Рішення № 30691490, 11.04.2013, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.04.2013 р. Справа №917/318/13-г

за позовом Районного телерадіооб`єднання "Контакт", вул. Леніна, 58, м. Карлівка, Карлівський район, Полтавська область,39500

до Карлівської міської ради, вул. Леніна, 54, м. Карлівка, Карлівський район, Полтавська область,39500

про визнання недійсним п. 2,3 рішення двадцять третьої сесії шостого скликання Карлівської міської ради від 16.11.2012 року "Про вихід з числа співзасновників Карлівського районного телерадіооб"єднання "Контакт" з дати його прийняття

Суддя Тимощенко О.М.

Представники сторін:

від позивача: Козаченко Т.П.

від відповідача: не з'явились

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено дату складання повного тексту рішення згідно ст.85 ГПК України.

СУТЬ СПРАВИ: розглядається позовна заява про визнання недійсним п. 2,3 рішення двадцять третьої сесії шостого скликання Карлівської міської ради від 16.11.2012 року "Про вихід з числа співзасновників Карлівського районного телерадіооб"єднання "Контакт" з дати його прийняття (в редакції заяви позивача, прийнятої судом ухвалою від 26.03.2013 року).

Представник позивача підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні.

26.03.2013 року до суду надійшли заперечення відповідача на позовну заяву. У вказаних запереченнях відповідач посилався, зокрема, на таке:

- відповідачу лише у жовтні 2012 року стало відомо про незаконне використання районним телерадіооб'єднанням «Контакт» нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: місто Карлівка, вулиця Леніна, 58, Карлівського району Полтавської області;

- рішення 16 сесії міської ради 23 скликання від 12.03.2001 року «Про внесення до статутного фонду телерадіооб'єднання «Контакт» приміщення за адресою місто Карлівка, вулиця Леніна, 58», було прийнято з порушенням норм Цивільного кодексу України, Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», «Про телебачення та радіомовлення» та постанови Кабінету Міністрів України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» від 21.09.1998 року за № 1482.

- не було здійснено відповідної передачі районному телерадіооб'єднанню «Контакт» нерухомого майна, а саме: приміщення площею 50,4 кв.м., що знаходиться за адресою: місто Карлівка, вулиця Леніна, 58, Полтавської області. У зв'язку з чим, порушена процедура передачі об'єктів комунальної власності, що передбачено ст.ст.26, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та постановою Кабінету Міністрів України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» від 21.09.1998 року за №1482. Відповідно, районне телерадіооб'єднання «Контакт» не може бути власником зазначеного майна лише на підставі рішення міської ради, оскільки сам факт передачі вказаного нерухомого майна у власність чи користування не оформлявся. Більше того, на момент прийняття даного рішення 16 сесії міської ради 23 скликання від 12.03.2001 року, Карлівська міська рада не мала правовстановлюючих документів, необхідних для оформлення правочину щодо відчуження нерухомого майна в порядку, встановленому ст.ст. 182, 203, 208, 209, 210 Цивільного кодексу України, а саме: нотаріально-посвідчення договору передачі комунального майна та державної реєстрації прав на нерухомість.

- рішення шістнадцятої сесії міської ради двадцять третього скликання від 12.03.2001 року «Про внесення до статутного фонду телерадіооб'єднання «Контакт» приміщення за адресою: місто Карлівка вулиця Леніна, 58», яке прийняте супереч основному закону України та іншим законодавчим актам не створило належних правовідносин, а також не надало жодних підстав на реалізацію районним телерадіооб'єднанням «Контакт» права власності на вказане майно. Тому, відповідно до роз'яснень, наданих Конституційним судом України в рішенні від 16.04.2009 року за №1-9/2009, Карлівська міська рада мала законне право привести у відповідність із законодавством попередньо прийнятого рішення 16 сесії міської ради 23 скликання від 12.03.2001 року «Про внесення до статутного фонду телерадіооб'єднання «Контакт» приміщення за адресою: місто Карлівка, вулиця Леніна, 58», а також відмінити його дію.

