525/13 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 2112.02.2013 року у справі № 910/1525/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/1525/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Дідиченко М.А.

Судді Руденко М.А.

Пономаренко Є.Ю.