- згідно ст.ст.216, 387, 399 Цивільного кодексу України, Карлівська міська рада, як законний власник вказаного нерухомого майна, розташованого за адресою: місто Карлівка, вулиця Леніна, 58, Карлівського району Полтавської області, відповідно до свідоцтва на право власності на нерухоме майно від 15.12.2012 року серія САЕ №820509 та витягу про державну реєстрацію прав від 20.12.2012 року за №36853951, мас законне право на повернення зазначеного майна від районного телерадіооб'єднання «Контакт».

Представник відповідача в судове засідання 11.04.2013 року не з'явився, надіслав до суду клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на перебування свого представника на лікарняному. При цьому жодних доказів та підтвердження наведеного до клопотання відповідачем не надано.

Представник позивача проти відкладення розгляду справи заперечував.

Розглянувши заявлене відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи, суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, у разі нез'явлення в судове засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; неподання витребуваних доказів; необхідність витребування нових доказів; залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.

В обґрунтування заявленого клопотання відповідач зазначає, що представник перебуває на лікарняному, а отже не може прибути в судове засідання. Проте, суд зазначає, що неможливість вирішення господарського спору в даному судовому засіданні, вирішується господарським судом в кожному випадку окремо з врахуванням обставин справи.

Справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації. Таким чином, відповідач не обмежений у праві вибору іншого представника у випадку відсутності особи, що його представляє. Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Суд також враховує, в судовому засіданні 26.03.2013 року інтереси відповідача представляли дві особи на підставі відповідних доручень. Отже, інший представник мав змогу, як і будь-яка особа з довіреністю від відповідача, з'явитись в судове засідання. Також відповідач мав змогу за наявності додаткових заперечень чи доказів завчасно до судового засідання надати їх суду.

Відповідно до пп. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Враховуючи достатність у матеріалах справи доказів для розгляду спору по суті, наявність заперечень на позовну заяву, участь представників відповідача в попередньому судовому засіданні, приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР) щодо право кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, суд не оцінює вказані обставини як підставу для подальшого відкладення розгляду справи.

Таким чином, клопотання відповідача не підлягає задоволенню.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши подані сторонами докази, суд встановив:

12 березня 2001 року 16 сесія Карлівської міської ради двадцять третього скликання прийняла рішення «Про внесення до статутного фонду телерадіооб'єднання «Контакт» приміщення за адресою м. Карлівка, вул. Леніна.58 ( арк. справи 28).

Цим рішенням Карлівська міська рада виступила співзасновником телерадіооб'єднання «Контакт» і внесла внесок до статутного капіталу ТРО «Контакт» майном, а саме приміщенням за адресою: м. Карлівка, вул. Леніна.58, загальною площею 50,4 кв., балансовою вартістю 6 854,00 грн.

Відповідно до Статуту ТРО «Контакт» засновники визначили розміри часток кожного з засновників, виходячи з розміру статутного фонду ТРО, створеного за рахунок внесків засновників. Зокрема, Карлівська міська рада - шість тисяч п'ятсот гривень, що складає 3,9 % статутного фонду ТРО.

16 листопада 2012 року, Карлівска міська рада на 23 сесії шостого скликання прийняла рішення «Про вихід із числа співзасновників Карлівського районного телерадіооб"єднання «Контакт».

Дане рішення, Карлівська міська рада направила позивачу супровідним листом № 02-34U 322 від 22.11.2013 року.

Позивач зазначає, що пунктом 1 вищевказаного рішення, яке по суті є заявою співзасновника про вихід, відповідач вирішив вийти з числа співзасновників Карлівського районного ТРО «Контакт». Даний пункт рішення позивачем не оскаржується.

Пунктом 2 Рішення 23 сесії шостого скликання від 16.11.2012 року, відповідач визнає таким, що втратило чинність рішення 26 сесії міської ради 23 скликання від 12.03.2001 року «Про внесення до статутного фонду телерадіооб'єднання «Контакт» приміщення за адресою: місто Карлівка, вул. Леніна,58.».

З даним пунктом рішенням ТРО «Контакт не погоджується, оскільки відповідно до ст. 115 ЦК України господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність, як вклад до статутного капіталу.

Пунктом 3 Рішення 23 сесії шостого скликання від 16.11.2012 року, відповідач доручає виконавчому комітету Карлівської міської ради вжити заходів щодо підготовки правовстановлюючих документів за територіальною громадою м. Карлівки на вказане приміщення загальною площею 54 кв. м., що знаходиться на першому поверсі дев'ятиповерхового житлового будинку комунальної власності за адресою: місто Карлівка, вул.. Леніна,58 Полтавської області.

З даним пунктом рішенням Карлівське ТРО "Контакт" також не погоджується .

Отже, позивач з посиланням на ст.ст. 15,16, 115,116 ЦК України, ст.167 ГК України, Постанову Пленуму Верховного Суду України № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" просить суд визнати недійсним п. 2,3 рішення двадцять третьої сесії шостого скликання Карлівської міської ради від 16.11.2012 року "Про вихід з числа співзасновників Карлівського районного телерадіооб"єднання "Контакт" з дати його прийняття.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до п. 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 01.04.2004 року № 18-рп/2004 у справі № 1-10/2004 під поняттям "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Права та законні інтереси захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Ст. 16 ЦК України передбачені способи захисту цивільних прав та інтересів, зокрема права та законні інтереси суб'єктів захищаються шляхом:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Телерадіооб"єднання "Контакт" засновано відповідно до рішення Карлівської районної ради народних депутатів від 25.10.1994 року.

Згідно рішення від 12.03.2001 року 16 сесії Карлівської міської ради двадцять третього скликання до статутного фонду телерадіооб'єднання «Контакт» відповідачем внесено майно - приміщення за адресою м. Карлівка, вул. Леніна.58.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про господарські товариства" господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

Згідно ст. 79 ГК України господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених цим Кодексом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника.

Так, в силу ст. 50 Закону України "Про господарські товариства", товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

Відповідно до ч. 2 ст. 148 ЦК України, учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі. Якщо вклад до статутного капіталу був здійснений шляхом передання права користування майном, відповідне майно повертається учасникові без виплати винагороди. Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом.

При цьому, відповідно до ст. 54 Закону України "Про господарські товариства" при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу.

Згідно з п. "в" ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" учасники товариства мають право, зокрема, вийти в установленому порядку з товариства.

Аналогічні положення містяться у п. 3 ч. 1 ст. 116 Цивільного кодексу України, відповідно до якого учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом вийти з товариства.

При вирішенні спорів, пов'язаних із виходом учасника з товариства, господарські суди повинні керуватися тим, що відповідно до Цивільного кодексу України та Закону України "Про господарські товариства" учасник ТОВ чи ТДВ вправі у будь-який час вийти з товариства незалежно від згоди інших учасників та самого товариства. Вихід зі складу учасників товариства не пов'язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. У зв'язку з цим моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв'язку.

Таким чином, право на вихід з товариства є безумовним суб'єктивним правом учасника, яке не залежить від згоди товариства чи інших його учасників та реалізація якого має наслідком припинення корпоративних відносин між учасником і товариством. При цьому на учасника покладається обов'язок повідомити товариство про свій вихід шляхом подання або вручення відповідної заяви.

Згідно зі ст. 54 Закону України "Про господарські товариства" при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі.

За змістом ст. 12 Закону України "Про господарські товариства" товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність, аналогічні положення містить і п.4.3 Статуту позивача.

Отже, майно внесене відповідачем до статутного фонду позивача ( приміщення за адресою м. Карлівка, вул. Леніна.58) є власністю позивача. Інших внесків відповідач не робив.

Відповідачем не доведено, що спірне приміщення передавалось позивачу лише у користування. У самому рішенні від 12.03.2001 року зазначено про внесення саме внеску майном, а не передачу майна у користування.

Посилання відповідача на те, що він мав право відміняти рішення від 12.03.2001 року є безпідставними, враховуючи наступне.

16.04.2009 року Конституційним Судом України у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) прийнято рішення (справа № 1-9/2009). В даному рішенні КСУ зазначив, що в Основному Законі України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144). На основі цього положення Конституції України в Законі визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59). Проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення ‚ представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Такий висновок узгоджується із правовими позиціями Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 27 грудня 2001 року № 20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 року (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України також зазначив, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є „гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.

Ненормативні правовіакти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Отже, твердження відповідача про своє право відміняти рішення від 12.03.2001 року суперечить викладеному вище та не ґрунтується на положеннях законодавства.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Таким чином, п. 2 оспорюваного рішення від 16.11.2012 року двадцять третьої сесії шостого скликання міської ради від 16.11.2012 року "Про вихід з числа співзасновників Карлівського районного телерадіооб"єднання "Контакт" має бути визнаний недійсним з наведених вище підстав.

Пункт 3 оспорюваного рішення від 16.11.2012 року є похідним від п.2 цього ж рішення, оскільки відповідач вважаючи спірне приміщення своїм майно, зобов'язав виконавчий комітет вжити заходів по підготовці правовстановлюючих документів, що посвідчують право власності за територіальною громадою м. Карлівки на спірне приміщення.

Тоді як встановлено судом з урахуванням обставин справи, власником нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: місто Карлівка, вулиця Леніна, 58, Карлівського району Полтавської області є позивач за наведеними вище мотивами.

Отже, п. 3 рішення від 16.11.2012 року двадцять третьої сесії шостого скликання міської ради від 16.11.2012 року "Про вихід з числа співзасновників Карлівського районного телерадіооб"єднання "Контакт" суд також визнає недійсним.

Заперечення відповідача стосовно того, що рішення від 12.03.2001 року суперечить ст.ст. 182,203,208,209,210 Цивільного Кодексу України щодо нотаріального посвідчення правочинів, судом до уваги не приймаються, оскільки відповідач довільно, на свій розсуд тлумачить норми чинного законодавства, помилково ототожнюючи правочини за Цивільним кодексом України ( який набув чинності 01.01.2004 року) із рішенням міської ради.

Твердження відповідача, про те, що не було фактичної передачі приміщення та відповідач нібито лише у жовтні 2012 року дізнався про незаконне використання районним телерадіооб'єднанням «Контакт» нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: місто Карлівка, вулиця Леніна, 58, Карлівського району Полтавської області, не відповідають дійсності. Як свідчать матеріали справи, позивач зареєстрований саме у спірному приміщенні за адресою: місто Карлівка, вулиця Леніна, 58. При цьому відповідач постійно брав участь у загальних зборах товариства (позивача), що підтверджується протоколами загальних зборів учасників ( додані позивачем до заперечень до відзиву).

Інші заперечення відповідача також не спростовують обґрунтованості позовних вимог та не є підставою для відмови у їх задоволенні.

На підставі викладеного, оцінивши та дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Судові витрати, понесені позивачем, відповідно до ст.49 ГПК України підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

На підставі матеріалів справи та керуючись ст.ст.33,43,49,82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати недійсним п. 2,3 рішення двадцять третьої сесії шостого скликання Карлівської міської ради від 16.11.2012 року "Про вихід з числа співзасновників Карлівського районного телерадіооб"єднання "Контакт" з дати його прийняття.

3. Стягнути з Карлівської міської ради ( вул. Леніна, 54, м. Карлівка, Карлівський район, Полтавська область,39500, ідентифікаційний код 21046549) на користь Районного телерадіооб'єднання "Контакт" (вул. Леніна, 58, м. Карлівка, Карлівський район, Полтавська область,39500, ідентифікаційний код 22517421) 1147,00 гривень судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

повне рішення складено 12.04.2013 року

Суддя Тимощенко О.М.